про закриття провадження в адміністративній справі
07 червня 2022 рокум. Ужгород№ 260/602/22
12:00 год
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Скраль Т.В.,
з участю секретаря судового засідання - Шестак Н.В.,
учасники справи:
позивач: Ужгородська окружна прокуратура Закарпатської області - представник Свистак Віталій Іванович;
відповідач: Тур'є-Реметівська сільська рада Ужгородського району - представник Туряниця Олеся Іванівна;
розглянувши у підготовчому судовому засіданні справу Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області (88000, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Небесної Сотні, 6, код ЄДРПОУ 02909967) до Тур'є-Реметівської сільської ради Ужгородського району (89221, Закарпатська область, Ужгородський район, с. Тур'я-Ремета, вул. Тканка, 1, код ЄДРПОУ 04351280) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати вчинити певні дії, -
У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 07 червня 2022 року проголошено вступну та резолютивну частини ухвали. Ухвалу у повному обсязі складено 13 червня 2022 року.
04 лютого 2022 року Ужгородська окружна прокуратура Закарпатської області звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Тур'є-Реметівської сільської ради Ужгородського району, якою просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Тур'є-Реметівської сільської ради Ужгородського району щодо не приведення штатної чисельності працівників служби у справах дітей Тур'є-Реметівської сільської ради Ужгородського району у відповідність до вимог ст. 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей»; 2) зобов'язати Тур'є-Реметівську сільську раду Ужгородського району привести штатну чисельність працівників служби у справах дітей Тур'є- Реметівської сільської ради Ужгородського району у відповідність до вимог ст. 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей».
09 лютого 2022 року ухвалою суду відкрито провадження в даній адміністративній справі.
13 квітня 2022 року ухвалою суду адміністративний позов Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області до Тур'є-Реметівської сільської ради Ужгородського району про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати вчинити певні дії - залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Для усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно було надати суду:
- докази сплати судового збору (оригінал квитанції чи платіжного доручення) у сумі 2 481,00 грн.
26 квітня 2022 року позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
02 травня 2022 року ухвалою суду продовжено розгляд справи за позовом Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області до Тур'є-Реметівської сільської ради Ужгородського району про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати вчинити певні дії.
27 травня 2022 року позивачем подано до суду клопотання про закриття провадження на підставі п.8 ч.1 ст. 238 КАС України.
Під час підготовчого судового засідання представник позивача підтримав клопотання та просив закрити провадження у справі.
Представник відповідача у підготовчому судовому засіданні заперечувала щодо закриття провадження у справі та просила суд залишити позовну заяву без розгляду, оскільки у позивача відсутні повноваження для звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Розглянувши клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду, судом встановлено наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності;
Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України “Про прокуратуру”.
Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закон прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття “інтерес держави”.
У Рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття “інтереси держави”, висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.
Із врахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99).
Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття “інтереси держави” має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України “Про прокуратуру”.
Відтак, суд вважає, що “інтереси держави” охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави”, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а.
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі “Ф.В. проти Франції” (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).
Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі “Менчинська проти Російської Федерації” (заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави”.
Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) “Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону” щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).
Так, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
Разом з тим, незгода суду з наведеним в адміністративному позові на виконання частини четвертої статті 53 КАС України обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц та підтримана Верховним судом у Постанові від 28 січня 2021 року №380/3398/20.
У справі, що розглядається, прокурор в адміністративному позові зазначив, що захисту полягають інтереси держави у сфері охорони дитинства щодо реалізації в повному обсязі завдань та заходів державної політики з питань соціально-правового захисту дітей-мешканців громади. Зокрема, Тур'є-Реметівська сільська рада Ужгородського району не виконує належним чином повноваження із забезпечення, дотримання за захисту прав дитини, оскільки не привела штатну чисельність служби у справах дітей даної сільської ради у відповідність до вимог законодавства.
На думку суду, таке обґрунтування є сумісним з розумінням “інтересів держави”, у зв'язку з наступним.
Так, у Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім того, відповідно до статті 33 Конвенції про права дитини держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів, включаючи законодавчі, адміністративні та соціальні, а також заходи в галузі освіти, з тим щоб захистити дітей від незаконного зловживання наркотичними засобами та психотропними речовинами, як вони визначені у відповідних міжнародних договорах, та не допускати залучення дітей до протизаконного виробництва таких речовин і торгівлі ними.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про охорону дитинства" забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
Відтак, обов'язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні, у межах визначених законом повноважень, умов для комфортного та безпечного життя дитини, отримання освіти, соціального захисту, всебічного розвитку тощо, у тому числі шляхом створення у своїй структурі відповідних органів, які безпосередньо здійснюють вказані повноваження.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 822/3692/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 810/3894/17, від 5 листопада 2019 року у справі № 804/4585/18, від 11 серпня 2020 року у справі № 810/2903/18.
З огляду на вищезазначене, суд вважає, що у даній справі подання заступником керівника окружної прокуратури адміністративного позову мало на меті захист “інтересів держави”. Така позиція суду узгоджується із Постановою ВС від 28 січня 2021 року у справі №380/3398/20.
Стосовно наявності підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону України “Про прокуратуру”, для представництва інтересів держави у суді у справі, що розглядається, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 7 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Згідно частини другої статті 142 Конституції України територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.
Статтею 34 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено питання, вирішення яких віднесено до компетенції виконавчих органів місцевого самоврядування, зокрема, належать повноваження щодо вирішення відповідно до законодавства питань про надання пільг і допомоги, пов'язаних з охороною материнства і дитинства; вирішення у встановленому законодавством порядку питань опіки і піклування, забезпечення утримання та виховання дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.
Відповідно до статті 40 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” виконавчі органи сільських, селищних, міських рад крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження.
Згідно статей 5, 8 Закону України “Про охорону дитинства” місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують: проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, підтримки сімей з дітьми, вирішення інших питань у цій сфері; розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази; вирішення питань щодо забезпечення прав дітей, встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей; організацію безкоштовного харчування дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються у спеціальних і інклюзивних класах, та учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям"; можуть забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів до місця навчання і додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, та передбачати на це відповідні видатки з місцевих бюджетів; вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сім'ям з дітьми відповідно до законодавства; контроль за дотриманням в ігрових залах, комп'ютерних клубах, відеотеках, дискотеках, інших розважальних закладах та громадських місцях правопорядку та етичних норм стосовно дітей; вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції законодавством України. Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Частиною другою статті 6 Закону України “Про охорону дитинства” визначено, що держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, формуванню навичок здорового способу життя тощо.
Крім того, відповідно до частини сьомої статті 4 Закон України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей штатна чисельність працівників служб у справах дітей виконавчих органів сільських, селищних рад відповідних територіальних громад встановлюється з розрахунку один працівник служби не більше ніж на одну тисячу дітей, але не менше одного працівника на об'єднану територіальну громаду.
Враховуючи наведене, держава здійснює захист прав дітей, у тому числі через діяльність служб у справах дітей, які безпосередньо забезпечують реалізацію на території відповідних рад державної політики з питань захисту прав дітей. Реалізація державної політики у сфері забезпечення прав дитини є безпосереднім обов'язком об'єднаної територіальної громади. Кожна дитина, яка мешкає у громаді, має право на захист майнових і немайнових прав, який за законом надає об'єднана територіальна громада як орган опіки та піклування, що має особливі повноваження виконавчих органів влади об'єднаної громади представляти та відстоювати інтереси своїх громадян.
За таких обставин об'єднані територіальні громади набули повноважень щодо забезпечення та дотримання прав дитини та відповідно обов'язків з питань захисту прав дітей як орган опіки та піклування.
При цьому передбачено, що безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, покладається на служби у справах дітей, зокрема, виконавчих органів міських, сільських, селищних рад об'єднаних територіальних громад.
Отже, питання створення виконавчих органів, до складу яких входять служби у справах дітей, належить до повноважень органу місцевого самоврядування.
В адміністративному позові прокурор стверджує, що Турє-Реметівська сільрада не виконала, покладені на неї повноваження щодо приведення штатної чисельності працівників служби у справах дітей відповідно до нормативу, встановленого законом, та порушила таким чином інтереси держави у сфері охорони дитинства.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 810/3894/17, особливістю органів місцевого самоврядування як суб'єктів владних повноважень є те, що кожен з таких суб'єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним та не знаходиться у підпорядкуванні жодного органу.
Таким чином, позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб'єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.
При цьому інтереси держави, у тому числі охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сферах, як охорона здоров'я, безпека, охорона дитинства, оскільки відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Діти, як члени громад, мають свої права як особлива група. Право на життя, на освіту, на охорону здоров'я, на розвиток, на правосуддя, на батьківську турботу, на сім'ю, на захист з боку громади й держави тощо.
Тому суд вважає, що такий підхід відповідає положенням статей 5, 7 Конституції України, згідно з якими носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ; народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.
З огляду на те, що прокурором в адміністративному позові вказано, які саме інтереси держави порушено протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування, та враховуючи, що відсутній орган, до компетенції якого належить здійснення нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування, суд приходить до висновку про доведеність прокурором підстав для захисту інтересів держави у суді та спір має на меті забезпечення належної реалізації органом місцевого самоврядування своїх повноважень у сфері захисту прав дітей, а відтак відсутні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.
Розглянувши клопотання представника позивача про закриття провадження у справі, судом встановлено наступне.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Тур'є-Реметівської сільської ради Ужгородського району щодо не приведення штатної чисельності працівників служби у справах дітей Тур'є-Реметівської сільської ради Ужгородського району у відповідність до вимог ст. 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» та зобов'язати Тур'є-Реметівську сільську раду Ужгородського району привести штатну чисельність працівників служби у справах дітей Тур'є- Реметівської сільської ради Ужгородського району у відповідність до вимог ст. 4 Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей».
Судом встановлено, що 24 лютого 2022 року рішенням Тур'є-Реметівської сільської ради № 556 «Про внесення змін до рішення дванадцятої сесії VIII скликання від 23 грудня 2021 року № 520 «Про затвердження структури виконавчих органів Тур'є-Реметівської сільської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів», розглянувши пропозицію Тур'є-Реметівського сільського голови Девіцької Н.П., керуючись частиною першою статті 11, пунктом 5 частини статті 26, пунктом 6 частини четвертої статті 42, частиною першою статті 54, статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішили внести зміни до рішення дванадцятої сесії VIII скликання від 23 грудня 2021 року № 520, виклавши пункт 2 у наступній редакції: « 2. Затвердити загальну штатну чисельність апарату ради та її виконавчих органів у кількості 74 штатні одиниці.» Вивести вакантну посаду державного реєстратора із структури відділу «Центр надання адміністративних послуг». Введено у структуру служби у справах дітей 2 штатні одиниці спеціаліста. Викладено додаток до рішення дванадцятої сесії VIII скликання від 23 грудня 2021 року № 520 у редакції, щo додається. Рішення набирає чинності з 01.03.2022 року, (а.с. 43).
Відповідно до витягу з додатку до рішення сільської ради від 24.02.2022 № 556 структурна чисельність Служби у справах дітей складає 5 одиниць, (а.с. 44).
Виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, суд робить висновок, що відповідач фактично виконав вимоги позивача та усунув порушення прав та інтересів позивача.
За таких обставин, провадження у справі підлягає закриттю в порядку пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 183 КАС України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Згідно з частиною 2 статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачу, що він має право звернутися до суду з клопотанням щодо вирішення питання про повернення сплаченого судового.
Керуючись статтями 238, 239, 240, 256,294 КАС України, суд-
1. У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду - відмовити.
2. Клопотання позивача про закриття провадження у справі - задоволити.
3. Закрити провадження у справі за позовом Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області до Тур'є-Реметівської сільської ради Ужгородського району про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язати вчинити певні дії на підставі п.8 ч.1 ст. 238 КАС України.
Ухвала набирає законної сили у порядку встановленому статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Т.В.Скраль