18 травня 2022 року м. Ужгород№ 260/1147/22
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Микуляк П.П.,
при секретарі Пшевлоцька К.І.,
за участю:
позивача: ОСОБА_1 , представник - Галамба М.В.,
відповідача: Обласний центр медико-соціальної експертизи, представник - не з'явився,
треті особи:
Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, представник - не з'явився,
Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, представник - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Обласного центру медико-соціальної експертизи, треті особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
У відповідності до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошується вступна та резолютивна частини Рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 30 травня 2022 року.
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Обласного центру медико-соціальної експертизи, треті особи - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, яким просить:
- визнати протиправним рішення Обласного центру медико-соціальної експертизи оформлене Довідкою №38 від 14.12.2021 року, щодо відмови ОСОБА_1 у зміні причини інвалідності з захворювання отримане з проходженням військової служби на захворювання пов'язане з виконанням обов'язку військової служби;
- зобов'язати Обласний центр медико-соціальної експертизи прийняти рішення щодо зміни причини інвалідності ОСОБА_1 з: "захворювання, отриманого з проходженням військової служби" на "захворювання пов'язане з виконанням обов'язку військової служби" та визначити відсотковий ступінь втрати здоров'я.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, з 15 травня 1968 року по 13 вересня 1968 року ОСОБА_1 проходив військову строкову службу в учбовій військовій частині № НОМЕР_1 в м. Баку.
Під час проходження служби ОСОБА_1 призначено найменування військово-облікової спеціальності та посадової кваліфікації - хімік-дегазатор.
При виконанні обов'язків військової служби ОСОБА_1 отримав важке захворювання та проходив лікування в 591 Окружному військовому госпіталю, до 02 вересня 1968 року з діагнозом церебрально-гіпофізарна кахексія, гастроптоз з порушенням моторної функції.
Відповідно свідоцтва про хворобу №661/1855 виданого 02 вересня 1968 року військово-лікарською комісією 591 окружного військового госпіталю у відповідності до ст.19, а наказу Міністра оборони СССР за №224 від 1966 року визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, з внесенням запису як захворювання отримано в період проходження військової служби.
09 грудня 2021 року за направленням КНП Обласного госпіталю ветеранів війни ОСОБА_1 звернувся до медико-соціально експертної комісії Закарпатської області для зміни причинного зв'язку захворювання, інвалідності.
Відповідач в довідці №38 зазначив, що при огляді 14.12.2021 року Обласною МСЕК даних для зміни групи та причини інвалідності немає.
З висновком комісії позивач не погоджується та вважає що причинна інвалідності йому встановлена не вірно, а тому слід змінити та встановити вірну - з "захворювання, отриманого з проходженням військової служби" на "захворювання пов'язане з виконанням обов'язку військової служби" та визначити відсотковий ступінь втрати здоров'я.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2022 року відкрито загальне позовне провадження в даній адміністративній справі, надано відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву та повідомлено, що згідно з вимогами ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Зазначену ухвалу відповідачем було отримано 18 квітня 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення. (а.с.48)
Згідно ч.4 ст.159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, правом на подачу відзиву не скористався, про наслідки не подання відзиву був попереджений. Клопотання про продовження строку на подання відзиву від відповідача до суду не надходило, відтак суд розцінює такі дії, як визнання позову відповідачем.
Зважаючи на вимоги ч.6 ст.162 КАС України, суд вважає, що розгляд справи може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 15 травня 1968 року по 13 вересня 1968 року ОСОБА_1 проходив військову строкову службу в учбовій військовій частині № НОМЕР_1 в м. Баку.
Під час проходження служби ОСОБА_1 призначено найменування військово-облікової спеціальності та посадової кваліфікації - хімік-дегазатор.
При виконанні обов'язків військової служби ОСОБА_1 отримав важке захворювання та проходив лікування в 591 Окружному військовому госпіталю, до 02 вересня 1968 року з діагнозом церебрально-гіпофізарна кахексія, гастроптоз з порушенням моторної функції.
Відповідно свідоцтва про хворобу №661/1855 виданого 02 вересня 1968 року військово-лікарською комісією 591 окружного військового госпіталю у відповідності до ст.19, а наказу Міністра оборони СССР за №224 від 1966 року визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, з внесенням запису як захворювання отримано в період проходження військової служби.
Згідно листа Військово-лікарської комісії Західного регіону від 27.01.2014 року №66 позивачу на його звернення було повідомлено, що формулювання про причинний зв'язок захворювання по свідоцтву про хворобу, на думку членів ВЛК ЗР, винесено вірно, відповідає сучасному формулюванню і перегляду не підлягає.
Також зазначили, що для можливої зміни причинного зв'язку інвалідності гр. ОСОБА_1 необхідно звернутися у МСЕК за місцем проживанням.
09 грудня 2021 року за направленням КНП Обласного госпіталю ветеранів війни ОСОБА_1 звернувся до медико-соціально експертної комісії Закарпатської області для зміни причинного зв'язку захворювання, інвалідності.
Обласним центром медико-соціальної експертизи Департаменту охорони здоров'я Закарпатської ОДА було сформовано Довідку №38, якою визначили, що дані для зміни групи та причини інвалідності - відсутні.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Згідно із ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до абз.3 п.1.2 Положення "Про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України" військово-лікарська експертиза - це установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів.
Абзацом 6 п.1.3 вказаного положення визначено, що основними завданнями військово-лікарської експертизи є визначення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтва) у військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів, які призвані на збори, у осіб, звільнених із військової служби, а також причинного зв'язку захворювань, поранень, які заподіяли військовослужбовцям смерть.
Згідно листа Військово-лікарської комісії Західного регіону від 27.01.2014 року №66 позивачу на його звернення було повідомлено, що формулювання про причинний зв'язок захворювання по свідоцтву про хворобу, на думку членів ВЛК ЗР, винесено вірно, відповідає сучасному формулюванню і перегляду не підлягає.
Також зазначили, що для можливої зміни причинного зв'язку інвалідності гр. ОСОБА_1 необхідно звернутися у МСЕК за місцем проживанням.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» від 06.10.2005 №2961-ІV медико-соціальна експертиза - це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.
Статтею 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-ХІІ визначено, що інвалідність, як міра втрати здоров'я, визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом Міністрів України з урахуванням думок громадських організацій осіб з інвалідністю.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 «Питання медико-соціальної експертизи» було затверджено в тому числі Положення про МСЕК, яке визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, осіб з інвалідністю з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Пунктом 3 Положення про МСЕК встановлено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Як встановлено судом, відповідно до вказаної норми ОСОБА_1 було надано направлення №319 на медико-соціально-експертну комісію для зміни причинного зв'язку захворювання.
При цьому відповідно до п.1 п. 11 Положення про МСЕК, зокрема, міжрайонні комісії визначають серед іншого ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків; потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв; потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування; ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування.
За приписами п.12 Положення про МСЕК обласні комісії, проводять у складних випадках огляд осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленнями районних, міжрайонних, міських комісій.
Відповідно до п. 20 Положення про медико-соціальну експертизу, комісія під час встановлення інвалідності керується Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою МОЗ за погодженням з Мінсоцполітики та Радою Федерації незалежних профспілок України.
Порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями визначений Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009.
Згідно п. 3 вищевказаного Положення, медико-соціальна експертиза проводиться з метою встановлення інвалідності хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.
Пунктом 12 положення, визначено, що причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов'язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).
Відповідно до п.22 даного Положення, повторний огляд осіб з інвалідністю, а також осіб, інвалідність яких встановлено без зазначення строку проведення повторного огляду, проводиться раніше зазначеного строку за заявою такої особи з інвалідністю, інших заінтересованих осіб у разі настання змін у стані здоров'я і працездатності або за рішенням суду.
У пункті 26 Положення зазначено, що особі, що визнана особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється I, II чи III група інвалідності. I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б залежно від ступеня втрати здоров'я особи з інвалідністю та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.
Причинами інвалідності є:
- загальне захворювання;
- інвалідність з дитинства;
- нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров'я);
- професійне захворювання;
- поранення, контузії, каліцтва, захворювання:
- одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язані з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, що визнані такими згідно із законодавством, в районі воєнних дій на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час;
- одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди;
- одержані в районах бойових дій у період Другої світової війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період; від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях до 1 грудня 2014 р., а з 1 грудня 2014 р. - на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях; під час виконання робіт, пов'язаних з розмінуванням боєприпасів, незалежно від часу їх виконання;
- одержані у неповнолітньому віці внаслідок воєнних дій громадянських і Другої світової воєн та в повоєнний період;
- пов'язані з участю у бойових діях та перебуванням на території інших держав;
- пов'язані з виконанням службових обов'язків, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;
- одержані внаслідок політичних репресій;
- пов'язані з виконанням обов'язків військової служби або службових обов'язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій;
- одержані під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 р. по 21 лютого 2014 р. за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (у Революції Гідності);
- поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержані під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх проведення;
- захворювання:
- отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях;
- пов'язані з впливом радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв'язку.
Відповідно до п. «б» п.21.5 глави 21 розділу ІІ Положення №402, постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: "Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби" - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов'язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії. Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, у випадках, передбачених частиною 3 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
У свою чергу правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється та визначається Законом України “Про військовий обов'язок та військову службу”, відповідно до положень ст.1 якого, військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 9 цієї ж статті (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Поняття військової служби визначено у ст.2 даного Закону, відповідно до частини першої якої військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами п.п.1, 2 ч.3 ст. 24 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу” (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби.
Системний аналіз понять військовий обов'язок та військова служба свідчить про те, що військова служба є однією із складових військового обов'язку.
Підпунктом «б» п.21.5 глави 21 розділу ІІ Положення №402, відповідно до якого про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в такому формулюванні як «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби», не приймаючи цього до уваги, відповідач мав враховувати приписи ч.3 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини у справі та досліджені докази, суд приходить до висновку, що відповідач, за наявності підстав для зміни причинного зв'язку протиправно зазначив у оскаржуваній довідці про відсутність підставі для зміни причинного зв'язку без з'ясування всіх обставин у справі, а тому оскаржуване рішення не може бути таким, що прийняте обґрунтовано, тобто з дотриманням критеріїв відповідності, визначених в ч.2 ст.2 КАС України, є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з Рішенням ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Відповідно до ч.1 ст.7 КАС України: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ч.1 та 2 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
На підставі наведеного та керуючись ст. 242-246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Обласного центру медико-соціальної експертизи, треті особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним рішення Обласного центру медико-соціальної експертизи оформлене Довідкою №38 від 14.12.2021 року, щодо відмови ОСОБА_1 у зміні причини інвалідності.
Зобов'язати Обласний центр медико-соціальної експертизи прийняти рішення щодо зміни причини інвалідності ОСОБА_1 з: "захворювання, отриманого з проходженням військової служби" на "захворювання пов'язане з виконанням обов'язку військової служби" та визначити відсотковий ступінь втрати здоров'я.
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк