Ухвала
14 червня 2022 року
м. Київ
справа № 398/2286/21
провадження № 61-4881ск22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 вересня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 травня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У травні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору від 02 лютого 2007 року № б/н у розмірі 32 594,69 грн, яка складається з: 26 003,20 грн - заборгованість за тілом кредиту; 6 591,49 грн - заборгованість за простроченими відсотками та судові витрати.
Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 13 травня 2022 року, позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 02 лютого 2007 року № б/н у розмірі 26 003,20 грн, яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У червні 2022 року до Касаційного цивільного cуду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 вересня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 травня 2022 року, в якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у стягненні заборгованості за відсотками за користування кредитом скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позов у цій частині; в іншій частині судові рішення залишити без змін.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження
у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що з 01 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2 481 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Ціна позову у даній справі становить 32 594,69 грн, яка станом
на 01 січня 2022 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481 грн * 100 = 248 100 грн).
Отже, зазначена справа на підставі вимог закону відноситься до малозначних і окремого визнання її такою не потребує.
При цьому, згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.
У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилається на підпункти а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, а саме: що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та те, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Проте, посилаючись на наявність зазначених обставин, заявник не додає до касаційної скарги доказів, які б їх підтверджували та по суті не погоджується з фактичними обставинами справи та оціненими судом доказами, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Посилання заявника на порушення судами норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями та не дає підстав для висновку про наявність обставин, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи до категорії малозначних, касаційна скарга не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року).
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Ураховуючи наведене, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, увідкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 07 вересня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 13 травня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: Р. А. Лідовець
І. А. Воробйова
Ю. В. Черняк