ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.06.2022Справа № 910/2805/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Оріон-Логістик”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нове будівництво та реконструкція”
про стягнення 729 903,33 грн
У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Оріон-Логістик” (далі - ТОВ “Оріон-Логістик”, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нове будівництво та реконструкція” (далі - ТОВ “НБТР”, відповідач) про стягнення 729 903,33 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди № 09/04/2021-б від 09.04.2021 в частині внесення орендних платежів у встановлений договором строк.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2022 відкрито провадження у справі № 910/2805/22 призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
Крім того, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2022 відмовлено позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Водночас, суд зазначає, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 року «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України № 259/2022 від 18.04.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Законом України № 2212-IX від 21.04.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Законом України № 2263-IX від 22.05.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження, зокрема, судів. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладненою.
Рада суддів України надала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, зокрема, вказала по можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя.
Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Так, ухвала суду від 27.01.2022 була отримана позивачем 06.05.2022, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень № 01054 91619500 та № 0105491619488, а відповідачем така ухвала отримана - 05.05.2022, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105491619518.
Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частиною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов не скористався, заперечень проти розгляду справи у спрощеному позовному провадженні до суду не надходило.
Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
09.04.2021 між ТОВ “Оріон-Логістик” (як орендодавцем) та ТОВ “НБТР” (як орендарем) був укладений договір оренди баштового крану № 09/04/2021-б (далі - договір № 09/04/2021-б).
Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає орендареві баштовий кран, модель марки Potain IGO 50, в кількості 1 шт. (надалі - об'єкт оренди) з наданням послуг оператора (машиніста) для виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті: «Реконструкція водоочисної споруди та водоочисної станції міста Житомир водоочисної споруди та водонасосної станції міста Житомира за адресою: м. Житомир, вул. Чуднівська, 120» (надалі - Об'єкт будівництва), а Орендар зобов'язується своєчасно сплачувати орендодавцю встановлену цим Договором орендну плату та по закінченню строку оренди повернути об'єкт оренди орендодавцю.
Згідно з п. 1.4 договору об'єкт оренди вважається переданим орендарю з моменту підписання акту прийому-передачі об'єкту оренди, який підписується сторонами після завершення монтажу об'єкту оренди на об'єкті будівництва.
Ціна договору складається з орендної плати та супутніх послуг, визначається за згодою сторін за цінами, що становлять:
експлуатація об'єкта оренди за 1 машино-годину становить 400,00 грн, у т.ч. ПДВ, вартість оренди включає в себе роботу оператора (машиніста);
сторонами погоджено, що мінімальна кількість годин експлуатації об'єкта оренди за один календарний місяць становить 260 машино-годин роботи баштового крану, що становить 104 000,00 грн, у т.ч. ПДВ;
доставка та вивіз об'єкта оренди виконується за рахунок орендаря, вартість такої доставки вивозу становить 53 000,00 грн, в т.ч. ПДВ;
монтаж об'єкта оренди, без урахування вартості роботи допоміжного автокрану, складає 30 000,00 грн, в т.ч. ПДВ;
демонтаж об'єкта оренди, з урахуванням вартості роботи допоміжного автокрану, складає 30 000,00 грн, в т.ч. ПДВ (п. 2.1 договору).
Відповідно до п. 3.1 договору до початку приймання-передачі об'єкта оренди або протягом 5 банківських днів з моменту монтажу баштового крану орендар зобов'язується сплатити орендодавцю гарантійний платіж в розмірі 104 000,00 грн.
Згідно з п. 3.3 договору, у забезпечення виконання зобов'язань зі сплати орендної плати за цим договором, орендар протягом 5 банківських днів з моменту підписання договору повинен сплатити орендодавцю авансовий платіж у розмірі 113 000,00 грн, з яких:
30 000,00 грн - платіж в рахунок оплати вартості робіт з монтажу;
30 000,00 грн - платіж в рахунок оплати вартості робіт з демонтажу;
26 500,00 грн - платіж в рахунок вартості робіт з доставки об'єкта оренди на об'єкт будівництва;
26 500,00 грн - платіж в рахунок вартості робіт з вивозу об'єкта оренди з об'єкту будівництва.
Приймання-передача виконаних робіт (наданих послуг) по договору здійснюється сторонами на підставі актів виконаних робіт, які підписуються сторонами в двох екземплярах на підставі змінних рапортів (п. 3.8 договору).
Відповідно до п. 3.10 договору орендар щомісячно в термін до 15-го числа місяця, наступного за звітним, проводить оплату орендної плати, визначеної п. 2.1.1 та 2.1.2 за минулий місяць на підставі підписаних актів.
Згідно з п. 3.11 договору до початку демонтажу та вивозу об'єкта оренди, орендар проводить повний розрахунок зобов'язань (експлуатацію об'єкта оренди) та демонтаж об'єкта оренди (без врахування допоміжного крану), якщо інше не передбачено договором.
Відповідно до пп. 4.2.6 договору до обов'язків орендаря віднесено проведення оплати орендних платежів за договором вчасно та в повному обсязі.
Вказаний договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 01.08.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.п. 9.1, 9.2 договору).
Крім того, між сторонами 30.07.2021 укладено додаткову угоду до вищевказаного договору, якою вирішено продовжити строк дії договору до 01.04.2022, але в будь-якому випадку до дати повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, також вирішено з 01.10.2021 збільшити плату за 1 машино-годину, встановивши її в розмірі 430,00 грн, відповідно вартість об'єкта оренди за один місяць збільшено до 111 800,00 грн, в т.ч. ПДВ.
Як зазначається позивачем в позові, а також підтверджується доданими до матеріалів справи актами надання послуг, позивачем надано відповідачу послуги на загальну суму 1 034 400,00грн, а саме за квітень 2020 року в розмірі 96 500,00 грн (в т.ч. монтаж та транспорті послуги), в травні 2020 року - 102 400,00 грн, в червні 2021 року - 92 000,00 грн, в липні 2021 року - 104 000,00 грн, в серпні 2021 року - 104 000,00 грн, в вересні 2021року - 118 400,00 грн, в листопаді року - 111 800,00грн, в грудні 2021 року - 111 800,00 грн, в січні 2022 року - 111 800,00 грн та в лютому 2022 року в розмірі 81 700,00 грн.
Проте, як вказує позивач, відповідач за надані послуги розрахувався частково, а саме сплатив позивачу авансовий платіж в розмірі 113 000,00 грн - 13.04.2021, 104 000,00грн та 40 000,00 грн - 21.05.2022, 60 000,00 грн - 24.06.2021, 104 000,00 грн - 13.09.2021, 111 000,00 грн - 26.11.2021.
При цьому, як вказано позивачем, грошові кошти в розмірі 160 500,00 грн, які сплачено відповідачем, ним не зараховано в рахунок оплати орендних платежів, оскільки такі кошти складаються з 104 000,00 грн гарантійного платежу, який у разі припинення договору або у разі його розірвання повертаються орендарю або зараховуються в орендну плату за останній місяць оренди, а також 56 500,00 грн, які мають бути сплачені орендарем за демонтаж та вивіз об'єкту оренди з об'єкту будівництва, проте враховуючи, що договір оренди триває, у позивача відсутні підстави для зарахування гарантійного платежу в рахунок погашення заборгованості за останній місяць оренди, позаяк такий місяць оренди (останній) ще не настав.
За вказаних обставин, позивач вказує, що у відповідача наявна заборгованість за оренду обладнання та супутніх послуг в розмірі 662 900,00 грн (1 034 400,00 грн - 371 500,00 грн).
Розглядаючи цей спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність вимог позивача суд керувався таким.
Укладений між сторонами договір є змішаним договором, оскільки містить як елементи договору оренди, так і договору про надання послуг.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, які кореспондуються з приписами ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Умовами вищевказаних договорів та положеннями ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України на орендаря покладений, зокрема, обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Згідно з ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач доказів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем або спростовували доводи останнього, суду не надав.
Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 662 900,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у вказаному розмірі.
При цьому, суд погоджується з твердженнями позивача про те, що кошти в розмірі 160 500,00 грн, які сплачені відповідачем, ним не зараховувались в оплату заборгованості по оплаті орендних платежів, оскільки такі кошти сплачено як авансовий платіж за демонтаж та вивезення об'єкта оренди (56 500,00 грн), а також як гарантійний платіж у разі припинення або розірвання договору (104 000,00 грн).
Водночас, відповідачем під час розгляду справи не надано доказів того, що він звертався до позивача та просив зарахувати такі кошти в рахунок погашення заборгованості, також не надано доказів того, що укладений між сторонами договір є припиненим або розірваним.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 39 312,58 грн пені.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 5.2 договору передбачено, що у випадку, якщо орендар не сплачує орендодавцю обов'язкові платежі передбачені розділом 2 договору, орендодавець має право витрбувати сплату орендарем пені (штрафу) у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожен день прострочення, від суми несплаченого платежу.
Таким чином, вказаний пункт договору не містить положень про можливість нарахування пені понад строк встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Водночас, відповідно до п. 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, встановлено на території України карантин, дія якого на даний момент продовжується.
Таким чином, положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України про обмеження нарахування пені шістьма місяцями від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, не може бути застосовано, оскільки такий строк продовжено.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що такий розрахунок здійснено арифметично вірно та відповідно до норм законодавства, а отже, вимоги в частині стягнення з відповідача 39 312,58 грн пені є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 6 638,75 грн 3% річних та 21 052,00 грн втрат від інфляції.
Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що такі розрахунки є арифметично вірними та виконаними відповідно до норм законодавства, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 638,75 грн 3% річних та 21 052,00 грн втрат від інфляції є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати, у вигляді сплати судового збору, з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи задоволення позовних вимог, покладаються судом на відповідача.
Крім того, позивач в позовній заяві просив суд покласти на відповідача судові витрати на правову допомогу в розмірі 55 000,00 грн.
Поряд з цим, суд не може погодитись з заявленим до відшкодування розміром витрат на надання правничої допомоги, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
При цьому, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
На підтвердження понесення позивачем витрат на надання правничої допомоги, останнім надано:
свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю №1882 від 29.01.2004, видане адвокату Гребі Р.В.;
ордер серії АА № 1204783 від 21.02.2022;
договір №01-02/22 від 01.02.2022, укладений між позивачем (замовник) та Гребою Р.В. (виконавець), згідно з умовами якого виконавець зобов'язався надати замовнику визначену вказаним договором правову допомогу за позовом до ТОВ “Нове будівництво та реконструкція”, у т.ч. здійснювати представництво інтересів замовника в судах України, правоохоронних органах та інших державних та не державних установах, підприємствах, організаціях, податкових органах, поліції, органах місцевого самоврядування, органах управління установ , організацій, підприємств та їх об'єднань, керівних органах об'єднань, а замовник зобов'язався оплатити такі послуги.
Відповідно до п. 1.2 вказаного договору, на підтвердження факту надання виконавцем замовнику послуг, відповідно до умов договору складається акт в строк 10 днів з дати фактичного надання послуг.
Згідно з п. 4.1 договору за надані послуги замовник протягом 10 банківських днів з дати підписання акту про надання послуг виплачує виконавцеві плату в розмірі 55 000,00 грн.
Як визначено п. 4.2 договору, плата за надання послуг, складається, зокрема, але не виключно з:
аналіз документів, законодавства, судових рішень - 10 000,00 грн;
правова консультація замовника - 5 000,00грн;
представництво інтересів замовника в суді за 1 судове засідання - 5 000,00 грн;
складання позовної заяви, підготовка документів, додатків тощо для подання до суду - 35 000,00 грн.
Відповідно до п.п. 7.1, 7.2 договору, вказаний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, але не пізніше ніж до 31.12.2022.
Таким чином, сторонами в договорі погоджено перелік послуг, які надаються в рамках вказаного договору та їх ціну.
Відповідачем клопотань про зменшення розміру витрат на надання правничої допомоги з огляду на їх неспівмірність не надано.
Водночас, суд не може погодитись з послугами з представництва інтересів замовника в суді за 1 судове засідання в розмірі 5 000,00грн, оскільки вказана справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Таким чином, надання вказаних послуг позивачем не доведено.
Щодо решти послуг на суму 50 000,00 грн, суд вважає надання послуг на вказану суму завищеними, що не відповідає критеріям розумності та співрозмірності, що суперечить принципу розподілу витрат, оскільки надання таких послуг на вказану суму не потребувало високої кваліфікації адвоката, фактично заявлена до стягнення сума є орендною платою, а також нарахованими на неї штрафними санкціями та нарахуваннями за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Крім того, суд зазначає, що ряд погоджених сторонами в договорі послуг є дублюючими, зокрема, неможливо надати клієнту правову консультацію без аналізу документів та законодавства, а за такі послуги, сторонами в договорі, передбачена оплата в розмірі 15 000,00 грн.
Стосовно посилань на судові рішення, суд зазначає, що в позовній заяві позивач не посилається на судові рішення.
За вказаних обставин, суд вважає за доцільне обмежити розмір витрат на надання правничої допомоги до 15 000,00 грн.
Відповідно у вимогах про покладення на відповідача витрат на надання правничої допомоги в розмірі 40 000,00 грн суд відмовляє.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нове будівництво та реконструкція” (02066, м. Київ, вул. Ялтинська, буд. 5-Б, код 39365144) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Оріон-Логістик” (03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 30Д, код 38483506) 662 900,00 грн (шістсот шістдесят дві тисячі дев'ятсот грн 00 коп.) основного боргу, 39 312,58 грн (тридцять дев'ять тисяч триста дванадцять грн 58 коп.) пені, 6 638,75 грн (шість тисяч шістсот тридцять вісім грн 75 коп.) 3% річних, 21 052,00 грн (двадцять одну тисячу п'ятдесят дві грн 00 коп.) інфляційних втрат, 10 948,55 грн (десять тисяч дев'ятсот сорок вісім грн 55 коп.) витрат по сплаті судового збору в розмірі, 15 000,00 грн (п'ятнадцять тисяч грн 00 коп.) витрат по оплаті правничої допомоги.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення підписано 15.06.2022.
Суддя О.Г. Удалова