ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
15 червня 2022 року Справа № 903/1014/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. , суддя Бучинська Г.Б.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД” на рішення Господарського суду Волинської області від 15.02.2022 р. у справі №903/1014/21, ухвалене суддею Дем'як В.М., повний текст рішення складено 15.02.2022 р.
за позовом Фізичної особи-підприємця Палки Юрія Андрійовича, Волинська область, м. Луцьк
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД”, Волинська область, Луцький район, с. Милуші
про стягнення 190 593,93 грн.
Фізична особа-підприємець Палка Юрій Андрійович звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД” про стягнення 190 593,93 грн., з них: заборгованість в розмірі 158 944,45 грн., 15894,45 грн. штрафу, 10619,79 грн. пені, 1933,42 грн. 3% річних, 3201,82 грн. інфляційних втрат та судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 2858,91 грн. та 7000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки №1588 від 21.10.2020, в частині своєчасної оплати.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 15.02.2022 р. у справі №903/1014/21 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД” на користь Фізичної особи - підприємця Палки Юрія Андрійовича заборгованість в розмірі 170 593,93 грн. в т.ч: 138 944,45 грн. - основного боргу, 15 894,45 грн. штрафу, 10 619,79 грн. пені, 1 933,42 грн. 3% річних, 3 201,82 грн. інфляційних втрат, 2858,91грн. витрат на оплату судового збору та 7 000 грн. витрат на правову допомогу. Закрито провадження у справі на суму 20 000 грн.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Волинської області від 15.02.2022 р. Товариство з обмеженою відповідальністю “СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД” звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження та відкрити провадження. Відстрочити сплату судового збору до закінчення розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 15.02.2022р. у справі №903/1014/21. Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Листом №903/1014/21/1964/22 від 11 квітня 2022 р. апеляційний господарський суд витребував матеріали справи №903/1014/21 з Господарського суду Волинської області.
11.04.2022 р. на електронну адресу апеляційного господарського суду від директора Товариства з обмеженою відповідальністю “СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД” надійшли докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
19.04.2022 р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №903/1014/21.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2022 р. поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю “СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД” строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Волинської області від 15.02.2022 р. у справі №903/1014/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД” на рішення Господарського суду Волинської області від 15.02.2022 р. у справі №903/1014/21 в порядку письмового провадження. Зупинено дію рішення Господарського суду Волинської області від 15.02.2022 у справі №903/1014/21. Запропоновано позивачу, у строк до 20.05.2022 р. у справі №903/1014/21 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів відповідачу.
23.05.2022 р. на адресу апеляційного господарського суду від позивача до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення Господарського суду Волинської області від 15.02.2022 р. у справі №903/1014/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД” без задоволення.
Відповідно до ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч.13 ст.8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи ( абзац 2 частина 10 статті 270 ГПК України).
Ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано сторонами у справі, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.
Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у цій справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД” на рішення Господарського суду Волинської області від 15.02.2022 р. у справі №903/1014/21 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши надану юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, Північно - західний апеляційний господарський суд
1.Зміст рішення суду першої інстанції.
Судом першої інстанції частково задоволено позовні вимоги. Зокрема, Господарський суд Волинської області дійшов висновку, що борг відповідача становив на момент звернення з позовом до суду в сумі 158 944,45 грн. Однак, після відкриття провадження у справі відповідач 28.12.2021 оплатив частково суму боргу у розмірі 20 000 грн., що підтверджується актом звірки, та не заперечується позивачем у відповіді на відзив. Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача 138 944,45 грн. основного боргу є обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають до задоволення. Також суд першої інстанції, дійшов висновку, що позивачем обґрунтовано заявлено позовні вимоги про стягнення 15 894,45 грн. штрафу, 10 619,79 грн. пені, 1 933,42 грн. 3% річних, 3 201,82 грн. інфляційних втрат.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення іншого учасника справи.
Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД” мотивована тим, що рішення місцевого господарського суду є незаконним та підлягає скасуванню, враховуючи наступне.
Як зазначено судом першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду, позивачем в період з 05.05.2021р. по 23.07.2021р. здійснено відпуск на користь відповідачів товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 164 849,45 грн. Відповідач частково оплатив вартість отриманого товару. Зокрема, заборгованість на момент звернення з позовом до суду становила 158 944,45 грн. З моменту відкриття провадження у справі відповідачем 28.12.2021р. сплачено на користь позивача 20 000,00 грн.
Стягнута з відповідача заборгованість (окрім основного боргу) становить штрафні санкції, а саме: 15 894,45 грн. штрафу, 10 619,79 грн. пені, 375,88 грн. 3% річних, 797,20 грн. інфляційних втрат. При здійсненні нарахування пені в розмірі 10 619,79 грн. позивачем не враховано, а судом першої інстанції не надано правову оцінку, порушенням вимог ч.6 ст.232 Господарського кодексу України щодо дотримання строків нарахування штрафних санкцій.
Так, провадження у справі відкрито згідно ухвали суду від 28.12.2021р. При цьому нарахування штрафних санкцій здійснено по господарських зобов'язаннях також згідно видаткових накладних за період від 05.05.2021р. по 28.06.2021р.
Крім цього, стягнення штрафу в розмірі 15 894,45 грн., окрім пені, є за своєю суттю подвійним та одночасним стягненням санкції за одне і те саме порушення.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин штрафу та пені суперечить приписам ст. 61 Конституції України.
Стягуючи з відповідача пеню та штраф, судом першої інстанції проігноровано факт погашення основної заборгованості на загальну суму 25 905,00 грн. та не враховано відсутність правових підстав для стягнення штрафних санкцій в цій частині.
Також судом першої інстанції неналежно з'ясовано усі обставини, що мають значення для справи та об'єктивного розгляду спору, в частині покладення на відповідача судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема, заявленого розрахунку витрат на правову допомогу, позовні вимоги містять нарахування витрат на правову допомогу, а саме послуги, які надані позивачу згідно акту прийняття-передачі наданих послуг № 05/11/21 від 05.11.2021 р. Вказані послуги не мають відношення та не є пов'язаними із даною справою. Як вбачається з матеріалів справи, зазначені «правові витрати» понесені позивачем на підготовку документів та заяви про видачу судового наказу про стягнення з ТОВ «Спец Тех Захід» заборгованості (у справі №903/923/21). Разом з тим, за заявою відповідача вказаний судовий наказ було скасовано.
Відповідно, покладення вказаних витрат на відповідача здійснено судом першої інстанції безпідставно.
Підсумовуючи зазначене, оскаржуване судове рішення в частині часткового задоволення позовних вимог є безпідставним та підлягає скасуванню. Судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що визначають підстави відповідальності за порушення господарського зобов'язання та строків нарахування штрафних санкцій. Крім цього, судом порушено норми процесуального права в частині оцінки доказів понесення позивачем судових витрат, врахування відсутності взаємозв'язку витрат із розглядуваною справою.
Мотивуючи заперечення на апеляційну скаргу, позивач вказує, що відповідач під час судового розгляду у першій інстанції не надав жодного доказу, який би ставив під сумнів правомірність пред'явлення до нього вимог. Позивач вважає, що апелянт не довів фактів порушення судом норм матеріального та процесуального права, а суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.
21 жовтня 2020 між Фізичною особою - підприємцем Палкою Юрієм Андрійовичем (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД” (Покупець) укладено договір поставки № 1588.
Відповідно до п.1.1. договору постачальник протягом дії поговору поставляє покупцю товар (зокрема, запчастини до автомобілів тощо - надалі товар), окремими партіями в асортименті (за номенклатурою), в кількості та за цінами, що остаточно погоджуються сторонами в рахунках та/або накладних (в тому числі замовленнях на поставку), які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язаний приймати товар та оплачувати його на встановлених договором умовах.
Відповідно до п.2.1 договору сторони визначили, що договір вступає в дію з моменту його підписання та діє до 31.12.2020 включно. У разі небажання продовжувати договірні обов'язки, сторона повідомляє про це іншу сторону рекомендованим листом за три тижні. У разі такого повідомлення - строк дії договору щорічно автоматично продовжується до 31.12. кожного наступного року включно і в такому разі сторони не зобов'язані підписувати будь-які додаткові угоди.
Згідно п.3.1., 3.2. договору постачальник поставляє покупцеві товар окремими партіями на умовах EXW у місті Луцьку або CPT чи FCA у вказаний пункт відповідно до Міжнародних правил “Інкотермс 2000”, про що вказується у накладній або в інший спосіб. Сторони також можуть у кожному конкретному випадку окремо обумовити строки і порядок оплати вартості доставки.
У відповідності до п.6.1.2. договору при поставці з оплатою “за фактом отримання товару” (якщо товар відпущений з відстрочкою платежу, а строк розрахунків в накладній не зазначений) - протягом трьох банківських днів з моменту прийняття покупцем зазначеної партії на суму, вказану в накладній.
Відповідно до п.10.2. договору у випадку прострочення покупцем оплати товару, він на вимогу Постачальника сплачує останньому суму боргу, а також пеню, що нараховується за несплачену суму за весь період прострочення платежу за подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла в цей період.
Згідно п.10.4. договору у разі, якщо прострочення платежу триватиме понад один місяць, Постачальник матиме право, крім стягнення, передбачених суми боргу та пені, додатково вимагати з Покупця оплати штрафу, що складає 10 (десять) відсотків від суми боргу.
Даний договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками, у встановленому порядку не оспорено, не розірвано та не визнано недійсним, а отже є дійсним, укладеними належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.
На виконання умов договору ФОП Палка Ю.А. передав, а ТОВ “СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД” прийняло товар (запчастини до автомобілів) на суму 164 849,45 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с. 24-49).
Відповідач частково оплатив товар, борг становив на момент звернення з позовом до суду в сумі 158 944,45 грн. (а.с.50)
Оскільки, відповідач порушив умови договору поставки №1588 від 21.10.2020, в частині своєчасної оплати, позивач звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД” про стягнення 190 593,93 грн., з них: заборгованість в розмірі 158 944,45 грн., 15 894,45 грн. штрафу, 10 619,79 грн. пені, 1 933,42 грн. 3% річних, 3201,82 грн. інфляційних втрат та судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 2858,91 грн. та 7000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 15.02.2022 р. у справі №903/1014/21 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД” на користь Фізичної особи - підприємця Палки Юрія Андрійовича заборгованість в розмірі 170 593,93 грн. в т.ч: 138 944,45 грн. - основного боргу, 15 894,45 грн. штрафу, 10 619,79 грн. пені, 1 933,42 грн. 3% річних, 3 201,82 грн. інфляційних втрат, 2858,91грн. витрат на оплату судового збору та 7 000 грн. витрат на правову допомогу. Закрито провадження у справі на суму 20 000 грн.
4.Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.
Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Ч.1 ст.625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі (ст. 547 ЦК України).
У сфері господарювання згідно з ч.2 ст.217 та ч.1 ст.230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу приписів ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Ст. ст.546-551 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання і її розмір (ч.2 ст.551 ЦК України) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, Північно-західний апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними та стосуються постачання товару/продукції за договором поставки. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права в частині своєчасної оплати отриманого відповідачем товару порушеними.
Предметом даного судового розгляду є стягнення заборгованості за поставлений товар на умовах договору поставки за №1588 від 21.10.2020 та на підставі видаткових накладних.
Відповідно до ст.ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. (з наступними змінами та доповненнями), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору ФОП Палка Ю.А. передав, а ТОВ “СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД” прийняло товар (запчастини до автомобілів) на суму 164 849,45 грн., що підтверджується видатковими накладними:
1. №13513 від 05.05.2021 на суму 8644,00 грн.;
2. №13517 від 05.05.2021 на суму 120,00 грн.;
3. №13559 від 05.05.2021 на суму 5120,00 грн.;
4. №13597 від 05.05.2021 на суму 1300,00 грн.;
5. №13747 від 06.05.2021 на суму 330,00 грн.;
6. №13877 від 07.05.2021 на суму 1720,00 грн.;
7. №14005 від 10.05.2021 на суму 600,00 грн.;
8. №14091 від 11.05.2021 на суму 1400,00 грн.;
9. №14236 від 12.05.2021 на суму 4850,00 грн.;
10. №14237 від 12.05.2021 на суму 250,00 грн.;
11. №14349 від 13.05.2021 на суму 920,00 грн.;
12. №14430 від 13.05.2021 на суму 1120,00 грн.;
13. №14820 від 17.05.2021 на суму 3400,00 грн.;
14. №14959 від 18.05.2021 на суму 960,00 грн.;
15. №14992 від 18.05.2021 на суму 2755,00 грн.;
16. №15195 від 19.05.2021 на суму 400,00 грн.;
17. №15353 від 20.05.2021 на суму 1900,00 грн.;
18. №15677 від 24.05.2021 на суму 3440,00 грн.;
19. №15722 від 24.05.2021 на суму 3090,00 грн.;
20. №15763 від 24.05.2021 на суму 150,00 грн.;
21. №15799 від 25.05.2021 на суму 8170,00 грн.;
22. №15811 від 25.05.2021 на суму 435,00 грн.;
23. №16021 від 26.05.2021 на суму 3315,00 грн.;
24. №16117 від 27.05.2021 на суму 3475,00 грн.;
25. №16243 від 27.05.2021 на суму 480,00 грн.;
26. №16256 від 27.05.2021 на суму 6405,00 грн.;
27. №17203 від 04.06.2021 на суму 180,00 грн.;
28. №17228 від 04.06.2021 на суму 2200,00 грн.;
29. №17833 від 09.06.2021 на суму 8850,00 грн.;
30. №18323 від 14.06.2021 на суму 700,00 грн.;
31. №18497 від 15.06.2021 на суму 11215,00 грн.;
32. №18513 від 15.06.2021 на суму 1100,00 грн.;
33. №18773 від 17.06.2021 на суму 6501,45 грн.;
34. №18860 від 18.06.2021 на суму 2020,00 грн.;
35. №18861 від 18.06.2021 на суму 4980,00 грн.;
36. №19059 від 22.06.2021 на суму 1900,00 грн.;
37. №19124 від 22.06.2021 на суму 21424,00 грн.;
38. №19156 від 22.06.2021 на суму 830,00 грн.;
39. №19239 від 23.06.2021 на суму 3220,00 грн.;
40. №19274 від 23.06.2021 на суму 440,00 грн.;
41. №19280 від 23.06.2021 на суму 1150,00 грн.;
42. №19692 від 28.06.2021 на суму 2326,00 грн.;
43. №20134 від 01.07.2021 на суму 2360,00 грн.;
44. №21351 від 12.07.2021 на суму 540,00 грн.;
45. №22654 від 22.07.2021 на суму 3123,00 грн.;
46. №22658 від 22.07.2021 на суму 2982,00 грн.;
47. №22701 від 23.07.2021 на суму 2433,00 грн.;
48. №22702 від 23.07.2021 на суму 144,00 грн.;
49. №22788 від 23.07.2021 на суму 5964,00 грн.;
50. №22789 від 23.07.2021 на суму 288,00 грн.;
51. №22797 від 23.07.2021 на суму 13230,00 грн. (а.с. 24-49)
Відповідач частково оплатив товар, борг становив на момент звернення з позовом до суду в сумі 158 944,45 грн. (а.с.50)
Після відкриття провадження у справі відповідач 28.12.2021 оплатив частково суму боргу у розмірі 20 000 грн., що підтверджується актом звірки, та не заперечується позивачем у відповіді на відзив.
Приписами п.2 ч.1 ст.231 ГПК України унормовано, що суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
З урахуванням викладеного та враховуючи, що відповідач оплатив основний борг після відкриття провадження у справі частково на суму 20 000 грн., що підтверджується відповідними доказами, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України за відсутністю предмету спору.
Згідно з ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Відтак, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 138 944,45 грн. основного боргу є обґрунтованими, а відтак задоволенні правомірно.
Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат в розмірі 3201,82 грн. з червня по жовтень 2021 та 3% річних в сумі 1 933,42 грн. з 05.06.2021 по 08.12.2021, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.
Оскільки, відповідачем не виконано умови договору поставки, він зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і зі будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст.625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов'язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки, сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.
Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши нарахування позивачем інфляційних втрат в розмірі 3 201,82 грн. з червня по жовтень 2021 та 3% річних в сумі 1 933,42 грн. з 05.06.2021 по 08.12.2021 колегія суддів, вважає що останні підставні та задоволенні правомірно.
Щодо стягнення штрафу в сумі 15 894,45 грн. та пені - 10 619,79 грн. за період по кожній видатковій накладній (згідно розрахунку позивача з 05.06.2021 по 08.12.2021), колегія суддів виходить із такого.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч.6 ст.231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", передбачено, що пеня нараховується в розмірі, встановленому умовами договору, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який стягується пеня.
Окрім того, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч.4 ст. 231 ГК України, в силу якої у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому, колегія суддів акцентує увагу апелянта на те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно з ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17 та від 02.04.2019 у справі №917/194/18.
Поряд із цим, правовий аналіз наведених вище приписів чинного законодавства свідчить про те, неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим, пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Відповідно до п.10.2. договору у випадку прострочення покупцем оплати товару, він на вимогу Постачальника сплачує останньому суму боргу, а також пеню, що нараховується за несплачену суму за весь період прострочення платежу за подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла в цей період.
Згідно п.10.4. договору у разі, якщо прострочення платежу триватиме понад один місяць, Постачальник матиме право, крім стягнення, передбачених суми боргу та пені, додатково вимагати з Покупця оплати штрафу, що складає 10 (десять) відсотків від суми боргу.
На підставі наведених вище положень договору, зважаючи на допущені відповідачем порушення терміну оплати вартості товару, позивачем, з врахуванням встановленого умовами договору терміну розрахунків, перевіривши розрахунок заборгованості за загальний період з 05.06.2021 по 08.12.2021 (в межах шести місячного періоду по кожній видатковій накладній) пеня в сумі 10 619,79 грн. та штраф в розмірі 15 894,45 грн. є підставними та підлягають до стягнення з відповідача.
Враховуючи вище вказане, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, стосовно того, що стягуючи з відповідача пеню та штраф, судом першої інстанції проігноровано факт погашення основної заборгованості на загальну суму 25 905,00 грн. та не враховано відсутність правових підстав для стягнення штрафних санкцій в цій частині.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованість в розмірі 170 593,93 грн. в т.ч: 138 944,45 грн. - основного боргу, 15 894,45 грн. штрафу, 10 619,79 грн. пені, 1 933,42 грн. 3% річних, 3 201,82 грн. інфляційних втрат.
Також з матеріалів справи вбачається, що позивач в прохальній частині позовної заяви просив стягнути з відповідача на користь ФОП Палки Ю.А. судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Згідно зі ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).
Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2021 між ФОП Палкою Ю.А. (клієнт) та адвокатом Стасюк І.О. укладений договір про надання правової допомоги №05/11/21, за змістом якого клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати клієнту правничу допомогу щодо можливостей, механізмів і процедури судового захисту прав клієнту у зв'язку із зверненням до господарського суду про стягнення заборгованості згідно договору поставки №1588 від 21.10.2020 з ТзОВ “СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД”.
Згідно п. 3.1, 3.2 договору сторонами визначено, що вартість послуг адвоката по цьому договору визначається на підставі фактично наданих клієнту послуг і підписаних актів приймання-передачі. Оплата за надання юридичних послуг здійснюється в готівковій або без готівковій формі клієнтом протягом трьох банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі наданих послуг.
Відповідно до матеріалів справи, на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу долучено до матеріалів справи договір про надання послуг правової допомоги за №05/11/21 від 05.11.2021, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ВЛ №1043, акти приймання-передачі наданих послуг від 09.11.2021 за №09/11/21-2 на суму 5000 грн., № 08/12/21-1 від 08.12.2021 на суму 2000 грн., квитанції до прибуткового касового ордеру №09/11/21-2 від 09.11.2021 на 5000 грн, №05/11/21 від 05.11.2021 на суму 2000 грн. підстава: договір про надання правничої допомоги №05/11/21 від 05.11.2021.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими та співмірними вимоги заяви позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн, пов'язаних із розглядом справи №903/1014/21.
Доводи апелянта про те, що Акт приймання-передачі наданих послуг 05/11/21 від 05.11.2021 не має ніякого відношення до даної справи, колегія суддів не приймає до уваги оскільки, зазначений Акт до справи не долучався. В свою чергу в матеріалах справи наявні акти приймання-передачі наданих послуг від 09.11.2021 за №09/11/21-2 на суму 5000 грн. та №08/12/21-1 від 08.12.2021 на суму 2000 грн., які підтверджують понесені позивачем судові витрати на надання консультацій, розрахунок заборгованості, підготовки позовної заяви про стягнення заборгованості та заяви про видачу судового наказу.
Таким чином, суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи апелянта, оскільки аналіз послуг виконаних адвокатом, кількості затраченого часу на виконання цих послуг, аналіз змісту позовних вимог у цій справі та виконаних на їх підтвердження розрахунків дозволяє дійти висновку про обґрунтованість та співмірність витрат на оплату послуг адвоката.
Відтак, апеляційний господарський суд, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшов висновку, що судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.
З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.
6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.
У апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “СПЕЦ ТЕХ ЗАХІД” на рішення Господарського суду Волинської області від 15.02.2022 р. у справі №903/1014/21 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку згідно п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
Справу №903/1014/21 повернути Господарському суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "15" червня 2022 р.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Василишин А.Р.
Суддя Бучинська Г.Б.