вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" червня 2022 р. Справа№ 927/717/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Скрипки І.М.
Михальської Ю.Б.
секретар судового засідання: Бендюг І.В.,
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 07.06.2022,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина"
на рішення Господарського суду Чернігівської області
від 30.11.2021 (повний текст складено 09.12.2021)
у справі № 927/717/20 (суддя Моцьор В.В.)
за позовом Заступника керівника Прилуцької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України
до 1. Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України"
2. Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина"
про визнання недійсним договору,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року Заступник керівника Прилуцької місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України до Державного підприємства Дослідне господарство Івківці Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України та до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Батьківщина про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав на незавершене сільськогосподарське виробництво № 05/03/2020ІВ від 05.03.2020.
В обґрунтування позову прокурор посилається на те, що даний договір укладений між відповідачами з порушенням вимог Господарського, Цивільного і Земельного кодексів України, а також з метою приховання іншого правочину - договору оренди землі.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2021 у справі №927/717/20 позов задоволено повністю.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу майнових прав на незавершене сільськогосподарське виробництво № 05/03/2020ІВ від 05.03.2020, укладений між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю Батьківщина(код 30875436) та Державним підприємством Дослідне господарство Івківці Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України (код 00729847).
Присуджено до стягнення відповідача-1 на користь Чернігівської обласної прокуратури 1051,00грн судового збору.
Присуджено до стягнення відповідача-2 на користь Чернігівської обласної прокуратури 525,50грн судового збору.
Повернуто Чернігівській обласній прокуратурі з Державного бюджету України 525,50грн судового збору, сплаченого платіжним дорученням №1672 від 10.07.2020.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" подало апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої вимоги тим, що оскаржуване рішення прийняте з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; з невідповідністю висновків, викладених у рішенні, встановленим обставинам справи; а також з неправильним застосування норм матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач-2 зазначає, що між ним та відповідачем-1, внаслідок укладення договору купівлі-продажу майнових прав на незавершене сільськогосподарське виробництво № 05/03/20201В від 05.03.2020, склалися фактичні відносини з відчуження майнових прав на незавершене виробництво пшениці озимої, ріпаку озимого та ячменю озимого 2020 року, метою яких є отримання прибутку від врожаю пшениці, ріпаку, ячменю після її визрівання, а не майнові права на земельні ділянки, на яких розміщене таке незавершене сільськогосподарське виробництво.
Крім того, як вказує скаржник, виходячи з умов укладених відповідачами договорів про надання послуг від 02.03.2020 №02-03/2020-2ІВ та договору підряду на виконання механізованих сільськогосподарських робіт від 03.03.2020 № 03-03/2020-ІВ, ДП ДГ «Івківці» право володіння та користування належними їй на праві постійного користування земельними ділянками не втрачало, натомість умовами договорів передбачалось, що СТОВ «Батьківщина» здійснює надання допоміжних послуг при посіві та виконання механізованих сільськогосподарських робіт щодо кукурудзи врожаю 2020 року та інших ярих культур. А посів пшениці озимої, ріпаку озимого та ячменю озимого, які були предметом договору купівлі-продажу майнових прав на незавершене сільськогосподарське виробництво № 05/03/2020ІВ від 05.03.2020 було проведено в вересні-жовтні 2019 року, власником посівного матеріалу був відповідач-1, та на момент укладання договору купівлі-продажу майнових прав на незавершене сільськогосподарське виробництво № 05/03/2020ІВ від 05.03.2020 від моменту посіву вказаної озимої пшениці, ріпаку озимого та ячменю озимого минуло 5-6 місяців.
Апелянт також вважає, що судом першої інстанції, всупереч положенням статті 235 Цивільного кодексу України не встановлювалась спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто, не досліджувалося питання відсутності у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, прокурор подав відзив, у якому вказує на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, визнає їх такими, що не відповідають вимогам законодавства, а висновки суду першої інстанції щодо визнання недійсним договору купівлі - продажу майнових прав на незавершене сільськогосподарське виробництво від 05.03.2020 № 05/03/2020ІВ правильними. За вказаних обставин, прокурор просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідач-1, у поданому відзиві на апеляційну скаргу, також вважає її необґрунтованою, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2021 у справі №927/717/20 таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, та при правильно встановлених обставинах справи. Відповідач-1 просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Явка представників у судове засідання
Представники сторін в судове засідання 07.06.2022 не з'явились. Сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа.
Водночас, 02.06.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду (електронною поштою) від представника відповідача-1, адвоката Лутай Наталії, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану на території України, мотивоване віддаленістю між місцезнаходженнями представників відповідача-1 (м. Чернігів) та місцем розгляду справи (м. Київ), пошкодження автошляхів, що унеможливлює забезпечити явку представника відповідача-1 у судове засідання.
07.06.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду (електронною поштою) від представника відповідача-1, адвоката Ігнатенка Валентина, надійшло ще одне клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату для надання можливості ознайомитись з апеляційною скаргою СТОВ «Батьківщина», мотивоване тим, що відповідач-1 станом на 06.06.2022 не отримував копію апеляційної скарги, тому не мав можливості подати свої заперечення проти вимог апеляційної скарги, а введення воєнного стану перешкодило належним чином скористатись наданими відповідачу-1 процесуальними правами.
06.06.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду (електронною поштою) надійшло клопотання від представника відповідача-2 про відкладення розгляду справи на більш пізній строк, мотивоване неможливістю взяти участь у судовому засіданні 07.06.2022 та фактично прибути до м. Києва.
Розглянувши вказані клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Частиною 11 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
В той же час за положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Наведена правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №924/369/19.
Стосовно клопотання представника відповідача-1, адвоката Ігнатенка Валентина, який зазначає, що відповідач-1 не отримував копії апеляційної скарги, у зв'язку з чим не мав можливості подати свої заперечення проти вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи наявний відзив Державного підприємства "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України" на апеляційну скаргу СТОВ «Батьківщина», поданий адвокатом Лутай Наталією через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів суду та зареєстрований 18.02.2022 за вхідним № 09.1-13/4099/22.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідач-1 скористався наданим йому статтею 263 Господарського процесуального кодексу України правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, у якому виклав свої заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги відповідача-2.
Отже, відповідач-1 виклав свою правову позицію по суті поданої відповідачем-2 апеляційної скарги.
Крім того, слід зазначити, що у судовому засіданні 22.02.2022 були присутні представники відповідачів, які надали пояснення по суті спору та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що учасник справи, який в силу норм статті 42 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний сприяти суду в своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи, не був позбавлений права, у зв'язку з введенням воєнного стану та дійсної неможливості пересуватись між областями та містам, заявити у відповідності до статті 197 Господарського процесуального кодексу України клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, у тому числі, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
За вищенаведених обставин справи, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання представників відповідача-1 та відповідача-2 про відкладення розгляду справи. При цьому, колегія суддів наголошує, що у матеріалах справи наявні всі необхідні докази для розгляду апеляційної скарги по суті.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до статуту Національної академії аграрних наук України, затвердженого загальними зборами НААН 07.04.2016, зареєстрованого наказом Міністерства юстиції України від 27.07.2016 №233215, Національна академія аграрних наук України (далі НААН) це самоврядна наукова організація, заснована на державній власності, що є державною організацією, створеною як неприбуткова державна бюджетна установа.
НААН є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, інші печатки та штампи, необхідні для ведення діловодства; фінансування за рахунок коштів державного бюджету, установ, організацій та підприємств, вітчизняних та іноземних замовників робіт, грантів, інших джерел, не заборонених законом (п.5 розділ І Статуту).
Згідно з п.74 розділу VII Статуту у віданні НААН перебувають: 1) наукові та інші установи: національні наукові центри, інститути, ботанічні сади, заповідники, бібліотеки, державні сільськогосподарські дослідні станції, галузеві дослідні станції, інші наукові установи; 2) підприємства та організації: дослідні господарства, експериментальні і дослідні виробництва, інші підприємства, які забезпечують виконання завдань Акадамії.
Відповідно до статуту Державного підприємства Дослідне господарство Івківці Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України (далі-підприємство), затвердженого президентом НААН 15.02.2018, дане підприємство засноване на основі державної власності, перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України (далі-Академія), як органу управління державним майном.
Підприємство, як юридична особа, є державним сільськогосподарським підприємством, яке створене з метою організаційно-господарського забезпечення науковій установі умов для своєчасного та високоякісного проведення наукових досліджень та їх апробації, виробництва оригінального, елітного та репродукційного насіння сільськогосподарських культур і саджанців, нових засобів захисту рослин і тварин, штамів мікроорганізмів, вирощування племінного молодняку тварин і птиці, проектування і виготовлення дослідних і макетних зразків нової техніки, тощо (п.2.1 Статуту).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Батьківщина зареєстровано як юридична особа, основний вид діяльності: вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.
Як вбачається з Державних актів на право постійного користування землею І-ЧН № 000017 від 07.07.2003 та ІІ-ЧН № 000384 від 21.05.2004 (зареєстровані в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 392 та № 1, відповідно) у користуванні ДП ДГ "Івківці" НААН" знаходяться земельні ділянки загальною площею 5001,4679 га на землях Івківецької сільської та Ладанської селищних рад Прилуцького району Чернігівської області.
Матеріалами справи підтверджено, що 05.03.2020 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" (покупець) та Державним підприємством "Дослідне господарство "Івківці"Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України (продавець) укладено договір купівлі-продажу майнових прав на незавершене сільськогосподарське виробництво № 05/03/2020ІВ (далі - договір), відповідно до пункту п.1.1 якого продавець зобов'язався передати, а покупець прийняти у власність та оплатити майнові права (право володіння, користування та розпорядження) наступними об'єктами незавершеного сільськогосподарського виробництва, що знаходяться на території Івківецької сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, а саме:
- незавершене виробництво пшениці озимої 2020 року, на площі 318,2 га, на суму 2 731 301,52 грн;
- незавершене виробництво ріпаку озимого 2020 року, на площі 218,5 га, на суму 2 026 281,60 грн.;
- незавершене виробництво ячменю озимого, 2020 року на площі 100,5 га, на суму 737 710,20 грн.
Загальна сума договору становить 5 495 293,32 грн, у тому числі ПДВ 915882,22грн (п.1.2 договору).
Розрахунки за цим договором здійснюються (проводяться) у будь-якій формі, що передбачена чинним законодавством України, протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів з моменту отримання від продавця відповідного рахунку.
Відповідно до п.3.1, 3.2 договору строк передачі майнових прав: на протязі 35-ти календарних днів з моменту укладення цього договору;майнові права вважаються переданими з дати підписання акту приймання-передачі.
Пунктами 4.2.1, 4.2.3, 4.2.4 договору передбачено, що покупець має право необмеженого цілодобового доступу до площ земельних угідь, на яких розташовується незавершене виробництво пшениці озимої, ріпаку озимого, ячменю озимого, купівля-продаж якого є предметом цього договору; як власник розпоряджається на власний розсуд продукцією і доходами отриманими у процесі виконання; як власник незавершеного виробництва пшениці озимої врожаю, що знаходиться на площах земельних угідь, що перебувають в користуванні продавця, має право у будь-який час і на будь-якій стадії виконання договору залучати за свій рахунок третіх осіб для охорони.
Відповідно до п. 4.3.2 договору продавець зобов'язаний надати та забезпечити покупцеві, його працівникам та техніці, чи залученим ним третім особам, необмежений, цілодобовий доступ до площ земельних угідь, на яких розташовується незавершене виробництво пшениці озимої, ріпаку озимого, ячменю озимого, купівля-продаж яких є предметом цього договору.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині виконання сторонами прийнятих на себе за цим договором зобов'язань до моменту їх повного виконання сторонами (п.8.1 договору).
31.03.2020 сторонами підписано акт приймання-передачі майнових прав на незавершене сільськогосподарське виробництво до договору.
Звертаючись з даним позовом до суду, Прилуцька місцева прокуратура посилається на те, що нею при здійсненні представницьких повноважень встановлено порушення у сфері регулювання земельних відносин в частині передачі у використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення під видом удаваних правочинів, що знаходяться у державній власності на території Івківецької сільської ради Прилуцького району Чернігівської області без отримання погодження органу управління.
Так, прокуратурою установлено, що за змістом спірного договору ДП "ДГ "Івківці" фактично передало СТОВ "Батьківщина" у платне користування (оренду) земельну ділянку. При цьому договір укладено в порушення вимог ст. 92, 93, 125, 126 Земельного кодексу України, якими визначено порядок виникнення прав на землю та в порушення п. 3.10 Статуту Підприємства та ст. 75 Господарського кодексу України, якими визначено обов'язок отримувати погодження від органу управління на укладення господарських договорів.
У відзиві на позовну заяву відповідач-1 повністю визнає заявлені прокурором позовні вимоги та зазначає, що, аналізуючи зміст спірного договору, дійсно вбачається, що попереднім керівництвом ДП "ДГ "Івківці" НААН фактично передано СТОВ "Батьківщина" у платне користування (оренду) земельну ділянку. При цьому сам прихований правочин укладено з порушенням норм земельного законодавства. Крім того, при укладенні вказаного договору не було отримано погодження органу управління Підприємством НААН України.
Відповідач-2 позовні вимоги не визнав, у відзиві на позовну заяву зазначив, що доводи прокурора про те, що спірний договір є удаваним правочином, який приховує договір оренди земельної ділянки, не ґрунтуються на нормах права та фактичних обставинах справи. Відповідач-2 зазначає, що за спірним договором земельні ділянки у користування відповідача-2 не передавалися. Між відповідачем-1 та відповідачем-2 будь-яких вкладів або передач у вигляді прав володіння і користування земельними ділянками не здійснювалося. Відповідач-2 зауважує, що внаслідок укладення спірного договору склалися фактичні відносини з відчуження майнових прав на незавершене виробництво пшениці озимої, ріпаку озимого та ячменю озимого 2020 року, метою яких є отримання прибутку від врожаю пшениці, ріпаку, ячменю після їх визрівання. Відповідач-2 зазначає, що прокурором не обґрунтовано, що господарське зобов'язання, яке виникло на підставі спірного договору, є господарським зобов'язанням щодо вчинення якого є заінтересованість. Висновки прокурора про порушення сторонами абз. 2 п.3.10 Статуту ДП "ДГ "Івківці" є помилковими. Відповідач-2 вважає, що спірний договір не підлягає погодженню у НААН України, оскільки за даними останньої річної фінансової звітності вартість активів відповідача-1 станом на 31.12.2019 склала 56934 тис.грн, оспорюваний договір укладено на суму 5495293,32 тис. грн, що є меншим за 10% від вартості активів відповідача-1.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та надані заперечення, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Колегія суддів зазначає, що системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з даним позовом, прокурором вказано те, що укладення оспорюваного договору всупереч встановленому державою порядку зачіпає інтереси держави у сфері управління об'єктами державної власності та земельних правовідносин.
Як зазначає прокурор, указана позовна заява, як захід прокурорського реагування, направлена, насамперед, на захист інтересів держави, оскільки протиправне отримання в користування СТОВ «Батьківщина» земельної ділянки суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені у статтях 14, 19 Конституції України, та статтях 1, 5 Земельного кодексу України, що призводить до порушення інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації в Україні принципів регулювання земельних відносин.
Водночас, тлумачення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому, розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Згідно частин 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах у даному випадку це Національна академія наук України, яка відповідно до абзацу 9 частини статті 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» є суб'єктом управління об'єктами державної власності, є державною науковою організацією, яка заснована на державній власності і користується правами самоврядності. Положеннями пункту 7 Статуту НААН України, затвердженого загальними зборами НААН від 07.04.2016, Академія з метою реалізації покладених на неї завдань здійснює повноваження з управління державним майном, забезпечує його ефективне використання та розпорядження: ним у межах, визначених законодавством. Пунктом 90 Статуту, передбачено, що Академія, здійснюючи повноваження з управління об'єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника таких об'єктів, ефективно їх використовує та розпоряджається у межах визначених законодавством.
Згідно Статуту Державного підприємства «Дослідне господарство «Івківці» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України» , затв. 15.02.2018 Президентом Національної академії аграрних наук, Національна академія аграрних наук здійснює повноваження з управління державним майном, закріпленим за Підприємством.
Прокурор зазначає, що незважаючи на те, що кожного року ДП «ДГ «Івківці» МІП ім. В.М. Ремесла НААН України, з порушенням вимог законодавства укладаються аналогічні договори, Національна академія аграрних наук України жодного разу не вживала заходів цивільно-правового характеру та не зверталась до суду з відповідними позовами про визнання договорів недійсними та взагалі не надавала відповіді на листи прокуратури, що свідчить про бездіяльність органу управління та є підставою для втручання органів прокуратури (листи Прилуцької місцевої прокуратури № 4386вих-19 від № 63-342вих-19 від 17.09.2019, № 63-812вих-19 від 11.10.2019).
Так, Прилуцькою місцевою прокуратурою на адресу Національної академії аграрних наук України надіслано лист № 66-7102вих20 від 17.06.2020 щодо вжиття заходів представницького реагування за фактом укладення договорів купівлі-продажу незавершеного сільськогосподарського виробництва ДП «ДГ «Івківці» МІП ім. В.М. Ремесла НААН України.
Від Національної академії аграрних наук 24.07.2020 надійшла відповідь № 11-1/305 від 06.07.2020, однак про вжиття заходів представницького реагування в даному листі інформація відсутня, що може вказувати на бездіяльність уповноваженого органу.
У подальшому, Прилуцькою місцевою прокуратурою на адресу Національної академії аграрних наук України надіслано лист № 66-8140вих-20 від 23.07.2020. У відповідь на вказаний лист Національна академія аграрних наук України повідомила, що спірний договір купівлі-продажу Президією НААН не погоджувався, заходи представницького реагування з приводу визнання недійсними договорів купівлі-продажу не вживались, у зв'язку з відсутністю коштів на сплату судового збору.
Вказане повністю відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 від 26.05.2020, де зазначається, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Наведене свідчить про передбачений вимогами Конституції України та Закону України "Про прокуратуру" винятковий випадок, у разі якого порушення відповідачами інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, та є підставою для застосування представницьких повноважень прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних правовідносинах - Національною академією наук України.
За таких обставин, Прилуцькою місцевою прокуратурою було подано позов в інтересах держави в особі Національної академії наук України.
Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства;
- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);
- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 11 Цивільного кодексу України).
Згідно пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України визначено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.
Обов'язковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин, ніж ті, щодо яких було оформлено відносини.
Тобто, за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.
Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням Цивільного кодексу України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і не дійсним, у залежності від того, наскільки він відповідає вимогам до правочинів, що містяться в статті 203 Цивільного кодексу України.
Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин.
Удаваний правочин може бути визнаний недійсним на підставі частини 1 статті 215, частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.
Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до стаття 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі статтею 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Правова конструкція статті 235 Цивільного кодексуУкраїни передбачає, що сторона, звертаючись до суду із відповідним позовом, має довести: для приховання якого саме правочину вчинено спірний правочин; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Правовідносини сторін у цій справі урегульовано договором купівлі-продажу майнових прав на незавершене сільськогосподарське виробництво № 05/03/2020ІВ від 05.03.2020, який просить визнати недійсним прокурор в інтересах держави особі Національної академії наук України з тих підстав, що цей договір укладено в порушення вимог ст. 92, 93, 125, 126 Земельного кодексу України, а також з метою приховання іншого правочину - договору оренди землі.
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків (подібна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі №925/550/18.
Згідно із статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (частина 2 статті 656 Цивільного кодексу України).
За умовами спірного договору відповідач-1 як продавець передав, а відповідач-2 як покупець прийняв у власність за плату майнові права (право володіння, користування, розпорядження) на незавершене виробництво пшениці озимої, ріпаку озимого, ячменю озимого - 2020 року, що знаходяться на території Івківецької сільської ради Прилуцького району Чернігівської області, загальним обсягом 637,2 га за ціною 5495293,32грн.
Крім того, за умовами договору відповідач-2 має право необмеженого цілодобового доступу до площ земельних угідь, на яких розташовується незавершене виробництво пшениці озимої, ріпаку озимого, ячменю озимого, купівля-продаж якого є предметом цього договору; має право отримати сільськогосподарську продукцію і доходи в результаті виконання технологічних операцій з незавершеним виробництвом пшениці озимої, ріпаку озимого, ячменю озимого, купівля-продаж яких є предметом цього договору; як власник розпоряджається на власний розсуд продукцією і доходами отриманими у процесі виконання; як власник незавершеного виробництва пшениці озимої врожаю, що знаходиться на площах земельних угідь, що перебувають в користуванні продавця, має право у будь-який час і на будь-якій стадії виконання договору залучати за свій рахунок третіх осіб для охорони (пункти 4.2.1, 4.2.2, 4.2.3, 4.2.4).
Водночас судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між тими ж сторонами окрім спірного договору були укладені: договір про надання послуг від 02.03.2020 №02-03/2020-2ІВ та договір підряду на виконання механізованих сільськогосподарських робіт від 03.03.2020 № 03-03/2020-ІВ.
Так, 02.03.2020 між відповідачем-1 (замовник) та відповідачем-2 (виконавець) було укладено договір про надання послуг № 02-03/2020-2ІВ, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується за замовленням Замовника надати за плату автомобільні послуги по перевезенню вантажів власною технікою до пункту призначення, визначеного Замовником та допоміжні сільськогосподарські послуги при посіві.
Згідно п. 3.2 договору про надання послуг № 02-03/2020-2ІВ надання послуг та приймання їх результатів оформлюються актом виконаних робіт, який підписується повноважними представниками Сторін протягом 3 (трьох) робочих днів з дня фактичного надання послуг.
На виконання умов договору про надання послуг № 02-03/2020-2ІВ 31.03.2020 між відповідачем-1 та відповідачем-2 був підписаний акт надання послуг № 237, згідно якого виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): перевезення та допоміжні с/г послуги при посіві на загальну суму 285546,60 грн. з ПДВ.
03.03.2020 між відповідачем-1 (замовник) та відповідачем-2 (підрядник) було укладено договір підряду на виконання механізованих сільськогосподарських робіт №03- 03/2020-ІВ, відповідно до умов якого замовник доручає, а підрядник зобов'язується на свій ризик виконати на земельних ділянках, що перебувають у користуванні замовника, у відповідності до умов цього договору, сільськогосподарські роботи на наданих замовником сільськогосподарських полях/угіддях (що перебувають у користуванні замовника на праві постійного користування), а замовник зобов'язується прийняти ці роботи та оплатити їх на умовах вказаних у цьому договорі.
Пунктом 2.2 договору підряду на виконання механізованих сільськогосподарських робіт №03-03/2020-ІВ передбачено, що підрядник, зокрема, виконує змовнику наступні роботи: внесення мінеральних добрив, дисковка без глибокорозпушувача, коткування, культивація, обприскування оранка, дисковка з глибокорозпушувачем, боронування, посів пшениці ярої, посів ячменю ярого, посів вівса, посів віко-вівса, посів однорічних трав.
На виконання умов договору підряду № 03-03/2020-ІВ, 31 березня 2020 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 був підписаний акт надання послуг № 236, згідно якого виконавцем були виконані наступні роботи (надані такі послуги): внесення мінеральних добрив, дисковка без глибокорозпушувача, коткування, культивація, обприскування оранка, дисковка з глибокорозпушувачем, боронування, посів пшениці ярої, посів ячменю ярого, посів вівса, посів віко-вівса, посів однорічних трав на загальну суму 2 452 830,00 грн. з ПДВ.
Вказані договори у сукупності фактично свідчать про те, що відповідач-1 не здійснював контроль за процесом вирощування сільськогосподарських культур, а роботи, які проводились відповідачем-2 були здійснені без впровадження новітніх знань, в процесі обробки не проводились дослідні роботи, такі роботи не відповідали критеріям впровадження інноваційних методів та технологій вирощування культур, що не відповідає меті діяльності ДП "Дослідне господарство "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України", що фактично свідчить про передачу відповідачем-1 відповідачу-2 на платній основі земельних ділянок, що перебувають у його постійному користуванні.
Так, у статті 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Положеннями частин 1, 8 статті 93 Земельного кодексу України визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати земельну ділянку у володіння, користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Тобто, при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою форму реалізації права користування земельною ділянкою і її корисними якостями, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція.
Згідно із частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Відповідно до статті 22 Закону України "Про оренду землі" орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.
Згідно з частинами 1, 2, 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.
Отже, на відміну від договору купівлі-продажу, за яким набувається право власності на товар або майнове право, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.
При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки) на визначений строк.
Враховуючи встановлені вище обставини справи та перелічене законодавство України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір містить всі істотні умови договору оренди земельної ділянки, зокрема, щодо об'єкту оренди яким визначено саме загальна площа земельних ділянок, що становить 637,2 га; строку дії договору - він набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2020; орендної плати із зазначенням її розміру та способу (у будь-якій формі, що передбачена чинним законодавством України) та відповідальності за її несплату.
Відповідно до змісту прав і обов'язків сторін договору купівлі-продажу майнових прав на незавершене сільськогосподарське виробництво № 05/03/2020ІВ від 05.03.2020, відповідач-2 на підставі спірного договору фактично отримав право користування земельною ділянкою з метою отримання її родючих властивостей для вирощування продукції.
Таким чином, умови спірного договору підпадають під ознаки орендних правовідносин, що врегульовано статтею 792 Цивільного кодексу України, Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі".
Отже, правочин, який вчинено сторонами, спрямовано на приховання іншого правочину - договору найму (оренди) землі, який сторони насправді вчинили, тобто спірний договір є удаваним правочином згідно з частиною першою статті 235 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини другої статті 235 Цивільного кодексу України в разі, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Отже, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору найму (оренди) землі, врегульовані положеннями Земельного кодексу України,Закону України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси іі континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно з частиною 1 статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
За приписами статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.
Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Матеріали справи свідчать про те, що уповноваженими органами з розпорядження земельними ділянками рішень щодо передання в оренду відповідачу-2 земельних ділянок, які перебувають в постійному користуванні відповідача-1, не приймалось, земельні ділянки у позивача не вилучались для їх передання в користування відповідачу-2.
Отже, сторонами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду земельних ділянок, які є об'єктами державної власності та перебувають в постійному користуванні відповідача-1.
Водночас, посилання прокурора на те, що при укладенні спірного договору порушено п. 3.10 Статуту Підприємства та статті 75 Господарського кодексу України, якими визначено обов'язок отримувати погодження від органу управління на укладення господарських договорів, є помилковим та спростовується наступним.
Права землекористувачів визначені ст. 95 ЗК України, відповідно до ч. 1 якої землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
ДП "ДГ "Івківці" МІП ім. В.М. Ремесла НААН України, як землекористувач на титулі права постійного користування, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування. Закон не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема і в частині самостійного господарювання на землі.
Формулювання законодавця «право самостійно господарювати» підкреслює диспозитивність реалізації права самостійного господарювання безпосереднім землекористувачем, але не свідчить про можливість передачі права господарювання іншій особі, підкреслюючи, що таке господарювання має відбуватись самостійно.
З огляду на зазначене, державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.
Аналогічний правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01. 2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18.
Відповідно до п. 3.1 Статуту ДП "ДГ "Івківці" МІП ім. В.М. Ремесла НААН України є державним комерційним унітарним підприємством, що діє на основі державної форми власності. Державне підприємство перебуває у безпосередньому підпорядкуванні Миронівського інституту пшениці ім. В.М. Ремесла та у віданні Національної академії аграрних наук України.
Згідно з п. 3.5, 4.3, 4.5, 4.6 Статуту економічною основою, діяльності Підприємства є державна власність України на основні фонди, інше державне майно, а також землі Академії, які закріплені за нею постановою Президії Верховної Ради Української РСР "Про статус Української академії аграрних наук" від 29.07.1991 № 1370-XII, що перебувають у розпорядженні установ Академії. Підприємство користується землею і іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства. Вилучення земельних ділянок може здійснюватися лише за згодою Президії Академії відповідно до норм чинного законодавства. Зміна цільового призначення та припинення права постійного користування земельними ділянками, що віднесені до особливо цінних земель, допускається лише для розміщення на них об'єктів, що визначені Земельним кодексом України та в порядку, визначеному законодавством.
Порядок володіння, користування земельними ділянками та розпорядження майном, питання, пов'язані з вилученням землі та відчуженні майна, погоджуються виключно з Президією Академії.
Майновий комплекс підприємства складають усі матеріальні та нематеріальні активи, що обліковуються на балансі Підприємства і передані йому Академією на праві господарського відання, а також придбані підприємством за рахунок коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законодавством.
Здійснюючи це право, підприємство може використовувати належне йому майно для участі в цивільних відносинах, в тому числі для провадження фінансово-господарської діяльності відповідно до цілей та в межах своєї цивільної правоздатності (п. 4.10 Статуту).
Відповідно до частини 5 статті 75 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами.
Правові основи управління об'єктами державної власності закріплені Законом України "Про управління об'єктами державної власності".
Пунктом 9 ч. 1 ст. 3 Законом України "Про управління об'єктами державної власності" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначено, що об'єктами управління державної власності, зокрема, є державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук.
Згідно з ч.1 ст. 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Національна академія наук України, галузеві академії наук.
Згідно зі ст. 8 Законом України "Про управління об'єктами державної власності" Національна академія наук України, галузеві академії наук, яким державне майно передано в безстрокове безоплатне користування, виконують щодо цього майна функції, передбачені п.п. 1,3- 11, 14 - 15, 18-38 ст. 6 цього Закону, за винятком повноважень щодо господарських структур.
Відповідно до вимог ст. 73-2 ГК України значним господарським зобов'язанням державного унітарного підприємства визнається господарське зобов'язання, що вчиняється державним унітарним підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності.
Значне господарське зобов'язання підлягає погодженню наглядовою радою державного унітарного підприємства або, у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому цією статтею.
Відповідно до абз. 2 п. 3.10 Статуту ДП "ДГ "Івківці" господарське зобов'язання Підприємства, щодо вчинення якого є заінтересованість, виноситься на розгляд Академії для надання згоди на його вчинення, якщо балансова вартість майна або послуг чи сума коштів, що підлягають наданню, відчуженню, отриманню або передачі відповідно до господарського зобов'язання перевищує 10 відсотків вартості активів, за даними останньої річної фінансової звітності Підприємства.
З викладеного слідує, що органом управління майном ДП "ДГ "Івківці" МІП ім. В.М. Ремесла НААН України є Національна академія наук України, яка має надавати відповідну згоду на вчинення правочинів, якщо балансова вартість майна або послуг чи сума коштів, що підлягають наданню,відчуженню, отриманню або передачі відповідно до господарського зобов'язання перевищує 10 % вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності підприємства.
Відповідно до листа № 10.2-12/220 від 06.07.2020 Національної академії аграрних наук України вартість активів Підприємства за 2019 рік становить 26 544 тис. грн, а тому 10 % вартості активів дорівнює 2654,4 тис. грн. Указане також підтверджується фінансовим звітом підприємства ДП "ДГ "Івківці" станом на 31.12.2019, який поданий підприємством до органів фіскальної служби.
Відповідач-2 вважав, що спірний договір не підлягає погодженню у НААН України, оскільки за даними останньої річної фінансової звітності вартість активів відповідача-1 станом на 31.12.2019 склала 56934 тис.грн, оспорюваний договір укладено на суму 5495293,32 тис. грн, що є меншим за 10% від вартості активів відповідача-1.
Водночас, звертаючись із позовом до суду прокурор доводить обставини відсутності погодження органу управління підприємством Національною академією аграрних наук України на укладення спірного договору, сума за яким становить більше 10% вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності ДП "ДГ "Івківці" МІП ім. В.М. Ремесла НААН України.
Оскільки, між сторонами у спорі існує розбіжність по сумам річної фінансової звітності ДП "ДГ "Івківці" МІП ім. В.М. Ремесла НААН України щодо активів за 2019 рік, з метою з'ясування фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення наявного спору, встановлення яких потребує спеціальних знань у сфері іншій чим право, виходячи з основних засад (принципів) господарського судочинства рівності та змагальності сторін, судом першої інстанції призначено у справі судово-економічну експертизу у даній справі (ухвала від 12.10.2020).
За висновком судової економічної експертизи від 27.09.2021 №5061/20-24, проведеної експертами Київського науково-дослідного інституту судової експертиз, вартість активів ДП "ДГ "Івківці" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України згідно даних бухгалтерського обліку за наслідками господарської діяльності 2019 року документально підтверджується у розмірі 56610,00 тис. грн.
Отже, договір № 05/03/2020ІВ від 05.03.2020 не підлягав погодженню з Національною академією аграрних наук України, оскільки сума договору складала менше 10% від вартості активів відповідача-1.
Водночас, як правильно встановлено судом першої інстанції, спірний договір, який за своєю правовою природою є договором оренди землі, укладений у порушення вимог чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним згідно зі статями 203, 215 Цивільного кодексу України.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та задоволення позову у повному обсязі.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2021 у справі №927/717/20 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2021 у справі №927/717/20 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.11.2021 у справі №927/717/20 залишити без змін.
Матеріали справи № 927/717/20 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст складено: 15.06.2022.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді І.М. Скрипка
Ю.Б. Михальська