вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"31" травня 2022 р. Справа№ 910/7704/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Попікової О.В.
Євсікова О.О.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Сопружинська Т.П.
від відповідача-1: Сказко М.І.
від відповідача-2: Кулініченко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОФІГРУП»
на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2021 (повне рішення складено 20.10.2021)
у справі № 910/7704/21 (суддя О.С. Комарова)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОФІГРУП»
до: 1. Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);
2. Фізичної особи-підприємця Лук'яненка Євгенія Олександровича
про визнання договору недійсним
Короткий зміст позовних вимог
В травні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРПРОФІГРУП» (далі по тексту - позивач; ТОВ «УКРПРОФІГРУП») звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Фізичної особи-підприємця Лук'яненка Євгенія Олександровича, в якому просить визнати недійсним договір № 09-12/20 від 31.12.2020 про надання послуг з транспортування, укладений між Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та Фізичною особою-підприємцем Лук'яненком Євгенієм Олександровичем.
Позов заявлено на підставі статей 11, 203, 215, 509, 511, 528, 511, 901, 903 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), статей 180, 189 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) і обґрунтовано тим, що оспорюваний договір укладений сторонами з покладенням на позивача, який не його стороною, обов'язку з оплати наданих послуг. Сторонами у договорі не узгоджено усіх істотних умов договору (а саме ціни).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/7704/21 відмовлено в задоволенні позову повністю.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним правочину.
Процедура апеляційного провадження
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2021 справу передано на розгляд колегії суддів: головуючий суддя - Ходаківська І.П., судді: Попікова О.В., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2021 витребувано у господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7704/21 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «УКРПРОФІГРУП» на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі № 910/7704/21 до надходження матеріалів із суду першої інстанції.
Матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду на запит 19.01.2022.
Головуючий суддя Ходаківська І.П. в період з 13.12.2021 по 14.03.2022 перебувала на лікарняному.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14 березня 2022 року №133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
В період з 03.03.2022 по 31.03.2022 здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом було зупинено (накази Голови Північного апеляційного господарського суду № 1 від 03.02.2022, № 11 від 31.03.2022).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2022 відкрито апеляційну провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/7704/21 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 31.05.2022.
Позиція представників сторін у судовому засіданні
У судове засідання 31.05.2022 з'явилися представники сторін.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Представники відповідачів у судовому засіданні заперечили проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Короткий зміст апеляційної скарги і заперечень на неї
Позивачем до Північного апеляційного господарського суду подано апеляційну скаргу на рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі № 910/7704/21.
В апеляційній скарзі позивач просить суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі № 910/7704/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивач вказує на те, що спірним договором безпідставно покладено на нього, як на третю особу, обов'язок сплати вартості послуг з транспортування транспортного засобу. Також в момент укладення договору не було визначено ціну договору, яка є істотною його умовою.
Позивач вважає надуманим висновок суду першої інстанції про бланкетність (відсилання) норм пункту першого статті 528 ЦК України до норм частини шостої статті 265-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, обґрунтовуючи це тим, що обов'язок по сплаті вартості послуг з транспортування транспортного засобу виник не в силу договору, а на підставі норми закону. Виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто (ч. 1 ст. 528 ЦК України). Однак, за договором замовник, як сторона договору, не має обов'язку сплатити вартість послуг, а отже, він не є боржником, набуття обов'язку по оплаті для третіх осіб є безумовним, що суперечить вимогам ст. 511 ЦК України. Отже позивач наполягає на невідповідності оспорюваного договору нормам статей 511, 905 ЦК України та статей 180, 189 ГК України.
ФОП Лук'яненко Є.О. подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення місцевого суду - без змін, посилаючись на те, що оспорюваний договір був укладений на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 990 від 14.11.2018 та рішення Київської міської ради від 27.09.2018 № 1530/5594 і спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені цим договором. Також зазначив, що на вимогу місцевого суду він подав калькуляцію вартості послуг з транспортування транспортних засобів згідно договору, яка позивачем не спростована. Дії компетентних органів з притягнення керівника позивача до адміністративної відповідальності не оскаржувалися, присуджена у судовому порядку сума штрафу вже ним сплачена.
Від Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина третя статті 263 ГПК України).
Фактичні обставини, встановлені місцевим господарським судом і перевірені судом апеляційної інстанції
Відповідно до наказу ТОВ «УКРПРОФІГРУП» № П-93/16 від 22.07.2016 «Про призначення директора», ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків директора ТОВ «УКРПРОФІГРУП» з 22.07.2016.
Наказом ТОВ «УКРПРОФІГРУП» № 3-Б від 18.02.2019 «Про порядок використання службових автомобілів та комісію на списання паливно-мастильних матеріалів» службовий автомобіль «MERCEDES-BENZ GLC 220D», номерний знак НОМЕР_1 закріплено за водієм ОСОБА_1 .
Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) серії АС №0000039393 від 23.03.2021, головним інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Оболонського району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Іжаковським В.Й. зафіксовано адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 122 КУпАП України, а саме транспортний засіб «MERCEDES-BENZ GLC 220D», номерний знак НОМЕР_1 зупинено ближче 10 метрів від місця виїзду з прилеглих територій на вул. Рейтарська, 17 в м. Києві. За результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 680, 00 грн.
23.03.2021 складено акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, згідно якого, зазначений вище транспортний засіб передано ФОП Лук'яненко Є.О. для доставлення на спеціальний майданчик.
В той же день, ОСОБА_1 сплатив 340,00 грн штрафу згідно постанови серії АС № 0000039393 від 23.03.2021, 144, 00 грн за зберігання автомобіля на спецмайданчику на користь ГУ ПН у м. Києві та 1 270, 00 грн за транспортування автомобіля на спецмайданчик на користь ФОП Лук'яненко Є.О.
На запит позивача Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надано копію договору № 09-12/20 від 31.12.2020 про надання послуг з транспортування, укладеного між Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Лук'яненком Євгенієм Олександровичем (виконавець) (далі - Договір).
Предметом Договору є надання виконавцем замовнику послуг з доставлення (транспортування) на спеціальний майданчик чи стоянку Національної поліції, її територіальних органів за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора транспортного засобу, тимчасово затриманого головним інспектором з паркування управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до законодавства (далі - послуги з транспортування) (п. 1.1 Договору).
Згідно п. 1.2 Договору, послуги з транспортування надаються у відповідності до умов цього Договору та включають виїзд евакуатора, завантаження, транспортування на спеціальний майданчик чи стоянку та розвантаження тимчасово затриманого транспортного засобу.
Розділом 4 Договору визначено порядок розрахунків.
Так, згідно пунктів 4.1, 4.2 Договору, виконавець отримує на власний рахунок оплату вартості послуг з доставляння транспортного засобу до місця зберігання від особи, яка керувала транспортним засобом на момент учинення правопорушення, або відповідальної особи, зазначеної в частині першій статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, або особи, яка ввезла затриманий транспортний засіб на територію України. Розмір плати за транспортування тимчасово затриманих транспортних засобів на місце зберігання має бути економічно-обґрунтованим та визначається виконавцем відповідно до законодавства України.
Обґрунтовуючи підстави свого позову позивач зазначає, що договором передбачено відплатне надання послуг, при цьому обов'язок по сплаті вартості таких послуг покладено не на замовника, а на третіх осіб, що суперечить вимогами статей 511, 903 ЦК України. Відтак вважаючи, що зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи, а також враховуючи неузгодження сторонами правочину усіх істотних умов договору (ціни) позивач просить суд визнати договір недійсним на підставі статті 215 ЦК України.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, організація і діяльність органів виконавчої влади.
Згідно з частиною третьою статті 219 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) від імені виконавчих комітетів (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчих органів, що виконують їх повноваження) сільських, селищних, міських рад розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою, третьою і сьомою статті 122, частинами першою, другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу, і накладати адміністративні стягнення мають право уповноважені виконавчим комітетом (виконавчим органом) сільської, селищної, міської ради посадові особи виконавчих органів сільської, селищної, міської ради - інспектори з паркування.
На виконання вимог законодавства щодо реформування сфери паркування для контролю за паркувальним простором міста Києва у складі Департаменту транспортної інфраструктури утворено управління (інспекцію) з паркування.
Рішенням Київської міської ради від 27.09.2018 № 1530/5594 (із змінами і доповненнями, внесеними рішенням від 12 листопада 2019 року №31/7604) уповноважено посадових осіб (інспекторів з паркування) Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частинами першою і третьою статті 122, частинами першою, другою статті 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, від імені виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а також проводити тимчасове затримання транспортних засобів у місті Києві шляхом доставлення для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку у разі вчинення порушення, передбаченого частиною третьою статті 122 (порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху), частиною першою статті 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у випадках, передбачених частиною третьою статті 265-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а так само у разі вчинення порушення, передбаченого частиною другою статті 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, від імені виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
У своїй діяльності інспектори з паркування керуються положеннями КУпАП, Закону України «Про державну службу», Закону України «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, Порядку тимчасового затримання інспекторами з паркування транспортних засобів та їх зберігання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2018 № 990 та іншими нормативно-правовими актами.
23.03.2021 головним інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Оболонського району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Іжаковським В.Й. в режимі фотозйомки зафіксовано, що транспортний засіб «MERCEDES-BENZ GLC 220D», номерний знак НОМЕР_1 зупинено ближче 10 метрів від місця виїзду з прилеглих територій, чим порушено пункт 15.9., и) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 та вчинено адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 122 КУпАП України.
Диспозицією частини третьої статті 122 КУпАП є ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху.
Суб'єктом правопорушення в цій статті в разі в разі вчинення передбачених частинами першою - третьою цієї статті правопорушень, зокрема у виді порушення правил зупинки, стоянки, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - є відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України.
Відповідно до частини першої статті 14-2 КУпАП, адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі (за допомогою технічних засобів - приладів контролю за дотриманням правил дорожнього руху з функціями фото-, відеофіксації, які функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів з функціями запису, зберігання, відтворення і передачі фото-, відеоінформації), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
За приписами частин 1, 2, 6 статті 265-4 КУпАП, тимчасове затримання транспортного засобу інспектором з паркування здійснюється шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора і дозволяється виключно у випадках, встановлених цією статтею. При тимчасовому затриманні транспортного засобу складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. У разі фіксації обставин тимчасового затримання транспортного засобу в режимі фотозйомки (відеозапису) таке затримання відбувається без присутності понятих.
Тимчасове затримання транспортного засобу шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку здійснюється у разі вчинення порушення, передбаченого частинами третьою та сьомою статті 122 (порушення правил зупинки, стоянки в межах відповідного населеного пункту), частиною першою статті 152-1 цього Кодексу, у випадках, передбачених частиною третьою цієї статті, а так само у разі вчинення порушень, передбачених частинами другою та восьмою статті 152-1 цього Кодексу.
Повернення транспортного засобу, затриманого шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, відповідальній особі, зазначеній у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особі, яка ввезла транспортний засіб на територію України, або особі, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення правопорушення, відбувається невідкладно за зверненням такої особи після сплати штрафу за вчинене правопорушення та оплати вартості послуг із транспортування та/або зберігання транспортного засобу.
Встановивши відповідальну особу, за яким зареєстровано транспортний засіб MERCEDES-BENZ GLC 220D», номерний знак НОМЕР_1 , а саме керівника позивача - ОСОБА_1, головний інспектор з паркування відділу інспекції з паркування Оболонського району управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Іжаковський В.Й. виніс постанову про накладення адміністративного стягнення від 23.03.2021 серія АС №0000039393 за порушення вимог частини третьої статті 122 КУпАП. Також складено акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, згідно якого, даний транспортний засіб передано ФОП Лук'яненко Є.О. для доставлення на спеціальний майданчик.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2018 № 990 було затверджено порядок тимчасового затримання інспекторами з паркування транспортних засобів та їх зберігання.
В пунктах 2, 3 цього Порядку передбачено, що тимчасове затримання транспортного засобу шляхом доставлення для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку здійснюється інспектором з паркування в разі вчинення водієм порушення, передбаченого частиною третьою статті 122 (порушення правил зупинки, стоянки в межах відповідного населеного пункту), частиною першою статті 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у випадках, коли розміщення транспортного засобу є таким, що суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, а також у разі вчинення порушення, передбаченого частиною другою статті 152-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Доставлення транспортного засобу на спеціальний майданчик чи стоянку здійснюється за допомогою спеціальних автомобілів-евакуаторів (далі - евакуатор), у тому числі тих, що належать підприємствам, установам та організаціям, які провадять діяльність, пов'язану із транспортуванням транспортних засобів, і з якими органами місцевого самоврядування укладено в установленому законодавством порядку договори.
Отже доставлення транспортних засобів, тимчасово затриманих інспекторами з паркування на спеціальні майданчики або стоянки здійснюється на підставі договорів про надання послуг з транспортування, укладених Департаментом транспортної інфраструктури відповідно до вимог вказаного Порядку з суб'єктами господарської діяльності, на певних умовах.
Відповідно до порядку тимчасового затримання інспекторами з паркування транспортних засобів та їх зберігання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2018 № 990 та рішення Київської міської ради від 27.09.2018 № 1530/5594 (із змінами і доповненнями, внесеними рішенням від 12 листопада 2019 року №31/7604), між Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Лук'яненком Євгенієм Олександровичем (виконавець) було укладено договір № 09-12/20 про надання послуг з транспортування від 31.12.2020.
Предметом цього договору є надання виконавцем замовнику послуг з доставлення (транспортування) на спеціальний майданчик чи стоянку Національної поліції, її територіальних органів за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора транспортного засобу, тимчасово затриманого головним інспектором з паркування управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відповідно до законодавства (далі - послуги з транспортування). Послуги з транспортування надаються у відповідності до умов цього Договору та включають виїзд евакуатора, завантаження, транспортування на спеціальний майданчик чи стоянку та розвантаження тимчасово затриманого транспортного засобу (пункту 1.1, 1.2. договору).
В абзаці другому пункту 12 порядку тимчасового затримання інспекторами з паркування транспортних засобів та їх зберігання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2018 № 990 передбачено, що умовами повернення зазначеним особам транспортного засобу є оплата вартості послуг з доставлення та/або зберігання транспортного засобу та сплата штрафу за вчинене правопорушення.
Розділом 4 договору визначено порядок розрахунків. Так, згідно пунктів 4.1, 4.2 договору, виконавець отримує на власний рахунок оплату вартості послуг з доставляння транспортного засобу до місця зберігання від особи, яка керувала транспортним засобом на момент учинення правопорушення, або відповідальної особи, зазначеної в частині першій статті 14-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, або особи, яка ввезла затриманий транспортний засіб на територію України. Розмір плати за транспортування тимчасово затриманих транспортних засобів на місце зберігання має бути економічно-обґрунтованим та визначається виконавцем відповідно до законодавства України.
На вимогу суду першої інстанції, ФОП Лук'яненком Є.О. надано калькуляцію вартості послуг із транспортування тимчасово затриманих транспортних засобів, відповідно до якої вартість послуги на 1 транспортний засіб становить 1 270, 00 грн. Така послуга була оплачена ОСОБА_1. її виконавцю (ФОП Лук'яненку Є.О.).
Підстави недійсності правочинів визначаються положеннями статей 203, 215 ЦК України.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Положення частини другої статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).
Згідно положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 ЦК України).
Із урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
На підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення ЦК України та ГПК України, позивач при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Згідно частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Цивільне законодавство не містить визначення поняття "заінтересована особа", тобто залишає його оціночним. Тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Подібні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц та постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 750/2728/16-ц та від 04.07.2018 у справі №462/4611/13-ц.
Зміст частини третьої статті 215 ЦК України встановлює, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов'язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
Предметом розгляду є правовідносини, що виникли з договору надання послуг. Спір у справі стосується недійсності такого договору.
Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною першою статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Частина перша статті 509 ЦК України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами частини першої статті 511 ЦК України, на яку й посилається позивач, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Відповідно до положень частини першої статті 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.
Суд першої інстанції вірно зазначив у рішенні, що положення частини першої статті 528 ЦК України містять бланкетну норму, яка відсилає до частини шостої статті 265-4 КУпАП, відповідно до якої, умовою повернення транспортного засобу, затриманого шляхом доставки для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку є саме сплата штрафу за вчинене правопорушення та оплата вартості послуг із транспортування та/або зберігання транспортного засобу.
Виконання зобов'язання у інший спосіб, наприклад, сплата вартості послуг виконавця замовником та подальше їх стягнення з особи, на яку накладено адміністративне стягнення, було б занадто бюрократизованим, та таким, що не узгоджується із приписами КУпАП.
Щодо доводів позивача про відсутність у договорі ціни, як істотної його умови, суд зазначає таке.
Розділом 4 договору визначено порядок розрахунків. Так, згідно пункту 4.2 договору, розмір плати за транспортування тимчасово затриманих транспортних засобів на місце зберігання має бути економічно-обґрунтованим та визначається виконавцем відповідно до законодавства України.
Як вже зазначалося, на вимогу суду першої інстанції, ФОП Лук'яненком Є.О. надано калькуляцію вартості послуг із транспортування тимчасово затриманих транспортних засобів, відповідно до якої вартість послуги на 1 транспортний засіб становить 1 270, 00 грн. Надана послуга була оплачена ОСОБА_1. (керівником позивача) її виконавцю (ФОП Лук'яненку Є.О.) у вказаній сумі.
Відповідно до частини восьмої статті 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору (частина 4 статті 632 Цивільного кодексу України). Проте жодних доказів, що вартість послуги з транспортування транспортного засобу в розмірі 1 270, 00 грн не відповідала її реальній вартості матеріали справи не містять. До того ж, не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання.
Позивач у цій справі, який не є стороною оспорюваного договору, не довів належними і допустимими засобами доказування, що є заінтересованою особою у розумінні статті 215 ЦК України, а також наявності у нього конкретного майнового права чи інтересу в оспорюваному договорі.
Враховуючи наведені положення законодавства і встановлені обставини, та зважаючи, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено підстав для задоволення позовних вимог із заявлених мотивів, судова колегія вважає, що підстави апеляційного оскарження викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи, що є підставою для відмови у її задоволенні.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до вимог статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ГПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно із статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Отже, суд вирішує питання про відшкодування або оплату судових витрат на користь сторони у разі повного чи часткового задоволення її вимог.
З огляду на відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРПРОФІГРУП» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 19.10.2021 у справі №910/7704/21 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРПРОФІГРУП».
Матеріали справи № 910/7704/21 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено - 13.06.2022.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді О.В. Попікова
О.О. Євсіков