вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"14" червня 2022 р. Справа№ 910/17218/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Куксова В.В.
Шаптали Є.Ю.
Розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2022
у справі №910/17218/21 (суддя Васильченко Т.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал»
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 22 886,36 грн.
У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - відповідач) 22 886,36 грн, з яких: 2 365,70 грн 3% річних, 12 462,80 грн інфляційних втрат та 8 057,36 грн пені.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на відповідача відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено обов'язок з відшкодування шкоди за рахунок фонду захисту потерпілих у зв'язку із недостатністю коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, якого ліквідовано, а саме ПрАТ "СК Україна".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2022 у справі №910/17218/21 позов задоволено частково та присуджено до стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» 3% річних у розмірі 2 365,70 грн, інфляційні втрати у розмірі 12 462,80 грн, судовий збір у розмірі 1 470,78 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Приймаючи вказане судове рішення суд першої інстанції вказав на встановлений судом в межах справи №910/842/18 факт переходу до позивача права вимоги до відповідача зі сплати спірного страхового відшкодування та оплату Моторним (транспортним) страховим бюро України лише тіла цього відшкодування, тому дійшов висновку про доведеність заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (як новим кредитором) позовних вимог про стягнення з відповідача решти нарахованих в силу Закону сум, а саме: 3% річних у розмірі 2 365,70 грн, інфляційних втрат у розмірі 12 462,80 грн та пені у, визначеному в позовній заяві, розмірі 8 057,36 грн.
Водночас враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності на звернення до суду щодо стягнення неустойки (пені), з огляду на дату постановлення ухвали про ліквідацію Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», дату звернення до суду з даним позовом - 22.10.2021, та відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовна давність в один рік до вимог про стягнення пені за вказаний період сплинула, що в силу приписів ст. 267 Цивільного кодексу України має наслідком відмови в позові в цій частині.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2022 у справі №910/17218/21 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також скаржник просить розгляд даної скарги проводити з викликом сторін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на те, що оскаржуване судове рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права та неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи.
Також скаржник стверджує, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення:
- не було належним чином досліджено строк, коли позивач звернувся з позовом до суду та на який строк було продовжено строк позовної давності;
- покладено додатковий обов'язок на відповідача щодо виплати інфляційних втрат, 3% річних та пені, тобто притягнуто до відповідальності особу, яка не порушувало грошового зобов'язання перед позивачем, хоча відповідальність має індивідуальний характер та ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за іншу особу;
- не враховано, що пеня, інфляційні втрати та 3 % річних - це відповідальність страховика-банкрута за порушення грошового зобов'язання, які ухвалою суду визнано погашеними. Така відповідальність не виходить до зобов'язань відповідача передбачених підпунктом «г» пункту 41.1 статті 41 Закону України №1961-ІV;
- не взято до уваги, що позивачу за договором про відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування не переходили права вимоги щодо пені, інфляційних втрат та 3% річних до відповідача, а отже звернення з даним позовом є безпідставним та не ґрунтується на договорі.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2022, справу №910/17218/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Куксов В.В., Шаптала Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/17218/21, а також відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи №910/17218/21.
21.02.2022 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2022 у справі №910/17218/21 залишено без руху, а також надано Моторному (транспортному) страховому бюро України строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 3 405,00 грн та доказів надсилання позивачу копії апеляційної скарги.
04.05.2022 від Моторного (транспортного) страхового бюро України до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання з долученими до нього доказами як сплати судового збору у розмірі 3 405,00 грн, так і надсилання позивачу копії апеляційної скарги.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.05.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2022 у справі №910/17218/21; відмовлено Моторному (транспортному) страховому бюро України в задоволенні клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи №910/17218/21; розгляд апеляційної скарги Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2022 у справі №910/17218/21 постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст.263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване судове рішення скасуванню чи зміні, з таких підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 22.06.2015 року о 10 год. 00 хв. на перехресті вулиць Почайнинської та Щекавицької в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля марки «Volkswagen Polo», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який, рухаючись по другорядній дорозі на перехресті нерівнозначних доріг, не надав дорогу транспортному засобу, який наближався до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «Hyundai Getz», державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 .. Під час дорожньо-транспортної пригоди вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Подільського районного суду м.Києва від 06.07.2015 у справі №758/7244/15-п водія автомобіля марки «Volkswagen Polo», державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення штрафу.
Згідно з договором (полісом) серії №АІ/4455910 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля марки «Volkswagen Polo», державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» із встановленим розміром франшизи - 500,00 грн та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 50 000,00 грн.
Відповідно до звіту ФОП Праворського В'ячеслава Володимировича №204 від 25.08.2015 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу було проведено огляд пошкодженого автомобіля марки «Hyundai Getz», державний номерний знак НОМЕР_2 та визначено вартість матеріального збитку, завданого в результаті ДТП.
22.06.2015 року власник пошкодженого автомобіля марки «Hyundai Getz», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_3 подала до страховика винної у ДТП особи - Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» заяву про страхове відшкодування, втім відшкодування не отримала.
26.10.2015 року між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, за умовами та на підставі якого власник пошкодженого автомобіля марки «Hyundai Getz», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_3 відступила цесіонарію - фізичній особі-підприємцю Шияну Денису Сергійовичу всі права вимоги, які виникли у цедента, у зв'язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля «Volkswagen Polo», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , відповідальність якого застрахована згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 28.11.2014, номер полісу АІ/4455910, у страховій компанії ПрАТ «СК «Україна».
Пунктом 1.2 договору цесії передбачено, що внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування понесеної шкоди майну цедента від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, у передбачених законом випадках.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.514 ЦК України).
31.10.2015 року між фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (фактор) був укладений договір про надання фінансових послуг факторингу №5/31-10/2015 (далі - договір факторингу), відповідно до умов якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку № 1 до цього Договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 26.10.2015 року (позиція №36 додатку №1).
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору, відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п.п.1.2 договору факторингу).
У відповідності до п.1.4 договору факторингу зобов'язаною особою (боржником) є Сєттаров Ренат Салаватович (позиція №36 додатку №1 до договору факторингу); страхова компанія Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна»; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з ч.1 ст.1084 Цивільного кодексу України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
Отже, починаючи з 31.10.2015 кредитором у договірному зобов'язанні за страховою подією (дорожньо-транспортною пригодою, що відбулася 22.06.2015) є Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал».
Позивач зазначає, що в порушення умов договору страхування (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ/4455910, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» не здійснило виплату страхового відшкодування у передбачений законом строк (протягом 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування), тобто до 20.09.2015.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна».
30.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», у тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі страхової події від 22.06.2015 року за договором (полісом) АІ/4455910.
24.04.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» у справі №910/842/18, у тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі страхової події від 22.06.2015 року за договором (полісом) АІ/4455910. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал».
Відтак, Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» у заяві про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» просило визнати відповідні грошові вимоги та включити їх до реєстру вимог кредиторів у загальному розмірі 14 268 524,30 грн, у тому числі за страховою подією від 22.06.2015 на суму 55 117,81 грн, з яких завданий збиток у розмірі 32 231,45 грн, 3% річних у розмірі 2 365,70 грн, інфляційні втрати у розмірі 12 462,80 грн та пеня у розмірі 8 057,86 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 року у справі №910/842/18 позивача визнано кредитором Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» першої черги на суму 9 547 674,57 грн, четвертої черги на суму 3 916 198,78 грн та шостої черги на суму 1 835 120,95 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 року у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна», у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, а також встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, які підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
Враховуючи ліквідацію Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», листом від 30.08.2019 позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату відшкодування в сумі, зокрема, 55 117,81 грн, з яких: 32 231,45 грн розмір завданого збитку, 8 057,86 грн пеня, 2 365,70 грн 3 % річних та 12 462,80 грн інфляційні втрати.
Листом №3.1-05/30512 від 19.09.2019 відповідач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» про прийняте ним рішення за результатами розгляду вищенаведеної заяви позивача, а також зазначив про виплату 19.09.2019 Товариству з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» страхового відшкодування за спірною ДТП в розмірі завданого збитку.
Зважаючи на часткове задоволення відповідачем вимог позивача, викладених у заяві від 30.08.2019, та сплату останнім лише основної суми страхового відшкодування, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України 3% річних у розмірі 2 365,70 грн, інфляційних втрат у розмірі 12 462,80 грн та пені у розмірі 8 057,36 грн.
Приймаючи оскаржуване судове рішення суд першої інстанції вказав на встановлений судом в межах справи №910/842/18 факт переходу до позивача права вимоги до відповідача зі сплати спірного страхового відшкодування та оплату Моторним (транспортним) страховим бюро України лише тіла цього відшкодування, тому дійшов висновку про доведеність заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (як новим кредитором) позовних вимог про стягнення з відповідача решти нарахованих в силу Закону сум, а саме: 3% річних у розмірі 2 365,70 грн, інфляційних втрат у розмірі 12 462,80 грн та пені у, визначеному в позовній заяві, розмірі 8 057,36 грн.
Водночас враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності на звернення до суду щодо стягнення неустойки (пені), з огляду на дату постановлення ухвали про ліквідацію Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», дату звернення до суду з даним позовом - 22.10.2021, та відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовна давність в один рік до вимог про стягнення пені за вказаний період сплинула, що в силу приписів ст. 267 Цивільного кодексу України має наслідком відмову в позові в цій частині.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з частиною першою ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 979 Цивільного кодексу України визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст.999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є спеціальним у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 9.1 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Відповідно до п. 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ч.2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, установлених у ст. 11 ЦК України.
Частиною другою ст.11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори.
У ст. 511 Цивільного кодексу України визначено, що у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Водночас згідно з ч.3 ст.510 Цивільного кодексу України якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
За змістом статей 524, 533- 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника щодо такої сплати.
З урахуванням зазначених норм закону, можна дійти висновку, що зобов'язання, які виникли на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням. При цьому, на спірні правовідносини поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
За наведених підстав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема, виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана на підставі частини другої статті 625 ЦК України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з цим, наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну, визначені нормами статті 36 Закону, згідно з пунктом 36.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов'язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.
За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені Законом і договором страхування, зокрема, пеня, 3 % річних, інфляційні втрати.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19, від 20.07.2020 у справі №910/14293/19 та від 30.01.2018 у справі №910/17993/15.
Суд установив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 ТОВ «Маркс.Капітал» визнано кредитором ПрАТ «СК «Україна», в тому числі за зобов'язаннями пені, 3% річних, інфляційних втрат, що є предметом спору у цій справі.
Беручи до уваги частину четверту статті 75 ГПК України, встановлені у справі обставини у справі № 910/842/18, - розмір грошової вимоги з нарахованими сумами пені, 3 % річних та інфляційними втратами, не потребує повторного доказування.
Як під час судового провадження в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі, МТСБУ заявляло, що відповідальність за зобов'язаннями ліквідованих (у тому числі в межах процедури банкрутства) страховиків обмежується регламентними виплатами (страховим відшкодуванням), а суми пені, 3% річних та інфляційних втрат мають бути списані - визнані погашеними в силу статті 45 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Щодо правомірності вказаних заяв, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Згідно з п. 3 статті 20 Закону України «Про страхування» при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Водночас приписи статті 87 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Однак спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Згідно з п. 20.3 статті 20 Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, виконує МТСБУ, а виконання зобов'язань забезпечується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ.
Відповідно до пп. «ґ» пункту 41.1. статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що аналіз приписів норм пункту 20.3 статті 20, статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», та пункту 3 статті 20 Закону України «Про страхування» свідчить, що зазначені норми не містять винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, не підлягають застосуванню норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює позадоговірну (деліктну) відповідальність за завдану майнову шкоду.
В даному випадку, на підставі норм пункту 20.3 статті 20 та статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має місце перехід обов'язків до Моторного (транспортного) страхового бюро України за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.
При цьому, Моторне (транспортне) страхове бюро України не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Враховуючи наведене, для вирішення спору про покладення на Моторне (транспортне) страхове бюро України (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також пеню, 3 % річних та інфляційні втрати, нарахованих в силу Закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення Моторним (транспортним) страховим бюро України виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету доказування та не підлягають оцінці.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 07.09.2021 у справі №910/14293/19.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо відсутності у нього жодних боргових зобов'язань перед позивачем.
Відтак, враховуючи встановлений судом факт переходу до позивача права вимоги до відповідача зі сплати спірного страхового відшкодування та оплату Моторним (транспортним) страховим бюро України лише тіла цього відшкодування, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (як новим кредитором) позовних вимог про стягнення з відповідача решти нарахованих в силу Закону сум, а саме: 3% річних у розмірі 2365,70 грн, інфляційних втрат у розмірі 12462,80 грн та пені у, визначеному в позовній заяві, розмірі 8 057,36 грн.
Окрім того, відповідач як під час судового провадження в суді першої інстанції, так і в апеляційній скарзі зазначав про те, що позовна давність повинна підліковуватися з моменту настання дорожньо-транспортної пригоди, а отже, позовна давність за заявленими вимогами спливла; висновок суду першої інстанції про переривання позовної давності є помилковим.
Щодо правомірності таких заяв, колегія суддів зазначає таке.
Згідно з нормами статей 256 та 261 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення права на позов.
Право на позов пов'язане, у тому числі з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
З аналізу положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» випливає, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) - на МТСБУ.
Отже, з урахуванням положень підпункту «ґ» пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Тобто, право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події.
Зазначений правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду у постанові від 07.09.2021 у справі №910/14293/19.
Згідно з матеріалами справи, факт ліквідації ПрАТ "СК "Україна" у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18.
Ліквідація Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» відбулась за постановленою ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» з позовом у даній справі.
Відтак, початком перебігу строку позовної давності у даній справі є постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», а саме 17.07.2019, тому звернення позивача щодо стягнення компенсаційних втрат, які складаються із 3% річних та інфляційних втрат здійснено в межах строку загальної позовної давності.
В той же час, частинами 1, 2 статті 258 Цивільного кодексу України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною 5 статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Разом з цим, суд зауважує, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов'язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17 та у справі № 911/3677/17.
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами пропуску строку позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред'явлення позову неможливим або утрудненим.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19.
Посилання позивача на надмірний обсяг справ, які потребували підготовки позовних заяв щодо покладення на МТСБУ обов'язку виконати зобов'язання ліквідованого страховика та відсутність єдиної судової практики з питань початку відліку строку позовної давності, як на поважність причин пропуску строку позовної давності щодо позовних вимог в частині стягнення пені, судом першої інстанції обґрунтовано відхилено, оскільки такі посилання не є об'єктивними обставинами, які б унеможливлювали здійснення захисту порушеного права позивача у встановлений строк.
Відтак, враховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності на звернення до суду щодо стягнення неустойки (пені), з огляду на дату постановлення ухвали про ліквідацію Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», дату звернення до суду з даним позовом - 22.10.2021, та відсутність підстав для визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що позовна давність в один рік до вимог про стягнення пені за вказаний період сплинула, що в силу приписів ст. 267 Цивільного кодексу України має наслідком відмову в позові в цій частині.
Таким чином, враховуючи у даному випадку сукупність встановлених вище обставин та положення ст.ст.75-79, 86 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Крім того, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дотримано положення ст.129 ГПК України та правомірно покладено витрати зі сплати судового збору на сторін пропорційно задоволеним позовних вимог.
Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. При цьому, жодний із учасників справи не ставить під сумнів правильність вказаних висновків суду першої інстанції.
Порушень судом першої інстанції норм процесуального права в розумінні частини третьої ст. 277 ГПК України, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення, а також неправильного застосування норм матеріального права колегією суддів під час перегляду справи не встановлено.
Крім того, аналізуючи повноту дослідження судом першої інстанції обставин справи та обґрунтування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дотримано обов'язок щодо надання оцінки аргументам учасників справи, що відносяться до предмету спору, та не вбачає порушення останнім норм процесуального права, в частині надання оцінки доводам позивача. До того ж, у оскаржуваному судовому рішенні належним чином зазначені підстави, на яких останнє ґрунтується, що відповідає усталеній практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя.
Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на правильне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 269, 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає законодавству та матеріалам справи, а тому відсутні підстави для його скасування чи зміни. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.
На підставі викладеного та керуючись ст.8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2022 у справі №910/17218/21 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2022 у справі №910/17218/21 залишити без змін.
3.Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на скаржника.
4.Матеріали справи №910/17218/21 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді В.В. Куксов
Є.Ю. Шаптала