вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"13" червня 2022 р. Справа№ 910/14446/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Скрипки І.М.
без повідомлення учасників апеляційного провадження розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 18.11.2021
у справі № 910/14446/21 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 12 136,66 грн.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 12 136, 66 грн, з яких: 2 366, 40 грн. - 3% річних за користування чужими коштами, 9700, 26 грн. - інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/30-04/2016 від 30.04.2016 набув право вимоги до страховика згідно полісу №АІ/0327293 до Приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "Україна" за завдану Уделовим О.Р. у ДТП шкоду, яка сталась 21.10.2014.
Обґрунтовуючи вимоги саме до Моторного (транспортного) страхового бюро України позивач посилався на приписів пп. г п. 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18, якою затверджено звіт ліквідатора та ліквідовано банкрута ПАТ «СК «Україна».
Позивач зазначає, що відповідач частково виконав зобов'язання за полісом № АІ/0327293 та сплатив 36 630, 10 грн. відшкодування шкоди, однак не виконав зобов'язання щодо сплати 2366, 40 грн. - 3% річних за користування чужими коштами, 9700,26 грн. - інфляційних втрат.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 у справі № 910/14446/21 позов задоволено повінстю.На підставі рішення суду з Моторного (транспортного) страхового бюро України підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" 3% річних у розмірі 2 366 грн. 40 коп., інфляційні втрати у розмірі 9 700 грн. 26 коп., судовий збір у розмірі 2270 грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000, 00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 36.5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нараховані за прострочення ліквідованим страховиком виплат суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
З огляду на встановлений факт переходу до відповідача (на підставі пункту 20.3 статті 20 та статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") обов'язку здійснити відшкодування суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Разом з тим, розглянувши заявлене відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності з підстав пропуску позивачем строку на звернення до суду за захистом свого права, місцевий господарський суд зазначив, що оскільки перебіг строку позовної давності розпочинається від дня, коли позивач міг довідатись про порушення свого права, Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулось з даним позовом у межах загального строку позовної давності, а тому заява відповідача про її застосування щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задоволенню не підлягає.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги, письмових пояснень та узагальнення їх доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що судом першої інстанції невірно застосовано норми матеріального права, а викладені у оскаржуваному рішенні висновки, не відповідають обставинам справи.
Оґрунтуючи апеляційну скаргу, апелянт звертає увагу суду на те, що позивачем пропущено позовну даність при зверненні з даним позовом до суду, оскільки перебіг строку позовної давності починається саме з дати настання страхового випадку, тобто з 21.10.2014. Апелянт вважає, що позивач про своє порушене право дізнався не з моменту визнання ПрАТ "СК "Україна" банкрутом, а з моменту настання дорожньо-транспортної пригоди. Таким чином, на переконання апелянта, позивач звернувся з позовом у цій справі з пропуском як загального так і спеціального строків позовної давності, а тому підлягають застосуванню наслідки пропуску строків позовної давності - відмова в позові в повному обсязі.
Крім того, апелянт посилається на те, що відповідальність за порушення грошового зобов'язання не входить у зобов'язання страховика, що визнаний банкрутом, та не може бути покладена на МТСБУ, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
ТОВ "Маркс.Капітал" було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято при повному з'ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити його без змін, вважає доводи апелянта необґрунтованими, у зв'язку із чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
21.10.2014 приблизно о 21 год. 40 хв. в м. Дніпропетровську на перехресті вулиць Виконкомівській та Комсомольській, відбулась дорожньо - транспортна пригода за участю автомобіля марки «ЗАЗ ДЕУ», номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_1 , який в стані наркотичного сп'яніння, не врахував дорожню обстановку при виборі безпечної швидкості, не впорався з керуванням та здійснив здійснення із автомобілем «Субару», номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 . В результаті зіткнення автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Кіровського районного суду міста Дніпропетровська від 19.12.2014 у справі № 203/7563/14-п (провадження № 3/0203/2491/2014) водія ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124, ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на два роки та стягненню судового збору на користь держави в розмірі 36, 54 грн.
Станом на дату настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди 21.10.2014, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу ОСОБА_1 щодо експлуатації автомобіля «ЗАЗ ДЕУ», номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована у ПрАТ "СК "Україна" на підставі полісу № АІ/0327293.
Протоколом огляду транспортного засобу № 2748 від 06.11.2014 визначено перелік та характер пошкоджень транспортного засобу «Субару», номерний знак НОМЕР_2 в ДТП 21.10.2014.
Відповідно до висновку експертного дослідження судового експерта Чернецького М.В. № 2748 від 21.01.2015 вартість відновлювального ремонту пошкодженого в ДТП автомобіля «Субару», номерний знак НОМЕР_2 , склала 41 885,36 грн.
Власник пошкодженого автомобіля марки «Субару», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_3 подав до страховика винної у ДТП особи - ПрАТ «СК «Україна» заяву про страхове відшкодування, проте відшкодування не отримав.
15.04.2016 між ОСОБА_2 (цедент) та ФОП Шияном Д.С. (цесіонарій) був укладений договір про відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, в порядку та на умовах якого цедент відступив цесіонарію на підставі ст.ст. 512-519 ЦК України усі права вимоги, що виникла у цедента у зв'язку з фактом настання ДТП за участю автомобіля «ЗАЗ ДЕУ», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , застрахованого згідно полісу АІ/0327293 в ПрАТ «СК «Україна».
Відповідно до п. 1.2 договору визначено, що внаслідок укладення цього договору цесіонарій зайняв місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, які виникла в результаті ДТП, у т.ч. права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента від винної особи, страхової компанії або МТСБУ в передбачених законом випадках.
30.04.2016 ФОП Шиян Д.С. (клієнт) та ТОВ "Маркс.Капітал" (фактор) уклали договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/30-04/2016, відповідно до пункту 1.1. якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, у т.ч. що виникли у клієнта з договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/0327293 (п. 11 додатку № 1 до договору факторингу).
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору, відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (пункт 1.2 договору факторингу № 5/30-04/2016 від 30.04.2016).
Згідно з п. 1.3 договору, характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим договором, - загальна сума боргу 516 079,30 грн.
За умовами пункту 1.4 договору факторингу зобов'язаною особою (боржником) є Уделов О.Р. (позиція № 14 додатку №1 до договору факторингу); страхова компанія Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна"; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір переданого права вимоги 36 630,10 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
19.09.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" звернулось до Господарського суду міста Києва з заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" на суму 4 944 765,41 грн.
19.10.2018 ТОВ "Маркс.Капітал" було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у справі № 910/842/18, у тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору № АІ/0327293. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості ПрАТ "СК "Україна" перед ТОВ "Маркс.Капітал".
ТОВ "Маркс.Капітал" у заяві про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "СК "Україна" просило визнати грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" та включити грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів у розмірі 4 941 518,06 грн., в тому числі за договором № АІ/0327293 на суму 36 630,10 грн страхового відшкодування, 2 366,40 грн - 3% річних, 9 700,26 грн - інфляційних втрат, 9 157,53 грн - пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 у справі № 910/842/18 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» з урахуванням уточнення на суму 4 941 518,06 грн задоволено, визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора. Затверджено ліквідаційний баланс банкрута станом на 17.07.2019. Відповідно до положень ч. 5 ст. 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" вирішено вважати погашеними у зв'язку з недостатністю майнових активів боржника вимогам кредиторів, в т.ч. ТОВ "Маркс.Капітал" першої черги на суму 9 555 040,57 грн, четвертої черги на суму 3 916 198,78 грн, шостої черги на суму 6 868 953,48 грн, загальна сума 20 340 192,80 грн. Доручено ГУ статистики у м. Києві виключити банкрута - ПАТ "СК "Україна" з ЄДРПОУ, ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві зняти банкрута - ПАТ "СК "Україна" з податкового обліку. Ліквідовано банкрута - ПАТ "СК "Україна" як юридичну особу у зв'язку з банкрутством. Доручено Дарницькій районній у м. Києві державній адміністрації провести державну реєстрацію припинення ПАТ "СК "Україна" як юридичної особи та внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запис про проведення державної реєстрації припинення ПАТ "СК "Україна" як юридичної особи не пізніше наступного робочого дня з дати надходження ухвали. Вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Законом строк або відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню. Провадження у справі № 910/842/18 закрито. Дію мораторію припинено.
09.09.2019 у зв'язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" позивач звернувся до МТСБУ (відповідача) з заявою про виплату відшкодування за полісом №АІ/0327293 в сумі суму 57 854,29 грн, з яких: 36 630,10 грн відшкодування, 2 366,40 грн 3% річних, 9 700,26 грн інфляційних втрат, 9157,53 грн пені.
02.10.2019 МТСБУ частково виконало зобов'язання за договором страхування № АІ/0327293 та здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 36 630,10 грн.
Позивач посилаючись на невиконання МТСБУ зобов'язання за договором страхування № АІ/0327293 у повному обсязі, звернувся до господарського суду з позовними вимогами про стягнення з МТСБУ 12 136,66 грн, з яких: 2 366,40 грн 3%, 9 700,26 грн інфляційних втрат.
Позивач стверджує, що відповідач лише частково виконав зобов'язання за полісом № АІ/0327293 та не виконав зобов'язання перед позивачем зі сплати 2 366,40 грн 3%, 9 700,26 грн інфляційних втрат, у зв'язку із чим позивач звернувся з даним позовом до суду.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Імперативними приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 901 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За визначенням статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обв'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 №1961-IV (далі - Закон № 1961-IV).
Закон № 1961-IV регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За визначенням пункту 9.1 статті 9 Закону № 1961-IV страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з п. 22.1 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 511 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 3 статті 510 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена у правових висновках Верховного Суду України, які викладені у постановах від 06.06.2012 у справі №303/2147/14-ц (провадження №6-49цс12), від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі №149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі №758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі №760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі №280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15.
Крім того, Верховний Суд України у постанові від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 дійшов висновку про те, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, з зазначеним всиновокм погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження №12-14гс18).
Таким чином, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором страхування, зокрема, виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов'язана на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо нарахування пені за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, колегія суддів враховує, що наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну, визначені нормами ст. 36 Закону, згідно з п. 36.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Отже, право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов'язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.
Як встановлено судом першої інстанції, ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі №910/842/18 ТОВ "Маркс.Капітал" визнано кредитором ПАТ "СК "Україна", в тому числі за зобов'язаннями, що є предметом спору у цій справі.
В силу положень частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням викладеного, встановлені у справі №910/842/18 грошові вимоги (що включають спірні нарахування) та обґрунтованість такої вимоги ТОВ "Маркс.Капітал" до ПАТ "СК "Україна", мають преюдиційне значення і не потребують повторного доказування.
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом №1961-IV та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).
За загальним правилом, викладеним в п. 3 ст. 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону про банкрутство (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі №910/842/18 про банкрутство ПАТ "СК "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини 5 статті 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість спеціальні норми Закону №1961-IV встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до п. 20.3 статті 20 Закону №1961-IV у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
Підпунктом "ґ" п. 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов'язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому преамбула статті 41 Закону №1961-IV - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом, не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями пп. "ґ" п. 41.1 цієї статті та із положеннями п. 20.3 статті 20 Закону, п. 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
У спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується МТСБУ у випадках, передбачених статтею 41 Закону №1961-IV, а саме не переході до МТСБУ обов'язків за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями п. 20.3 статті 20 та статті 41 цього Закону.
Таким чином, МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 36.5 ст. 36 Закону №1961-IV) суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та п. 36.5 ст. 36 Закону №1961-IV) є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до ПАТ "СК "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на суми 3% річних, інфляційних втрат та пені, а також узгоджується з умовами п. 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу № 5/30-04/2016 від 30.04.2016 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі.
Дійшовши цього висновку, для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до п. 20.3 ст. 20 та пп. "ґ" п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3% річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.
У контексті спірних правовідносин та висновків Великої Палати Верховного Суду щодо спірного питання слідує, що потерпіла внаслідок ДТП особа (інша особа, яка має/набула відповідне право) у випадку наявності договору страхування та за умови виникнення у страховика обов'язку з виплати страхового відшкодування, не може звернутись з позовом до завдавача шкоди (винуватця ДТП) в рамках деліктного зобов'язання, натомість повинна захищати своє право у процедурі банкрутства страховика цієї особи (завдавача шкоди), а у випадку ліквідації такого страховика у вказаній процедурі - отримати право вимоги відшкодування до МТСБУ, з огляду на приписи пп. "ґ" п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV.
У такому випадку невирішеним залишається питання захисту цивільного права потерпілого щодо своєчасного і належного отримання гарантованих законом виплат - страхового відшкодування, зокрема у вигляді відповідальності за несвоєчасне виконання такого зобов'язання.
Тому, з метою належного захисту права потерпілого на своєчасне та належне отримання гарантованих законом виплат (відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди), керуючись принципом верховенства права та враховуючи визначений Великою Палатою Верховного Суду спосіб захисту (щодо звернення не до завдавача шкоди, а до його страховика), колегія суддів вважає правомірним та справедливим, у даному випадку, покладення відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання (страхового відшкодування) на МТСБУ.
Щодо позовної давності слід зазначити наступне.
Положеннями статті 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Аналіз положень п. п. 2, 3 ст. 20 та п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) на МТСБУ.
Тому, на переконання колегії суддів, з урахуванням положень пп. "ґ" п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV, обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Відтак право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події.
Зазначеної позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 07.09.2021 у справі №910/14293/19.
Наведеним спростовуються зазначені МТСБУ в обґрунтування апеляційної скарги доводи, зокрема про те, що суд першої інстанції належним чином не встановив, коли позивач дізнався про своє порушене право та помилково дійшов висновку, що строк позовної давності обраховується не з моменту ДТП, а з моменту визнання ПАТ "СК "Україна" банкрутом.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такими доводами апелянта частково, та, з огляду на висновки Верховного Суду у постанові від 07.09.2021 у справі №910/14293/19, вважає, що право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникло з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство.
Як зазначено вище, факт ліквідації ПАТ "СК "Україна" встановлено ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення ТОВ "Маркс.Капітал" з позовом у цій справі, що розглядається.
Таким чином судом встановлено обставини щодо ліквідації страховика ухвалою суду 17.07.2019, що за вказаних висновків є початком перебігу строку позовної давності.
ТОВ "Маркс.Капітал" звернулось з позовом до МТСБУ 01.09.2021 (згідно відмітки відділу поштового зв'язку на конверті).
Вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України мають похідну природу від основного грошового зобов'язання, тому до них застосовується загальний строк позовної давності у три роки.
За наведених підстав, враховуючи дату звернення ТОВ "Маркс.Капітал" з позовом у цій справі апеляційний господарський суд вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності до вимог позову в частині вимог про стягнення інфляційних та 3% річних, про що заявив відповідач у справі.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, заявлених позивачем до стягнення у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Як встановлено судом першої інстанції, позивачем подано заяву про розподіл витрат на професійну допомогу, в обґрунтування якої позивачем надано до підтвердження понесених судових витрат наступні документи:
- копію ордеру серія ВІ № 1033616 від 12.02.2021, виданого ТОВ «Маркс.Капітал.» адвокату Терзі О.С. на підставі договору про надання правової допомоги № 11/2020 від 26.10.2020 на представлення інтересів в Господарському суді міста Києва;
- копію договору про надання професійної правничої допомоги № 11/2020 від 26.10.2020, укладеного між ТОВ «Маркс.Капітал» та адвокатом Терзі О.С.;
- копію додаткової угоди № 1 до договору № 11/2020, за умовами якої клієнт доручив, а адвокат прийняв на себе зобов'язання надавати клієнту професійну правничу допомогу;
- копію Акту надання послуг від 18.03.2021 до договору № 11/2020 із Детальним описом робіт (наданих послуг) до Акту, всього на суму 4000,00 грн.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 "Послуги. Загальні положення" підрозділу 1 розділу III Книги п'ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
За умовами п. 2 додаткової угоди № 1 від 26.10.2020 до договору № 11/2020 визначено, що розмір гонорару не є фіксованим та визначається на підставі обсягів фактичне наданих послуг, витраченого адвокатом часу та складності опрацьованих адвокатом справ Обсяг наданих послуг та їх вартість визначається Актом виконаних робіт (наданих послуг).
Гонорар сплачується на підставі Акту виконаних робіт за результатами наданю професійної правничої допомоги у відповідності до п. 3.3 договору (п. З додаткової угоди № 1 від 26.10.2020 до договору № 11/2020).
Відповідно до п. 3.3 договору встановлено, що оплата гонорару здійснюється шляхом його перерахування на поточний рахунок адвоката не пізніше 5 робочих днів з момент) отримання клієнтом відповідного Акту виконаних робіт, в якому вказано обсяг надано адвокатом професійної правничої допомоги та розмір гонорару.
Відповідно до підписаного сторонами Акту надання послуг від 18.03.2021 визначене вартість послуг 4 000,00 грн з детальним переліком наданих послуг.
Суд першої інстанції, враховуючи задоволення позову у повному обсязі, враховуючи сукупність доказів щодо витраченого адвокатом часу на підготовку позовної заяви, підготовку матеріалів до судового засідання, участь адвоката у судових засіданнях, характер спірних правовідносин у справі, ціну позову, а також з огляду на задоволення позовних вимоги, та враховуючи положення частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов обґрунтованого висновку про покладення на відповідача витрати на правничу професійну допомогу у розмірі 4 000, 00 грн.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 у справі № 910/14446/21 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270 пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 у справі № 910/14446/21 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 18.11.2021 у справі № 910/14446/21 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/14446/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Ю.Б. Михальська
І.М. Скрипка