79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"07" червня 2022 р. Справа №921/622/21
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бонк Т.Б.
Суддів Бойко С.М.
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Кострик К.,
за участю представників сторін:
позивача: Грицишина Б.П.,
відповідача: Шовкопляса О.Ф.,
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" від 21.03.2022 №298 (вх. суду від 28.08.2022 №01-05/733/22)
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 17.02.2022, повний текст рішення складено 18.02.2022 (суддя Шумський І.П., м.Тернопіль)
у справі № 921/622/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромсервіс", м. Рогатин,Івано-Франківська область,
до відповідача Державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу", м. Кременець, Тернопільська область,
про стягнення 968 844,99 грн - основного боргу, 173 524,93 грн - інфляційних нарахувань, 79 494,16 грн - 3% річних, 260 959,89 грн - пені.
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:
У вересні 2021 року ТОВ «Газпромсервіс» звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до ДП «Кременецьке управління з постачання та реалізації газу» про стягнення 1 482 943,87грн, з яких 968 844,99 грн - основного боргу, 173 524,93 грн - інфляційних нарахувань, 79 494,16 грн - 3% річних, 260 959,89 грн - пені.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на підставі укладеного сторонами договору №2105-КВТВ/02 на постачання природного газу позивач поставив відповідачу протягом травня2019року- вересня 2020року природний газ, який відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі оплатив, його борг становить 968 844,99 грн. Крім того, на підставі п.6.2.1 договору та ст. 625 ЦК України позивач здійснив нарахування 173 524,93 грн інфляційних втрат, 79 494,16 грн 3% річних та 261 079,79 грн пені.
Під час розгляду справи на підставі ч.3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України відповідач подав клопотання про зменшення суми нарахованих інфляційних нарахувань, 3% річних та пені до розміру у 5% від заявлених позивачем, а в іншій частині (95%) просив відмовити у задоволенні позову, яке обгрунтовував скрутним фінансовим становищем підприємства, посилаючись, зокрема, на його збитковість, наявністю арешту коштів на його рахунках, анулювання ліцензії на здійснення газопостачання.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 17.02.2022 у справі № 921/622/21 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 868 844, 99грн основного боргу, 120 062,83грн інфляційних нарахувань, 76 518,88 грн 3% річних, 253 600,04 грн пені та 19 785,40грн судового збору. Закрито провадження у справі в частині позовних вимог ТОВ "Газпромсервіс" про стягнення 100 000 грн боргу. В задоволенні решти позову відмовлено.
При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що в порушення умов договору №2105-КВТВ/02 від 01.05.2019 та укладених до нього додаткових угод, відповідач не провів оплати вартості отриманого природного газу в строк визначений у договорі, заборгувавши станом на час розгляду справи в суді 868 844,99 грн. З рішення вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідач платіжним дорученням №58 від 24.01.2022 на суму 100 000 грн погасив частину основного боргу, у зв'язку з чим на підставі п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України суд закрив провадження у справі в цій частині. Разом з тим, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення позивачем пені, 3%річних та інфляційних втрат, суд встановив, що правомірним є задоволення до стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 120 062,83 грн, 3% річних в сумі 76 518,88 грн, пені в сумі 253 600,04 грн, та відмовив у стягненні 53 462,10 грн інфляційних нарахувань, 2 975,28 грн 3% річних, 7 359,85 грн пені як необґрунтовано заявлених.
Також суд відмовив у задоволенні заявленого відповідачем клопотання про зменшення суми нарахованих інфляційних нарахувань, 3% річних та пені до розміру у 5% від заявлених позивачем, вказавши, що їх розмір не є значними у порівнянні з сумою основного боргу; відповідач не надав доказів чинності накладеного 18.02.2020 арешту в межах виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення у справі №921/14/18; після 18.02.2020 відповідач здійснив оплату основного боргу на загальну суму 3 650 000,00 грн за відсутності перешкод для розпорядження коштами; збитковість підприємства за три квартали 2021 року зменшилась у порівнянні з 2020 роком; наявність претензійної переписки відповідача з іншими його контрагентами ще не свідчить про існування у відповідача боргу перед ними, а ухвалені судові рішення у інших господарських справах про стягнення з відповідача боргу не є доказом пред'явлення їх до примусового виконання.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції в частині присуджених до стягнення пені, інфляційних нарахувань та штрафу та просить зменшити в цій частині суми нарахованих санкцій до 5% від заявлених, в іншій частині - відмовити.
Апеляційна скарга обгрунтована, зокрема, тим, що суд не врахував виняткової у даному випадку ситуації щодо наявності підстав для зменшення пені, 3%річних та інфляційних нарахувань, зумовленою складним фінансовим становищем підприємства, що підтверджується, зокрема, накладенням 18.02.2020 арешту на всі кошти підприємства в межах ВП №60919672 з примусового виконання наказів у справах №921/14/18, №921/511/18, №921/108/18. При цьому, у справах №921/511/18 та №921/108/18 борг погашено повністю, у справі №921/14/18 заборгованість наявна, а відтак арешт актуальний. Крім того, через заборгованість у справі №921/14/18 АТ НАК «Нафтогаз України» ініціювало позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Апелянт вказує, що кошти в межах суми 3 650 000,00грн стягувались примусово органами ДВС з арештованих рахунків, підприємство їх саме не перераховувало.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу-без задоволення.
Так, позивач вказує, що уклавши додаткову угоду №5 від 30.08.2019, сторони пом'якшили можливі заходи відповідальності споживача у випадку прострочення оплати, виключивши погоджений попередньо штраф у сумарному розмірі 12% від вартості газу. При тому, що термінів розрахунків відповідач дотримався востаннє у липні 2019року. Звертає увагу суду , що станом на дату подання позову неоплаченим залишився поставлений газ в обсязі 229 118,75куб м і у випадку своєчасної оплати такого у позивача була б можливість закупити такий обсяг газу і реалізувати його за ринковими цінами, що свідчить про наявність у позивача упущеної вигоди. Посилаючись на звіти про фінансові результати відповідача, позивач вказує, що сума збитків відповідача у 2021році порівняно з 2020роком зменшились, водночас фінансовий стан позивача у 2021році погіршився, прибутки в порівнянні з 2020 роком зменшились у чотири рази.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2022 у справі № 921/622/21 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача.
Ухвалою від 23.05.2022 призначено розгляд справи в судовому засіданні 07.06.2022.
07.06.2021 від скаржника надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме копії балансу ДП» Кременецька УПР» за перший квартал 2022 року та звіту про фінансові результати підприємства за перший квартал 2022року.
У судовому засіданні 07.06.2022 представник апелянта підтримав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів та доводи апеляційної скарги.
Представник позивача заперечив щодо апеляційної та підтримав вимоги відзиву на неї.
Розглянувши подане апелянтом клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у їх прийнятті з огляду на наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Водночас, як вбачається з наданих апелянтом копій балансу та звіту про фінансові результати, вони складені після прийняття оскаржуваного рішення 17.02.2022, а відтак така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 та від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15).
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну правову оцінку доводам, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на наступне.
Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що :
01.05.2019 ТОВ "Газпромсервіс" (постачальник) та ДП "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" (споживач) уклали договір №2105-КВТВ/02 на постачання природного газу, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язався передати у власність споживачу у 2019 році природний газ (далі - газ), а споживач зобов'язався прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором.
Відповідно до п. 1.2 річний плановий обсяг постачання газу до 7350 куб. м.
У п. 2.8.1 договору зазначено, що на підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГРМ постачальник протягом п'яти робочих днів готує два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника, та попередньо постачальник надає споживачу скан-копію акту приймання - передачі природного газу на електронну адресу, яка визначена в розділі XII договору.
Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу (п. 2.8.2 договору).
Оплата газу здійснюється споживачем шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку передбаченому додатковими угодами, які укладаються до даного договору (п. 4.2 договору).
У п. 5.1.1 договору зазначено, що постачальник має право отримувати від споживача оплату поставленого газу відповідно до умов розділів ІІІ, ІV договору.
Споживач зобов'язується оплачувати постачальнику вартість газу на умовах та в обсягах, визначених договором (п. 5.4.2 договору).
У п. 6.2.1 договору сторонами обумовлено, що у разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу, та додатково штраф у розмірі 5% (п'ять відсотків) від загальної вартості газу суми заборгованості, а у разі прострочення платежу на строк понад 10 календарних днів - додатково штраф у розмірі 7% (сім відсотків) від загальної вартості газу суми такого простроченого платежу.
Відповідно до п. 10.2 договору сторони домовились, що строк позовної давності, у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, компенсацій встановлюється тривалістю у 3 (три) роки.
Відповідно до п. 11.1 договору він набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками (за наявності) сторін і діє в частині постачання газу з 01.05.2019 до 31.12.2019, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Згідно п. 11.5 договору усі зміни та доповнення до договору оформлюються письмово, підписуються уповноваженими представниками сторін та скріплюються їх печатками (за наявності).
З матеріалів справи вбачається, що упродовж дії договору сторони укладали додаткові угоди, в яких погоджували ціну, обсяги та терміни оплати газу за кожен окремий період, зокрема, угоди від 01.05.2019 №1 до договору №2105-КВТВ/02, від 01.05.2019 №1/1, від 31.05.2019 №3, від 28.06.2019 №4, від 31.07.2019 №6, від 30.08.2019 №5, від 30.08.2019 №7, від 30.09.2019 №8, від 31.10.2019 №9, від 29.11.2019 №10 до договору №2105-КВТВ/02 на постачання природного газу від 01.05.2019, від 27.12.2019 №11, від 28.01.2020 №12, від 28.02.2020 №13, від 31.03.2020 №14, від 30.04.2020 №15, від 29.05.2020 №16, від 29.06.2020 №17, від 30.07.2020 №18, від 31.08.2020 №19.
Крім того, згідно з додатковою угодою №5 від 30.08.2019 сторони погодили викласти пункт 6.2.1. розділу VI договору у наступній редакції: « 6.2.1. У разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач, на вимогу постачальника, сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3 % річних від суми простроченого платежу».
Відповідно до наявних в матеріалах справи актів прийому-передачі природного газу на виконання умов договору та укладених до нього додаткових угод позивач за період з травня 2019 року по вересень 2020 року поставив, а відповідач прийняв природний газ загальною вартістю 6 999 308,90 грн.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що поставлений позивачем газ відповідач оплатив частково на суму 6 030 463,91 грн. При цьому, оплати були проведені з порушенням передбачених сторонами термінів розрахунків, а саме: 14.05.2019 -50000 грн; 21.05.2019 -2452,16 грн; 20.06.2019 -219891 грн; 22.07.2019 -173602,50 грн; 20.08.2019 -112534,70; 19.12.2019 -400000 грн; 21.12.2019 -1121983,55 грн; 12.02.2020 3-00000 грн; 28.02.2020 -600000 грн; 15.04.2020 -200000 грн; 22.04.2020 -200000 грн; 05.05.2020 -200000 грн; 25.05.2020 -200000 грн; 04.06.2020 -200000 грн; 18.06.2020 -500000 грн; 26.06.2020 -200000 грн; 22.07.2020 -200000 грн; 23.07.2020 -100000 грн; 27.07.2020 -100000 грн; 22.09.2020 -200000 грн; 09.11.2020 -50000 грн; 04.03.2021 -100000 грн; 09.03.2021 -50000 грн; 19.03.2021- 100000 грн; 26.03.2021 -50000 грн; 20.04.2021 -100000 грн; 20.04.2021 -100000 грн; 15.06.2021 -100000 грн; 02.07.2021 -100000 грн.
В матеріалах справи міститься оформлений у двосторонньому порядку Акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2020 - 10.02.2021, яким сторонами підтверджено, що станом на 10.02.2021 у ДП "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" перед ТОВ "Газпромсервіс" значиться заборгованість в сумі 1 668 844,99 грн.
В акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2021 по 24.09.2021, двома сторонами підтверджено наявність у відповідача перед позивачем боргу в сумі 968 844,99 грн.
Після відкриття провадження у справі (ухвала суду від 29.09.2021) відповідач долучив до матеріалів справи копію платіжного доручення №58 від 24.01.2022 на суму 100 000 грн, в призначенні платежу якого зазначено: за газ природній зг. дог. №2105-КВТВ/02 від 01.05.2019 (кредиторська заборгованість).
У зв'язку з простроченням оплати за поставлений газ позивач також здійснив нарахування:
- 261 079,79грн пені, розрахованої за період з 22.10.2019 по 25.04.2021,
- 173 524,93 грн інфляційних втрат, розрахованих за листопад2019року по серпень 2021року;
- 79 494,16 грн 3% річних, розрахованої за період з 22.10.2019 по 24.09.2021.
При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним:
Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №2105-КВТВ/02 на постачання природного газу від 01.05.2019 в частині повної та своєчасної оплати поставленого протягом травня2019року по вересень 2020року природного газу на загальну суму 6 999 308,90 грн, який оплачений відповідачем частково, його борг станом на момент звернення до суду становив 968 844,99 грн.
Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не заперечував суми основного боргу та здійснив часткове його погашення, сплативши 100 000,00грн.
За приписами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачені правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Умовами п. 6.2.1 (в редакції додаткової угоди №5 від 30.08.2019) сторони погодили, що разі порушення споживачем строків оплати, передбачених розділом IV договору споживач, на вимогу постачальника, сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3 % річних від суми простроченого платежу».
Згідно з ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За результатом розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 868 844, 99грн основного боргу. Здійснивши перерахунок заявлених позивачем пені, 3%річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що обгрунтованими та такими, що підлягають до стягнення є 120 062,83грн інфляційних нарахувань, 76 518,88 грн 3% річних, 253 600,04 грн пені та закрив провадження у справі в частині позовних вимог ТОВ "Газпромсервіс" про стягнення 100 000 грн боргу.
Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього 120 062,83грн інфляційних нарахувань, 76 518,88 грн 3% річних та 253 600,04 грн пені, просить в цій частині рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким зменшити в цій частині суми нарахованих санкцій до 5% від заявлених, в іншій частині відмовити.
В частині стягнення основного боргу та здійсненого судом перерахунку пені, 3%річних та інфляційних втрат рішення суду не оскаржене.
Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Як на наявність підстав для зменшення заявлених позивачем пені, 3%річних та інфляційних втрат відповідач посилався, зокрема, на те, що 06.08.2021 йому скасовано ліцензію на постачання природного газу; постановою головного державного виконавця Кременецького міськрайонного Відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 18.02.2020 накладено арешт на усі кошти ДП «Кременецьке УПРГ» в рамках примусового виконання судового рішення у господарській справі №921/14/18, непогашена частина боргу по якому становить 1млн. грн; рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21.04.2021, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.09.2021 у справі №921/774/20 стягнуто з ДП «Кременецьке УПРГ» на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» 22 904 643,60 грн основного боргу та 343569,65 грн судового збору; 25.08.2021 відповідачем отримано претензію №525/08-2021 ЕНГ від ТОВ «Енергогарантія» з проханням оплатити заборгованість за отриманий природний газ в сумі 1549050 грн; ДП «Кременецьке УПРГ» здійснює діяльність з розподілу природного газу на території м. Кременця та 38 населених пунктів Кременецького району Тернопільської області, будучи єдиним балансоутримувачем усіх розподільних газових мереж на визначеній території, тому погіршення фінансово-господарського стану підприємства негативно вплине на вчасність та належність виконання окремих робіт по підтримці газорозподільної системи в належному стані; за даним звіту про фінансові результати за підсумками 2020 року ДП «Кременецьке УПРГ» отримало збиток в розмірі 3686 тис. грн, а за даними звіту про фінансові результати за підсумками 2021 року сума збитків складає 1257 тис. грн, що свідчить про збитковість підприємства.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання (відповідач).
Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.
Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір пені саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Так, відповідно до постанов Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20, судам слід враховувати: ступінь виконання зобов'язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов'язання та загальною сумою зобов'язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров'я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.
Суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України N 6-49цс12 від 06.06.2012, N 6-38цс11 від 24.10.2011, постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі N 910/19094/17, від 11.05.2018 у справі N 922/3087/17).
У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Так, Велика Палата дійшла висновку, що, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Поряд з тим, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне зазначити, що відповідних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/471/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині другій статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
При цьому, відповідне зменшення відсотків річних Велика Палата Верховного Суду допустила з урахуванням конкретних обставин справи №902/471/18, а саме встановлення такої процентної ставки на рівні 40% та 96%, і її явної невідповідності принципу справедливості, в той час як у даній справі №921/622/21 відсотки річних розраховані за встановленою у статті 625 ЦК України ставкою у розмірі 3% та не встановлено порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності під час нарахування позивачем відповідачу 3% річних.
Також при розгляді справи №902/471/18 Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги, що станом на момент звернення з позовом до суду сума заборгованості за договором поставки складала 98 381,92 грн і була сплачена відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, а позивач нарахував 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн, що перевищує майже в два рази суму прострочення. Водночас, у даній справі такі обставини судом не встановлені, втім встановлено, що відповідачем не погашено суму основного боргу в повному обсязі , а сума нарахованих йому 3 % річних не перевищує розміру заборгованості, що б дозволило стверджувати про її нерозумність, несправедливість та неспівмірність, та могло б бути підставою для реалізації судом права на зменшення належної до стягнення суми відсотків річних.
Слід також зазначити, що вищенаведена правова позиція Верховного Суду наводить обставини, існування яких надає можливість суду для зменшення лише неустойки та 3%, а не заявлених інфляційних нарахувань.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів даної, загальний розмір нарахованих позивачем пені, 3%річних та інфляційних втрат (загальна сума яких становить 450 181,75грн) не є значними в порівнянні із сумою основного боргу -968 844,99 грн.
При цьому, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач звертався до позивача з пропозиціями щодо реструктуризації боргу, водночас, допускав тривалі прострочення проведених оплат(зокрема, спожитий у січні 2020року газ відповідач оплатив 18.06.2020, за спожитий у березні 2020року повний розрахунок проведений лише 15.06.2021).
Відповідно до поданих відповідачем звіту про фінансові результати за 2020рік, збитки підприємства склали 3 686 тис. грн, водночас згідно з звітом про фінансові результати за три квартали 2021 року збитки підприємства склали 1257 тис. грн, що свідчить про покращення фінансового становища відповідача. Водночас, з аналізу звіту про фінансові результати позивача за дев'ять місяців 2021року вбачається, що його чистий прибуток за аналогічний період попереднього року становив 1 477,1тис.грн, а в 2021році - 393,2тис.грн.
Також апелянт посилається на накладений постановою державного виконавця від 18.02.2020 у ВП №60919672 арешт коштів боржника при примусовому виконанні наказів Господарського суду Тернопільської області №921/511/18 від 23.09.2019, №921/14/18 від 29.05.2019, №921/108/18 від 28.11.2019, згідно з яким накладено арешт на кошти на двох рахунках відповідача на загальну суму 5 265 526,81грн. Суд першої інстанції відхилив посилання відповідача на факт накладення арешту на його кошти, зазначивши, що такий арешт накладено ще 18.02.2020, і доказів його чинності, як і незавершених виконавчих проваджень, станом на час звернення з відповідним клопотання до суду надано не було.
Як на доказ чинності арешту в апеляційній скарзі посилається на довідку АТ «Приватбанку», разом з тим, судом встановлено, що такої довідки до апеляційної скарги не додано( серед додатків в апеляційній скарзі зазначено про таку, однак опис вкладення від 21.03.2022 до листа, який разом апеляційною скаргою надсилався Західному апеляційному господарському суду, відомостей про довідку АТ «Приватбанку» не містить). Інших належних доказів на підтвердження чинності арешту коштів на рахунках відповідача до матеріалів справи не додано.
Щодо наявності претензійної переписки відповідача з іншими його контрагентами та ухвалених судових рішень у інших господарських справах про стягнення з відповідача боргу, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що такі не можуть розцінюватись судом як виняткова обставина для зменшення штрафних санкцій, оскільки наявність претензій не свідчить про існування у відповідача боргу, а ухвалені судові рішення не є доказом пред'явлення їх до примусового виконання.
На підставі викладеного апеляційний суд вважає обгрунтованими висновок суду першої інстанції, що відповідачем не доведено наявності виняткових підстав для зменшення сум пені та відсотків річних.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).
На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 17.02.2022 у справі № 921/622/21 та ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для їх скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.
Судові витрати в суді апеляційної інстанції.
Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно з ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.
Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Кременецьке управління з постачання та реалізації газу" від 21.03.2022 №298 (вх. суду від 28.08.2022 №01-05/733/22) - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 17.02.2022 у справі № 921/622/21 -залишити без змін.
3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.
4. Матеріали справи № 921/622/21 повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 14.06.2022
Головуючий суддя Т.Б. Бонк
суддя С.М. Бойко
суддя Г.Г. Якімець