Справа № 580/6211/21 Суддя (судді) першої інстанції: Тимошенко В.П.
13 червня 2022 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Федотова І.В., Чаку Є.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації, яким просила:
- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації щодо відмови у встановленні позивачці статусу члена сім'ї померлого ветерана війни та видачі відповідного посвідчення;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації встановити позивачці статус члена сім'ї померлого ветерана війни та видати відповідне посвідчення.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Апелянт вказує, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, крім того суд першої інстанції дійшов невірних висновків за результатами розгляду справи.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому остання просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскільки доводи апелянта є безпідставними та не спростовують висновку суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Так судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який зареєстровано 09 грудня 1979 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_1 від 09 грудня 1979 року.
ОСОБА_2 мав статус інваліда 1 групи через захворювання отримане в зв'язку з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується випискою із акту огляду МСЕК №139089.
Висновком обласної спеціалізованої лікарсько-консультативної комісії від 17 листопада 2018 року №13768 встановлено, що смерть ОСОБА_2 пов'язана з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
12 липня 2021 року позивач звернулась до відповідача з заявою про надання їй статусу члена родини померлого (загиблого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення.
Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації листом від 05 серпня 2021 року № 1906/01-06 повідомив позивача, що рішенням комісії останній відмовлено в наданні статусу члена сім'ї загиблого відповідно до п.1ст.10 закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", так як позивачці встановлено статус дружини померлого громадянина з числа учасників ліквідації аварії на ЧАЕС (потерпілих) категорії 1, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, відповідно до висновку обласної Спеціалізованої лікарської-консультативної комісії від 17 листопада 2008 року №44, в якому вказано - смерть, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з видачею посвідчення встанволеного зразка №514609 від 02 грудня 2008 року Черкаською облдержадміністрацією, яке дає право на користування пільгами передбаченими ст. 20 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у встановленні позивачці статусу члена сім'ї померлого ветерана остання звернулась до суду з позовом.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач є дружиною померлого внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕ ОСОБА_2 , то вона має право на встановлення їй статусу члена сім'ї померлого ветерана війни.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.
Відповідно до абз. 1 п. 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Згідно з абз. 16 п. 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців *, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з приміткою до ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" до військовослужбовців належать: особи офіцерського складу, прапорщики, мічмани, військовослужбовці надстрокової служби, військовозобов'язані, призвані на військові збори, військовослужбовці-жінки, а також сержанти (старшини), солдати (матроси), які перебувають (перебували) на дійсній строковій службі у збройних силах, керівний і оперативний склад органів Комітету державної безпеки, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, а також інших військових формувань.
У період ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС діяв Закон СРСР від 12 липня 1967 року № 1950-VІІ "Про загальний військовий обов'язок".
Відповідно до ст. ст. 5, 6 цього Закону СРСР "Про загальний військовий обов'язок" (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1980 року № 3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними.
Згідно з ст. 7-9 Закону СРСР "Про загальний військовий обов'язок" військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.
Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов'язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов'язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ, який набрав чинності з 12 травня 1992 року.
Відповідно до ч. 9 ст. 1 цього Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" щодо військового обов'язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.
Усі військовослужбовці мають відповідні військові звання, користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод, виконують обов'язки громадян України, передбачені Конституцією України.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06 грудня 1991 року № 1934-ХІІ, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників ЗС України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Зазначене вище кореспондується зі ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.
Таким чином, громадяни із числа військовослужбовців у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.
Крім того, у матеріалах справи мають міститися документи, які підтверджують, що смерть (захворювання, що спричинило смерть) пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС.
Вказана обставина є істотною, оскільки у протилежному випадку статус інваліда війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на ЧАЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Відповідно до довідки Монастирищенського територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 07 липня 2021 року №164 ОСОБА_2 був призваний на спеціальні збори, приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 30 липня 1989 року по 26 жовтня 1989 року у складі Військової частини № НОМЕР_2 .
Згідно з висновком обласної Спеціалізованої лікарської-консультативної комісії від 17 листопада 2008 року №44 встановлено, що смерть ОСОБА_2 пов'язана з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Таким чином, Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюється і на членів сім'ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, пов'язаних з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС, які є ветеранами війни відповідно до ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відповідно до ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Отже колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивачка є дружиною померлого внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕ ОСОБА_2 , то вона має право на встановлення їй статусу члена сім'ї померлого ветерана війни.
Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Уманської районної державної адміністрації залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді І.В. Федотов
Є.В. Чаку