30 травня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/2090/22
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Притули К.М.,
за участю секретаря: Потєхіної І.В.
позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Жовнірович В.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди,
ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Кіровоградської обласної прокуратури, оформленої листом № 27-1018 вих. від 21.02.2022 , у проведенні перерахунку заробітної плати за період з 01 липня 2015року по 04 грудня 2018 року та з 04 по 05 жовтня 2021 року та виплати на користь ОСОБА_1 на підставі поданої нею заяви від 09.02.2022;
- стягнути з Держави Україна в особі Кіровоградської обласної прокуратури, на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч.3 ст.81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI « Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнанні неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 04 грудня 2018 року та з 4 по 5 жовтня 2021 року, а також недоплачених за цей період надбавок за вислугу років та інших виплат, передбачених законодавством, визначених ч.2 ст.81 Закону України « Про прокуратуру» у сумі 1475667,35 грн.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що даною бездіяльністю Кіровоградська обласна прокуратура порушила її трудові права та гарантії, проголошені державою та міжнародними договорами, ратифікованими Україною, зокрема на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України “Про прокуратуру”, ст. 41 Конституції України, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України “Про прокуратуру” № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
12 квітня 2022 року ухвалою суду відкрито провадження в справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження в підготовчому судовому засіданні (а.с.39).
06 травня 2022 року ухвалою суду задоволено клопотання позивача та відкладено розгляд справи (а.с.103).
19 травня 2022 року ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті (а.с.119).
06.05.2022 (вх.№ 12893/22) до суду, представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги не визнаються в повному обсязі та просить відмовити в їх задоволені. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, про правомірність виплати заробітної плати позивачу за період з 01.07.2015 по 31.12.2020 роки. Додавши, що рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року підлягає застосуванню лише з дня його ухвалення Конституційним Судом України. Також, представник відповідача зазначив, що Закон №1697-VIІ (зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ), а не Бюджетний кодекс України, норма якого визнана неконституційною, передбачає оплату праці працівників регіональних прокуратур та місцевих прокуратур відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури”, яка на сьогодні є чинною. Тобто, позивачу в повній мірі виплачено заробітну плату, а відтак на думку відповідача відсутні підстави для визнання бездіяльності Кіровоградської обласної прокуратури щодо неналежного розрахунку з позивачем. Відповідач зазначає, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
16.05.2022 (вх.№13597/22) позивачем до суду надано відповідь на відзив, де зазначено, що вона не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволені.
Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 з 2005 року по 05 жовтня 2021 року безперервно проходила службу в органах прокуратури України, у період з грудня 2018 по жовтень 2021 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 х років (а.с.25-28).
Наказом №452к від 05.10.2021 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу забезпечення представництва в суді управління представництва інтересів держави в суді прокуратури Кіровоградської області та органів прокуратури на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації (підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури») з 05 жовтня 2021 року (а.с.29).
27.01.2022в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації», позивач звернулася до Кіровоградської обласної прокуратури із інформаційним запитом для інформування про розмір посадового окладу та складові виплат, що проведено у період роботи з 2015-2018 р.р та у жовтні 2022 року (а.с.30).
Листом від 03.02.2022 № 27-14ВИХ-22 27-р, Кіровоградською обласною прокуратурою, повідомлено що у період з липня 2015 по грудень 2018 роках та у жовтні 2022 року при проведенні розрахунку заробітної плати, відповідачем, використовувався базовий посадовий оклад (а.с.31-33).
09.02.2022 ОСОБА_1 звернулась з заявою на усунення порушень вимог трудового законодавства з проханням проведення перерахунку та виплати належних сум заробітної плати (а.с.35-36).
За результатами розгляду звернення Кіровоградською обласною прокуратурою листом від 21.02.2022 № 27-1018ВИХ-22 27-184-22, надано відповідь та відмовлено у здійснені даного перерахунку (а.с.37).
15 липня 2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14 жовтня 2014 року, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України (далі - Закон №1697-VII).
Згідно з приписами ч. 1, 2, 3, 7 та 9 ст.81 Закону №1697-VII (у первісній редакції) визначено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов'язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.
Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.07.2015 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2016 - 11 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2017 - 12 мінімальних заробітних плат. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.
Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.
Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» 1774-VIII частину 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» викладено в такій редакції: «Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 1 січня 2017 року становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року».
Тобто з 01.01.2017 по вересень 2019 року ч.3 ст.81 Закону №1697-VII визначала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Стаття 89 Закону №1697-VII визначала, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.
Відповідно до ст.90 Закону №1697-VII, фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.
Частина 2 ст. 8 Закону України "Про оплату праці" №108/95-ВР від 24.03.1995 (далі - Закон №108/95-ВР) встановлює, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною 3 цієї статті, та частиною 1 статті 10 цього Закону.
Відповідно до статті 13 Закону №108/95-ВР, оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України у межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Пунктами 1, 2, 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 “Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури” (далі - Постанова №505), затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5. Крім того, надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів.
Видатки, пов'язані з реалізацією Постанови №505, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється у межах затвердженого фонду оплати праці.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №657 "Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури" (далі Постанова №657), а саме пунктом 3 додатки 1, 2 і 7 до постанови викладено в такій редакції, зокрема, відповідно до Додатку 7 Схеми посадових окладів працівників місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та прирівняних до них прокуратур визначено посадовий оклад до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 для прокурора місцевої прокуратури у розмірі 5660 грн.
Згідно ст.23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Пункт 26 Розділу Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України №79-VIII від 28.12.2014 "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрали чинності з 01.01.2015) встановлював, що норми і положення ст.81, ч.16-18 ст.86, п.13, 14 розділу "Перехідні положення" Закону України №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Абзацом 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України №80-VIII від 28.12.2014 "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (набрав чинності з 01.01.2015) установлено, що норми і положення ч.2 ст.33, ст.81 Закону України №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.
Закон України №80-VIII від 28.12.2014 "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закон України №79-VIII від 28.12.2014 "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийняті пізніше Закону України №1697-VII, а тому, у 2015 році норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не ст.81 цього Закону.
Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою № 505 (зі змінами).
За приписами ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в постановах від 04.11.2015 №21-1461, від 30.03.2016 № 21-271а16, від 13.07.2016 № 21-1488а16, а також аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №825/575/16, від 21.03.2018 №817/548/16, від 21.11.2018 № 808/2163/17, від 16.01.2019 №804/217/17, від 27.02.2019 №809/982/16, та №824/490/16 від 05.05.2020.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 у справі №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення п.26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України визначено, що положення п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналогічне положення міститься у ст.91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 № 2136-VIII (далі - Закон України №2136-VIII).
Окрім цього, у ст.97 Закону України №2136-VIII визначено, що Конституційний Суд України у рішенні чи висновку може встановити порядок і строки їх виконання.
Рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.
Тобто, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.
Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 28.01.2021 у справі № 560/703/20.
З огляду на викладене, та враховуючи нарахування позивачу у період з 01.07.2015 по 04.12.2018 та з 04.10.2021 по 05.10.2021 заробітної плати виходячи з розміру посадового окладу, визначеного Постановою №505, тобто, з урахуванням положень Закону України №80-VIII від 28.12.2014 "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закону України №79-VIII від 28.12.2014 "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", у розмірі встановленому законом, суд дійшов висновку, що заробітну плату позивачу нараховано у розмірі не нижчому від визначеної Законом України №1697-VII.
Схема посадових окладів працівників прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
В той же час, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” від 19.09.2019 №113-IX (далі - Закон №113), який набрав чинності 25.09.2019 та яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, частини 3, 4 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" викладені у такій редакції: "Посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора обласної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Офісу Генерального прокурора - 1,3."
Таким чином, з 25 вересня 2019 року положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних та обласних прокуратур.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113 до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113 день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
Наказом Генерального прокурора від 23 грудня 2019 року № 351 днем початку роботи Офісу Генерального прокурора визначено 02 січня 2020 року.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року № 414 днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11 вересня 2020 року.
Наказом Генерального прокурора від 17 лютого 2021 року №40 днем початку роботи окружних прокуратур визначено 15 березня 2021 року.
Разом з цим, пунктом 7 розділу ІІ цього ж Закону передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Враховуючи те, що позивача з моменту набрання чинності Законом №113-IX по день звільнення з посади прокурора не переведено в результаті успішного проходження ним атестації до окружної прокуратури та те, що з грудня 2018 року по 03 жовтня 2021 року вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, оплата її праці правомірно здійснювалась відповідачем згідно із постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".
Крім того, суд наголошує, що приписи пункту 3 розділу ІІ Закону №113-IX, як Закону прийнятого пізніше, та такого, що регулює спеціальні правовідносини у обмежений період проведення реформування органів прокуратури та з моменту набрання чинності цим Законом, неконституційними не визнавались, у встановленому порядку не визнавались незаконними та не скасовувались, а тому підлягали обов'язковому застосуванню відповідачем при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати.
Отже, відповідач, виконуючи вимоги статті 19 Конституцій України, не мав іншого способу правомірної поведінки як застосувати норми Закону №113-IX.
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції'від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес'АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення пункту 1 передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності та не було свавільним.
Разом з тим, заробітна плата позивача у спірний період нарахована та виплачена на підставі чинних законодавчих положень, а тому суд приходить до висновку, що втручання Держави в даному випадку є виправданим, законним та пропорційним.
Стосовно доводів позивача з приводу того, що даний спір подано в порядку ч. 3 ст.152 Конституції України, та є спором про відшкодування шкоди, заподіяної актом, який визнано неконституційним, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди врегульовано статтею 22 ЦК України, за змістом якої, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які б особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Отже, поняття "збитки" включає в себе й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено, про що обґрунтовано зазначено судами.
Позивач, в обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що йому завдано шкоду у вигляді недоплаченої заробітної плати, що на думку позивача, і є збитками у вигляді упущеної вигоди.
Велика Палата Верховного Суду в справі №686/23445/17 у постанові від 5 червня 2019 року), розглядаючи спір, який виник внаслідок визнання прийнятого Верховною Радою України неконституційного акта (закону), чим позивачу було завдано майнової шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, зробила висновок, що такий спір повинен розглядатись за правилами адміністративного судочинства та зазначила, зокрема, таке.
"У справі, що розглядається, позивач (обіймав посаду судді на час дії спірних правовідносин) у позовній заяві просив відшкодувати йому збитки, завдані прийняттям неконституційного акта, у вигляді недоплаченої заробітної плати за певний період у 2008 році та компенсації втрати її частини внаслідок несвоєчасної виплати, недоплаченого щомісячного грошового утримання за певний період у 2008 році та компенсації втрати його частини у зв'язку з несвоєчасною виплатою.
Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді неотриманої частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути нараховані позивачу у 2008 році (січень - травень), коли він працював суддею, тобто перебував на публічній службі, а також стягнення компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою.
З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати та щомісячного грошового утримання."
Такий висновок Великої Палати Верховного Суду, перш за все, зумовлений тим, що незважаючи на заявлені позивачем позовні вимоги, спір у справі виник щодо неотримання суддею частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути йому нараховані, що є спором про проходження публічної служби відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.
Ураховуючи наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду, а також незважаючи на намагання позивача перевести цей спір в площину деліктних правовідносин і відповідного нормативного регулювання, необхідно зазначити, що розглядуваний спір є спором щодо проходження публічної служби, який виник у зв'язку з виплатою позивачу (прокурору) заробітної плати у розмірі, меншому ніж він сподівався. Обране позивачем обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 11.02.2021 року в адміністративній справі 120/2112/19-а, від 12.04.2021 у справі №560/2065/19, від 14.05.2021 у справі №560/47/20.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Судові витрати сторонами не понесені.
Керуючись ст.ст.139, 243-246, 255, 293, 295-297, 371 КАС України, суд, -
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Кіровоградської обласної прокуратури (вул. Верхня Пермська, 4, м. Кропивницький, 25006, код ЄДРПОУ: 02910025) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення матеріальної шкоди - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду К.М. Притула