№ 201/1532/22
провадження 2/201/1753/2022
13 червня 2022 року м. Дніпро
суддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної та майнової шкоди,
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 16 лютого 2022 року звернулися до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про відшкодування моральної та майнової шкоди, позовні вимоги не доповнювалися, але уточнювалися. Позивачі в своїх позовних вимогах та з представником посилаються на те, що ОСОБА_3 02 червня 2021 року о 15 годині 17 хвилин, у м. Дніпрі, керуючи належним їй автомобілем «Порше», д/н НОМЕР_1 , рухалась по пр. Дмитра Яворницького, в районі перехрестя пр. Дмитра Яворницького з вул. Сергія Єфремова, де, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не вжила заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки та, не надавши переваги у русі, здійснила наїзд на пішохода - ОСОБА_1 , який перетинав проїзну частину по пішохідному переходу. Своїми діями ОСОБА_3 порушила п. 18.1 Правил дорожнього руху України, спричинивши матеріальний збиток, крім того тілесних ушкоджень зазнав пішохід - ОСОБА_1 .. Після чого ОСОБА_3 залишила місце пригоди та не повідомила про ДТП поліцію. Своїми діями ОСОБА_3 також порушила п. 2.10 Правил дорожнього руху України.
ОСОБА_3 одразу після наїзду на ОСОБА_1 , спрямувала свої дії на приховання факту ДТП. Вона хоча і відвезла ОСОБА_1 до лікарні, де повідомила що: він самостійно впав, а вона побачивши це, вирішила допомогти хлопцеві, повідомивши лікарям, що хлопець скаржиться на біль у голові і у правому стегні. В лікарні ОСОБА_1 оглянули травматолог і нейрохірург, було зроблено рентген і була зашита рану на голові. Після цього Відповідач дала ОСОБА_1 100 доларів США однією купюрою і попрохала написати розписку щодо відсутності у нього до Відповідача будь-яких претензій.
Прийшовши додому ОСОБА_1 , по телефону, повідомив свою матір ОСОБА_5 , що на нього скоїв наїзд транспортний засіб, коли він переходив дорогу по нерегульованому пішохідному переходу, після чого його мати зателефонувала на номер 102 та повідомила поліцію про дане ДТП. Прийшовши додому, ОСОБА_2 , побачила на своєму сину: подряпини, синці (на руках, ногах та попереку) та пов'язку на голові. Наступного ранку вони звернулися до сімейного лікаря, ОСОБА_1 поскаржився на болі у попереку (в області куприка). 04 червня 2021 року ОСОБА_1 госпіталізували у відділення травматології, де він знаходився до 18 червня 2021 року. З 23 червня 2021 року по 17 вересня 2021 року відбувався нагляд та лікування ОСОБА_1 у хірурга за місцем мешкання. Три місяці ОСОБА_1 перебував у щадному режимі та йому було заборонено сидіти.
Постановами Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, по справах № 201/8501/21 та № 201/8502/21 від 04 жовтня 2021 року, які оскаржувалися ОСОБА_3 , проте були залишені Дніпровським апеляційним судом без змін, ОСОБА_3 було визнано винною у вчиненні правопорушень, передбачених ст. 122-4 та 124 КУпАП.
У зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок ДТП, що було скоєно ОСОБА_3 , як наслідок, ОСОБА_1 зазнав моральної шкоди. Він відчував біль, незручності у гігієні та звичайних побутових умовах, фізичні незручності, не міг вільно розпоряджатися своїм часом та способом проведення дозвілля, довелося пропустити навчання і пізніше надолужувати пропущене. Також, внаслідок пережитих емоцій після наїзду автомобіля, у ОСОБА_1 залишається певний страх за своє здоров'я.
Розмір спричиненої ОСОБА_1 моральної шкоди, що була завдана протиправними діями відповідача, яка скоїла ДТП, позивач оцінює у 50 000 грн. і вважає цю суму справедливою та ОСОБА_2 , оцінює розмір завданої їй моральної шкоди у 10 000 грн. 00 коп.. На її думку, цей розмір є справедливий та співмірний завданій шкоді та просять стягнення майнової шкоди в розмірі 23 516 грн. 67 коп., які складаються з понесених витрат на оплату за складання Висновку експерта за результатами проведення експертного дослідження з обставин механізму ДТП від 15 січня 2021 року № 10.1/041-Д в розмірі 8 480 грн., послуг адвоката, під час розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності в порядку ст. 124 КУпАП ОСОБА_3 , склали 8 000 грн., витрати на оплату проїзду її та сина у лікарню міським транспортом, та в дні, коли її син себе почував надто погано, виникала необхідність користуватися послугами таксі. Загальна сума витрат на транспорт становить 2 084 грн.. 04 червня 2021 року по 18 червня 2021 року ОСОБА_1 був госпіталізований у відділення травматології, через наслідки скоєної відповідачем ДТП. ОСОБА_2 витрачала кошти у магазині на продукти і передавала їх сину у лікарню. Загальна сума витрачених коштів становить 3 998 грн. 80 коп., що підтверджується копіями фіскальних чеків. за отримання висновків фахівців відносно стану здоров'я сина, ОСОБА_2 оплатила КЗ «Дніпропетровське обласне БСМЕ» ДОР, відповідно до двох повідомлень і квитанцій, 953 грн. 87 коп., з урахуванням комісії банку.
Стороною відповідача до суду наданий відзив в якому вони заперечують проти позовних вимог, а саме: як зазначив позивач у свої позовній заяві, що підтверджується роздруківкою судового рішення по справі № 201/8502/21 із сайту Судова влада: «ОСОБА_1 02 червня 2021 року о 15 годині 17 хвилин, керуючи автомобілем Порше , д/н НОМЕР_2 , рухалась в районі перехрестя пр. Дмитра Яворницького з вул. Сергія Єфремова в м. Дніпрі, де, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не вжила заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки та, не надавши переваги у русі, здійснила наїзд на пішохода ОСОБА_2 , який перетинав проїзну частину по пішохідному переходу. Своїми діями ОСОБА_1 порушила п. 18.1 Правил дорожнього руху України, спричинивши матеріальний збиток та механічні пошкодження транспортному засобу, крім того тілесних ушкоджень зазнав пішохід ОСОБА_2». Позивач вважає, що саме ОСОБА_3 є належним відповідачем у справі про відшкодування шкоди завданої ОСОБА_1 , але не надає доказів вини саме ОСОБА_3 .. Із наданих до позовної заяви роздруківках постанов Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська не має можливості ідентифікувати винну особу та особу потерпілого, а тому вважає не неможливе використовувати вищевказані постанови у якості доказової бази у даному провадженні.
Вважають надані до позовної заяви роздруківки постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі № 201/8502/21 та постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська по справі № 201/8501/21 не є достатніми доказами вини ОСОБА_3 у заподіянні шкоди ОСОБА_1 ..
У разі, якщо б позивачі надали документи, що підтверджують винну ОСОБА_3 у вищевказаному ДТП, тоді варто зауважити, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Porsche Cayenne з д.н.з. НОМЕР_3 станом на 02 червня 2021 року була застрахована в ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ», відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 202228192.
Відповідач зазначає, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не надали докази свого звернення до страхової компанії для отримання відшкодування шкоди завданої здоров'ю ОСОБА_1 ..
Покладення обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
Наведені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).
Також, відповідно до Постанови Великої Палати Верховного Суду по справі № 755/10947/17 (провадження № № 14-435цс18) від 30 січня 2019 року зазначено, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Витрати ОСОБА_2 на послуги адвоката під час розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності в порядку ст. 124 КУпАП, які, на думку, ОСОБА_2 склали 8000 грн. не підтверджуються належними доказами, доданими до матеріалів даного провадження. Більше того, то матеріалів даного провадження додані лише неперсоніфіковані роздруківки судових постанов, які, начебто, підтверджують вину ОСОБА_3 , що взагалі ставить під сумнів надання правової допомоги ОСОБА_2 під час розгляду адміністративних справ.
Витрати ОСОБА_2 на оплату проїзду її та сина у лікарню міським транспортом, та в дні коли син позивачки себе почував надто погано, оплата послуг таксі не підтверджені належним чином, адже надані копії квитків на громадський транспорт не містять інформації про час проїзду, місце початку та кінця маршруту, не підтверджують особу яка користувалась цим квитком.
З аналізу зазначеного відповідач зробив висновок, що до матеріальної шкоди не можуть бути віднесені витрати ОСОБА_2 на продукти для сина, оскільки: піца, тістечка, цукерки, морозиво, прокладки та інші вказані в квитанціях товари не є лікарськими засобами, або, хоча б, дієтичним харчуванням.
Отже, витрати на проїзд до закладу охорони здоров'я та на харчування в період лікування не відносить до шкоди, пов'язаної з лікуванням потерпілого, а тому не можуть бути відшкодовані у якості майнової шкоди.
З'ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що, 02 червня 2021 року о 15 годині 17 хвилин, у м. Дніпрі, керуючи належним їй автомобілем «Порше», д/н НОМЕР_1 , рухалась по пр. Дмитра Яворницького, в районі перехрестя пр. Дмитра Яворницького з вул. Сергія Єфремова, де, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не вжила заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки та, не надавши переваги у русі, здійснила наїзд на пішохода - ОСОБА_1 , який перетинав проїзну частину по пішохідному переходу. Своїми діями відповідач порушила п. 18.1 Правил дорожнього руху України, спричинивши матеріальний збиток, крім того тілесних ушкоджень зазнав пішохід - ОСОБА_1 . Після чого відповідач залишила місце пригоди та не повідомила про ДТП поліцію. Своїми діями відповідач також порушила п. 2.10 Правил дорожнього руху України.
В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримав легкі тілесні ушкодження. При цьому порушення зазначених в протоколі Правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-наслідковому зв'язку із наслідками у вигляді завданих ушкоджень позивача.
Стосовного винного в цій ДПТ - відповідача ОСОБА_3 - були складені протоколи про адміністративні правопорушення за ст. 122-4 та 124 КУпАП.
За результатами розгляду справи, дослідженням матеріалів цивільної справи, на думку суду, винним у вказаній дорожньо-транспортній пригоді є відповідач ОСОБА_3 .. При цьому порушення цим водієм правил дорожнього руху України знаходилось у прямому причинно-слідчому зв'язку із наслідками у вигляді легких тілесних ушкоджень, завданню шкоди.
Згідно ст. 82 ЦПК України «Підстави звільнення від доказування» 1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. 2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку. 3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. 6. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. 7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Таким чином, постановами Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2021 року та 23 листопада 2021 року встановлено факт вчинення відповідачем на вказаному автомобілі адміністративного правопорушення відносно позивача, винним є відповідач, вказаними постановами суду встановлено факт завдання діями вказаної винної особи шкоди позивачу, а також наявність причинно-слідчого зв'язку між винними діями відповідача та зазначеними наслідками у вигляді немайнової шкоди позивачам і відповідно винність цього відповідача в завданні шкоди, ця вина встановлена і доведена.
Постанови Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2021 року та 23 листопада 2021 року, Дніпровським апеляційним судом залишені без змін та набрали законної сили, належними доказами не спростовано, а тому є достатньо підстав для звільнення позивача від доказування даного позову в частині питань чи мали місце винні дії цього відповідача на своєму автомобілі, а саме дії, що містять в собі склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 та 122-4 КУпАП України, факт завдання ушкоджень позивачу, наявність причинно-наслідкового зв'язку між винними діями, пов'язаними з порушенням вимог Правил дорожнього руху України, цим відповідачем і завданням шкоди також немайнової позивачу. Вказаними протиправними діями позивачу було завдано моральної шкоди.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Легкими тілесними ушкодженнями позивачу завдана моральна шкода, йому та його матері спричинені душевні страждання, він відчував біль, незручності у гігієні та звичайних побутових умовах, фізичні незручності, не міг вільно розпоряджатися своїм часом та способом проведення дозвілля, довелося пропустити навчання і пізніше надолужувати пропущене. Також, внаслідок пережитих емоцій після наїзду автомобіля, у ОСОБА_1 залишається певний страх за своє здоров'я. Коли ОСОБА_2 дізналася від сина про те, що сталася ДТП і останній зазнав ушкоджень, вона, пережила велике душевне потрясіння і страх за здоров'я своєї дитини. Окрім цього, вона була обурена протиправною поведінкою відповідача, вимушена була самостійно розшукати його авто, звернутися до поліції із заявою про скоєння адміністративного правопорушення, та в подальшому звертатися до адвоката і відвідувати судові засідання, розмір моральної шкоди вони оцінюють в розмірі 50 000 грн. на користь ОСОБА_1 та 10 000 грн. на користь ОСОБА_2 ..
Відповідач ОСОБА_3 та її представник не погодилися завданням нею моральної шкоди позивачу і, як сам в позовній заяві сказав позивач, що частково відшкодувала її в розмірі 100 доларів США. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважають такі дії відповідача не законними, позивачам фактично завдана значна моральна шкода в добровільному порядку питання не вирішене, виник спір і позивачі вимушені була звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом з'ясовано, що дійсно 02 червня 2021 року о 15 годині 17 хвилин, у м. Дніпрі, керуючи належним їй автомобілем «Порше», д/н НОМЕР_1 , рухалась по пр. Дмитра Яворницького, в районі перехрестя пр. Дмитра Яворницького з вул. Сергія Єфремова, де, наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, не вжила заходів для зменшення швидкості аж до повної зупинки та, не надавши переваги у русі, здійснила наїзд на пішохода - ОСОБА_1 , який перетинав проїзну частину по пішохідному переходу. Своїми діями відповідач порушила п. 18.1 Правил дорожнього руху України, спричинивши матеріальний збиток, крім того тілесних ушкоджень зазнав пішохід - ОСОБА_1 . Після чого відповідач залишила місце пригоди та не повідомила про ДТП поліцію. Своїми діями Відповідач також порушила п. 2.10 Правил дорожнього руху України.
Також дослідивши квитанції та чеки, що були надані суду. Дійшов до висновку, що дійсно деякі продукти та засоби жіночої гігієни не являються збитками, які потрібно відшкодовувати, як витрачені на позивача в наслідок завдання йому шкоди Дорожньо-транспортною пригодою. Квитки на проїзд, не дають змоги ідентифікувати хто ними користувався та в який період часу він був придбаний, а тому дані докази не можуть бути належними та допустимими.
В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримав легкі тілесні ушкодження. Стосовного винного в цій ДПТ - відповідача ОСОБА_3 - було складено протоколи про адміністративні правопорушення за ст. 124 та 122-4 КУпАП. Постановами Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2021 року та 23 листопада 2021 року ОСОБА_3 визнано винною в скоєнні адміністративних правопорушення за ст. 122-4 та 124 КУпАП та притягнено до відповідальності, Дніпровським апеляційним судом постанови залишені без змін і вони набрали законної сили.
Ст. 1167 ЦК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем було надано належні докази наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань, він (позивач) довів вину відповідача, надав докази причинно-наслідкового зв'язку між діями (винними, а не будь-якими) відповідача та завданою моральною шкодою.
Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).
Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» «якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.... однак у кожному разі підставою до цього може бути груба необережність потерпілого (знаходження в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху і т.п.), а не проста необачність».
Відповідно до п. 8) ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми передбачено також ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлено що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що - містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 1.3. Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно з п. 1.5. Правил дорожнього руху України дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Відповідно до п. 10.1. Правил дорожнього руху України перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.
До скоєння дорожньо-транспортної пригоди та завдання ушкодження позивачу призвели виключно дії водія ОСОБА_3 .. Цей водій, здійснюючи маневр, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, під час здійснення руху і маневру проявив неуважність, не контролював дорожню обстановку. Саме дії водія ОСОБА_3 знаходяться в прямому причинно-наслідковому зв'язку зі скоєнням ДТП та спричиненням шкоди позивачам. Вказано підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню частково.
Не може суд прийняти до уваги незгоду відповідача з позовними вимогами, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджена. Позовні вимоги не уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.
При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву задовольнити частково і стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 25 000 грн., стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 5 000 грн. та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду в сумі 23 516 грн. 67 коп., в задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди слід відмовити, а також стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати пропорційно задоволених позовних вимог а сумі 496 грн. 20 коп..
Таким чином, викладені позивачем обставини знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, переконливих доказів на спростування позиції позивача відповідач суду не надав, позовна заява ґрунтується на законі та підлягає задоволенню частково.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 33, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 22, 23, 1167 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-82, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
Позовну заяву задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 25 000 грн..
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 5 000 грн..
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду в сумі 23 516 грн. 67 коп..
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 496 грн. 20 коп..
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -