Справа № 211/8248/21
Провадження № 2/211/1794/22
14 червня 2022 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі :
головуючого судді - Сарат Н.О.,
при секретарі - Зоріній С.М.,
у відсутність сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов Олександр Миколайович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, де просить суд визнати виконавчий напис від 17.05.2019 року № 1420, вчинений приватним нотаріусом Бондар І.М. щодо звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування вимог зазначив, що 17 травня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. було вчинено виконавчий напис № 1420 про звернення стягнення на його квартиру, яка передана в іпотеку АТ КБ «ПриватБанк».
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозовим О.М. відкрито виконавче провадження № 65534946 із примусового виконання виконавчого напису № 1420 від 17.05.2019 року, що видав приватний нотаріус ДМНО Бондар І.М.
Вважає вказаний виконавчий напис таким, що вчинений з грубим порушенням порядку вчинення виконавчими написами нотаріусами, оскільки не повною мірою перевірені наявність документів, які підтверджують безспірність заборгованості. Тому оскільки нотаріус при вчиненні оспорюваного виконавчого напису не переконалася належним чином у безспірності розміру суми, що підлягає стягненню за виконавчим написом, чим порушила норми Закону України «Про нотаріат», позивач просить вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 20 грудня 2021 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Зобов'язано приватного нотаріуса Бондар І.М. надати суду належним чином завірені копії матеріалів нотаріальної справи щодо виконавчого напису нотаріуса № 1420 від 17 травня 2019 року.
Ухвалою суду від 20 грудня 2021 року за заявою позивача забезпечено позов, шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису № 1420 від 17 травня 2019 року, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М.
В судове засідання сторони та треті особи не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином в порядку, встановленому статтею 128 ЦПК України. Відповідач відзиву на позов не надав.
Представник позивача адвокат Вовк М.В. до суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність та у відсутність позивача, на позовних вимогах наполягає.
Третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. звернулася до суду із заявою про розгляд справи за її відсутності.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 17 травня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною вчинено виконавчий напис за № 1420, про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка була передана в іпотеку Акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» та за рахунок отриманих від реалізації коштів пропонують задовольнити вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» ( а.с. 14).
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Так, згідно зі статтею 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підпункт 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»).
За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти таких висновків.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Захист прав боржника у процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 2.3 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Водночас порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Крім того, згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи у частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів.
Крім того, суд також враховує усталену практику Верховного Суду в частині одночасного стягнення пені та штрафу, а також те, що Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року по справі №666/4957/15-ц визнав банківську комісію АТ КБ "Приватбанк" за кредит незаконною і зазначив, що банки не можуть зобов'язати клієнтів її сплачувати.
Вищезазначене безспірно свідчить про наявність спору стосовно заборгованості за кредитним договором.
З огляду на вказане та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Такий висновок викладено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №137/1666/16-ц, та у Постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 405/1015/17.
При цьому, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Вказаний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс17, та у Постанові Верховного Суду у справі № 207/1587/16 від 19 вересня 2018 року (провадження № 14-12559св18).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14, яка була залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 та Постановою Великої палати Верховного Суду від 20.06.2018 відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року, було визнано незаконною та не чинною Постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у тому числі: «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості».
Зазначена Постанова апеляційного суду у відповідності до п.4 ст.254 КАС України (в редакції, що діяла на момент винесення постанови) набула законної сили з моменту проголошення - з 22 лютого 2017 року, а отже з цієї ж дати законодавство не передбачало можливості вчинення виконавчого напису щодо заборгованості, яка випливає із кредитних відносин.
Так, підставою для вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису є, зокрема, Постанова КМУ № 1172 від 29.06.1999, в яку Постановою КМУ № 662 від 26.11.2014 були внесені зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, зокрема, доповнено перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. п. 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості». Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 було визнано незаконною та не чинною Постанову КМУ №662 від 26 листопада 2014 року в цій частині. Вказану Постанову залишено без змін згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року.
Отже, оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом 17.05.2019, тобто після набрання законної сили Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, тому були відсутні правові підстави для його вчинення, а отже такий виконавчий напис не підлягає виконанню.
Верховний Суд у своїй постанові від 12 березня 2020 року у справі № 757/24703/18-ц (провадження № 61-12629св19) дійшов висновку, що оскільки серед документів, наданих банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису, відсутній оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів), за яким стягнення заборгованості може провадитися у безспірному порядку, а наданий нотаріусу кредитний договір не посвідчена нотаріально, отже не міг бути тим договором, за яким стягнення заборгованості могло бути проведено у безспірному порядку шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Таким чином, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року, в редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису приватного нотаріуса, стосувався лише нотаріально посвідчених договорів.
Так, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, неможливо встановити, чи дійсно на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі. Також приймаючи до уваги, що не встановлено судом факт отримання позивачем повідомлення-вимоги про наявність такої заборгованості, яка була надана нотаріусу для вчинення нотаріального напису.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями частини першої статі 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Враховуючи викладене, встановивши, що між сторонами існує спір з приводу наявності і розміру заборгованості за вказаним кредитним договором, враховуючи, що цивільне судочинство згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, так як відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, беручи до уваги, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Крім того, згідно частин 7, 8 ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Враховуючи викладене, суд вважає необхідним продовжити дію заходів забезпечення позову згідно ухвали суду від 20.12.2021 протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.
Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Позивачем заявлено вимогу про відшкодування судових витрат: судового збору в сумі 1362,00 грн., сплачений ним при подачі позову, тому оскільки позов підлягає задоволенню повністю, суд з врахуванням зазначеного вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати в заявленому розмірі.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
В позовній заяві позивач просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн.
Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Представником позивача на підтвердження витрат на правничу допомогу надано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ДП № 4362 від 05.07.2019 року, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 15.12.2021 року, розрахункову квитанцію № АВ-ТБ № 002176 від 15.12.2021 на суму 8000,00 грн., договір про надання правничої допомоги від 15.12.2021 року та акт приймання передачі правничої допомоги від 15.12.2021 року.
Верховний Суд у своїй постанові від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 зазначив, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт1частини 2статті 137ЦПК України).
Відповідачем не заявлялося клопотання про зменшення витрат на правову допомогу.
Доказів, які б спростовували заявлену позивачем вимогу, відповідачем не надано.
З огляду на викладене, проаналізувавши докази, які містяться у матеріалах справи у їх сукупності та норми права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 215, 216, 220, 628, 638, 799, 806 ЦК України, ст.ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд, -
ухвалив:
позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозов Олександр Миколайович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 17 травня 2019 року за № 1420, вчинений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Іриною Михайлівною про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, місце роботи - ФОП. Зазначене нерухоме майно на підставі договору іпотеки № КRК0GК00150952, посвідченого 05.09.2007 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Ставніченко О.П. за реєстровим № 2651, передане в іпотеку Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк», (ЄДРПОУ - 14360570, місце знаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. ІД, МФО 305299), яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк». За рахунок коштів, отриманих від реалізації нерухомого майна, пропонують задовольнити вимоги Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» шляхом перерахування коштів на рахунок № НОМЕР_2 в АТ КБ «Приватбанк», МФО 305299, у розмірі: заборгованість за кредитом - 4 078,37 доларів США,заборгованість за відсотками - З 289,65 доларів США, комісія - 756,00 доларів США, пеня - 3 674,88 долари США, що всього становить 11 798,90 доларів США, що за курсом НБУ на 28.02.2019 року становить 318 484,92 грн. Витрати пов'язані із вчиненням виконавчого напису - 3500,00 грн. Всього, з урахуванням витрат пов'язаних з вчиненням виконавчого напису, становить 321 984 (триста двадцять одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири) гривні 92 копійки, по якому 24 травня 2021 року відкрите виконавче провадження за №65534946.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1362 ( одну тисячу триста шістдесят дві) гривні 00 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 8000 ( вісім тисяч) гривень 00 коп.
Продовжити дію заходів забезпечення позову згідно ухвали суду від 20.12.2021 протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 14 червня 2022 р.
Суддя: Н. О. Сарат