Справа № 304/769/22 Провадження № 2/304/174/2022
14 червня 2022 рокум. Перечин
Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:
головуючого - судді Чепурнова В. О.,
з участю секретаря судового засідання - Гавій Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 304/769/22 за позовом представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Штефаняка Івана Івановича до ОСОБА_3 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - орган опіки та піклування Т.Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав та встановлення опіки,
адвокат Штефаняк І.І. звернувся в суд в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - орган опіки та піклування Т.Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, в якому, збільшивши позовні вимоги, просить позбавити відповідача батьківських прав відносно її сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також призначити позивачів його опікунами. Свої позовні вимоги мотивують тим, що з 02 червня 2001 року перебувають у шлюбі між собою, з яких понад п'ятнадцять років проживають в Україні, де позивач ОСОБА_1 є керівником релігійної громади церкви Євангельських християн-баптистів села Порошково та громадської організації «Дім волохів. Україна». Так склалося, що до їх родини потрапила дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якого народила прихожанка їх храму - відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишивши дитину майже відразу після пологів у них вдома. Будь які їх спроби зв'язатися з відповідачем виявилися безрезультатними, остання не хоче виховувати свою дитину, яка перебуває на їх повному утриманні та вихованні, вони звикли до нього та практично вважають своїм сином. Крім цього вказують, що відомості про батька малолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , також записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Відтак вказують, що мати самоусунулася від виконання батьківських обов'язків, покинула дитину практично у пологовому, з дитиною не проживає та відповідно не виконує жодного обов'язку, що випливає з цього. Через наведені обставини, з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав і законних інтересів дитини, позивачі просять позов задовольнити.
Крім цього до початку розгляду справи по суті позивачі збільшили позовні вимоги та, посилаючись на те, що у разі задоволення позовної вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав відносно її малолітнього сина дитина буде позбавлена батьківського піклування, просили встановити над ОСОБА_4 опіку та призначити їх опікунами дитини. У підготовчому судовому засіданні адвокат Штефаняк І.І. як представник позивачів уточнив вказану заяву про збільшення позовних вимог та просив призначити опікуном малолітньої дитини позивача ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_2 не є громадянкою України.
У судове засідання позивачі не з'явилися, однак їх представник подав заяву, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив такі задовольнити, посилаючись на викладені у позові обставини, а також розглянути справу без участі сторони позивача.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання також не з'явилася, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлялася у встановленому законом порядку, причину неявки не повідомила, а тому суд розглядає справу у її відсутності.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилася, просила розглядати справу без участі представника органу опіки та піклування, про що подала суду відповідну письмову заяву, а також долучила висновки орган опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, а також щодо можливості призначення опікуном малолітнього ОСОБА_4 позивача ОСОБА_1 .
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до такого висновку.
Відповідно до частини 2 статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток.
Встановлено, що батьками дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є відповідач ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , що стверджується копією свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 , виданого Перечинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Ужгородському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. І.Франківськ) 13 січня 2022 року (а. с. 14).
Також встановлено, що згідно Витягу з державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України № 00034568732 від 13 січня 2022 року, відомості про батька дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_5 записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, тобто за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записані за її вказівкою (а. с. 12-зворот, 13-зворот).
Як роз'яснено у п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зі змісту позову видно, що відповідач ОСОБА_3 майже відразу після народження дитини, залишила сина вдома у позивачів, а сама покинула місце постійного проживання в АДРЕСА_1 , на день звернення до суду з даним позовом (14.04.2022) місцезнаходження матері дитини невідоме, із сином така не проживає, відтак не проявляє материнської турботи щодо малолітнього сина, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, не цікавиться здоров'ям та успіхами у розвитку, а також матеріально не забезпечує сина.
Вказане також підтверджується висновком органу опіки та піклування Т.Реметівської сільської ради про доцільність позбавлення батьківських прав, затвердженим рішенням виконавчого комітету від 03 червня 2022 року № 305/03-10, згідно якого уповноважений орган вважає за доцільне надати згоду на позбавлення батьківських прав громадянки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_2 , як такої, що ухиляється від виконання батьківських обов'язків (а. с. 58-59).
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 18 грудня 2008 року по справі «Савіни проти України» наголошував, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Статтею 165 СК України передбачено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
У частині 2 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, вказано: «Держави-учасники зобов'язуються забезпечити дитині такий захист та опіку, які необхідні їй для її злагоди, приймаючи до уваги права та обов'язки її батьків, опікунів та інших осіб, котрі відповідають за неї по закону і з цією метою приймають всі відповідні законодавчі та адміністративні заходи».
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 цієї Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Також, суд приймає до уваги те, що дотримуючись рівноваги між інтересами дитини та інтересами батьків, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року по справі «Хант проти України»).
Крім цього вирішуючи даний спір, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у справі № 402/428/16-ц від 17 жовтня 2018 року, яка зводиться до такого.
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (пункт 100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09).
У зазначених справах ЄСПЛ не визначав обов'язкового врахування судами принципу 6 Декларації прав дитини, яка не є міжнародним договором.
Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.
У зв'язку з наведеним Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю, та вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
Оцінюючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає, що позивачами доведено факт ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх обов'язків, оскільки остання не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, виховання, а взагалі покинула дитину, що у свою чергу негативно впливає на фізичний та психологічний розвиток сина як складову виховання, а тому позовні вимоги в частині позбавлення відповідача батьківських прав підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про встановлення опіки над малолітнім ОСОБА_4 та призначення позивача ОСОБА_1 його опікуном, суд виходить з такого.
Статтею 243 Сімейного кодексу України визначено, що опіка над дітьми, позбавленими батьківського піклування, які не досягли чотирнадцяти років, встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.
У статті 58 ЦК України зазначено, що опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування.
Згідно з ч. 3 ст. 60 цього Кодексу суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Відповідно до ст. 63 ЦК України опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.
Частиною 4 статті 167 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» дитина-сирота - це дитина, в якої померли чи загинули батьки, а також діти, позбавлені батьківського піклування, це зокрема діти, які залишилися без піклування батьків у зв'язку з позбавленням їх батьківських прав.
Згідно висновку органу опіки та піклування Т.Реметівської сільської ради від 03 червня 2022 року № 305/03-10, спеціалістами служби у справах дітей спільно із старостою Порошківського старостинського округу 11 травня 2022 року проведено обстеження умов проживання та виховання дитини і встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повністю перебуває на утриманні та вихованні сім'ї ОСОБА_7 у АДРЕСА_2 , де позивач є керівником релігійної громади церкви Євангельських християн-баптистів села Порошково та громадської організації «Дім волохів. Україна», позитивно характеризується за місцем проживання. Натомість місцезнаходження відповідача ОСОБА_3 невідоме, за місцем проживання така відсутня, протягом тривалого періоду у будинку ніхто не проживає, мати часто залишала сина без нагляду, а на даний час взагалі самоусунулася від виконання батьківських обов'язків; на засідання комісії двічі не з'явилася, будучи повідомленою про дату та час такого. За наведених обставин орган опіки та піклування також вважає за доцільне призначити ОСОБА_1 опікуном малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 58-59).
Відтак оскільки судом задоволені позовні вимоги щодо позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно його малолітнього сина, суд враховуючи інтереси малолітньої дитини прийшов до висновку про доцільність призначення його опікуном ОСОБА_1 .
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, що відповідає положенням ч. 1 ст. 141 ЦПК України, а відтак з відповідача підлягають стягненню понесені позивачами та документально підтверджені судові витрати на загальну суму 992,40 грн сплаченого судового збору за позовною вимогою про позбавлення батьківських прав.
Оскільки за позовною вимогою про встановлення опіки позивачі у порядку п. 7 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнені від сплати судового збору, тому такий у розмірі 992,40 грн підлягає стягненню з відповідача на користь держави.
Керуючись ст. 19, 150, 155, 164-166, 180-182, 184 СК України, ст. 6-13, 76, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,
змінений позов представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Штефаняка Івана Івановича до ОСОБА_3 , де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - орган опіки та піклування Т.Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, про позбавлення батьківських прав та встановлення опіки - задовольнити повністю.
Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав відносно сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Встановити над малолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , опіку та призначити його опікуном ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути із ОСОБА_3 користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судовий збір у розмірі по 496 (чотириста дев'яносто шість) грн 20 коп на кожного.
Стягнути із ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .
Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце проживання: АДРЕСА_2 .
Представник позивачів: адвокат Штефаняк Іван Іванович, місцезнаходження: 88000 АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Т.Реметівської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області, ЄДРПОУ: 04351280; місцезнаходження: 89221 Закарпатська область Ужгородський район с.Т.Ремета, вул. Тканка, 1.
Головуючий: Чепурнов В. О.