Рівненський апеляційний суд
Іменем України
07 червня 2022 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі :
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника-адвоката ОСОБА_6 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12019180130000213 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_5 на вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 13 липня 2021 року стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, згідно ст.89 КК України не маючого судимості, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.185 КК України,
Вироком Здолбунівського районного суду Рівненської області від 13 липня 2021 року ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за ч.3 ст.185 Кримінального кодексу України далі - КК) на три роки позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК, ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік та покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.1 ст.76 цього Кодексу.
Судом вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.
Як визнав суд, ОСОБА_5 обвинувачується у тому, що він 05 березня 2019 року приблизно о 14 год. 00 хв., маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, діючи умисно та усвідомлюючи характер протиправності своїх дій, переконавшись, що його дії не будуть помічені іншими особами, шляхом пошкодження вхідних дверей проник у підвальне приміщення бані, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав брухт чорних металів загальною вагою 125 кг, ціною 5,20 грн. за 1 кг, на загальну суму 650,00 грн., чим спричинив потерпілому ОСОБА_8 майнову шкоду на вище вказану суму. Викраденим розпорядився на власний розсуд.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 просить вказаний вирок скасувати та закрити кримінальне провадження за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.
На обґрунтування цих вимог зазначив, що 05 березня 2019 року вказано як час вчинення злочину, хоча згідно заяви та показань потерпілого - крадіжку було вчинено в період часу з 15.00 22 березня 2019 року по 16.00 23 березня 2019 року, а матеріали провадження не містять жодних доказів щодо вчинення цього злочину саме 05 березня 2019 року.
Також обвинувачений вважає, що спосіб вчинення даного злочину - крадіжка з проникненням в приміщення шляхом злому вхідних дверей, ґрунтується лише на припущеннях сторони обвинувачення, адже у матеріалах відсутні докази, що він проникав у це приміщення та викрадав металеві вироби, а оголошена йому підозра є необґрунтованою.
Апелянт покликався на те, що на прохання свідка ОСОБА_9 22 березня 2019 року він допомагав йому переносити металобрухт, який лежав біля бані, до автомобіля, що належав свідку ОСОБА_10 . При цьому, даний свідок категорично заперечив ініціативу обвинуваченого у здачі металолому.
Оскільки свідок ОСОБА_11 при допиті у суді зазначив, що обвинуваченого бачить вперше в судовому засіданні, а до цього йому не пред'являлись фото для впізнання, то обвинувачений вважає протокол пред'явлення особи для впізнання по фотознімках від 06 квітня 2019 року неналежним та недопустимим доказом. Також показання свідка ОСОБА_12 є неналежним доказом, адже вони непослідовні, суперечать показанням обвинуваченого та свідка ОСОБА_10 , а відомості про час вчинення злочину, не співпадають із пред'явленим обвинуваченням. При цьому, даний свідок заявив, що на нього був здійснений тиск з боку правоохоронних органів.
Також обвинувачений заявив клопотання про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_5 та його захисника-адвоката ОСОБА_6 на підтримання апеляційної скарги, міркування прокурора ОСОБА_4 про законність оскаржуваного вироку та залишення його без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить таких висновків.
Так, стаття 370 КПК визначає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Суд має розглянути питання, чи був процес справедливим в цілому, включаючи апеляційне провадження та спосіб отримання доказів (справа «Салов проти України» від 06.09.2005 року).
Колегія суддів зауважує, що при ухваленні вироку суди повинні керуватися положеннями ст.374 КПК, що регулює питання змісту вироку.
Так, згідно п.2 ч.3 ст.374 КПК, у разі визнання особи винуватою, в мотивувальній частині вироку обов'язково зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Таким чином, місцевий суд повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх належності, допустимості, достовірності і достатності для вирішення питань, зазначених у ст.374 КПК, що вирішуються судом при постановленні вироку. Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути обов'язково мотивованим у вироку, у якому не допускається застосування формулювань, які свідчать про припущення суду і викликають сумнів у достовірності доказів.
Аналогічні роз'яснення містяться і в пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.90 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», а саме судам слід мати на увазі, що мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов'язковим зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і його мотивів. У цій частині вироку потрібно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, а також обставини, які визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у вчиненні злочину, а після цього - докази, покладені судом в обґрунтування своїх висновків.
Колегія суддів звертає увагу, що правова позиція щодо неприпустимості спрощення формулювання обвинувачення та відсутності у вироку формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним, неодноразово висловлювалась в рішеннях суду касаційної інстанції, зокрема: в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2016 року по справі №5-98км16; в постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року по справі №466/9158/14-к (провадження №51-645 км18); в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року по справі №521/11693/16-к (провадження №51-380 км17).
На думку колегії суддів, вирок, ухвалений судом першої інстанції за результатами розгляду даного кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_5 , вказаним вимогам закону не відповідає, оскільки у даному вироку не сформульоване конкретне обвинувачення, яке визнане судом доведеним за результатами судового розгляду. Натомість вирок містить лише формулювання обвинувачення, яке викладено органом досудового розслідування.
При цьому, зі змісту даного вироку вбачається, що місцевий суд перерахувавши зібрані органом досудового розслідування докази, не надав їм оцінки з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а лише формально зазначив, що цими доказами повністю доводиться вина ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
Так, з вказаного в мотивувальній частині вироку переліку доказів (протоколів прийняття заяви ОСОБА_8 про вчинене кримінальне правопорушення, огляду місця події, огляду речей, пред'явлення особи для впізнання, допитів потерпілого ОСОБА_8 та свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , довідок вартості) неможливо дійти висновку щодо фактичних даних, які містить кожен з цих доказів, стосовно наявності чи відсутності фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Зазначене стосується також і характеризуючих особу обвинуваченого ОСОБА_5 даних.
Окрім того, як вбачається з витягу з ЄРДР від 23.03.2019 та повідомлення про підозру ОСОБА_5 від 25.04.2019, повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри ОСОБА_5 від 03.06.2019, а також з обвинувального акта, датою/часом вчинення інкримінованого ОСОБА_5 злочину вказано 05 березня 2019 року. Саме таку дату вчинення кримінального правопорушення містить оскаржений вироку. Проте, згідно даних заяви потерпілого ОСОБА_8 , вказана подія злочину відбулась 22 березня 2019 року (том 1, а.к.п.8).
Водночас, місцевим судом залишено вказані суперечності без відповідної оцінки, оскільки не встановлено належними та допустимими доказами часу вчинення кримінального правопорушення, що є обов'язковим для доказування при ухваленні обвинувального вироку. У свою чергу, як передбачено п.1 ч.1 ст.411 КПК, судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, та згідно п.2 ч.2 ст.409 цього Кодексу, є підставою для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції.
Також зі змісту вироку не можливо дійти висновку, з яких мотивів виходив місцевий суд відхиляючи клопотання сторони захисту про визнання ряду доказів недопустимими.
Наведене, на переконання апеляційного суду, є істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило місцевому суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Водночас колегія суддів зауважує, що порушення судом першої інстанції вимог ст.370 КПК та загальних засад судочинства не відноситься до переліку підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, передбаченого ч.1 ст.415 КПК. Проте, відповідно до вимог ч.6 ст.9 КПК, у випадках, коли положення КПК не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст.7 КПК. Такими загальними засадами кримінального провадження у даному випадку є передбачені п.п.1, 2 ч.1 ст.7 КПК верховенство права, законність та одночасно обґрунтованість і вмотивованість судового рішення, що передбачено як обов'язкові вимоги у ст.370 КПК. Разом з цим належить врахувати те, що необхідність дотримання при судовому розгляді вказаних загальних засад судочинства підтверджується практикою Європейського суду та змістом норм Європейської конвенції з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є частиною національного законодавства.
Зважаючи на те, що при скасуванні вироку суду внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, суд апеляційної інстанції призначає новий судовий розгляд, не вирішуючи питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, а тому, в силу вимог ч.2 ст.415 КПК, колегія суддів позбавлена можливості для перевірки інших доводів апеляційної скарги.
Статтею 404 КПК встановлено межі перегляду судом апеляційної інстанції. Згідно приписів вказаної норми, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Апеляційний суд вважає, що заявлене апелянтом у скарзі клопотання про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, суперечить приписам ст.404 КПК, оскільки не мотивовано. Зважаючи на вказане, клопотання задоволенню не підлягає
Під час нового розгляду, суду першої інстанції, неухильно дотримуючись вимог КПК, необхідно звернути увагу на встановлені під час апеляційного розгляду та зазначені в ухвалі суду факти порушення вимог кримінального процесуального закону, врахувавши доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту, провести судове провадження у відповідності до вимог КПК та прийняти за його результатами законне і обґрунтоване рішення, яке буде відповідати вимогам закону, та забезпечить неухильне виконання положень статей 2, 7 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407, 411, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 задовольнити частково.
Вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 13 липня 2021 року стосовно ОСОБА_5 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала остаточна оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3