Справа № 541/2344/21 Номер провадження 11-кп/814/722/22Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
09 червня 2022 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
представника потерпілої ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №1202117550000224, за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_7 - захисника в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 березня 2022 року,
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.
Вироком суду
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Хомутець Миргородського району, Полтавської області, зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , з професійно-технічною освітою, працюючу в КНП «Миргородська лікарня інтенсивного лікування» Миргродської міської ради, інваліда 3 групи, розлучену, раніше не судиму, визнано винуватою та засуджено:
- за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 та стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 3385 грн. 90 коп. на відшкодування матеріальної шкоди та 17 000 гривень на відшкодування моральної шкоди завданої злочином, а всього 20 385 грн. 90 коп.
Згідно з вироком суду, 25 червня 2021 року близько 09 години ОСОБА_9 , знаходячись на стаціонарному лікуванні в інфекційному відділенні КНП «Миргородська лікарня інтенсивного лікування» Миргородської міської ради, що розташоване за адресою вул. Гоголя, 172 м. Миргород Полтавської області. Перебуваючи біля палати №13 у коридорі даного інфекційного відділення, в ході сварки з молодшою медичною сестрою, буфетницею інфекційного відділення ОСОБА_10 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки свого діяння та бажаючи їх настання у вигляді заподіяння тілесного ушкодження, умисно нанесла останній один удар скляною чашкою, яку тримала у правій руці, в область грудної клітини, тим самим довела свій протиправний умисел до кінця.
В результаті своїх умисних дій ОСОБА_9 спричинила потерпілій ОСОБА_10 тілесне ушкодження, відповідно до висновку судово-медичного експерта № 376 від 18.08.2021, у вигляді підшкірної гематоми в області грудини, яка утворилася від одноразової дії тупого твердого предмету, яким, також міг бути удар скляною чашкою, в дану анатомічну ділянку тіла, по давності утворення може відповідати даті (25.06.2021) та по ступеню тяжкості відноситься до легких тілесних ушкоджень.
Своїми умисними та протиправними діями ОСОБА_9 заподіяла ОСОБА_10 легкі тілесні ушкодження.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 - захисник в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 просить вирок суду змінити в частині призначення покарання, призначивши ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 125 КК України покарання у виді штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та відмовити в задоволенні цивільного позову.
Вказує, що місцевим судом помилково зазначено у вироку про відсутність обставин, що пом'якшують покарання. Обвинувачена ОСОБА_9 визнала свою вину, розкаялась у вчиненому, намагалась врегулювати спір угодою з потерпілою.
Крім того, зазначає, що призначаючи покарання, суд першої інстанції не врахував, що обвинувачена сама є інвалідом третьої групи, отримує мінімальну заробітну плату, має на утриманні неповнолітню доньку та матір похилого віку, у зв'язку з чим, покарання у виді максимального розміру штрафу для обвинуваченої є занадто суворим.
Також, на переконання захисника місцевим судом безпідставно частково задоволено цивільний позов потерпілої. Вважає, що матеріальна шкода понесена потерпілою на лікування, стягнута судом безпідставно, оскільки потерпіла лікувалась від захворювання серцево-судинної системи, а не підшкірної гематоми, яку завдала їй обвинувачена. Отримання потерпілою лише гематоми підтверджується обвинувальним актом та висновком експерта. Додані чеки на придбання ліків не мають жодного відношення до лікування гематоми, зазначеними ліками лікуються серцеві захворювання. Зазначає, що серцеве захворювання, у потерпілої є хронічним, що було підтверджено як нею самою, так і свідками та від даного захворювання вона лікується періодично на стаціонарному лікуванні.
Щодо моральної шкоди, вказує, що потерпіла жодним чином не довела спричинення їй моральної шкоди, не зазначила в чому виразились її душевні страждання. Крім того, стверджує, що потерпіла пов'язує моральні страждання саме з лікуванням серцево-судинним захворюванням та зниженням активності в цей час, до якого обвинувачена не має жодного відношення, у зв'язку з чим вважає, стягнення моральної шкоди безпідставним.
Позиції учасників судового провадження.
В судове засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачена та потерпіла не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце судового розгляду, про що також підтвердили захисник обвинуваченої та представник потерпілої. Зі слів останніх ОСОБА_9 та ОСОБА_10 просили розглянути апеляційну скаргу сторони захисту у їхню відсутність. Вказані заяви зафіксовані секретарем судового засідання у відповідних телефонограмах.
Неявка даних учасників судового провадження не перешкоджає апеляційному перегляду оскаржуваного вироку, оскільки у скарзі не ставиться питання про погіршення становища ОСОБА_9 .
В суді апеляційної інстанції захисник частково підтримала подану в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 апеляційну скаргу та просила вирок суду змінити в частині вирішення цивільного позову відмовивши в його задоволенні у повному обсязі. Прокурор та представник потерпілої заперечили проти задоволення апеляційної скарги, вважали призначене обвинуваченій покарання справедливим, а вирішення цивільного позову законним і обґрунтованим.
Мотиви суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченого цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, у якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України є правильним, оскільки ґрунтується на зібраних у кримінальному провадженні і перевірених у суді належних і допустимих доказах та детально наведених у вироку, як того вимагає ст. 374 КПК України, та учасниками провадження не оскаржується.
Доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченої ОСОБА_9 щодо призначення надто суворого покарання, яке не відповідає особі обвинуваченої та ступеню тяжкості вчиненого кримінального проступку через безпідставне призначення штрафу у максимально визначеному розмірі для даного виду покарання, колегія суддів вважає безпідставними виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.
У п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено про те, що, досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, тощо (далі Постанова Пленуму №7).
Суд першої інстанції, при призначенні покарання, врахував обставини вчиненого та особу обвинуваченої, а саме: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є кримінальним проступком, особу обвинуваченої, яка характеризується посередньо, кримінальне правопорушення скоїла вперше, є особою з інвалідністю, офіційно працевлаштована, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання суд не встановив. Таким чином, суд першої інстанції належним чином мотивував своє рішення щодо виду та міри покарання та, зокрема, призначив найменш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинення інкримінованого кримінального проступку.
Доводи захисника про необхідність призначення покарання в розмірі 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян не узгоджується з вимогами кримінального закону, оскільки відповідно до ст. 53 КК України мінімальний розмір штрафу встановлений на рівні 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та не може бути нижче вказаної межі.
Підстав для призначення мінімального розміру покарання у виді штрафу колегія судів не вбачає, оскільки обвинувачена не розкаялася, з потерпілою не примирилася, про що свідчить той факт, що ОСОБА_9 не вибачилася перед ОСОБА_10 , а тому зменшення розміру штрафу не сприятиме виправленню обвинуваченої та попередження вчиненню нею нових кримінальних правопорушень.
Водночас, захисник стверджує про несправедливість вироку суду в частині вирішення цивільного позову, що є слушним.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Положеннями ч. 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Поміж тим, відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Потерпіла ОСОБА_10 звернулася із цивільним позов до обвинуваченої ОСОБА_9 , в якому просила стягнути із останньої на свою користь 3385,90грн. у відшкодування шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн.
Вимоги матеріального характеру обґрунтовує тим, що вона понесла витрати у зв'язку із госпіталізацією її до стаціонарного кардіологічного відділення Миргородської ЦРЛ з діагнозом: ІХС. Нестабільна стенокардія. Стабільна стенокардія напруги ІІ ф (клінічна). Кардіосклероз. Гіпертонічна хвороба ІІІ ст. Повна блокада. Шлуночкова ЕС. Забій грудної клітини в ділянці грудини.
Суд, ухвалюючи рішення про задоволення вимог у повному обсязі врахував, що в ході судового засідання потерпіла стверджувала, що вона страждає захворюваннями серцево-судинної системи, внаслідок нанесення обвинуваченою в груди удару її стан здоров'я різко погіршився та вона була госпіталізована в кардіологічне відділення. Вказані обставини підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , та повідомили, що остання страждає захворюваннями серцево-судинної системи, в зв'язку з чим їй проводилося хірургічне лікування. Свідчення свідків та потерпілої об'єктивно підтверджуються випискою №317 із медичної карти стаціонарного хворого кардіологічного відділення Миргородської ЛІЛ, відповідно до якої ОСОБА_10 з 26.06.2021 року до 05.07.2021 року перебувала на стаціонарному лікуванні в зв'язку з захворювання серцево-судинної системи та забоєм грудної клітини в ділянці грудини.
Проте, такі висновки на переконання колегії суддів не узгоджуються із вимогами закону та суперечать встановленим фактичним обставинам справи.
Так за змістом ст. 1166 ЦК України шкода полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється правом, а майнова шкода - у зменшенні майнової сфери потерпілого, що у свою чергу тягне за собою негативні майнові наслідки для правопорушника. У вказаній нормі закону міститься пряма вказівка на наявність обов'язкових підстав для настання відповідальності: протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою, а також вини особи (незалежно від умислу чи необережності).
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не встановлено всіх обов'язкових підстав для висновку про те, що ОСОБА_9 має відшкодувати матеріальну шкоду, що полягала у витратах на лікування.
Так, відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Органами досудового розслідування не було встановлено, про що обвинувальний акт не містить інформації, а цивільним позивачем не надано суду доказів того, що обвинувачена була обізнана про наявність у потерпілої серцево-судинного захворювання, що останній не можна взагалі хвилюватися, і що будь-який конфлікт може призвести до госпіталізації потерпілої через захворювання хвороби серця. Таким чином, під час судового слідства не було встановлено вину обвинуваченої щодо наслідків у вигляді погіршення стану здоров'я, викликаного загостренням хронічної хвороби.
Не встановленим в ході досудового розслідування та не доведеним в ході судового слідства залишився і причинно-наслідковий зв'язок між діями обвинуваченої у вигляді умисного удару чашкою потерпілій у груди та різким погіршенням стану здоров'я ОСОБА_10 внаслідок загострення хвороби, з приводу якої вона лікувалася раніше ще до конфлікту. З цього питання не було проведено експертного дослідження спеціаліста в галузі медицини.
А отже висновки суду про необхідність стягнути із обвинуваченої на користь потерпілої заявлену матеріальну шкоду є неправильними.
У своєму цивільному позові потерпіла наводить наступні мотиви, як на підтвердження моральних страждань, а саме: фізичний біль і страждання, які вона відчувала під час ушкодження її здоров'я, під час лікування і продовжує відчувати зараз; душевними стражданнями, пережитими у зв'язку із самим фактом завдання тілесних ушкоджень під час виконання нею своїх посадових обов'язків; вимушеним зниженням активності її життя та необхідністю докладати додаткових зусиль для його організації.
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди із обвинуваченої, суд врахував обставини скоєння кримінального правопорушення, ступінь вини цивільного відповідача, тяжкість заподіяного тілесного ушкодження, фізичний біль який переносила потерпіла, перенесений морально-психологічний стрес, та пригнічений стан який триває до цього часу в зв'язку з скоєння щодо неї кримінального правопорушення особою яка також є медичним працівником.
Колегія суддів вважає помилковим врахуванням пригніченого стану потерпілої, який триває до цього часу, оскільки нею не надано доказів того, що вона перебуває у такому стані через спричинення їй обвинуваченою тілесного ушкодження, а не внаслідок її госпіталізації до кардіологічного відділення та потреби проходити лікування. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає за необхідне зменшити суму моральної шкоди, яка підлягає стягненню з обвинуваченої на користь потерпілої.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга захисника підлягає до часткового задоволення, а вирок суду зміні в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_10 .
Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 - захисника в інтересах обвинуваченої ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 березня 2022 року щодо ОСОБА_9 змінити в частині вирішення цивільного позову.
Відмовити ОСОБА_10 в задоволенні її позовних вимог до ОСОБА_9 про стягнення матеріальної шкоди.
Зменшити розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню із ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 .
Стягнути із ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 моральну шкоду в сумі 8 000 (вісім тисяч) гривень.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4