Справа № 530/27/22 Номер провадження 22-ц/814/1228/22Головуючий у 1-й інстанції Должко С.Р. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.
09 червня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді: Абрамова П.С.,
Суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Клименко Я.О.,
представника позивача - адвоката Тараненка С.О,
представника відповідача - Гармаш І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу представника відповідача, Опішнянської селищної ради Полтавського району Полтавської області, Гармаш І.О., на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 04 березня 2022 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Опішнянської селищної ради Полтавського району Полтавської області про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання права власності, зобов'язання вчинити певні дії
короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;
В січні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, відповідно до якого прохала суд:
- встановити факт проживання з нею ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю понад п'ять років;
- встановити факт того, що сертифікат направо на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0204830, виданий 27 грудня 1996 року на ім'я ОСОБА_3 , належить ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнати за нею право на право на земельну частку (пай) в колективній власності колишнього КСП «Зоря», розміром 4.13 в умовних кадастрових гектарів відповідно до сертифікату ПЛ №0204830, в порядку спадкування;
- зобов'язати Опішнянську селищну раду Полтавської області виділити їй земельну ділянку розміром 4.13 в умовних кадастрових гектарів із земель запасу сільськогосподарського призначення та надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою.
В обґрунтування позову зазначала, що вона народилася в 1948 році та з 1949 року виросла в сім'ї ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в селі Вінтенці Полтавського району, однак офіційно не є їх донькою. Вказувала, що ОСОБА_4 помер у 1995 році, а ОСОБА_3 у 1996 році.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на земельну частку (пай).
Для реалізації своїх спадкових прав вона звернулась до нотаріуса, однак нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, роз'яснено порядок звернення до суду для встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю.
Разом з тим, позивачем зазначено, що в сертифікаті на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0204830 від 27.12.1996 року помилково записано « ОСОБА_3 », хоча фактично необхідно було записати ОСОБА_2 .
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 04 березня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю:
- встановлено факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю понад п'ять років;
- встановлено факт того, що сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ПЛ № 0204830, виданий 27 грудня 1996 року на ім'я ОСОБА_3 дійсно належить ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- визнано за ОСОБА_1 право на право на земельну частку (пай) в колективній власності колишнього КСП «Зоря», розміром 4.13 в умовних кадастрових гектарів відповідно до сертифікату ПЛ №0204830, в порядку спадкування;
- зобов'язано Опішнянську селищну раду Полтавської області виділити ОСОБА_1 земельну ділянку розміром 4.13 в умовних кадастрових гектарів із земель запасу сільськогосподарського призначення та надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою.
короткого змісту вимог апеляційної скарги;
В апеляційній скарзі представник відповідача, Опішнянської селищної ради Полтавського району Полтавської області прохав рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;
В апеляційній скарзі зазначено, що позовні вимоги про встановлення юридичних фактів (факту належності спадкодавцю правовстановлюючого документу та факту проживання із спадкодавцем однією сім'єю) підлягали встановленню у порядку окремого провадження, оскільки спір між позивачкою та Опішнянською селищною радою Полтавського району Полтавської області відсутній.
Щодо позовних вимог про визнання за позивачкою права на право на земельну частку (пай) та зобов'язання Опішнянської селищної ради Полтавського району Полтавської області виділити земельну ділянку та надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою, скаржником зазначено, що Опішнянською селищною радою Полтавського району Полтавської області не порушувалось право позивачки на виділення земельної ділянки у натурі (на місцевості), із відповідною заявою вона не зверталась та віповідне рішення селищною радою не приймалося. Висновки місцевого суду в цій частині є безпідставними, а позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Разом з тим, вирішення питання регулювання земельних відносин віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування та є їх дискреційними повноваженнями і суд не наділений правом втручатись у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень, що відповідає правовій позиції, викладений Верховним Судом у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 61-2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а, від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15 та інших.
узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи;
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;
З рішення місцевого суду вбачається, що в судовому засіданні було встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 і її названими батьками були ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . З 1949 року ОСОБА_1 росла, виховувалась і проживала, як донька в родині Бородай в селі Вінтенці Полтавського (Зіньківського) району Полтавської області. Родина Бородай виростили та виховали ОСОБА_1 і вважали донькою, хоча юридично той факт, що її усиновили відсутній. Її названі батьки дали освіту, видали заміж та придбали будинок в АДРЕСА_1 , де ОСОБА_1 проживає на даний час.
У 1995 році помер батько, ОСОБА_4 . Позивач за власні кошти провела поховання та влаштувала поминальні обіди, після його смерті користується належним останньому майном.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 77 років померла мати позивачки, ОСОБА_2 . Свідоцтво про смерть втрачене. На день смерті ОСОБА_2 проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Опішнянської селищної ради № 65 від 12.01.2022 року (а.с. 7).
Спадкові справи до майна померлих ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не були заведені.
Суд першої інстанції виходив із доведеності факту, що позивачка разом із матір'ю, ОСОБА_2 , проживали однією сім'єю до дня смерті останньої, вели спільне господарство, позивач доглядала та піклувалася за станом її здоров'я, купувала необхідні ліки та продукти харчування, за власні кошти провела її поховання та влаштувала поминальні обіди. Після її смерті користується майном померлої.
Також, судом першої інстанції було встановлено, що 24 грудня 1996 року на ім'я ОСОБА_2 на підставі рішення Зіньківської районної державної адміністрації № 534 було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серія ПЛ № 0204830, який зареєстровано в Книзі реєстрації сертифікатів 27.12.1996 року за № 830 (а.с. 8).
ОСОБА_2 мала право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Зоря» розміром 4,13 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).
Позивач звернулась до Зіньківської державної нотаріальної контори із заявою про видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом на право на земельну частку (пай), однак постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13.01.2022 за вих. №13/02-31 їй було відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом (а.с. 10).
Встановивши вказані обставини, а також те, що позивач в силу вимог ст. 1264 Цивільного кодексу України відноситься до четвертої черги спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_3 , оскільки вона проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, та позивач у встановлені чинним законодавством строк та спосіб прийняла спадщину шляхом управління та володіння спадковим майном та є єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 , місцевий суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України (далі - СК України) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Юридичний факт проживання однією сім'єю зі спадкодавцем не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини має бути встановлений винятково рішенням суду.
Право на спадкування за законом осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю, будучи вперше закріпленим новим ЦК, разом з тим може поширюватись на відносини, які виникли у зв'язку з відкриттям спадщини до вступу в силу ЦК України. Якщо спадщина відкрилась до 1 січня 2004 року, але не була ніким із спадкоємців прийнята до настання цього терміну, то за умови прийняття судом рішення про встановлення юридичного факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем протягом принаймні п'яти років до часу відкриття спадщини, такі особи матимуть право на спадкування, незважаючи на те, що факти відкриття спадщини і проживання однією сім'єю мали місце під час дії ЦК УРСР. Такий висновок випливає із змісту абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень, згідно якого правила книги шостої ЦК застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності Цивільним кодексом України.
Як вбачається з матеріалів справи у 1995 році помер ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 .
Відносини спадкування регулюються за правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
При розгляді справи місцевий суд до правовідносин невірно застосував норми ЦК України в редакції 2003 року.
Спірні правовідносини виникли під час дії Цивільного кодексу Української РСР. Згідно зі статтею 524, частини 1 статті 527, статтями 529, 530 ЦК Української РСР зазначено, що спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга). Також, до числа спадкоємців належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. При наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства; усиновлені та їх нащадки при спадкоємстві після смерті усиновителя або його родичів прирівнюються до дітей усиновителя та їх нащадків. Вони не успадковують за законом після смерті своїх батьків та інших кровних родичів по висхідній лінії, а також братів і сестер. (ст. ст. 529-532 ЦК УРСР)
Таким чином, на час відкриття спадщини (1995-1996 роки) чинним законодавством не було передбачено права на спадкування осіб, які проживали однією сім'єю.
На час відкриття спадщини (1996 рік) ОСОБА_5 не відносилася до кола спадкоємців та не могла вступити в спадщину.
Факт усиновлення позивачки юридично не підтверджений, що було встановлено місцевим судом.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. (ст. ст. 12, 81, 89 ЦПК України)
За таких обставин, встановлення юридичного факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю, встановлення факту належності спадкодавцю правовстановлюючого документа, не породжує для позивачки виникнення спадкових прав.
Обраний позивачем спосіб юридичного захисту не призведе до ефективного захисту її прав та інтересів.
Доводи апеляційної скарги в частині позовних вимог про визнання за позивачкою права на право на земельну частку (пай) та зобов'язання Опішнянської селищної ради Полтавського району Полтавської області виділити земельну ділянку та надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою, з посиланням на правовий висновок Верховного Суду щодо неможливості суду підміняти орган влади та перебирати на себе повноваження суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесено вирішення даного питання, є слушними.
Однак, першочергово апеляційний суд зазначає, що визнання (захист) прав та інтересів на спадкове майно залежить від виникнення у особі, що звернулась до суду, права на спадкування.
Оскільки в ході розгляду справи апеляційним судом встановлено відсутність підстав для виникнення у позивача права на спадкування відповідно до діючого на той час законодавства, аналізувати інші висновки місцевого суду та доводи апеляційної скарги немає необхідності.
висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;
Відповідно до вимог п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Враховуючи вищевикладені висновки апеляційного суду та те, що при розгляді справи місцевим судом невірно було застосовано норми матеріального права, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення місцевого суду - скасуванню, з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, в силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає компенсації судовий збір у сумі 2 888,15 грн., сплачений за подачу апеляційної скарги.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 141, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника відповідача, Опішнянської селищної ради Полтавського району Полтавської області, Гармаш І.О., - задовольнити.
Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 04 березня 2022 року - скасувати.
Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Опішнянської селищної ради Полтавського району Полтавської області про встановлення фактів, що мають юридичне значення, визнання права власності, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Опішнянської селищної ради Полтавського району Полтавської області понесені судові витрати у розмірі 2 888,15 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.
У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, строк на касаційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 червня 2022 року.
Головуючий суддя П.С. Абрамов
Судді О.О. Панченко
В.П. Пікуль