Житомирський апеляційний суд
Справа №935/2206/19 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія в порядку КПК України Доповідач ОСОБА_2
19 травня 2022 року
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря: ОСОБА_5 ,
прокурора: ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника: ОСОБА_8 ,
перекладача: ОСОБА_9 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі в режимі відеоконференції матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Коростишівського районного суду Житомирської області від 13 квітня 2022 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб, до 11.06.2022 року
(включно),
На розгляді Коростишівського районного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбаченого ч.1 ст.263, ч.3 ст.27, п.12,13 ч.2 ст.115 КК України.
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження обвинуваченому строку дії запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, в обґрунтування якого вказав на наявність ризиків ухилення обвинуваченого від суду, незаконного впливу на потерпілого, свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, продовження вчинення кримінальних правопорушень, з огляду на особу обвинуваченого.
Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 13.04.2022 року обвинуваченому ОСОБА_7 , продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів тобто до 11.06.2022 включно.
Своє рішення суд обґрунтував тим, що стан здоров'я, майновий стан, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого не змінився з часу попереднього продовження строку дії запобіжного заходу, що свідчить про відсутність зменшення ризиків, передбачених п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме те, що перебуваючи на волі, під загрозою можливого покарання, існує висока ймовірність переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинення інших кримінальних правопорушень.
Зазначив, що прокурором доведено неможливість застосування до обвинуваченого жодного з альтернативних запобіжних заходів, передбачених ч.1 ст.176 КПК України, тому необхідно продовжити обрану міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Також суд послався на те, що обвинувачений ОСОБА_7 не працює, постійного джерелі доходу не має, неодружений, утриманців не має, на території України не має родинних інших міцних соціальних зв'язків, раніше судимий за вчинення на території Україна умисного тяжкого злочину проти власності ч.2 ст.186 КК України, за що реально відбував покарання, обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, не пов'язаних з даним кримінальним провадженням, передбачених ч.1 ст.115, ч.1 ст.263 КК України, у рамках якого перебував у розшуку - обвинувальний акт перебуває у провадженні Богунського районного суду м. Житомира.
На вказане рішення захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу суду, як незаконну, та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Посилається на те, що розглядаючи клопотання прокурора про необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що воно не відповідає вимогам п.п.3, 5 та 6 ч.1 ст.184 КПК України, зокрема, прокурор лише переписав обвинувальний акт в тій частині, у чому обвинувачуються ОСОБА_7 та інші особи, і не долучив до клопотання жодної копії матеріалів справи, які давали б підстави підозрювати ОСОБА_7 у скоєнні злочинів, які підтверджували б наявність викладених ним у клопотанні ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Вказує, що ОСОБА_7 не набув в установленому законом порядку статусу обвинуваченого.
Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_7 , являючись громадянином іншої держави, у зв'язку з чим взагалі не володіє українською мовою. Проте, як видно із змісту даних повідомлень про підозру та про їх послідуючу зміну відсутні будь-які відомості про вручення ОСОБА_7 їх копій у перекладі на азербайджанську мову, що є істотним порушенням його права на захист.
Звертає увагу на те, що повідомлення ОСОБА_7 про підозру у скоєнні інкримінованих йому злочинів, та про їх послідуючу зміну, на порушення зазначених вимог чинного законодавства та правового висновку ВС, у перекладі на азербайджанську мову взагалі не вручалися. Підтвердженням даного факту є і те, що до наявних у справі зазначених повідомлень на українській мові взагалі не приєднані їх переклади на азербайджанську мову в зв'язку з чим як сторона захисту так і суд позбавлені можливості переконатися в тому, що такий переклад їх являється автентичним повідомленням, виготовленим на українській мові.
Даний факт являється додатковим доказом того, що такий переклад зазначених процесуальних документів взагалі не проводився, і ОСОБА_7 такі повідомлення про підозру та про її зміну у перекладі на його рідну мову не вручалися, у зв'язку з чим ОСОБА_7 не набув статусу обвинуваченого у цій справі.
Зазначає, що суд першої інстанції в порушення норм чинного законодавства, правових висновків ВПВС та ЄСПЛ, у її мотивувальній частині взагалі не виклав відомості про кримінальне правопорушення (його суть і правову кваліфікацію із зазначенням статей Закону України про кримінальну відповідальність), у якому обвинувачується ОСОБА_7 .
Посилається на те, що під час розгляду даного клопотання слідчим суддею також були порушені і вимоги п.п.2,3 ч.1 ст.194 КПК України про необхідність встановлення того, що надані прокурором докази підтверджують обставини, які свідчать про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а також недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.
Вказує на те, що суд не вправі був в своїй ухвалі як на одну із підстав необхідності продовжити ОСОБА_7 строк тримання під вартою, що у провадженні Богунського райсуду м. Житомира знаходиться обвинувальний акт по обвинуваченню останнього у скоєнні особливо тяжкого злочину проти життя і здоров'я людини, оскільки будь-який вирок ще не постановлений, у зв'язку з чим виходячи із норм чинного законодавства та гарантованої презумпції не винуватості на цей факт.
Звертає увагу і на те, що дана кримінальна справа перебуває у провадженні Коростишівського районного суду Житомирської області з 12.12.2019, таким чином, ОСОБА_7 по даній справі утримується під вартою на протязі більше 2 років та 4 місяців, при відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження його вини у скоєнні даного злочину. Усі ухвали суду про продовження ОСОБА_7 та іншим обвинуваченим міри запобіжного заходу за своїм змістом являються ідентичними.
Під час апеляційного розгляду захисник ОСОБА_8 та обвинувачений ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.
Прокурор заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, перевіривши ухвалу суду в межах ст.404 КПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
З виділених матеріалів судового провадження вбачається, що в провадженні Коростишівського районного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження №12019060000000155 від 16.05.2019 року відносно ОСОБА_7 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263, ч.3 ст.27, п.12, 13 ч.2 ст.115 КК України, та інших.
Ухвалою суду від 13.04.2022 року обвинуваченому ОСОБА_7 та іншим продовжено строк тримання під вартою на 60 днів по 11.06.2022 року включно.
В судовому засіданні прокурором було заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки строк дії зазначеної ухвали спливає, а ризики передбачені п.1,3,5 КПК України не зменшилися.
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Частиною 2 цієї статті встановлено, що вирішення питань судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 Кодексу. Зокрема, у ст. 199 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом має бути перевірено, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлений при обранні такого запобіжного заходу ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Приймаючи рішення про задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , на думку апеляційного суду, судом першої інстанції дотримано вимоги ст.ст. 176-178 183, 196, 331 КПК України.
Так, відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується зокрема тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з матеріалів провадження, в судовому засіданні суду першої інстанції під час розгляду вказаного кримінального провадження, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 .
При цьому, судом першої інстанції було встановлено, що процесуальні ризики, передбачені ст.177 КПК України, не зменшилися й виправдовують тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
З журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи перевірялись судом при їх розгляді. При цьому був допитаний обвинувачений ОСОБА_7 , вислухана думка прокурора, та захисника, а також з'ясовані обставини, які мають значення для вирішення питання про продовження та зміну запобіжного заходу.
Також судом враховано наявність ризиків, передбачених п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, зокрема те, що перебуваючи на волі, під загрозою можливого покарання, обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, які не зменшилися, що свідчить про неможливість їх запобіганню застосуванням більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого, ніж тримання під вартою.
Вказані обставини підтвердив прокурор і при апеляційному розгляді справи.
Враховуючи доведеність прокурором неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім того, слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Доводи апеляційної скарги захисника про недоведеність наявності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 є громадянином Азербайджану, не працює, неодружений, утриманців не має, міцні соціальні зв'язки на території України відсутні, тим самим має можливість залишити територію України під загрозою можливого покарання, тобто існує реальний ризик його переховування від суду.
Обґрунтованим також є ризик можливого незаконного впливу на свідків, оскільки всі учасники кримінального провадження судом ще не допитані на стадії судового розгляду, ризик впливу на них існує до моменту безпосереднього отримання судом показань від учасників провадження та дослідження їх судом.
Доведеним також є ризик вчинення іншого кримінального правопорушення оскільки ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, один з яких є насильницький, будучи при цьому обвинуваченим по іншому кримінальному провадженню за ч.1 ст.115, ч.1 ст.263 КК України, а також раніше відбував покарання за вчинення на території України умисного тяжкого злочину проти власності за ч.2 ст.186 КК України, не працює, постійного джерела доходу не має.
Фактичні обставини інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_7 злочинів, один з яких віднесено до категорії особливо тяжких злочинів, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років або довічне позбавлення волі, свідчать про його підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу обвинуваченого, який є громадянином Азербайджану, не працює, неодружений, утриманців не має, міцні соціальні зв'язки на території України відсутні, тим самим має можливість залишити територію України під загрозою можливого покарання, тобто існує реальний ризик його переховування від суду, вказують на обґрунтованість продовження щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Судом враховано те, що ОСОБА_7 раніше судимий, обвинувачується також у іншому кримінальному провадженні у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України та тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи апелянта щодо відсутності підстав для продовження тримання під вартою, належно з'ясував обставини, які мають значення для вирішення питання продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_7 .
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою останньому та неможливості застосування менш суворого запобіжного заходу.
При цьому, зазначене клопотання прокурора відповідає вимогам ст.199 КПК України, подано у визначений цією статтею строк, містить всі визначені кримінальним процесуальним кодексом відповідні відомості та обставини які враховуються при продовженні міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою та було надано обвинуваченому ОСОБА_7 в перекладі на рідну мову останнього - азербайджанську. Істотних порушень вимог КПК України в цій частині не встановлено.
Доводи сторони захисту про безпідставність продовження строку тримання під вартою у зв'язку з недоведеністю ризиків, необґрунтованістю підозри, тривалістю судового розгляду колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують правильність висновків суду.
Так, кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до глави 28 КПК України є встановлення поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості особи у зазначеному прокурором в обвинувальному акті кримінальному правопорушенні за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, а тому з огляду на цю стадію кримінального провадження для вирішення питання продовження строку запобіжного заходу відсутня необхідність оцінки зібраних у справі доказів на підтвердження чи спростування обґрунтованості підозри, яка оскаржується захисником в поданій апеляційній скарзі, а встановлення на даному етапі обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень відноситься до виключної компетенції суду першої інстанції.
ОСОБА_7 не є підозрюваним, а має статус обвинуваченого щодо якого судом здійснюється судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, а тому лише суд, що здійснює судовий розгляд вправі надавати оцінку доказам з точки зору їх належності, допустимості, достатності та приймати рішення доводять чи не доводять вони висунуте обвинувачення.
Що стосується інших доводів сторони захисту про те, що судом в ухвалі не викладено обставини вчинення злочинів, в яких обвинувачується ОСОБА_7 , то вони на переконання колегії суддів не є підставою для скасування ухвали суду та відмови у задоволенні клопотання прокурора, оскільки її постановлено в межах судового розгляду даного кримінального провадження та в ній зазначено кваліфікація злочинів та підстави для продовження дії запобіжного заходу, а також підстави неврахування доводів захисту, які є аналогічними доводам апеляційної скарги.
Колегія суддів визнає безпідставними доводи захисника про значний строк судового розгляду провадження в суді першої інстанції, та як наслідок значний строк перебування під вартою ОСОБА_7 , враховуючи вище наведене, повинні враховуватися під час вирішення питання про запобіжний захід, однак, з врахуванням стадії судового розгляду, не може бути безумовною підставою для скасування ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, як і визначення іншого запобіжного заходу не пов'язаного з позбавленням волі, та відповідного звільнення ОСОБА_7 з-під варти на даний час.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що значний строк розгляду провадження викликаний об'єктивними чинниками, зокрема: складністю провадження, кількістю обвинувачених, відповідною процесуальною поведінкою учасників цього провадження. За цей період, відбулася неодноразова заміна захисників - адвокатів обвинувачених, що призводило до неодноразового та тривалого ознайомлення їх з матеріалами кримінального провадження, та було причинами відкладення судового розгляду провадження.
Посилання апелянта на те, що до обвинуваченого ОСОБА_7 можливо застосувати більш м'який запобіжний захід, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки апелянтом не наведено наявність достатніх стримуючих факторів від порушень з боку обвинуваченого своїх зобов'язань в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Крім того, колегія суддів зважає і на те, що на даний час в Україні введено воєнний стан, що також є відповідним ризиком, який з врахуванням даних про особу обвинуваченого, характером злочинів у яких від обвинувачується у цьому та іншому провадженні додатково свідчить про правильність висновків суду, оскільки в зазначених умовах здійснення контролю за обвинуваченим правоохоронними органами, в разі застосування до нього інших більш м'яких запобіжних заходів, є неможливим.
Доводи апелянта про те, що обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень ґрунтується виключно на припущеннях, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки це не є предметом розгляду в даному провадженні, де вирішується питання обґрунтованості продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 .
Таким чином, під час апеляційного розгляду встановлено, що доводи апеляційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування ухвали суду, яка відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
На підставі викладеного, ухвала суду є законною та обґрунтованою і підстав для її скасування немає.
Керуючись ст.ст.404, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Коростишівського районного суду Житомирської області від 13 квітня 2022 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 діб, до 11.06.2022 року (включно) залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді: