Справа № 156/40/22 Головуючий у 1 інстанції: Федечко М. О.
Провадження № 22-ц/802/522/22 Категорія: 76 Доповідач: Бовчалюк З. А.
13 червня 2022 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Бовчалюк З.А.,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,
з участю секретаря судового засідання Кіт А.Д.,
представника позивача Мотуза О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства " Шахта № 9 "Нововолинська" про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я внаслідок професійного захворювання, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник ОСОБА_2 на рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 10 лютого 2022 року,
12.01.2022 року позивач через свого представника, звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в результаті роботи на різних посадах ДП Шахта № 9" Нововолинська" в умовах сильного та постійного фізичного навантаження, вимушеними нахилами, пилом, шумом, несприятливим мікрокліматом, відсутності належних засобів захисту, виданих роботодавцем, позивач отримав профзахворювання, внаслідок якого втратив 60% професійної працездатності та, як наслідок, йому встановлена третя група інвалідності.
Втрата позивачем працездатності та отримання інвалідності спричинили порушення його життєвих зв'язків, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя і лікування. Так, з моменту отримання хронічного професійного захворювання, позивач постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності у відносно молодому віці, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час самопочуття позивача не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес та депресію. Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказування іншими засобами доказування.
Позивач вважає, що за таких обставин, зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров'я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у нього хронічного професійного захворювання.
З врахуванням викладеного, позивач оцінює завдану моральну шкоду в розмірі 360 000 грн. та просить стягнути його на користь позивача.
Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 10 лютого 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ДП «Шахта № 9 «Нововолинська» на користь ОСОБА_1 35 000,00 грн моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.
У задоволенні позову в частині решти позовних вимог - відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі позивач, яка подана в його інтересах представником, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення суду змінити збільшивши розмір моральної шкоди до заявленого розміру тобто 360000 грн. Вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом, є значно заниженим, виходячи із тяжкості захворювань, які він отримав внаслідок шкідливих умов праці.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що спричинена позивачу моральна шкода у зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві, підлягає відшкодуванню відповідачем ДП «Шахта№ 9 «Нововолинська», з вини якого вона заподіяна. А також, враховуючи характер моральних та фізичних страждань, їх тривалість, спосіб заподіяння, вважав, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 35000 гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві.
Такий висновок суду є правильними.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач у період з 05.08.1984 року по 11.08.1997 року працював підземним машиністом гірничо-виймальних машин V розряду ДП «Шахта № 9 «Нововолинська», а згодом був переведений гірничим майстром підземної дільниці ДП «Шахта № 9 «Нововолинська».
11.08.1997 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі наказу №230-к від 15.08.1997 відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України: інвалід 3 гр. від трудового каліцтва, що підтверджено копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.04.1985 року та випискою з наказу № 230-к від 15.08.1997 року (а.с.7-9, 32).
Із копії трудової книжки позивача, судом також встановлено, що 01.11.1999 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу у ДП «Шахта № 9 «Нововолинська» машиністом гірничо-виймальних машин з повним робочим днем під землею. 01.09.2000 року звільнено за п. 2 ст. 40 КЗпП України: інвалід 3 гр. внаслідок профзахворювання (а.с.8).
З 09.03.2004 року по 02.11.2004 року позивач працював підземним гірником очисного забою V розряду Відокремленого структурного підрозділу «Шахта № 5 «Нововолинська» ДП «Волиньвугілля» та був звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗПП України (а.с.8).
З 14.03.2006 року по 11.06.2011 року ОСОБА_1 працював на різних посадах: підземним гірником очисного забою V розряду, підземним гірничим майстром, гірничим диспетчером Відокремленого структурного підрозділу «Шахта № 5 «Нововолинська» ДП «Волиньвугілля» та був звільнений на підставі ст. 38 КЗПП України у зв'язку з виходом на пенсію із виплатою допомоги у розмірі двомісячного заробітку згідно Колективного договору (а.с.9).
Відповідно до копії акту розслідування хронічного професійного захворювання Західно-Української вугільної холдингової компанії Шахта № 9 «Нововолинська» від 04.07.1997 року таке розслідування проводилося на підставі виявленого виїзною комісією Донецької НДІ ГП та ПЗ в м. Нововолинську у ОСОБА_1 хронічного професійного захворювання - антрокосилікозу І ст. За змістом акту, на момент проведення розслідування хронічного професійного захворювання загальний стаж ОСОБА_1 складав 13 років за професією машиніста гірничовиймальних машин, з яких всі 13 років позивач працював в умовах шкідливих факторів. За результатами розслідування встановлено, що професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло у зв'язку із довготривалою роботою в умовах високої запиленості на підземних дільницях, яка в середньому по шахті перевищує ГДР; причина виникнення професійне захворювання - висока запиленість. З метою ліквідації і запобігання професійного захворювання адміністрації шахти запропоновано забезпечити виконання заходів по попередженню професійних захворювань (а.с.10-11).
Згідно з довідкою Нововолинської між-рай МСЕК від 16.07.1997 року за результатами визначення ступеня втрати професіональної придатності ОСОБА_1 встановлено 60 % втрати професійної працездатності (а.с.37).
Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності серії ВЛН № 0002764 від 09.12.2011 року, за результатами повторного огляду позивачу встановлено 60 % втрати професійної працездатності (50 % по ПМК і 10% по т/к з 02.12.2011 року довічно) (а.с.13).
З 09.12.2011 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності довічно, що підтверджується копією довідки МСЕК серії ВЛН № 0089580 від 09.12.2011 року (а.с.11). ОСОБА_1 протипоказана робота в шкідливих небезпечних умовах праці.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Частинами 1, 2 ст. 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.
Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно з частинами 1 та 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
У ст. 173 КЗпП України закріплено право працівника на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків.
Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, які вона зазнає.
Частиною 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року №1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення ч. 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами (рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, Cabalesand Balkandali v. The United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, п.96), але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування.
Статтею 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що у зв'язку з незабезпечення відповідачем безпечних умов праці, а саме: не забезпечення виконання заходів по попередженню професійних захворювань, ОСОБА_1 було спричинено моральну шкоду, яка виразилась у тому, що позивач отримав професійне захворювання, зазнав фізичного болю та страждань, які переносить і по теперішній час; втратив 60% професійної працездатності. Будучи обмеженим у фізичних можливостях, він змушений постійно докладати додаткові зусилля для організації свого життя. Позивач відчуває себе неповноцінною людиною, є обмеженим у реалізації своїх життєвих планів, докладати додаткові зусилля для організації свого життя, лікуватися та відновлювати своє здоров'я.
Встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки внаслідок незабезпечення роботодавцем безпечних і здорових умов праці у ОСОБА_1 виникло професійне захворювання, що призвело до втрати працездатності й встановлення інвалідності. З огляду на наведене, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 35 000 грн, яку роботодавець зобов'язаний відшкодувати в силу зазначених вище норм закону.
Разом з тим, позивачем не надано доказів, які б підтверджували заподіяння моральної шкоди в розмірі 360 000 грн.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, характер отриманого позивачем професійного захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили. Будь-яких доводів чи обставин, які б свідчили про невідповідність визначеного судом розміру моральної шкоди характеру та тяжкості моральних страждань позивача ним не наведено.
Отже, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалене місцевим судом рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 відповідає вимогам закону.
Суд в даному випадку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, а є власним суб'єктивним тлумаченням позивачем норм права та обставин справи, яким суд дав відповідну правову оцінку.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє його представник ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Іваничівського районного суду Волинської області від 10 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий:
Судді: