Справа № 755/6510/20
"10" червня 2022 р. м.Київ
Дніпровський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарях ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Дніпровського районного суду м.Києва, кримінальне провадження №12020100040002638 відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроженеця с.Білики Миргородського району Полтавської області, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 05.10.2015 року вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області за ч.1 ст.187 КК України до 3-х років позбавлення волі;
- 22.10.2019 року вироком Броварського міськрайонного суду Київської області за ч.3 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України - з іспитовим строком 3 роки,
- 23.06.2021 року вироком Броварського міськрайонного суду Київської області за ч.3 ст.185 КК України до 6 років позбавлення волі,
за обвинуваченням в скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.15 ч.3 ст. 185, ч.2 ст.15 ч.2 ст.190 КК України, та
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Ангарськ Іркутської області рф, громадянина України, освіта середня технічна, не працюючого, не одруженого, проживаючого без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , раніше судимого:
- 23.05.2002 року вироком Деснянського районного суду м.Чернігова за ч.1 ст.186 КК України до 1 року позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України - з іспитовим строком 1 рік;
- 07.03.2003 року вироком Деснянського районного суду м.Чернігова за ч.2 ст.185 КК України до 1 року 2 місяців позбавлення волі;
- 28.03.2005 року вироком Новозаводського районного суду м.Чернігів за ч.3 ст.187 КК України до 4 років позбавлення волі із конфіскацією майна;
- 30.05.2013 року вироком Деснянського районного суду м.Чернігова за ч.2 ст.185, ч.2 ст.186, ст.70 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі,
- 29.05.2020 року вироком Новозаводського районного суду м.Чернігова за ч.2 ст.185 КК України до 1 року позбавлення волі,
за обвинуваченням в скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурорів ОСОБА_8 ,
ОСОБА_9 ,
ОСОБА_10 ,
ОСОБА_11 ,
захисників адвокатів ОСОБА_12 ,
ОСОБА_13 ,
обвинувачених ОСОБА_7 ,
ОСОБА_6 ,
14.04.2020 року, приблизно о 01 годині 00 хвилин, ОСОБА_6 разом з ОСОБА_7 перебували за адресою: АДРЕСА_4 , де побачили відчинене вікно в квартирі АДРЕСА_5 цей час у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у житло.
ОСОБА_6 разом з ОСОБА_7 вступили в злочинну змову, спрямовану на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у житло, розподіливши ролі, згідно яких ОСОБА_6 мав знаходитися біля дверей під'їзду, контролюючи оточуючу обстановку, а ОСОБА_7 мав залізти через відчинене вікно до квартири АДРЕСА_5 та таємно викрасти майно.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, діючи згідно розподілених ролей, ОСОБА_7 підійшов до вікна квартири АДРЕСА_5 , впевнившись, що його дії несуть таємний характер та, скориставшись тим, що вікно було відчинене, потрапив всередину приміщення квартири АДРЕСА_6 , а ОСОБА_6 залишився стояти біля дверей під'їзду контролювати оточуючу обстановку.
В подальшому ОСОБА_7 , переконавшись, що мешканці квартири сплять та за його діями ніхто не спостерігає, діючи умисно, з метою незаконного збагачення, таємно викрав з приміщення вказаної квартири майно, а саме: два перфоратори марки «Макіта», один перфоратор марки «Бош», загальною вартістю 5650 гривень та кальян, вартістю 500 гривень, що належить потерпілій ОСОБА_14 , які через вхідні двері виніс з вищевказаної квартири та передав своєму спільнику ОСОБА_6 , останній в свою чергу вищевказане майно почав зберігати при собі.
Надалі, продовжуючи свої спільні злочинні дій, направлені на таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у приміщення ОСОБА_7 через відкриті двері квартири знову зайшов до приміщення квартири АДРЕСА_5 та знову почав шукати майно, яке можна викрасти з вищевказаної квартири. В цей час його дії було помічені потерпілою ОСОБА_14 , яка прокинулася від шуму в квартирі. Остання почала кричати та кликати на допомогу. На її крик прокинувся зять ОСОБА_15
ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що його злочинні дії почали нести відкритий характер, схопив сумку з особистими речами потерпілої, всередині якої знаходились мобільний телефон марки «Хонор Ікс 8», IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , вартістю 6999 гривень, паспорт громадянки України на ім'я ОСОБА_14 , паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_16 , грошові кошти в розмірі 100 гривень, банківські картки та лікарські препарати, вибіг з квартири, при цьому усвідомлюючи, що його злочинні дії набули відкритого характеру, не припинив свої злочинні дії та утримуючи при собі викрадене майно, з місця вчинення злочину зник, а викраденим майном в подальшому розпорядився на власний розсуд.
Слідом за ОСОБА_7 з квартири вибіг ОСОБА_15 та, переслідуючи ОСОБА_7 , голосно висловив вимогу, щоб останній зупинився та припинив свої злочинні дії. Крики ОСОБА_15 почув також ОСОБА_6 . Усвідомлюючи неможливість доведення свого злочинного умислу, направленого на таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у житло до кінця, так як дії ОСОБА_7 , з яким ОСОБА_6 вступив у злочинну змову було викрито, останній, не бажаючи бути викритим та затриманим, кинув утримуване ним майно під кущ поряд з будинком, у якому вчинялося правопорушення, та з місця вчинення злочину зник разом з ОСОБА_7 .
Крім того, 14.04.2020 року, близько 03 години 00 хвилин ОСОБА_6 , маючи умисел на шахрайське заволодіння грошовими коштами потерпілої ОСОБА_14 , шляхом обману, з викраденого у неї з квартири мобільного телефону «Хонор Ікс 8», IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , здійснив телефонний дзвінок до доньки потерпілої, ОСОБА_17 , та запропонував перерахувати йому грошові кошти в розмірі 1000 гривень в обмін на майно, яке він разом з ОСОБА_7 викрали з квартири АДРЕСА_6 .
При цьому, ОСОБА_6 не мав на меті повертати потерпілій викрадене майно, оскільки в нього його не було.
Разом з тим, злочин не було закінчено з причин, які не залежали від волі ОСОБА_6 , так як потерпіла ОСОБА_14 відмовилась перераховувати грошові кошти.
Допитаний в судовому засіданні 12.02.2021 року обвинувачений ОСОБА_6 свою вину в скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.15 ч.3 ст.185, ч.2 ст.15 ч.2 ст.190 КК України, не визнав та пояснив суду, що весною 2020 року він купив мобільний телефон на станції метро Дарниця, чий саме це був телефон він не знає. Пізніше йому знадобились гроші і він вирішив закласти цей телефон та велосипед у ломбард, куди разом з ним прийшов ОСОБА_18 та ОСОБА_7 , з якими він знайомий. Потерпілу він не знає, ніколи їй не телефонував, та до квартири по АДРЕСА_4 не проникав. Іноді приїздив до Києва працювати на складі. Покази на досудовому розслідуванні надав під тиском працівників поліції, жодного відношення до інкримінованих йому кримінальних правопорушень він не має.
В судовому засіданні 10.06.2022 року обвинувачений ОСОБА_6 свою вину в скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.15 ч.3 ст.185, ч.2 ст.15 ч.2 ст.190 КК України визнав повністю, та пояснив суду, що 14.04.2020 року по вулиці Краківській він побачив відчинене вікно в квартирі на першому поверсі, заліз до квартири, та через вхідні двері квартири почав виносити на вулицю речі, які знайшов в коморі, після чого повернувся в квартиру, зайшов до однієї з кімнат, де спала потерпіла, почувши, що вона прокинулась, взяв сумку з речами та мобільний телефон, який лежав поруч, і вибіг з квартири. Після цього він сховав викрадені інструменти, та частину речей потерпілої неподалік її будинку, викликав таксі та поїхав до м.Бровари. За декілька годин після цього він зателефонував доньці потерпілої та вимагав від неї 1000 гривень в обмін на телефон, однак вона кошти не перерахувала. На наступний день він попросив своїх знайомих ОСОБА_18 та ОСОБА_7 піти з ним до ломбарду, оскільки хотів закласти викрадений мобільний телефон, щоб купити подарунок дівчині. Раніше давав інші покази, оскільки вважав, що це вплине на застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину в скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України, не визнав та пояснив суду, що 14.04.2020 року він перебував у своєї знайомої на ім'я ОСОБА_19 , в м.Бровари. З обвинуваченим ОСОБА_6 вони просто знайомі, спілкувались декілька разів. Одного разу він запропонував йому пройтись з ним до ломбарду, купив йому пива та сигарет, щодо мобільного телефону йому не було нічого відомо. До інкримінованого йому злочину він не причетний.
Потерпіла ОСОБА_14 суду показала, 14.04.2020 року, приблизно о першій годині ночі, вона з чоловіком спала у своїй кімнаті в квартирі АДРЕСА_6 . Двері до її кімнати були прикриті, донька з чоловіком спала в іншій кімнаті. Вона прокинулась від звуку як хтось ходив по кухні та почула скрип дверей, запитала чи це її зять Едуард, після чого хтось худорлявий, зростом як обвинувачений ОСОБА_7 , в кепці та масці посвітив їй в обличчя, щось сказав та, взявши сумку, вийшов з кімнати, після чого вона почала кричати та гукати зятя. Коли Едуард зайшов до її кімнати вона повідомила йому, що зник телефон, та він побіг наздоганяти цього чоловіка. Вона припускає, що цей чоловік проник до квартири через вікно на кухні, адже двері потім виявилиись відчиненими зсередини квартири. Через деякий час її зять зайшов до квартири, приніс деякі викрадені речі та повідомив про те, що там було двоє осіб. Після цього зателефонували її доньці та вимагали кошти в розмірі 1000 гривень за те, що повернуть мобільний телефон. Щодо призначення покарання обвинуваченим покладалась на розсуд суду.
Допитаний судом свідок обвинувачення ОСОБА_20 суду показав, що в 2020 році працював водієм таксі, та декілька разів підвозив ОСОБА_6 з Броварів до Дарницької площі, що у м.Києві, або до станції метро Лівобережна. Декілька разів підвозив ОСОБА_7 . Іноді вони возили якісь речі та сумки. Щодо подій, які сталися 14.04.2020 року йому нічого не відомо та більше нічого суду повідомити не може.
Допитаний судом свідок обвинувачення ОСОБА_15 суду показав, вночі, 14.04.2020 року, він прокинувся від крику його тещі, ОСОБА_14 , яка спала у сусідній кімнаті. Він разом з дружиною побігли до неї, і вона повідомила, що їх пограбували та якийсь невідомий чоловік світив їй в обличчя ліхтариком, після чого забрав сумку та телефон. Після цього він вибіг на вулицю, де сидів якийсь хлопець на бордюрі біля будинку, якого він запитав чи не бачив той нікого, і він вказав куди побігли двоє чоловіків. Тоді він побіг в ту сторону, куди вказав хлопець, та метрів за 100 побачив двох чоловіків, які сиділи на лавці обличчям до нього та перебирали вміст сумки його тещі з речами, один з них був обвинувачений ОСОБА_7 , оскільки він його добре запам'ятав. Він почав бігти в їх сторону та крикнув їм, щоб вони зупинились, на що вони почали тікати. Коли вони тікали він помітив в них в руках якісь ще речі, щось вони викинули по дорозі. На відеозаписі з ломбарду один з обвинувачених був в його куртці-жилетці, деякі речі були викрадені в нього, а саме перфоратори, кальяни, жилетку та інші речі, які в подальшому він знайшов на місці, де сидів перший хлопець, який вказав куди побігли два інших, як виглядав хлопець він не запам'ятав, оскільки там не було освітлення. На слідчому експерименті також впізнав свою жилетку на ОСОБА_7 . Під час того, як його дружині зателефонували з вимогою надати грошові кошти за телефон він був поруч з нею, дзвінок був через декілька годин після пограбування. За голосом, який тоді чув з дзвінка дружині, він впізнає обвинуваченого ОСОБА_6 .
Також, з досліджених судом, у порядку ст.358 КПК України, у судовому засіданні, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об'єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо, які суд дослідив у порядку § 3 Глави 28 Розділу IV КПК України, в їх системному зв'язку, судовим слідством встановлено, що обставини, регламентовані ст.91 вказаного Кодексу є дійсними та доведеними у повні мірі.
Дані, регламентовані ст.91 КПК України, встановлені також і з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22.03.2018 року у справі №521/11693/16-к, а саме: судом встановлено, що обставини, визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст.84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як-то:
- протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 14.04.2020 року за зверненням ОСОБА_14 (том 2 а.с.29-31);
- рапорт заступника начальника ВКП Дніпровського УП ГУ НП у м.Києві майора поліції ОСОБА_21 від 28.04.2020 року щодо заволодіння грошовими коштами потерпілої ОСОБА_14 (том 2 а.с.32);
- рапорт заступника начальника ВКП Дніпровського УП ГУ НП у м.Києві майора поліції ОСОБА_21 від 28.04.2020 року щодо викрадення майна потерпілої ОСОБА_14 (том 2 а.с.33);
- протокол огляду місця події від 14.04.2020 року - приміщення квартири АДРЕСА_6 (том 2 а.с.37-39);
- протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 23.04.2020 року з участю свідка ОСОБА_15 , в ході якого останній повідомив, що зможе впізнати особу, яка 14.04.2020 року, приблизно о 01 годині 00 хвилин, за адресою: АДРЕСА_7 , відкрито викрала майно, та після пред'явлення фотознімків громадян, серед яких, можливо фотознімок особи, що причетна до події, заявив, що впізнає особу зображену на фото №1 за сукупністю індивідуальних ознак обличчя, а саме: овальне обличчя, вислі щоки, коротке темне волосся, тонкі губи, довгий ніс, згідно додатку до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками під фото №1 зображений ОСОБА_7 (том 2 а.с.40-43);
- протокол огляду місця події від 22.04.2020 року - приміщення каб.205, що розташований в Дніпровському УП ГУ НП у м.Києві, що за адресою: м.Київ, вул.Червоноткацька, 2, та у вказаному приміщенні виявлено громадянина, який представився ОСОБА_6 (том 2 а.с.44-45);
- постанова про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 22.04.2020 року, згідно якої мобільний телефон марки “Huawei Honor”, червоного кольору, IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України, виданий на ім'я ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , картка фізичної особи платника податків, видана на ім'я ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано речовими доказами та передано на зберігання до камери схову речових доказів Дніпровського УП ГУ НП у м.Києві (том 2 а.с.46);
- протокол огляду речей від 23.04.2020 року - кабінету №505 ТВП 2 Дніпровського УП ГУ НП у м.Києві, на столі у даному кабінеті знаходиться поліетиленовий пакет синього кольору з підписами понятих (том 2 а.с.47-48);
- протокол перегляду цифрового відеозапису від 23.04.2020 року за участю ОСОБА_18 , в ході якого останній повідомив, що на відрізках відео може впізнати ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (том 2 а.с.50-58);
- постанова про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 28.04.2020 року, згідно якої CD-диск з записом було визнано речовим доказом та приєднано до матеріалів кримінального провадженння №12020100040002638 (том 2 а.с.59);
- відповідь на запит від ПТ “Найкращий ломбард” Богдан Ю.М. і компанія” (том 2 а.с.60-61);
- протокол проведення слідчого експерименту від 28.04.2020 року за участю підозрюваного ОСОБА_6 , в ході якого останній відобразив обставини події, що мали місце 14.04.2020 року о 01 годині 00 хвилин, за адресою: АДРЕСА_7 (том 2 а.с.62-66);
- постанова про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 23.04.2020 року, згідно якої CD-диск з записом було визнано речовим доказом та приєднано до матеріалів кримінального провадженння №12020100040002638 (том 2 а.с.67);
Крім того, у судовому засіданні досліджені документи, що характеризують особу обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (том 2 а.с.68-94) та досліджено в порядку ст.359 КПК України відеозаписи.
Гарантією виконання органом досудового розслідування вимог ст.9 КПК України є використання всіх джерел доказування, збирання та закріплення кожного доказу у суворій відповідності з вимогами кримінально-процесуального закону. Порушення вимог закону при отриманні доказу виключає використання останнього, оскільки відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях.
В ході судового розгляду суд безпосередньо, всебічно та повно дослідив зазначені вище докази, що містяться в матеріалах кримінального провадження, і встановив правильність збору стороною обвинувачення та закріплення кожного з них.
Крім того, жодної із передбачених законом обставин для визнання вказаних доказів недопустимими судом не констатовано та в ході кримінального провадження не встановлено, як і порушень фундаментальних прав і свобод обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, при проведенні досудового розслідування та збиранні і оформленні доказів стороною обвинувачення.
В судовому засіданні судом забезпечено дотримання вимог ст.ст.22, 23, 26 КПК України щодо змагальності сторін, диспозитивності, оскільки досліджені усі докази, надані сторонами.
Суд критично оцінює показання обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , зокрема, щодо того, що обвинувачений ОСОБА_7 не має жодного відношення до вчинення відкритого викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у житло, за попередньою змовою групою осіб, вчиненого повторно, оскільки вони суперечать доказам, дослідженим в ході судового розгляду, повністю спростовуються вищезазначеними показаннями потерпілої та свідків і розцінює їх як такі, що дані з метою уникнення кримінальної відповідальності і є обраним обвинуваченими способом захисту.
Тому до показів обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в обґрунтування невинуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, суд ставиться критично, оскільки їх показання в судовому засіданні є непослідовними, неодноразово зміненими обвинуваченим ОСОБА_6 , не відповідають фактичним обставинам справи, і розцінює їх як спробу обвинувачених уникнути кримінальної відповідальності за вчинене, а версію, висунуту обвинуваченими на свій захист, суд вважає неспроможною, яка не відповідає встановленим безпосередньо судом обставинам справи.
В той же час показання потерпілої та свідків суд вважає послідовними, оскільки, допитані у судовому засіданні, вони давали чіткі та логічні покази, деталізуючи їх, тому вони повністю відповідають фактичним обставинам справи та дослідженим доказам. Суд розцінює їх як достовірні, приймає як доказ вини обвинувачених і вважає, що вони в сукупності з іншими дослідженими судом доказами можуть бути покладені в основу обвинувального вироку по справі.
Щодо зазначених стороною захисту певних невідповідностей у показаннях свідка ОСОБА_15 та потерпілої ОСОБА_14 , суд зазначає, що вони не є суттєвими, оскільки свідок та потерпіла у судовому засіданні зазначили, що зі спливом великого проміжку часу деяких деталей подій того дня вони можуть не пам'ятати.
Таким чином, на думку суду, обставин, регламентованих ст.87 КПК України, в ході судового розгляду встановлено не було.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,та наявність в діях ОСОБА_6 складу злочинів, передбачених ч.2 ст.15 ч.3 ст.185, ч.2 ст.15 ч.2 ст.190 КК України та ОСОБА_7 - складу злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України.
Кваліфікуючи дії обвинувачених, суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 05.04.2018 у справі №658/1658/16-к.
Зокрема, суд враховує, що кваліфікація злочину - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
При ухваленні вироку відносно обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати також як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_6 за ч.2 ст.15 ч.3 ст.185 КК України як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у житло, за попередньою змовою групою осіб, вчинене повторно, ч.2 ст.15 ч.2 ст.190 КК України - як закінчений замах на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене повторно, та ОСОБА_7 за ч.3 ст.186 КК України як відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднане з проникнення у житло, за попередньою змовою групою осіб, вчинене повторно.
Підстав, у відповідності до ч.3 ст.337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
Згідно ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Водночас, суд враховує, що у справі «Ізмайлов проти росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року), Європейський Суд вказав, що при призначенні покарання «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи»». Також, як у справі «Бакланов проти росії» (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суд враховує відповідно до ст.ст.65-67 КК України та п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 “Про практику призначення судами кримінального покарання” ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винних та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Визначаючи ступінь тяжкості цих злочинів, суд повинен виходити із усіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву та мети, способу і стадії вчинення злочинів, тяжкості наслідків, що настали, тощо.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_6 , відповідно до ст.66 КК України суд визнає щире каяття.
Обставин, що пом'якшують покарання ОСОБА_7 , відповідно до ст.66 КК України судом не встановлено.
Обставин, обтяжують покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , відповідно до ст.67 КК України судом не встановлено.
Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_6 та обвинувачений ОСОБА_7 на обліку у лікаря-психіатра та нарколога не перебувають, характеризуються з посередньої сторони, стан їх здоров'я, спосіб життя (раніше судимі, у тому числі за вчинення злочинів проти власності, не одружені, на даний момент офіційно не працевлаштовані, суспільно корисною працею не займаються, постійного джерела доходу не мають, що свідчить про підвищений рівень суспільної небезпечності їх особи); ступінь тяжкості вчинених злочинів, а саме класифікацію за ст.12 КК України, яка визначається не тільки положеннями ст.12 КК України, виходячи з формального критерію та виду і розміру покарання, а і фактичними обставинами, при яких було вчинено злочини; відношення обвинувачених до вчиненого; особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання у межах санкції ч.2 ст.190 КК України у виді позбавлення волі, а також у межах санкції ч.3 ст.185 КК України у виді позбавлення волі, та обвинуваченому ОСОБА_7 у межах санкції ч.3 ст.186 КК України у виді позбавлення волі.
Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст.75 КК України, або ж застосування ст.69 КК України, чи норм ст.69-1 КК України до обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані, та оскільки суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч.2 ст.65 КК України, визначена даним вироком міра покарання, а саме у виді позбавлення волі, є достатньою для виправлення обвинувачених та попередження нових злочинів.
Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 був засуджений вироком Броварського міськрайонного суду Київської областівід 22.10.2019 року за ч.3 ст.185 КК України до 5 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України - з іспитовим строком 3 роки.
Інкримінований злочин ОСОБА_6 було вчинено в період звільнення від відбування покарання з випробуванням, а тому у відповідності до вимог ч.3 ст.78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.
Відповідно до ст.71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Враховуючи тяжкість злочину, особу обвинуваченого ОСОБА_6 , суд дійшов висновку, щодо призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_6 за правилами, передбаченими ч.1 ст.71 КК України, яка передбачає можливість часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Крім цього, як вбачається із матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 був засуджений вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 23.06.2021 року за ч.3 ст.185 КК України до 6 років позбавлення волі.
Враховуючи тяжкість злочину, особу обвинуваченого ОСОБА_6 та те, що даний злочин вчинено ОСОБА_6 до ухвалення відносно нього вироку Броварського міськрайонного суду Київської області від 23.06.2021 року, суд вважає за необхідне остаточно призначити йому покарання за правилами ч.4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину, так як категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченому ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою, враховуючи вимоги ст.ст.131-132, 177, 178 КПК України, та даних про його особу, слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.
На підставі ч.5 ст.72 КК України, суд вважає за необхідне зарахувати в строк відбування покарання обвинуваченому ОСОБА_6 термін його попереднього ув'язнення - з 13.08.2020 року, та ОСОБА_7 - з 25.04.2020 року, зарахувавши попереднє ув'язнення в строк відбуття покарання, з розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
В ході досудового розслідування та у суді потерпілим цивільний позов заявлено не було.
Процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.
Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст.100 КПК України.
Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.100, 349, 368-371, 373-374, 376, 395 КПК України, суд, -
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.15 ч.2 ст.190,ч.2 ст.15 ч.3 ст.185 КК України, на підставі яких призначити йому покарання:
- за ч.2 ст.15 ч.2 ст.190 КК України у вигляді 1 (одного) року позбавлення волі;
- за ч.2 ст.15 ч.3 ст.185 КК України у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного вироком Броварського міськрайонного суду Київської областівід 22.10.2019 року, до покарання, призначеного даним вироком, призначити ОСОБА_6 покарання у вигляді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК України призначити обвинуваченому ОСОБА_6 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, призначених вироком Броварського міськрайонного суду Київської області від 23.06.2021 року та даним вироком, у вигляді 6 (шести) років 6 (місяців) позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_6 рахувати з моменту його фактичного затримання - з 13.08.2020 року, зарахувавши попереднє ув'язнення в строк відбуття покарання, з розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України, на підставі якого призначити йому покарання у вигляді 6 (шести) років позбавлення волі.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту його фактичного затримання - з 25.04.2020 року, зарахувавши попереднє ув'язнення в строк відбуття покарання, з розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою залишити без змін, продовживши тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Матеріали кримінального провадження №12020100040002638 залишити при обвинувальному акті з подальшим зберіганням зі справою №755/6510/20.
Речові докази: два CD-диски з записом, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження №12020100040002638, - залишити в матеріалах кримінального провадження; мобільний телефон марки “Huawei Honor”, червоного кольору, IMEI 1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , який передано потерпілій ОСОБА_14 під зберігальну розписку, - залишити їй; паспорт громадянина України виданий на ім'я ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , картка фізичної особи платника податків, видана на ім'я ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який передано на зберігання до камери схову речових доказів Дніпровського УП ГУ НП у м.Києві, - повернути власнику.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору, обвинуваченим та їх захисникам, а також направити для відома потерпілій. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м.Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особою, яка перебуває під вартою, - в той же строк з моменту вручення їй копії судового рішення.
Суддя Дніпровського районного суду
м.Києва ОСОБА_1