Справа № 755/634/22
"08" червня 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд)
у складі головуючої судді ОСОБА_1 одноособово,
за участю
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.09.2016 за № 12016100040013443 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Семиполки, Броварського р-ну, Київської області, громадянина України, не працюючого, одруженого, маючого дитину 2014 р.н., із середньою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого: 20.07.2015 року Деснянським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням на 1 рік; 14.03.2017 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 70, 71, ч. 5 ст. 72 КК України до 1 року 8 місяців позбавлення волі, звільнився 29.09.2017 року з Божковської ВК № 16, згідно ухвали Полтавського районного суду від 21.09.2017 року на підставі Закону України «Про амністію» у 2016 році від 22.12.2016 року; 18.12.2017 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України до 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням на 2 роки; 05.08.2020 року Дніпровським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 186 КК України, з урахуванням ст. 71 цього ж Кодексу, до 4 років 2 місяців позбавлення волі,
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 185 Кримінального Кодексу (далі - КК) України,
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_4 24 вересня 2016 року приблизно о 17 годині 50 хвилин, перебуваючи в магазині «Епіцентр-К», що розташований за адресою: м. Київ, вул. Братиславська,11, підійшов до стелажу з косметичним засобами та роздивлявся товар, а caме шампунь «head shoulders».
Після чого у ОСОБА_4 виник злочинний умисел на повторне таємне викрадення чужого майна, обравши об'єктом свого злочинного посягання вищевказані пляшки з шампунем «head shoulders», що належить TOB «Епіцентр-К».
Peaлізуючи свої злочинні наміри, ОСОБА_5 , з корисливих спонукань, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає та усвідомлюючи, що діє повторно таємно викрав майно, а саме: шампунь «head shoulders», 400 мл.,в кількості 3 шт., вартістю 74, 65 гривень кожна, шампунь «head shoulders», в кількості 2 шт., вартістю 72, 60 гривень кожна.
B подальшому, ОСОБА_4 взявши з полиці вищевказані пляшки із шампунем «head shoulders», заховав їх собі за пояс штанів в які був одягнений та пройшовши повз каси, не сплативши за товар з місця вчинення правопорушення зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд, спричинивши своїми діями TOB «Епіцентр-К», матеріальної шкоди на суму 369, 15 гривень.
Вказаних висновків Суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого ОСОБА_4 (приймав участь в розгляді справи у режимі відеоконференції, згідно ст. 336 КПК України, з ДУ «Білоцерківська виправна колонія № 35), який свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу, щиро розкаявся у вчиненому.
Так, указав, що дійсно за наведеного у вироку алгоритму дій учинив крадіжку.
Останній також виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.
Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив Суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального правопорушення, так як повністю погоджується з встановленими обставинами.
Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, Суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушень передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, за вище встановлених обставин.
При цьому, з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22.03.2018 у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, Суд уважає, установленими усі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.
Вартість майна установлено, як дійсну, у порядку алгоритмів окреслених ОП ККС ВС у справі № 420/1667/18 (постанова від 25.11.2019) та ККС ВС у справі № 335/6360/15-к (постанова від 16.01.2020), при цьому наявна в акті арифметична помилка, щодо загальної суми "344, 95 грн.", на суть обвинувачення не впливає, так як останню було усунуто в ході судового розгляду при визначенні результату підрахунку загальної вартості майна.
При кваліфікації дій обвинуваченого Суд ураховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Відповідно до пунктів 3-4 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 N 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», які віднайшли своє відображення у позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 725/2266/18, слідує, що крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
Згідно примітки до ст. 185 КК (в редакції станом на день розгляду справи) у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу. Відповідно до Примітки в її редакції станом на 24.09.2016 у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.
Згідно ст. 32 КК (в редакції станом на день розгляду справи) повторністю кримінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Відповідно до редакції станом на 24.09.2016 повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
З урахуванням того, що повторність, згідно постанови Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року в справі № 591/4366/18, має місце лише у разі постановлення щодо особи обвинувального вироку за тотожний чи однорідний злочині в іншому кримінальному провадженні, того, що (2) у цілях кваліфікації дій особи у порядку КК наявність чи відсутність кваліфікуючої ознаки повторності, згідно орієнтирів ККС ВС у справах № 484/3214/17 (постанова від 15.05.2019) та № 520/6591/15-к (постанова від 31.05.2018), необхідно встановлювати, виходячи з тих обставин, які існували на час скоєння діяння, а не на час постановлення вироку.
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, Суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 185 КК України, так як він скоїв таємне викрадення чужого майна (крадіжку), повторно.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Так, обставинами, що пом'якшують покарання є
? щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.
Адже, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к).
Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки;
? активне сприяння розкриттю злочину, що виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих ст. 91 КПК.
Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не установлено.
При цьому, Суд не вбачає підстав для визнання обтяжуючою обставиною "повторність", як про те вказано в обвинувальному акті, оскільки, як роз'яснено в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про повторність, сукупність та рецидив злочину та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2010, якщо рецидив злочину утворює одночасно і повторність, що передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на кваліфікацію, то за ч. 4 ст. 67 КК України суд не може при призначенні покарання ще раз враховувати повторність або рецидив злочину як обставину, що обтяжує покарання.
Також, Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, стан здоров'я, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв'язки; позицію сторони обвинувачення та потерпілого щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінальних правопорушень, а саме: класифікацію за ст. 12 КК, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції ст. 185 КК України у виді позбавлення волі, із визначенням остаточного покарання у порядку ст. 70 КК, оскільки Суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Обставини визначені ст. 74 КК відсутні з огляду на норми ч. 3 ст. 49 КК.
Підстав для обрахунку певного строку за алгоритмами ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII не убачається, ураховуючи позицію ККС ВС у справі № 755/ 14666/16-к (постанова від 18.11.2020), однак наяний строк підлягає загальному зарахування згідно речення 2 частини 4 статті 70 КК за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу та алгоритмати визначеними у вироку від 05.08.20.
Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376, 416 КПК України, Суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання призначеного цим вироком більш суворим покаранням за вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 05.08.2020, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання в виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки 2 (два) місяці.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з 30.07.2019.
Речові докази: диски із відеозаписами, залишити в матеріалах судового провадження; 5 пляшок шампунів, повернути володільцю.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
С у д д я Оксана БІРСА