Справа № 947/38909/21
Провадження № 2/947/477/22
14.06.2022 року
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
за участю секретаря Матвієвої А.В.
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини,
09.12.2021 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини, в якій позивачка просить суд визначити місце проживання малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання матері.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу на підставі вказаного позову розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 21.12.2021 року, вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.
У жодне підготовче судове засідання сторони по справі, у тому числі позивач та її представник не з'явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином.
Однак, 13.06.2022 року до суду від представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник просить суд зокрема закрити провадження по справі, у зв'язку з відсутністю спору між сторонами по справі.
14.06.2022 року до суду надійшла заява від представника відповідача про проведення підготовчого судового засідання за його відсутності, а також представником додатково зазначено, що відповідач не оспорює домовленість з позивачкою по справі, яку зафіксовано у договорі від 31.08.2020 року, за р.№940, та не заперечує стосовно місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю.
Дослідивши подану до суду заяву та відзив на позовну заяву, оглянувши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Як вбачається, позивачка звернулась до суду з позовом про визначення місця проживання малолітньої дитини сторін по справі, разом з нею.
В якості підстав для звернення до суду, ОСОБА_1 посилається на те, що відповідачем порушені декілька судових проваджень стосовно сплати аліментів та усунення перешкод у вільному спілкуванні батька з дитиною, за наслідком чого, з метою запобігання порушення прав та інтересів малолітнього - ОСОБА_3 , вона вимушена була звернутись до суду з цим позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.
У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Під предметом спору розуміється об'єкт спірних правовідносин, тобто благо, щодо якого виникає спір між позивачем та відповідачем.
Об'єктом цивільних правовідносин є матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини.
Види об'єктів цивільних прав визначені ст. 177 ЦК України.
Коло правовідносин, які можуть виникати щодо того чи іншого об'єкту цивільних прав ЦК України не обмежено.
Тобто, учасники правовідносин можуть вступати у будь-які правовідносини щодо певного об'єкту цивільних правовідносин, не заборонені і не обмежені законом.
Зміст таких правовідносин є досить широким та становить усі права та обов'язки їх учасників, визначені договором та законодавством.
Предмет спору не є тотожним предмету позову, яким є частина позову, яка містить безпосередню матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд ухвалює рішення по суті.
Предметом позову є позовні вимоги.
Предмет спору - є достатньо простим для визначення (з'ясування) та станом на момент виникнення спору є таким, що фактично існує та не може бути заперечений сторонами.
Правове значення категорії предмет спору і пов'язані із цим правові наслідки на час розгляду справи чітко визначені ЦПК України, саме із нею процесуальний закон пов'язує закриття провадження у справі в порядку пункту 2 частини 1 ст. 255 ЦПК України, згідно з яким у разі, якщо відсутній предмет спору, провадження у справі підлягає закриттю.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову в цій справі є визначення місця проживання малолітньої дитини сторін по справі - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Правовідносини стосовно визначення місця проживання дитини врегульовані положеннями Сімейного Кодексу України.
Стаття 160 СК України передбачає право батьків на визначення місця проживання дитини, відповідно до якого місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Разом з тим, у відповідності до ст. 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Аналізуючи вищевказані положення законодавства, вбачається, що законодавець пов'язує підстави для звернення до суду та розв'язання питання судом стосовно місця проживання дитини, в разі наявності спору між сторонами по справі, а саме якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина.
З поданих до суду документів вбачається, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 31.08.2020 року було укладено договір про сплату аліментів на дитину, посвідчений приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Чімбер О.В., зареєстрований в реєстрі за №940.
Згідно з п.3 вказаного договору, Батьки домовились, що до досягнення дитиною чотирнадцятирічного віку дитина ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) буде проживати разом з матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 . Після досягнення дитиною чотирнадцятирічного віку місце проживання дитини буде визначатися за спільною згодою батьків та дитини.
Інформації та доказів стосовно визнання не чинним та розірвання вказаного договору у вказаній частині, сторонами по справі не надано і не проінформовано суд, за наслідком чого суд доходить до висновку про чинність вищевказаного договору.
Стороною відповідача під час розгляду справи повідомлено суд, що відповідач - ОСОБА_5 не заперечує та не оспорює домовленість, узгоджену з позивачкою по справі - ОСОБА_1 , яку засвідчено в договорі від 31.08.2020 року, посвідченому приватним нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Одеської області Чімбер О.В., зареєстрованому в реєстрі за №940, стосовно визначення місця проживання малолітнього - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю - ОСОБА_1 .
Отже, судом встановлено, що відповідач не заперечує проти проживання малолітнього - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю - ОСОБА_1 .
Приймаючи вищевикладене, суд погоджується з доводами відповідача стосовно того, що між сторонами по справі, як подружжям, існує домовленість стосовно визначення місця проживання малолітньої дитини разом з матір'ю, у відповідності до положень ст. 160 СК України, на підтвердження чого сторонами по справі було укладено відповідний договір, що виключає наявність між сторонами по справі спору з цього питання.
Доказів на підтвердження саме оспорювання відповідачем місця проживання дитини разом з матір'ю, яке узгоджено сторонами по справі за власною домовленістю, матеріали справи не містять та спростовуються поясненнями відповідача.
Стосовно доводів позивачки у позові в якості наявності підстав для звернення до суду з цим позовом, суд вважає такими, що жодним чином не підтверджують наявність спору між сторонами по справі щодо визначення місця проживання дитини в порядку передбаченому ст. 161 СК України.
Так, з наявних в матеріалів справи документів вбачається, що дійсно в провадженні Київського районного суду міста Одеси перебувала на розгляді цивільна справа №947/24085/21 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та у вільному спілкуванні батька з дитиною, який проживає окремо.
Також до суду надано висновок Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 09.07.2021 року за №1305/01-11, відповідно до якого визначено порядок та спосіб участі батька - ОСОБА_5 у вихованні та спілкуванні з малолітнім ОСОБА_3 , шляхом визначення дат і часів систематичних побачень. Зазначеним висновком повідомлено ОСОБА_1 , що вона не має права перешкоджати батькові спілкуватись з дитиною та брати участь у її вихованні.
Доказів на підтвердження наявності будь-яких інших спорів між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.
З зазначеного вбачається, що відповідач звертався до суду для захисту своїх прав та інтересів з метою прийняття участі у вихованні та спілкуванні з дитиною, що не є підтвердженням наявності порушених прав та інтересів позивачки чи малолітнього сина сторін по справі з питання щодо визначення його місця проживання, яке наразі за домовленістю сторін визначено разом з матір'ю та не оспорюється відповідачем по справі.
Крім того, судом приймається, що за період перебування справи в проваджені суду, стороною позивача взагалі не надано доказів на підтвердження звернення з відповідною заявою до Служби у справах дітей Одеської міської ради щодо вирішення порушеного питання.
Отже, судом встановлено, що порушене позивачем у цій справі питання щодо визначення місця проживання їх спільної малолітньої дитини є наразі врегульованим особисто сторонами по справі, на підставі укладеного договору, який є чинним та не оспорюється сторонами в цій частині.
На підставі викладеного, виходячи з наявності чинного договору між сторонами по справі в частині визначення місця проживання ОСОБА_3 , що не заперечується ОСОБА_5 та навпаки визнається, суд доходить до висновку про відсутність між сторонами по справі спору щодо визначення місця проживання дитини - ОСОБА_3 разом з матір'ю, за наслідком чого наявні підстави для закриття провадження по спарві на підставі пункту 2 частини 1 ст. 255 ЦПК України.
Одночасно суд зазначає, що ст. 129 Конституції України гарантовано, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений законом.
Процесуальні дії судді чітко врегульовані нормами ЦПК, які повинні правильно розумітися сторонами і застосовуватися, починаючи з моменту пред'явлення позову до суду.
Отже, процесуальні вимоги визначені Законом є рівними для усіх учасників судового процесу, а відтак зазначене не свідчить про занадто формальне ставлення до передбачених законом вимог та в жодному разі не робить суд недоступним для заявника, оскільки в контексті п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, право на суд не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню, а закриття провадження по справі не позбавляє позивачку права на звернення до суду за вирішенням цього питання, у разі виникнення між сторонами по справі саме спору щодо визначення місця проживання дитини.
Також, судом приймається, що розгляд справи за відсутності фактичного між сторонами спору, може бути також наслідком покладення необґрунтованого тягаря на сторону процесу з відшкодування судових витрат та витрат на правничу допомогу, що є не припустимим та може бути наслідком порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки покладення фінансових зобов'язань з відшкодування судових витрат повинно виправдовувати інтереси справедливого здійснення правосуддя.
Керуючись ст. п.2 ч.1 ст.255, 352, 354 ЦПК України, суд,
Провадження по цивільній справі №947/38909/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення місця проживання дитини- закрити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Головуючий Калініченко Л. В.