Березівський районний суд Одеської області
14.06.2022
Справа № 494/1274/21
Провадження № 2/494/143/22
14.06.2022 року м. Березівка
Березівський районний суд Одеської області у складі:
судді - Римаря І.А.,
за участю: секретаря судового засідання - Козубенко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Березівка Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу №494/1274/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності подружжя, -
До Березівського районного суду Одеської області звернувся ОСОБА_1 з позовними вимогами до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності подружжя.
Позивач у позовній заяві зазначив, що 06.06.1998 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Березівського району Одеської області (актовий запис №33). Згідно договору купівлі-продажу від 01.06.2001 року, який посвідчено приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області Панчишиним Й.М відповідач в період шлюбу набула у власність житловий будинок з господарчими прибудовами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , ринкова вартість якого згідно Звіту про оцінку майна становить 69 137 грн. На даний час сторони по справі розірвали шлюб, аде добровільно провести розподіл спільного майна відповідач не бажає, а тому позивач просить розподілити його по Ѕ кожному.
Ухвалою суду від 11.10.2021 року відкрито загальне позовне провадження по справі.
Ухвалою суду від 12.05.2022 року закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до наказу Березівського районного суду Одеської області №15 -ОД від 01.06.2022 року( з подальшими змінами), постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з відповідними змінами), Постанови КМУ №392 від 20 травня 2020 року «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» ( з подальшими змінам) та відповідно до статті 29 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, установлено з 12.03.2020 року до 31.08.2022 року на усій території України карантин. Згідно з рекомендаціями МОЗ України громадянам серед інших заходів запропоновано залишатися вдома, тримати дистанцію, дбати про власну безпеку.
Також указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який продовжено до 23.08.2022 року..
У судове засідання 14.06.2022 року позивач або його представник у судове засідання не з'явився. Водночас подав клопотання від 14.06.2022 року про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги просить задовольнити.
У судове засідання відповідач 14.06.2022 року також не з'явилась. 12.05.2022 року подала заяву про розгляд справи за її відсутності, вимоги визнає частково та просить винести рішення за наявними доказами, які надавала раніше. У відзиві на позов просила відмовити у задоволенні позову, оскільки вона змінила прізвище з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 , а договір купівлі продажу будинку складено саме на ОСОБА_5 . Окрім цього, будинок придбаний за її власні кошти, які вона отримала від свого батька - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.30-31).
Суд вважає зазначити, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Дослідивши матеріали справи, врахувавши думку сторін у заявах про розгляд справи за їх відсутності, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги, виходячи з наступного:
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Позивач та відповідач 06.06.1998 року - зареєстрували шлюбу, що підтверджується свідоцтвом про одруження (а.с.13) та не спростовується сторонами.
Судом також встановлено, що 13.10.2021 року на підставі рішення Березівського районного суду Одеської області - шлюб між сторонами розірваний.
За час їх спільного проживання ними набуто спільне майно у вигляді - житлового будинку з господарчими прибудовами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , вказане підтверджується договором купівлі-продажу від 01.06.2001 року, власником якого стала відповідач ОСОБА_7 (а.с.14).
Відповідно до ст.60 Сімейного Кодексу України (далі - СК України) вважається, що «кожна річ, набута за час спільного проживання, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності цих осіб».
Згідно ст.63 СК України «дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними».
Стаття 68 СК України передбачає, що «розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте на час шлюбу».
Згідно ст.69 СК України, «дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу».
Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А в силу вимог ст. 80 ЦПК України достатніми є докази , які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи , які входять до предмета доказування.
Виходячи із приписів ст.60 СК України, факт реєстрації шлюбу в державних органах РАЦС тягне за собою встановлення презумпції виникнення спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям під час дії зареєстрованого шлюбу.
Згідно зі ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Як встановлено в судовому засіданні періодом перебування сторін в шлюбі є саме період з 06.06.1998 року по 13.10.2021 рік.
Вищезазначене майно було придбано у період шлюбу сторін, а тому вказане нерухоме та рухоме майно є їх спільною сумісною власністю.
Жодних доказів від сторін, що майно придбалось саме за власні кошти кожного, суду не надано та іншим не спростовано, а тому суд доходить висновку, що вказаний житловий будинок з господарчими прибудовами, який придбаний у період шлюбу сторонами є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У відповідності до п.1 ст. 70 СК України вбачається, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними , якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором .
Окрім того як передбачено ч.3 ст.368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) , майно , набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю ч.2 ст. 372 ЦК України передбачено , що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними.
При поділі майна суд виходить із того, що діючий кодекс передбачає, що якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В ході судового розгляду справи судом встановлено, що фактично між сторонами не досягнуто згоди щодо розподілу майна їх спільної сумісної власності.
Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність, або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування
Таким чином, враховуючи, що спірне нерухоме майно набуте сторонами за час шлюбу, обставини, які передбачені ч.2 та ч.3 ст.70 СК України щодо відступу від засади рівності часток подружжя - судом не встановлено, оскільки не надані докази сторонами, а тому суд вважає позов задовольнити та розподілити вищевказане нерухоме майно у рівних частках подружжя в спільному майні.
На підставі наведеного ст.ст. 60, 69-72 СК України ст. ст.183, 368, 370 ЦК України та керуючись ст.ст. 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільній сумісній власності подружжя - задовольнити.
Виділити та визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 у рівних частинах, а саме: по Ѕ частини кожному.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з моменту його проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Відповідно до п.3 Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ).
Суддя І.А. Римар