Провадження № 11-кп/803/185/22 Справа № 200/9992/16-к Головуючий у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Головуючий у 2-й інстанції - ОСОБА_2
01 червня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
прокурора ОСОБА_7 ,
обвинувачених ОСОБА_8 ,
ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції),
захисників ОСОБА_11 ,
ОСОБА_12 ,
ОСОБА_13 ,
потерпілої ОСОБА_14 ,
представника потерпілих ОСОБА_15 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінальних проваджень, внесених до ЄРДР за №12016040640001727, №12016040640001954, за апеляційними скаргами прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_16 , обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , захисника ОСОБА_17 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , на вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2020 року щодо
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Дніпропетровська, громадянки України, яка мешкає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п.п. 4,6,12 ч. 2 ст. 115 КК України,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м.Перещепино Новомосковського району Дніпропетровської області, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , раніше судимого
-28.05.2013 Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська за ч.2 ст.15 ч.1 ст.185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбуття покарання з іспитовим строком на 1 рік. Ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 16.10.2013 іспитовий строк скасований, направлений для відбуття покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік;
-27.12.2013 Бабушкінським районним судом м.Дніпропетровська за ч.2 ст.15 ч.2 ст.185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 1 рік та 01 місяць. На підставі ч.4 ст. 70 КК України, шляхом поглинання покарання за вироком Бабушкінськоо райсуду м.Дніпропетровська від 28.05.2013, засуджено остаточно до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 1 місяць. Звільнився 23.06.2014 за ухвалою Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 23.06.2014 на підставі ст.7 Закону України « Про амністію» від 08.04.2014,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п.п. 4,6,12 ч. 2 ст. 115 КК України,
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м.Дніпропетровська, громадянина України, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_4 , раніше судимого:
-17.04.2013 Новомосковським міським судом за ч.1 ст.186 КК України до покарання у виді 240 годин громадських робіт;
-23.09.2013 Новомосковським міським судом за ч.2 ст.389 КК України до покарання у виді арешту строком на 3 місяців. На підставі ст.71 КК України частково приєднано невідбуте покарання за вироком Новомосковського міського суду від 17.04.2013 й засуджено остаточно до покарання у виді арешту строком на 3 місяці 10 днів. Звільнився 10.02.2014 з Жовтоводської ВК Дніпропетровської області по відбуттю покарання,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п.п. 4,6,12 ч. 2 ст. 115 КК України, -
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.
Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2020 року ОСОБА_9 визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п.п. 4,6,12 ч. 2 ст. 115 КК України, та призначено покарання:
- за ч. 4 ст. 187 КК України - у виді позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією належного йому майна;
- за п.п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_9 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.
Строк відбуття покарання ОСОБА_9 вирішено обчислювати з 09.04.2016.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України від 26.11.2015, ОСОБА_9 зараховано в строк відбуття покарання термін попереднього ув'язнення з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі, за період з 09.04.2016 по день набрання цим вироком законної сили.
ОСОБА_10 визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п.п. 4,6,12 ч. 2 ст. 115 КК України, та призначено покарання:
- за ч. 4 ст. 187 КК України - у виді позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією належного йому майна;
- за п.п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_10 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.
Строк відбуття покарання ОСОБА_10 вирішено обчислювати з 02.07.2016.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України України в редакції Закону України від 26.11.2015 року, зараховано ОСОБА_10 в строк відбуття покарання термін попереднього ув'язнення з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі, за період з 02.07.2016 по день набрання цим вироком законної сили.
ОСОБА_8 визнано винною у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п.п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та призначено покарання:
- за ч. 4 ст. 187 КК України - у виді позбавлення волі строком на 9 років з конфіскацією належного їй майна;
- за п.п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - у виді позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією належного їй майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією належного їй майна.
Строк відбуття покарання ОСОБА_8 вирішено обчислювати з моменту її фактичного затримання.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_14 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 на користь потерпілої ОСОБА_14 солідарно 22 420 грн. 00 коп. матеріальної коди та 1 000 000 грн. 00 коп. моральної шкоди, а всього 1 022 420 гривень 00 копійок.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_18 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 солідарно на користь потерпілої ОСОБА_18 3 000 000 грн. 00 коп. моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 на користь держави документально підтверджені витрати за проведення експертиз № 998 від 18.05.2016 року в рівних частках з кожного по 71 гривні 66 копійок.
Окрім того, судом вирішено долю речових доказів у відповідності з вимогами кримінального процесуального закону.
Цим вироком дії обвинуваченого ОСОБА_10 , судом кваліфіковані за ч. 4 ст. 187 КК України, що виразилися в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, а також за п.п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, що виразилися в умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб.
Дії обвинуваченого ОСОБА_9 судом кваліфіковано за ч. 4 ст. 187 КК України, що виразилися в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, а також за п.п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, що виразилися в умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб.
Дії обвинуваченого ОСОБА_8 судом кваліфіковані за ч. 4 ст. 187 КК України, що виразилися в нападі з метою заволодіння чужим майном поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, а також за п.п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, що виразилися в умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, вчиненому з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб.
За обставин, встановлених судом та викладених в мотивувальній частині вироку, 09 квітня 2016 року, у нічний час, більш точніший час слідством встановити не представилось можливим, ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 знаходячись поблизу будівлі загальноосвітньої школи №99, розташованої по АДРЕСА_5 , маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом розбійного нападу, з метою заволодіння мобільним телефоном ОСОБА_19 , вступили у попередню змову між собою, розподіливши ролі у вчиненні злочину.
Реалізуючи свій єдиний злочинний умисел, співучасник злочину ОСОБА_8 , згідно відведеної їй ролі у скоєнні злочину, цього ж дня, тобто, 09.04.2016 у нічний час, більш точніший час слідством встановити не представилось можливим, знаходячись поблизу загальноосвітньої школи АДРЕСА_6 , спільно із ОСОБА_10 та співучасником злочину ОСОБА_9 , за попередньою змовою між собою, діючи спільно і узгоджено, за заздалегідь обумовленим планом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, підійшла до раніше незнайомого їй ОСОБА_19 , стала спостерігати за навколишньою обстановкою з метою попередження співучасників злочину ОСОБА_10 та ОСОБА_9 про появу сторонніх осіб або співробітників правоохоронних органів, які б могли запобігти їх злочинній діяльності, тим самим, забезпечувала реалізацію їх єдиного злочинного умислу.
У цей час, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , згідно відведеної їм ролі в скоєні злочину, діючи узгоджено в групі із співучасником злочину ОСОБА_8 , з метою подолання волі потерпілого ОСОБА_19 до можливого опору, напали на потерпілого, застосовуючи насильство небезпечне для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу, та завдали потерпілому ОСОБА_19 декілька ударів кулаками рук в обличчя, від яких ОСОБА_19 впав на землю, а потім нанесли ще декілька ударів ногами в область грудної клітини останнього.
Після чого, ОСОБА_10 , згідно відведеної йому ролі у скоєнні злочину, бажаючи остаточно подавити волю ОСОБА_19 до можливого опору, застосовуючи насильство небезпечне для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу, став завдавати ОСОБА_19 численних ударів ногами в область грудної клітини та голови. В цей же час, співучасник злочину ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою групою осіб, згідно відведеної їй ролі у скоєні злочину, діючи узгоджено в групі з ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , також бажаючи остаточно подавити волю потерпілого ОСОБА_19 до можливого опору, застосовуючи насильство небезпечне для життя і здоров'я, особи яка зазнала нападу, завдавала потерпілому ОСОБА_19 декілька ударів ногами в область грудної клітини.
Подавивши таким чином волю потерпілого ОСОБА_19 до можливого опору, співучасник злочину ОСОБА_9 , згідно відведеної йому ролі у скоєні злочину, діючи за попередньою змовою групою осіб і узгоджено в групі з ОСОБА_10 і з співучасником злочину ОСОБА_8 , діючи з корисливих мотивів, заволоділи чужим майном, що належить ОСОБА_19 , а саме:
- мобільним телефоном «ХІАОМІ», вартістю 2858 грн. 70 коп.
Після чого, з викраденим майном, співучасники злочину ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 покинули місце скоєння злочину.
Однак, ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , впевнившись, що на вказаному мобільному телефоні стоїть PIN-код та зрозумівши, що не зможуть його розблокувати, в цей же день, тобто 09.04.2016, у нічний час, більш точніший час слідством встановити не представилось можливим, з метою дізнатися PIN-код мобільного телефону та остаточно обернути його на власну користь, повернулись до місця скоєння злочину поблизу загальноосвітньої школи №99 розташованої по вул. Комбрига Петрова, 17 у м.Дніпро, де продовжував знаходитись ОСОБА_19 .
Продовжуючи свій злочинний умисел, 09.04.2016 року, у нічний час, більш точніший час слідством встановити не представилось можливим, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , діючи за попередньою змовою групою осіб, переслідуючи корисливі мотиви, усвідомлюючи протиправність своїх дій, згідно відведеної їм ролі у скоєні злочину, діючи узгоджено в групі зі співучасником злочину ОСОБА_8 , з метою умисного протиправного заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_19 , із корисливих мотивів, з метою не бути поміченими сторонніми особами або співробітниками поліції, використовуючи безпорадний стан ОСОБА_19 , перетягнули останнього за будівлю трансформаторної будки розташованої поблизу загальноосвітньої школи №99 по вул. Комбрига Петрова, 17 в м. Дніпро.
Знаходячись за вказаною трансформаторною будівлею співучасник злочину ОСОБА_8 , згідно відведеної їй ролі у скоєні злочину, діючи узгоджено в групі з ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , стала спостерігати за навколишньою обстановкою з метою попередження останніх про можливу появу сторонніх осіб або співробітників поліції, які б могли запобігти їх злочинній діяльності, тим самим забезпечувала реалізацію їх злочинного умислу.
В цей час, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , згідно відведеної їм ролі у скоєнні злочину, діючи узгоджено у групі з ОСОБА_8 , бажаючи настання смерті ОСОБА_19 , із корисливих мотивів, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на протиправне позбавлення життя потерпілого ОСОБА_19 , з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, із заволодінням чужим майном потерпілого, усвідомлюючи, що завдають потерпілому особливих страждань, застосовуючи насильство небезпечне для життя і здоров'я особи, яка зазнала нападу та бажаючи настання смерті ОСОБА_19 , розуміючи при цьому, що унаслідок вчинення вбивства, в такий спосіб, потерпілому буде завдано особливих фізичних страждань, стали наносити останньому багаточисленні удари кулаками рук, ногами по різним частинам тіла та голови ОСОБА_19 .
Після чого ОСОБА_10 , діючи узгоджено в групі із співучасниками злочину ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , згідно відведеної йому ролі у скоєні злочину, з метою не бути поміченими сторонніми особами або співробітниками поліції, використовуючи безпорадний стан ОСОБА_19 перетягнув останнього до паркану церкви розташованої поблизу ЗОШ №99 по вул. Комбрига Петрова, 17 в м. Дніпро.
Знаходячись біля вказаного паркану співучасник злочину ОСОБА_8 бажаючи настання смерті ОСОБА_19 , згідно відведеної їй ролі у скоєні злочину, стала спостерігати за навколишньою обстановкою з метою попередження ОСОБА_10 та ОСОБА_9 про появу сторонніх осіб або співробітників правоохоронних органів, які б могли запобігти їх злочинній діяльності, тим самим забезпечуючи реалізацію їх єдиного злочинного умислу.
В цей час, ОСОБА_10 , згідно відведеної йому ролі у скоєнні злочину, діючи узгоджено в групі з співучасниками злочину ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , реалізуючи злочинний умисел, спрямований на протиправне позбавлення життя потерпілого ОСОБА_19 , з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, із заволодінням чужим майном потерпілого, усвідомлюючи, що завдають потерпілому особливих страждань, бажаючи настання смерті ОСОБА_19 , умисно став наносити останньому чисельні удари кулаками рук та ногами по різним частинам тіла та голови ОСОБА_19 , після чого співучасник злочину ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на протиправне позбавлення життя потерпілого ОСОБА_19 , з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, із заволодінням чужим майном потерпілого, усвідомлюючи, що завдає потерпілому особливих страждань, згідно відведеної їй ролі у скоєні злочину, також бажаючи настання смерті ОСОБА_19 , умисно нанесла останньому два удари ногою в область тазу, після чого співучасники ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , керуючись єдиним умислом, згідно відведеної їм ролі у скоєнні злочину, ножем, який мав при собі співучасник злочину ОСОБА_9 , передаючи його один одному, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на протиправне позбавлення життя потерпілого ОСОБА_19 , з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, із заволодінням чужим майном потерпілого, усвідомлюючи, що завдають потерпілому особливих страждань, умисно нанесли потерпілому ОСОБА_19 чисельні удари ножем в різні частини тіла. Після чого ОСОБА_10 та співучасник злочину ОСОБА_9 за допомогою знайдених на вулиці палок, згідно відведеної їм ролі у скоєні злочину, умисно нанесли ОСОБА_19 декілька ударів по різним частинам тіла, розуміючи при цьому, що унаслідок вчинення вбивства, в такий спосіб, потерпілим буде завдано особливих фізичних страждань.
В цей же час співучасник злочину ОСОБА_9 з метою заволодіння чужим майном ОСОБА_19 , скориставшись його безпорадним станом та тим, що потерпілий ОСОБА_19 не може чинити опір, згідно відведеної йому ролі у скоєні злочину, діючи узгоджено в групі з ОСОБА_10 та співучасником злочину ОСОБА_8 , з корисливих мотивів, зняв з потерпілого кросівки та заволодів чужим майном, що належить ОСОБА_19 , а саме:
- кросівками чоловічими торгівельної марки «МІДА» вартістю 402 грн. 15 коп.
Продовжуючи єдиний злочинний умисел, ОСОБА_10 , діючи узгоджено в групі ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , бажаючи настання смерті ОСОБА_19 , з метою вільно покинути місце вчинення злочину та безперешкодно розпорядитися викраденим майном, діючи умисно шляхом стрибку наніс два удари правою ногою в область шиї ОСОБА_19 .
Таким чином, ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , діючи узгоджено, за попередньою змовою групою осіб, шляхом розбійного нападу поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, заволоділи чужим майном, що належить ОСОБА_19 на загальну суму 3260 грн. 85 коп. та реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на протиправне позбавлення життя потерпілого ОСОБА_19 , з особливою жорстокістю, з корисливих мотивів, із заволодінням чужим майном потерпілого, усвідомлюючи, що завдають потерпілому особливих страждань, із корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, скоїли умисне противоправне заподіяння смерті іншої людини, а саме ОСОБА_19 , заподіявши останньому нестерпний біль, особливі страждання та тілесні ушкодження:
-на обличчі на всьому протязі переривчасті синці, які зливаються між собою, більш інтенсивно виражені на правій щоці, на правій вушній раковині, на повіках лівого ока, на підборідді, на носі, на повіках правого ока розміром від 1х0,5см. до 10х5см. На даних ділянках численні садна, буро-червоного кольору, з підсохлим дном нижче рівня неушкодженої шкіри: на слизовій губ на всьому протязі синюшно-фіолетові зливні крововиливи; на слизовій нижньої губи на всьому протязі забита рана, гіллястої форми, глибиною до 0,5 см з великозубчастими краями; на шиї по передній поверхні з переходом на ділянку ключиці зліва, масивні петехіальні темно-червоні крововиливи; на шиї зліва, на 7 см нижче підборіддя, садно, смугастої форми, розташоване горизонтально, розміром 7х1,5 см; в скронево-тім'яній ділянці зліва, забита рана, від рани виходить синець, продовгуватої видовженої форми, розміром 3х1 см. На зовнішній поверхні лівої кисті 5 синців та три садна овальної форми; на зовнішній поверхні правої кисті 4 синці аналогічного характеру. На задній поверхні правого передпліччя синець, розміром 8х4 см, на фоні якого садна смугастої форми, розташовані вертикально, розміром від 1,0х0,1см до 5х0,3см. На спині в підлопаткових ділянках, на ділянці розміром 24х15см смугасті садна розташовані вертикально, частково зливаються між собою, розміром від 0,3х0,1см до 7х0,1см; на череві зліва у проекції верхнього краю лівої клубової кістки синець, синюшно-фіолетовий, без чітких контурів, розміром 9х9см, на його фоні дрібні садна, крапкової та овальної форми, в кількості 14, розміром від 0,3х0,2см до 0,5х0,3см. На зовнішній поверхні правого стегна від проекції кульшового суглобу з переходом на клубову ділянку садно з вертикальною смугастістю, розміром 19х12см. Колото-різані рани на передній поверхні правого стегна в середній третині, в паховій ділянці зліва, на грудній клітині зліва по середньо-ключичній лінії, дві поперековій ділянці зліва, на лівій сідниці, на зовнішній поверхні лівого стегна в середній третині, три рани на правій сідниці, в поперековій ділянці справа, на зовнішній поверхні правої гомілки, на зовнішній поверхні правого стегна (загалом 13). Розрив слизової заднього проходу. Крововилив у м'які тканини в поперековій ділянці, в підшкірно-жирову клітковину сідниць, крововилив в між лопатковій ділянці, крововиливи в м'які тканини голови в скроневих та тім'яних ділянках, уламковий перелом лівої скроневої кістки з переходом на основу черепа в області орбіт, переломи кісток носу, виличних кісток, дифузні крововиливи під м'якою оболонкою мозку, непрямі переломи 4-го-8-го ребер зліва по середньо-ключичній лінії, прямий перелом 7-го ребра зліва по середньо-паховій лінії, прямий перелом 11-го ребра зліва по лопатковій лінії. Всі виявлені тілесні ушкодження, зовнішні та внутрішні, у своїй сукупності, перебувають в прямому причинному зв'язку з настанням смерті та є тяжкими.
Смерть потерпілого ОСОБА_19 настала від сумісної комбінованої травми тіла з переломами ребер, черепа, органокомплексу шиї, численними колото-різаними ранами, забитими ранами голови, ушкодження мозку, численними саднами та синцями, що ускладнилось шоком.
Після вказаних дій ОСОБА_10 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , переконавшись що вони довели свій злочинний умисел до кінця, тобто з корисливих мотивів, усвідомлюючи, що завдають особливих фізичних страждань потерпілому, шляхом завдання великої кількості тілесних ушкоджень, заподіяли смерть потерпілому ОСОБА_19 , з особливою жорстокістю, оскільки під час позбавлення потерпілого життя йому було нанесено протягом тривалого часу численні удари руками, ногами, палками та ножем у життєво важливі частині тіла і голови, внаслідок чого потерпілий зазнав особливих страждань, майном якого заволоділи, місце вчинення злочину покинули, розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного ОСОБА_8 та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, п.п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та призначити покарання:
- за ч. 4 ст.187 КК України - у виді позбавлення волі строком на 14 років з конфіскацією належного їй майна,
- за п.п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України - у виді 15 років позбавлений волі з конфіскацією належного їй майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_8 покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією належного їй майна.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор посилається на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених обвинуваченою злочинів та її особі, внаслідок м'якості. На переконання прокурора, призначаючи ОСОБА_8 покарання, суд не надав належної оцінки тим обставинам, що обвинувачена не визнала свою вину, шкоду потерпілим не відшкодувала, будь-яких правдивих даних щодо обставин, за яких нею було вчинено злочини, не надала та лише висунула версію про те, що її не було на місці події. При цьому, на думку прокурора, суд повною мірою не врахував тяжкість вчинених обвинуваченою злочинів, залишивши поза увагою наявність попередньої змови, корисливого мотиву, а також характер дій ОСОБА_8 , вчинених з особливою жорстокістю. Прокурор вважає, що вирок не буде сприяти виправленню ОСОБА_8 та попередженню вчинення нею іншого злочину, а навпаки викличе впевненість у безкарності своїх дій.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_17 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 просить вирок суду першої інстанції змінити, та призначити ОСОБА_9 покарання за скоєні ним кримінальні правопорушення, передбачені ч. 4 ст. 187, п.п. 4,6,12 ч. 2 ст. 115 КК України у вигляді позбавлення волі строком на 15 років.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначає, що вирок суду першої інстанції є надто суворим та не відповідає принципам достатності покарання для виправлення винного.
Так, захисник зазначає, що відповідно до п. 1, 2, 2-1 ч. 1 ст. 66 КК України, обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_9 є визнання вини в повному обсязі, його щиросердне розкаяння, активне сприяння слідству у розкритті злочину, визнання цивільного позову. Захисник зауважує, що обвинувачений при допиті зазначав про те, що намагався викликати швидку допомогу потерпілому після вчинення злочину, за час проведення досудового слідства вже багаторазово пожалкував скоєне ним кримінальне правопорушення, навчений та покараний наріканням оточуючих людей.
Окрім того, адвокат зазначає, що ОСОБА_9 раніше не судимий, має постійне місце проживання, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , за місцем проживання характеризується позитивно, має стійкі соціальні зв'язки, проживає разом з цивільною дружиною ОСОБА_20 , яка має хронічне захворювання «епілепсія» та малолітньою дочкою, які знаходяться на його утриманні. Також на утриманні ОСОБА_9 знаходиться бабуся, не офіційно працює на будівництві, від слідчих органів не переховувався, весь час знаходився за місцем проживання, на обліку у психлікарні не перебуває.
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_8 просить вирок суду першої інстанції змінити, кваліфікувати її дії за ч. 1 ст. 396 КК України, як приховування злочину, а саме заздалегідь не обіцяне приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину, та призначити мінімальне покарання в межах санкції вказаної статті, із застосуванням положень ст.ст. 75, 76 КК України. Цивільні позовні вимоги до ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Свої вимоги обвинувачена обґрунтовує невідповідністю висновків суду фактичним обставинам провадження та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Так, на думку обвинуваченої, її дії мають ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України, що підтверджується матеріалами провадження. ОСОБА_8 зазначає, що під час судового розгляду її причетність до скоєння злочинів спростували обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , проте суд не надав належної оцінки цим показанням та необґрунтовано надав перевагу протоколам слідчих експериментів. Обвинувачена зазначає, що понятий ОСОБА_21 при первісному допиті у суді перебував у стані алкогольного сп'яніння, а під час повторного повідомив суд, що протокол відтворення події за участю ОСОБА_10 підписав не ознайомившись з його змістом. Поряд із цим понятий під час відтворення події за участі ОСОБА_9 - ОСОБА_22 під час судового розгляду жодних пояснень стосовно участі ОСОБА_8 не надав, а понятий ОСОБА_23 пояснив, що була присутня дівчина, яка пару разів вдарила чоловіка ногами, відходила та підходила при цьому.
Окрім наведеного, ОСОБА_8 зазначає, що під час судового розгляду прокурор та потерпіла відмовились від допиту свідків ОСОБА_24 , ОСОБА_25 та ОСОБА_26 .
Таким чином, на думку обвинуваченої, судом встановлено, що ОСОБА_8 не була ініціатором конфлікту з потерпілим та не мала з ними жодної домовленості, а її присутність, як і присутність ОСОБА_27 та ОСОБА_24 не можна розцінювати як перебування у змові з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Обвинувачена зазначає, що з потерпілим була незнайома, ніяких відносин не мала, а тому в неї не було ані мотиву, ані мети скоїти вбивство. При цьому, остання зауважує, що підходила до потерпілого і ногою торкалась його тіла, аби з'ясувати чи він живий, а про наявність телефону у ОСОБА_9 вона дізналась вже по дорозі від місця події. ОСОБА_8 зауважує, що не покинула місце події коли розпочався конфлікт та не повідомила правоохоронні органи про скоєний злочин, оскільки на той час мала дружні стосунки з ОСОБА_10 , вони зустрічались.
Також, обвинувачена вказує, що суд необґрунтовано вважає, що повідомлені дані про характер та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень нанесених потерпілому обвинуваченою повністю узгоджуються із висновками судово-медичних експертиз, оскільки обвинувачені пояснювали, що наносили потерпілому множинні удари по всьому тілу, у тому числі й визначені експертом ділянки.
Окрім наведеного, обвинувачена вважає, що суд не врахував, що вона раніше не судима, до адміністративної відповідальності не притягувалась, здобула освіту, працювала, за час досудового розслідування та судового розгляду жодного разу не дала приводу вважати, що має намір ухилитися від правосуддя, не скоїла іншого злочину, за станом свого здоров'я потребує перебування на медичному обліку, визнає себе винною у приховуванні злочину, щиро шкодує.
Серед іншого, обвинувачена вказує на те, що обвинувальний акт та вирок суду містить інші анкетні відомості, зокрема інше по батькові.
В доповненнях до апеляційної скарги захисник ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_8 просить вирок суду першої інстанції скасувати, та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Так, захисник зазначає, що в матеріалах даного провадження міститься лише витяг з ЄРДР від червня 2016 року, а не з фактичного внесення відомостей, з 09.04.2016, що ставить під сумнів проведення процесуальних дій до червня 2016 року.
Поряд із цим, захисник вказує, що під час досудового розслідування порушено вимоги ч. 3 ст. 107 КПК України, оскільки у матеріалах провадження не зберігається жодного оригіналу електронного носія інформації, який згідно до ст.105 і 106 КПК України є невід'ємним додатком до протоколу. Тобто у даному кримінальному провадженні жоден протокол складений на досудовому слідстві із застосуванням технічних засобів фіксації процесуальних дій не відповідає вимогам процесуального права.
Також, адвокат зауважує, що протокол огляду трупа підписаний спеціалістом ОСОБА_28 , але його не вказано в описовій частині протоколу і не роз'яснено йому прав.
Окрім цього, в протоколі слідчого експерименту за участю ОСОБА_9 від 19.05.2016 не зазначено місце його проведення, а на 5 аркуші протоколі в реченні: «Шилов повернул маникен на спину и к нему подошла ОСОБА_29 »..., слово « ОСОБА_29 » написано зміненим шрифтом та із іншим натиском ручки, в порівнянні з рукописним текстом протоколу. При цьому, сам протокол підписаний представником потерпілого, якого не вказано в описовій частині протоколу. В протоколі не зазначено марку фотоапарату, його технічні можливості, електронних носіїв інформації, а також всіх учасників слідчої дії, які приймали участь і зображені на фотографіях, саме процесуальна дія відбувалась коли обвинувачений був пристебнутий кайданками за руку до працівника поліції, що свідчить про його не об'єктивність і недопустимість як доказу у справі.
Поряд із цим, у протоколі слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 від 21.06.2016 не вказано всіх учасників, в описовій частині навмисно пропущено місце і строчка, щоб дописати адресу проведення слідчого експерименту, але її так і не дописано, а в реченнях « ОСОБА_30 пояснил, что подошла Хопта С и наносила удары по потерпевшему. Объективно было установлено, что ОСОБА_31 было нанесено 3-4 удара ногой в область спины потерпевшего», слова «Хопта С», «Хоптой С» і «спины» записані іншим рукописним шрифтом та натиском ручки. На фотографіях видно, що обвинувачений був у кайданках, що не може відповідати об'єктивності його дій.
Серед іншого, захисник вважає, що судом не прийнято до уваги висновок СМЕ № 778 від 10.05.2016, в якому зазначено, що на черевичках ОСОБА_8 крові не виявлено, що підтверджує її невинуватість в інкримінованому правопорушенні.
Також, захисник зазначає, що всупереч приписам ч. 2 ст. 290 КПК України, матеріали справи відносно обвинуваченого ОСОБА_10 були відкриті слідчим у відповідності до складеного протоколу без підписаного доручення прокурора. В матеріалах справи мається доручення без особистого підпису прокурора, що не надає відповідних повноважень слідчому для надання доступу до матеріалів справи стороні захисту. При цьому, в протоколі відкриття матеріалів ОСОБА_10 не вказано кількості аркушів, які були йому надані в томах для ознайомлення.
Окрім наведеного, захисник зазначає, що в ході досудового та судового слідства не було допитано основного свідка інкримінованих обставин ОСОБА_9 , яка безпосередньо перебувала разом із ОСОБА_8 та можливо і підтвердила б її алібі.
На переконання захисника, при допиті потерпілих і свідків члени колегії суду задавали навідні питання потерпілим та свідкам обвинувачення, чим істотно порушили вимоги ч. 3 ст. 23 і ч.7 ст. 253 КПК України та право на захист обвинувачених.
В апеляційній скарзі та доповненнях до неї обвинувачений ОСОБА_9 просить вирок суду першої інстанції скасувати, перекваліфікувати дії обвинуваченого з ч. 4 ст. 187, п.п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121, ч.4 ст. 187 КК України, та призначити покарання, яке відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого із застосуванням ст. 69 КК України, а також перерахувати строк тримання його під вартою з розрахунку один день за два дні позбавлення волі. Допитати свідка ОСОБА_20 та ОСОБА_32 .
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, обвинувачений посилається на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
ОСОБА_9 зазначає, що під час досудового розслідування до нього застосовувались недозволені методи слідства, а перевірка вказаних фактів була здійснена неповно та необ'єктивно.
Обвинувачений вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки у його діях був відсутній умисел заволодіння чужим майном, та попередньої змови між ним, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 .
Під час допиту в судовому засіданні обвинувачений пояснив суду, що 08.04.2016 він, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 зустріли ОСОБА_33 з ОСОБА_34 на території школи №99 на жилому масиві Тополь, де домовились випити пива та направилися до супермаркету «Варус», коли вийшли, то направились до школи, де по дорозі зустріли п'яного чоловіка, та вирішили його обігнати, потім зупинились, щоб сходити до туалету, а дівчата направилися вперед. В цей час до них підійшов цей п'яний чоловік та стояв поряд з ними хвилин 20-30. Потім крикнули, що ОСОБА_20 погано - стався приступ епілепсії, тому він залишив ОСОБА_10 з потерпілим, а сам побіг до ОСОБА_20 . Далі ОСОБА_33 побачила бійку, крикнула, а коли він вийшов за школу, то побачив як ОСОБА_10 біжить, а за ним потерпілий, тоді він вдарив потерпілого, щоб його зупинити.
Обвинувачений зазначає, що він частково визнає свою вину, розкаюється, на момент затримання працював, у лікаря-нарколога та психіатра не перебував на обліку, має міцні соціальні зв'язки.
На переконання ОСОБА_9 суд першої інстанції не взяв до уваги та не перевірив, що він викликав швидку допомогу з тарифного пакету “лайф”, а також не врахував той факт, що на знарядді злочину були відсутні відбитки пальців та потожирові сліди, що підтверджується висновком експерта.
В апеляційній скарзі та доповненнях до неї обвинувачений ОСОБА_10 просить вирок суду першої інстанції скасувати, перекваліфікувати дії обвинуваченого з ч. 4 ст. 187, п.п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України на ст. 187, ч. 2 ст. 121 КК України, та призначити покарання, яке відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого із застосуванням ст. 69 КК України, а також перерахувати строк тримання його під вартою з розрахунку один день за два дні позбавлення волі.
Свої вимоги обвинувачений обґрунтовує незаконністю вироку, у зв'язку з необ'єктивним та одностороннім судовим розглядом.
ОСОБА_10 зазначає, що суд не врахував, що з показань свідка ОСОБА_33 вбачається, що вона побачила бійку ОСОБА_10 з потерпілим, в ході якої саме потерпілий схопив ОСОБА_10 за горло, спровокувавши таким чином конфлікт.
Поряд із цим, судом не було з'ясовано хто саме з обвинувачених намагався розблокувати телефон, коли він був у руках ОСОБА_9 , оскільки з показів ОСОБА_33 вбачається, що десь через хвилин п'ять - десять ОСОБА_35 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 повернулися до них, нічого їм не говорили та не обговорювали, вона бачила у ОСОБА_35 мобільний телефон, який вони намагались розблокувати, демонстрували цей телефон їм та говорили, що цей телефон він із ОСОБА_10 викрали у потерпілого.
Також обвинувачений зазначає, що не було допитано свідка ОСОБА_20 , ОСОБА_36 та ОСОБА_37 .
Окрім цього, обвинувачений вказує, що під час слідчого експерименту захисник не був присутній його захисник, а тому його підпис в протоколі є незаконним, а під час його допиту та проведення за його участю слідчого експерименту до нього були застосовані недозволені методи слідства.
Серед іншого, ОСОБА_10 зауважує, що на будівлі школи № 99 встановлена відеокамера, за допомогою якої можливо встановити той факт, хто дійсно здійснив кримінальне правопорушення, однак ці обставини не були досліджені судом першої інстанції. При цьому, поза увагою суду залишився той факт, що на знарядді злочину (ніж) були відсутні відбитки пальців та потожирові сліди, що підтверджується висновком експерта.
Позиції учасників судового провадження.
Під час апеляційного розгляду обвинувачені ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 підтримали подані ними апеляційній скарги та доповнення до них.
Прокурор у суді підтримав апеляційну скаргу обвинувачення та просив залишити без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також захисника ОСОБА_17 в інтересах ОСОБА_9 .
Обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_12 під час судового розгляду не підтримали апеляційну скаргу ОСОБА_17 .
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши доповідь судді, думки учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, що передбачено ч. 1 ст. 404 КПК України.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути ухвалений компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Стаття 94 КК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Статтею 374 КПК України визначено, що у мотивувальній частині вироку в разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що наведені вимоги закону судом першої інстанції були дотримані в повному обсязі.
Обґрунтовуючи свої висновки про доведеність винуватості обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, суд керувався, зокрема, протоколами огляду, слідчих експериментів, пред'явлення осіб для впізнання, висновками експертиз, а також показаннями свідків, допитах безпосередньо у суді.
Так, з огляду на протоколи слідчих експериментів за участю ОСОБА_9 та ОСОБА_10 судом встановлено обставини вчинення злочинів, а саме послідовність та узгодженість дій обвинувачених, в тому числі ОСОБА_8 , роль кожного з них, механізм завдання тілесних ушкоджень потерпілому, та обставини заволодіння його майном.
На підставі показань понятих під час проведення цієї слідчої дії - ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , а також постанови старшого слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області від 27.10.2017 про закриття кримінального провадження відносно працівників правоохоронних органів Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській, судом констатовано відсутність будь-яких порушень прав обвинувачених під час проведення слідчого експерименту та доведено добровільність надання останніми показань щодо обставин вчинення злочинів.
З огляду на показання свідка ОСОБА_33 судом встановлено факт бійки між обвинуваченими та потерпілим, заволодіння телефоном останнього, а також повернення до потерпілого з метою доведення злочинного умислу до кінця.
На підставі протоколів огляду місця події, трупу обвинуваченого від 09.04.2016 та речей обвинувачених від 09.04.2016 та 13.04.2016, а також висновків експертиз № 774 від 18.04.2016, № 775 від 10.05.2016, № 777 від 10.05.2016, № 776 від 10.05.2016, № 465 від 10.05.2016, № 466 від 06.058.2016 судом встановлено групову приналежність крові потерпілого, а також можливість походження слідів крові, виявлених на джинсах потерпілого, вилучених на місці вчинення злочину, взутті ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , клинці ножа, вилученого у ОСОБА_9 та палиці, вилученої на місці вчинення злочину, від потерпілого ОСОБА_19 .
З огляду на протоколи пред'явлення особи для впізнання від 09.04.2016 за участю ОСОБА_36 та речей для впізнання від 17.06.2016 за участю потерпілої ОСОБА_14 судом встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 збули мобільний телефон, а на підставі даних протоколу огляду від 17.05.2016 - що кросівки потерпілого були виявлені за місцем мешкання ОСОБА_38 , яка перебувала на місці вчинення злочину.
Окрім цього, судом було враховано й висновки експертних досліджень №227/Л від 10.05.2016, №227/ЛЕ/66 від 10.05.2016, №227/ЛЕ/75 від 25.05.2016, №227/ЛЕ/111 від 26.07.2016 щодо причин смерті потерпілого та механізму утворення тілесних ушкоджень, в тому числі при обставинах, зазначених обвинуваченими під час слідчого експерименту, а також показання експерта ОСОБА_39 , який в судовому засіданні їх підтвердив.
Надаючи оцінку цим доказам у колегії суддів відсутні сумніви у їх належності та допустимості. Ці докази суд вважає достатніми для доведення винуватості обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм злочинів, а тому не вбачає підстав визнати судовий розгляд неповним, а висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам провадження.
Що стосується доводів захисту, то вони свого підтвердження під час судового розгляду не знайшли, з огляду на наступне.
В апеляційних скаргах обвинувачені ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 порушують питання про неправильно встановлені судом обставини провадження та, відповідно, неправильно застосований судом закон України про кримінальну відповідальність.
Так, вимоги апеляційних скарг обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обґрунтовують насамперед тим, що обмовили себе та ОСОБА_8 в ході проведення слідчих експериментів під тиском працівників поліції та разом із ОСОБА_8 ставлять під сумнів належність та допустимість протоколів, складених за їх результатами, з огляду на показання допитаних судом понятих, а також у зв'язку з порушенням порядку складання протоколів.
Перевіривши наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що вони повністю суперечать дослідженим судом доказам.
Матеріалами провадження об'єктивно підтверджується, що під час проведення слідчих експериментів обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_9 послідовно надали пояснення стосовно обставин вчинення ними злочинів та ролей кожного з них, а також ОСОБА_8 .
Виходячи з даних протоколів слідчих експериментів від 19 травня 2016 за участю обвинуваченого ОСОБА_9 , його захисника, спеціаліста, понятих та від 21 липня 2016 року за участю обвинуваченого ОСОБА_10 , його захисника, спеціаліста, понятих, ОСОБА_9 були нанесені удари коліном ноги в обличчя, удари ногами в область грудної клітин, вісім - дев'ять ударів в обличчя, шість ударів по спини, удари руками по обличчю, ножем в область живота, паху, спини, а також один удар палкою в область живота та чотири удари палкою в область обличчя, а обвинуваченим ОСОБА_10 було нанесено декілька ударів ногою в область грудної клітини, удари в лівій бік тулубу, один - два удари в область живота, один удар ногою в область обличчя, два удари ногою по шиї, два - три удари кулаком в обличчя, десять ударів ножем в область грудної клітини, серця, шиї, живота та ніг, а також два удари палицею в живіт. При цьому, обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_10 показали механізм завдання тілесних ушкоджень потерпілому й обвинуваченою ОСОБА_8 , а саме двох ударів ногою.
Причинно-наслідковий зв'язок між нанесеними обвинуваченими тілесними ушкодженнями і смертю потерпілого підтверджується дослідженим судом першої інстанції висновком експерта № 227/ЛЕ/66 від 10 травня 2016 року, який під час судового розгляду повністю підтвердив експерт ОСОБА_39 .
Таким чином, під час досудового розслідування обвинувачені за участі їх захисників добровільно розказали про механізм нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, їх локалізацію, а також про використані знаряддя злочину.
Щодо доводів обвинувачених про те, що вони надали такі пояснення під тиском, то вони повністю спростовуються показаннями понятих ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , а також постановою старшого слідчого першого слідчого відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області від 27.10.2017 про закриття кримінального провадження відносно працівників правоохоронних органів Шевченківського ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській, за відсутністю в діях останніх складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.
Твердження ОСОБА_8 про те, що поняті в ході допиту не повідомили про те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 під час слідчого експерименту вказували на неї як на співучасника злочину, суд розцінює критично, оскільки останні не відповідають показанням свідків ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , які під час судового розгляду повністю підтвердили обставини, зазначені у протоколах, а також засвідчили відсутність будь-якого впливу з боку працівників поліції.
Аналогічною є також й позиція суду стосовно доводів ОСОБА_8 про те, що поняті повідомили про підписання протоколів без ознайомлення з їх змістом. З огляду на показання понятих, надані суду, будь-які сумніви у дотриманні порядку складання протоколу у колегії суддів відсутні. До того ж, слідчі дії були проведені за участю захисників, які жодних зауважень до протоколів не надали.
Що стосується доводів обвинувачених про те, що судом не було допитано понятого ОСОБА_40 , то вони не заслуговують на увагу, оскільки це зумовлено неможливістю забезпечення явки цього свідка до суду та відмовою прокурора від його допиту. При цьому, на переконання колегії суддів, показання решти понятих, обґрунтовано визнано достатніми для підтвердження законності проведення слідчих дій.
Твердження обвинуваченого ОСОБА_10 про те, що захисник ОСОБА_41 не був присутнім під час проведення слідчого експерименту, а тому його підпис в протоколі є незаконним, суд вважає безпідставними, оскільки вони не підтверджуються жодними доказами.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, захисник ОСОБА_41 представляв інтереси ОСОБА_10 протягом всього досудового розслідування та судового провадження. При цьому, виходячи з даних протоколу, він був підписаний усіма учасниками слідчої дії, в тому числі й захисником ОСОБА_41 та обвинуваченим без жодних зауважень. Ані захисник, ані обвинувачений своїм процесуальним правом на оскарження дій слідчого в ході досудового розслідування не скористувались та протокол проведення слідчого експерименту з підстав неналежності в ньому підпису захисника не оспорювали.
Доводи ОСОБА_8 про те, що в протоколах проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_10 та ОСОБА_9 прізвище ОСОБА_8 написано зміненим шрифтом та із іншим натиском ручки, на переконання колегії суддів, не заслуговують на увагу.
Виходячи з протоколів проведення слідчих експериментів, вказані слідчі дії було проведено за участю захисників обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , самих обвинувачених та понятих, які після складання протоколу ознайомлювались з ним та засвідчували його зміст підписами.
Водночас, жодні зауваження до протоколу внесені не були. Не було висловлено жодних сумнівів стосовно цих обставин та необхідності їх перевірки й під час судового розгляду.
З наведених підстав колегія суддів не може погодитись й з доводами ОСОБА_8 про те, що в протоколах слідчих експериментів навмисно пропущені місце його проведення, не зазначено номери носіїв, а також не вказано всіх учасників слідчої дії. Такі твердження колегія суддів розцінює виключно як спосіб захисту.
При цьому, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_8 хоча і вказує на порушення, допущені під час складання протоколу, проте не наводить жодних доводів стосовно того, яким чином це робить недопустимими докази та порушує істотними чином права обвинувачених в цілому, з огляду на положення ст. 87 КПК України.
Отже, з огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав визнати недопустимими протоколи слідчих експериментів, а також й інші, похідні від нього докази.
Водночас, з огляду на те, що ці протоколи були покладені в основу оскаржуваного вироку, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Відповідно до ст. 240 КПК України метою слідчого експерименту є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю обвинувачених слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.
Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь підозрюваного у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
Отримання від обвинуваченого відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії - слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК України є документом.
Виходячи із сутнісних ознак показань, визначених в ч. 1 ст. 95 КПК, у системному зв'язку із ч. 2 ст. 84 цього Кодексу, показання є самостійним процесуальним джерелом доказів лише в тому випадку, коли вони надаються під час допиту.
При проведенні слідчого експерименту участь обвинуваченого не може виявлятися виключно в формі повідомлення відомостей про фактичні дані, які мають значення для кримінального провадження (адже це є предметом допиту). Слідчий експеримент, здійснений у такій формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, має розцінюватися як повторний допит, що не може мати в суді доказового значення з огляду на ч. 4 ст. 95 КПК, згідно з якою суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України.
Відповідно до нормативного змісту засади безпосередності дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК України), суд досліджує докази безпосередньо з метою встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, де показання обвинуваченого та протокол слідчого експерименту за участю підозрюваного, обвинуваченого є предметом оцінки суду за правилами, визначеними ст. 94 КПК України.
Таким чином, спираючись на зміст кримінальних процесуальних норм, передбачених статтями 23, 84, 95, 99, 103-105, 240 КПК України показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК України.
Отже, приписи ч. 4 ст. 95 КПК про те, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу, мають застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійного процесуального джерела доказів згідно зі ст. 95 КПК. Показання необхідно розмежовувати з іншим самостійним процесуальним джерелом доказів - протоколом слідчого експерименту.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17.
Як вбачається з матеріалів провадження, обвинувачені ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 не визнали свої вини під час судового розгляду, проте під час проведення слідчих експериментів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 надали чіткі та послідовні пояснення стосовно їх участі у вчиненні злочину, а також й участі обвинуваченої ОСОБА_8 . В подальшому ці показання були покладені в основу експертних досліджень.
Надаючи оцінку наведеним обставинам, колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано надав перевагу протоколам слідчих експериментів, які з огляду на висновки Верховного Суду є окремим джерелом доказів.
З урахуванням спростованих судом обставин отримання цих доказів з істотним порушенням прав обвинувачених, на переконання колегії суддів, вони обґрунтовано враховані судом як належні, допустимі та достовірні.
З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав визнати обґрунтованими доводи захисту в частині безпідставного врахування судом протоколів слідчих експериментів та погоджується з встановленими на підставі цих доказів обставинами вчинення злочинів обвинуваченими.
Що стосується решти доказів, на недопустимість яких посилається сторона захисту, а також й неповноти судового розгляду, яку вона вважає допущеною, то ці доводи також під час апеляційного розгляду свого підтвердження не знайшли.
Так, в апеляційних скаргах обвинувачені вказують на необхідність допиту свідків ОСОБА_20 та ОСОБА_36 . Між тим, жодних доводів стосовно того, які саме обставини мають повідомити ці свідки та яким чином вони мають вплинути на висновки суду обвинувачені не наводять.
За версією обвинувачених, в той час, коли вони зустріли потерпілого, окрім ОСОБА_20 з ними перебувала й ОСОБА_33 , яка також була очевидцем подій.
Як вбачається з матеріалів провадження, суд допитав свідка ОСОБА_33 , яка повідомила суд, що бачила як обвинувачені чіплялись до потерпілого, після чого розпочалась бійка, в ході якої вона намагалась розборонити потерпілого, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , проте повернулась до ОСОБА_20 , яка перебувала разом із дитиною у візку. При цьому, свідок повідомила, що згодом ОСОБА_35 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 повернулися до них та у ОСОБА_35 в руках вона бачила мобільний телефон, який вони демонстрували та намагались розблокувати, повідомивши, що викрали його у потерпілого.
На переконання колегії суддів, судом обґрунтовано визнано належними, достовірними та достатніми ці показання, як такі, що надані сторонньою особою, яка підстав для обмови обвинувачених не мала. До того ж, з матеріалів провадження вбачається, що від допиту свідка ОСОБА_20 сторона захисту відмовилась через неможливість забезпечення її явки, що унеможливлює допит свідка за ініціативою суду.
Що стосується свідка ОСОБА_36 від допиту якого сторона обвинувачення також відмовилась, то свідчення останнього під час проведення слідчих дій суд вважає вичерпними.
Виходячи з протоколів пред'явлення особи для впізнання від 09.04.2016 свідок ОСОБА_36 впізнав ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , як осіб, які збули йому мобільний телефон потерпілого. Більш того, під час судового розгляду ОСОБА_9 не заперечував, що збув телефон знайомому разом з ОСОБА_10 .
Надаючи оцінку доводам обвинувачених про те, що судом не було враховано відсутності потожирових слідів на рукоятці ножа, виданого ОСОБА_9 під час затримання, суд виходить з того, що висновком № 465 від 10 травня 2016 року на його клинку встановлено наявність слідів крові, які можуть походити від потерпілого. За цих умов, жодні сумніви у тому, що цей ніж був знаряддям вчинення злочину у суду відсутні. Що стосується нанесення ударів ножем почергово обвинуваченими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , то ці обставини об'єктивно встановлені на підставі протоколів слідчих експериментів, які визнані судом як допустимі докази.
Щодо необхідності дослідження відеозапису з камер відеоспостереження школи, то стороною захисту клопотань про його витребування та долучення до матеріалів провадження ані під час судового розгляду, ані за час перебування справи в апеляційному суді не надходило. Суд звертає увагу на принцип змагальності, закріплений у ст. 22 КПК України, який передбачає змагальну побудову кримінального провадження, зокрема рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, якими в даному випадку сторона захисту не скористалась.
Вирішуючи питання допустимості інших доказів, здобутих під час досудового розслідування, на необхідність перевірки яких вказує обвинувачена ОСОБА_8 , колегія суддів зазначає наступне.
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_8 вказує на порушення органом досудового розслідування вимог ст. 290 КПК України, посилаючись на те, що доручення прокурора про відкриття сторонам кримінального провадження матеріалів не підписано, а сам протокол не містить кількості аркушів та томів, з якими ознайомились сторони провадження.
На переконання колегії суддів, наведені обставини підстав для визнання невиконаними вимоги ст. 290 КПК України не дають, оскільки фактично доступ до матеріалів провадження його учасникам було надано, письмові докази у кожному томі містили опис, з посиланням на відповідні аркуші справи та жодні заперечення стосовно повноти такого ознайомлення ані від обвинувачених, ані від їх захисників не надходили.
Колегія суддів вважає, що сторона захисту отримала можливість ознайомитись з обсягом здобутих доказів та проведених слідчих дій, узгодити лінію захисту, а тому вважати права учасників провадженні порушеними в даному випадку неможливо.
Доводи ОСОБА_8 про те, що в матеріалах провадження міститься витяг з ЄРДР від червня 2016 року, а не з фактичного внесення відомостей до ЄРДР 09 квітня 2016 року, суд розцінює як безпідставні, оскільки зазначений витяг містить лише відомості про різну правову кваліфікацію, надану 09.04.2016 та 27.05.2016, а тому жодні сумніви у законності проведення слідчих дій до червня місяця у суду не виникає.
Що стосується тверджень ОСОБА_8 про те, що у матеріалах кримінального провадження не зберігається жоден оригінал електронного носія інформації, то з ними колегія суддів також погодитись не може.
Виходячи з матеріалів провадження, слідчим під час досудового розслідування використовувались лише засоби фотозйомки та допустимість отриманих під час їх використання доказів у виді фототаблиць, як додатків до протоколів, не заперечувалась.
В апеляційній скарзі ОСОБА_8 не наводить жодних доводів стосовно того, яким чином відсутність оригіналу електронного носія інформації може вплинути на правильність встановлених обставин та не вказує на необхідність перевірки здобутих в ході їх використання доказів.
До того ж, вимогами ч. 3 ст. 104, ч. 2 ст. 105 КПК України встановлено лише необхідність зазначення у протоколі засобів, за допомогою яких фіксується слідча дія та не встановлено обов'язковості долучення оригіналу носія, за виключенням аудіо-, відеозапису.
Доводи ОСОБА_8 про те, що протокол огляду трупа підписаний спеціалістом ОСОБА_28 , але його не вказано в описовій частині протоколу та не роз'яснено йому прав, суд вважає необґрунтованими, оскільки огляд трупа був проведений уповноваженим слідчим, за участю понятих та спеціаліста, підписаний всіма учасниками слідчої дії, тобто із дотриманням порядку проведення даної процедури, і відсутність в переліку присутніх осіб прізвища спеціаліста в розумінні ч. 2 ст. 87 КПК України не є підставою для визнання протоколу огляду трупа недопустимим доказом.
Посилання ОСОБА_8 на те, що на її взутті не було знайдено слідів крові потерпілого, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони не спростовують в сукупності усіх встановлених органом досудового розслідування та перевірених судом першої інстанції обставин кримінального провадження, в тому числі щодо відведеної обвинуваченій ролі у скоєнні злочину, яка наносила удари потерпілому ногами до того, як ОСОБА_10 та ОСОБА_9 був застосований ніж, тобто в момент нанесення численних ножових поранень, ОСОБА_8 згідно відведеної їй ролі спостерігала за навколишньою обстановкою, надаючи іншим учасникам злочину довести єдиний умисел до кінця.
Щодо доводів ОСОБА_8 про неправильне зазначення її по батькові та по батькові ОСОБА_42 , то ці суперечності судом першої інстанції повністю усунені в порядку ст. 379 КПК України ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2022 року, яка оскаржена учасниками провадження не була.
Таким чином, перевіривши доводи захисту про недопустимість доказів та спростувавши їх, колегія суддів приходить до переконливого висновку, що вирок суду ґрунтується на належних та допустимих доказах, сукупності яких достатньо для прийняття законного та обґрунтованого рішення.
Водночас, перевіряючи доводи захисту про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та необхідність перекваліфікації дій обвинувачених, колегія суддів зазначає наступне.
В своїх апеляційних скаргах обвинувачені ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 посилаються на те, що вони не мали ані умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_19 з корисливих мотивів, ані попередньої змови. При цьому, обвинувачений ОСОБА_10 визнає вину лише в інкримінованому йому злочині, передбаченому ч. 4 ст. 187 КК України, обвинувачений ОСОБА_9 вважає, що його дії необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України, а обвинувачена ОСОБА_8 та її захисник вбачають у діях останньої склад злочину, передбаченого ст. 396 КК України.
Вирішуючи питання правильності кваліфікації дій обвинувачених за ст. 115 КК України, суд виходить з того, що для з'ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.
Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого. Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб'єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 604/546/16-к.
У цьому провадженні судом правильно враховано, що обвинувачені ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та частково й ОСОБА_8 наносили удари зі значною силою у різні частини тіла потерпілого, що спричинило утворення забійних ран, синців, саден, крововиливів, переламів кісток, в тому числі скроневих, та, окрім цього, обрали знаряддям вчинення злочину ніж, завдавши потерпілому 13 ножових поранень.
Більш того, виходячи з досліджених судом доказів, недопустимість яких виключена апеляційним судом, ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_43 ініціювали напад, спочатку завдали потерпілому ОСОБА_19 удари кулаками рук в обличчя, ногами в область грудної клітини та голови, чим подолали опір останнього. В подальшому, заволодівши телефоном потерпілого, обвинувачені пішли, проте у зв'язку з тим, що не змогли розблокувати телефон, повернулись, відтягли потерпілого за трасформаторну будку, а потім до паркану церкви, де ОСОБА_9 та ОСОБА_10 продовжили наносити численні удари по різним частинам тіла, в тому числі ножем, в той час як обвинувачена ОСОБА_8 спостерігала за навколишньою обстановкою, тим самим забезпечувала реалізацію їх злочинного умислу.
Таким чином, маючи реальну можливість покинути місце вчинення злочину, обвинувачені свідомо повернулись до потерпілого та продовжили завдавати йому тілесні ушкодження, характер яких беззаперечно вказує на особливою жорстокістю, доводячи таким чином свій умисел на вбивство до кінця. Отже, сукупність всіх обставин вчиненого діяння свідчить про спрямованість дій обвинуваченого саме на досягнення бажаного результату - смерті потерпілого.
При цьому, на корисливий умисел, вказує те, що обвинувачені повернулись до потерпілого саме після заволодіння його телефоном, розуміючи неможливість його використання без паролю, а після цього заволоділи також й взуттям потерпілого.
Про те, що обвинувачені повністю усвідомлювали свої дії, мали можливість ними керувати та розуміли їх наслідки свідчать досліджені та оцінені судом першої інстанції висновки судово-психіатричних експертиз № 100 від 19 травня 2016 року, № 105 від 30 травня 2016 року, № 140 від 21 липня 2016 року.
Окрім нанесених обвинуваченими ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ножових поранень та ударів в життєво-важливі органи про наявність умислу в останніх свідчить їх поведінка після вчинення злочину, які залишили потерпілого в безпорадному стані, першу медичну допомогу не надали, карету швидкої допомоги не викликали, про вчинення злочинів не зізнались.
При цьому, доводи обвинуваченого ОСОБА_9 в апеляційній скарзі про те, що ним з мобільного телефону було викликано карету швидкої допомоги повністю спростовуються листом КЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради від 19 квітня 2016 року № 280, відповідно до якого в період з 08 квітня 2016 року по 09 квітня 2016 року за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Комбрига Петрова до громадянина ОСОБА_19 , виклик не надходив.
Окремо суд звертає увагу на наявність умислу на вбивство у обвинуваченої ОСОБА_8 .
Як вбачається з матеріалів провадження, обвинувачені під час проведення слідчого експерименту засвідчили факт завдання обвинуваченою двох ударів у грудну клітину потерпілого.
Водночас, сама ОСОБА_8 вказала, що перебувала весь час разом з ОСОБА_10 та ОСОБА_9 та не повідомила суду обставин, які перешкодили їй залишити місце вчинення злочину.
Щодо доводів ОСОБА_8 про те, що її дії підлягають правовій кваліфікації за ч. 1 ст. 396 КК України, яка передбачає покарання за заздалегідь приховування особливого тяжкого злочину, то вони не заслуговують на увагу.
Відповідно до ст. 396 КК України, об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК, полягає лише в активній поведінці - діях, спрямованих на приховування злочину. Форми такого приховування наведені у ч. 6 ст. 27 КК і виявляються в переховуванні: злочинця (наприклад, шляхом надання йому житла, транспортних засобів, документів); знарядь та засобів вчинення злочину (наприклад, зброї, підроблених документів); слідів злочину (наприклад, знищення предметів, на яких були відбитки пальців злочинця); предметів, здобутих злочинним шляхом (наприклад, грошей, коштовностей, іншого майна).
Матеріалами провадження об'єктивно підтверджується, що ОСОБА_8 приймала у злочині безпосередню участь та окрім завдання тілесних ушкоджень спостерігала за обстановкою з метою попередження викриття як її злочинних дій, так і дій ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Надаючи оцінку доводам обвинувачених про відсутність в їх діях попередньої змови на вбивство потерпілого, суд зазначає наступне.
Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох осіб (суб'єктів злочину) у вчиненні умисного злочину. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.
При цьому, під час вчинення злочину кожен зі співучасників може вчиняти різні дії (подолання опору потерпілого, заподіяння тілесних ушкоджень, заволодіння майном), які спрямовані на досягнення єдиної мети.
Домовленістю групи осіб про спільне вчинення злочину є узгодження об'єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення та змісту виконуваних функцій, яке може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій, що висловлені не у формі усної чи письмової пропозиції, а безпосередньо через поведінку, з якої можна зробити висновок про такий намір.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним судом у постановах № 234/18377/17 від 18 листопада 2020 року та № 589/2313/18 від 07 жовтня 2020 року.
Таким чином, передбачене п. 12 ч. 2 ст. 115 КК вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, згідно з ч. 2 ст. 28 КК має місце у випадках, коли його було спільно вчинено декількома особами (двома або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. Таке вбивство може бути вчинене як співвиконавцями, так і з розподілом ролей.
Матеріалами провадження об'єктивно підтверджується, що обвинувачені діяли злагоджено та в кожного з них була чітко відведена роль. Так, ОСОБА_8 , мала подолати опір потерпілого з метою заволодіння його телефоном та в подальшому, коли ОСОБА_10 та ОСОБА_9 намагались дізнатись пароль телефону та отримати таким чином фактичну можливість їм користуватись, усвідомлюючи, що дії останніх спрямовані на спричинення смерті потерпілого, повинна була спостерігати за навколишньою обстановкою з метою попередження співучасників злочину ОСОБА_10 та ОСОБА_9 на появу сторонніх осіб, які б могли запобігти їх злочинній діяльності, тим самим, забезпечувала реалізацію їх єдиного злочинного умислу. В свою чергу, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 згідно відведеної їм ролі, також мали подолати опір потерпілого, а після заволодіння його телефоном, отримавши відмову останнього повідомити пароль телефону, повинні були спричинити останньому смерть.
Таким чином, з огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що обвинувачених обґрунтовано було визнано винними у вчиненні умисного вбивства за попередньою змовою групою осіб, оскільки ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 діяли протягом усього часу як співвиконавці злочину: разом привели потерпілого у безпорадній стан шляхом нанесення йому ударів в область голови, спини та тулубу з метою подолання можливого опору, а в подальшому з метою заподіяння смерті ОСОБА_19 ОСОБА_10 , та ОСОБА_9 наносили численні удари руками та ногами в різні частини тіла, а при нанесенні ножових поранень потерпілому передавали один одному знаряддя злочину - ніж, який був при собі у ОСОБА_9 , в той час як ОСОБА_8 спостерігала за навколишньою обстановкою з метою попередження співучасників на появу сторонніх осіб.
Отже, з огляду на викладене, колегія суддів вважає, що встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов законного, обґрунтованого та вмотивованого висновку про те, що обвинувачені мали умисел саме на заподіяння смерті потерпілому за попередньою змовою групою осіб, вчинене з корисливих мотивів та особливою жорстокістю, а тому їх дії за п.п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК кваліфіковано правильно.
Вирішуючи питання відповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених обвинуваченими злочинів та їх особам, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з вимогами ст. 50 КК України, покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи, яка вчинила злочин, та попередження вчиненню нею нових злочинів.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, призначаючи покарання, суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
На думку колегії суддів, призначене обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_8 покарання цим вимогам закону відповідає.
Так, при призначенні покарання обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 судом першої інстанції ступінь тяжкості і характер суспільної небезпеки вчинених обвинуваченими злочинів, які відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжкими, скоєні проти власності, життя та здоров'я особи, з особливою жорстокістю, від якого настали тяжкі непоправні наслідки у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_19 .
Поряд із цим судом взято до уваги дані про особу обвинуваченого ОСОБА_9 , який раніше судимий за скоєння умисних злочинів, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, задовільно характеризується за місцем мешкання; а також особу бвинуваченого ОСОБА_10 , який раніше судимий за скоєння умисних злочинів, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, посередньо характеризується за місцем мешкання;
Обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання обвинуваченим судом встановлено не було.
З урахуванням наведених обставин у сукупності з обставинами кримінального провадження, суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 максимально суворого покарання - у виді довічного позбавлення волі.
Надавши оцінку зазначеним судом відомостям та доказам на їх підтвердження, що містяться в матеріалах кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про те, що зазначене покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України і є необхідним для їх виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
Вирішуючи питання обґрунтованості висновків суду в цій частині, колегія суддів також виходить з фактичних обставин провадження, зокрема, способу вчинення кримінальних правопорушень та характеру дій обвинувачених.
Суд звертає особливу увагу на характер насильницьких дій, вчинених обвинуваченими, якими впродовж тривалого часу заподіювались велика кількість ударів потерпілому, в тому числі із застосуванням ножа, що призвело до значних страждань останнього. Матеріалами провадження об'єктивно підтверджується, що обвинувачені відверто знущались з потерпілого, на що окрім колото-різаних ран, численних переламів кісток, забійних ран, синців та саден вказує й розрив слизової заднього проходу.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу й на відсутність провокуючих дій з боку потерпілого та його неспроможність чинити опір проти трьох осіб.
Санкцією ч. 2 ст. 115 КК України передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк під десяти до п'ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
Відповідно до ч. 1 ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, тобто лише тоді, коли воно встановлене у санкції статті, за якою засуджується особа (лише за вчинення злочинів, за які визначено покарання у виді довічного позбавлення волі), якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Як вбачається з роз'яснень Верховного Суду України щодо правильного і однакового застосування вказаної норми, які містяться в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 7 лютого 2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», довічне позбавлення волі призначається лише у випадках, спеціально передбачених КК України, і за умови, що суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
Обставиною, яка зумовлює призначення довічного позбавлення волі й водночас указує на неможливість досягнення мети покарання шляхом застосування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, є винятково високий ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину й особи злочинця. Вона визначається сукупністю усіх зібраних у справі даних, що стосуються вчиненого злочину, особи винного й обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. На таку небезпеку можуть, зокрема, вказувати: наявність у вчиненому діянні декількох з альтернативно передбачених диспозицією ознак відповідного складу злочину; відсутність обставин, що пом'якшують покарання тощо.
Колегія суддів погоджується з тим, що обставини провадження свідчать про зухвалість поведінки обвинувачених, їх жорстокість, винятковий цинізм, а тому в даному випадку необхідність пожиттєвої ізоляції ОСОБА_9 та ОСОБА_10 обумовлена виключною небезпечністю цих осіб.
На думку колегії суддів, поведінка обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 свідчить про чітко виражену антисоціальну спрямованість, зневажливе ставлення до закону та загальноприйнятих норм моралі.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що остаточно призначене судом першої інстанції покарання обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вигляді довічного позбавлення волі відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Що стосується відповідності таким засадам покарання, призначеного обвинуваченій ОСОБА_8 , колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, судом першої інстанції при призначенні покарання враховано тяжкість скоєних обвинуваченою злочинів, а також особу ОСОБА_8 , яка раніше не судима, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем навчання та мешкання.
Обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання обвинуваченій ОСОБА_8 , судом встановлено не було.
На переконання колегії суддів, судом обґрунтовано визначено обвинуваченій остаточне покарання у виді 12 років позбавлення волі.
З матеріалів провадження вбачається, що остання хоча і приймала участь у злочинах згідно відведеної їй ролі, проте активних дій по відношенню до потерпілого фактично не здійснювала та завдала останньому лише декілька ударів. Інша ж частина її дій була спрямована на приховування злочину, що виразилось у спостеріганні за зовнішньою обстановкою.
З урахуванням наведених обставин, а також даних про особу обвинуваченої, призначене ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 115 КК України за своїм видом та розміром відповідає тяжкості вчинених нею злочинів, її особі та за своїм видом та розміром є справедливим.
Ті обставини, що обвинувачена не визнала свою вину та не відшкодувала шкоду хоча і мають місце, проте підстав для призначення більш суворого покарання не дають.
Отже, на переконання колегії суддів, суд обґрунтовано дійшов до висновку, що виправлення обвинуваченої ОСОБА_8 та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень можливе лише в умовах її ізоляції від суспільства протягом визначеного судом строку, а тому призначене покарання за своїм видом і розміром слід вважати справедливим, та підстави для скасування вироку в частині призначеного покарання через його м'якість, про що йдеться в апеляційній скарзі прокурора, апеляційним судом не встановлено.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного вироку, який зміні або скасуванню з викладених в апеляційних скаргах мотивів не підлягає.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_16 , захисника ОСОБА_17 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Вирок Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 березня 2020 року щодо ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , обвинувачених за ч. 4 ст. 187, п.п. 4, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, а обвинуваченими, які тримаються під вартою - з моменту отримання копії судового рішення.
Судді Дніпровського
апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4