Справа № 175/932/22-ц
Провадження № 2/175/304/22
(заочне)
26 травня 2022 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Озерянської Ж.М.
з участю секретаря Сайгак А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про відібрання без позбавлення батьківських прав малолітньої дитини та надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу матері дитини, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, який у подальшому уточнив та просив суд винести рішення, яким відібрати без позбавлення батьківських прав у ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; передати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на виховання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без нотаріально засвідченої згоди та супроводу матері дитини - ОСОБА_2 на багаторазовий виїзд за кордон України до усіх країн світу в будь-який час до досягнення дитиною 16-річного віку.
Вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 травня 2019 року. Від зазначеного шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 . Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 06 січня 2022 року шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 залишився проживати з батьком. Так позивачка на протязі всього часу до подання позовної заяви про визначення місця проживання дитини разом з батьком не цікавилася дитиною, його фізичним та психічним розвитком, не надавала коштів для утримання дитини. Після звернення позивача з зазначеним позовом відповідачка домовилася з позивачем про її зустріч з дитиною, однак у визначений сторонами час відповідачка відмовилася повернути дитину батькові. Позивач зазначає, що відповідачкою на протязі всього часу з дня народження дитини не здійснювалося догляду за дитиною, відповідачка не має розуміння щодо стану здоров'я дитини, та його потреб, що у свою чергу ставить під загрозу життя та здоров'я їх спільного малолітнього сина ОСОБА_3 . Також позивач зазначає, що він має задовільний матеріальний стан для організації оздоровлення та відпочинку свого сина - ОСОБА_3 за кордоном України, однак отримати згоду від відповідачки ОСОБА_2 не вдається можливим, а тому позивач вимушений звернутися до суду з зазначеним позовом.
Позивач ОСОБА_1 надав заяву в якій просив суд винести рішення, яким позовні вимоги задовольнити, не заперечував щодо винесення заочного рішення(а.с.31).
Відповідачка ОСОБА_2 про дату, час і місце слухання справи повідомлена належним чином, однак у судове засідання не з'явилася, причини неявки суду не повідомила, відзиву на позов не подавала, а тому зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 223, 280 ЦПК України.
Третя особа Служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області надали заяву про розгляд справи без їх участі(а.с.29).
Суд, розглянувши позовну заяву, повно та всебічно дослідивши надані докази, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що сторони з 24 травня 2019 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 виданим Бориспільським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області(а.с.11), від зазначеного шлюбу сторони мають спільну малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 виданим Солом'янським районним у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 17 квітня 2020 року, актовий запис №1403 від 17 квітня 2020 року (а.с.12). Сімейно-шлюбні відносини між подружжям не склалися, тому рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 січня 2022 року шлюб між сторонами було розірвано (а.с.15). Після припинення сімейно-шлюбних відносин неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишився проживати разом з батьком, у зв'язку з чим ОСОБА_1 було отримано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку(а.с.14).
Відповідно до ст.32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Статтею 51 Конституції України проголошено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ч.1 ст.151 Сімейного кодексу України (далі - СК України) батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.
Згідно з ч.1 ст.153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно статті 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання.
У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.
Відповідно до роз'яснень пунктів 16 і 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення батьківських прав та поновлення батьківських прав ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу. Суд має право вирішити питання про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав та передати органу опіки та піклування (якщо цього потребують інтереси дитини), без визначення при цьому конкретного закладу.
У ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини, зазначено, що під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дітей.
Судом встановлено, що батьком були створені всі належні умови для комфортного проживання, навчання, розвитку та лікування сина, про що свідчить відсутність заперечень зі сторони Служби у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області. Відповідачка ОСОБА_2 самоусунулася від виховання сина, є не працевлаштованою.
Аналізуючи зібрані у цій справі докази у їх сукупності, з урахуванням інтересів малолітньої дитини, суд приходить до висновку про необхідність відібрання малолітнього ОСОБА_3 від матері ОСОБА_2 без позбавлення її батьківських прав, оскільки остання свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини, не цікавиться його життям, здоров'ям та розвитком. Така міра буде відповідати найкращим інтересам дитини.
Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
У відповідності зі ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які ними уповноважені.
Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Стаття 157 СК України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону України Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
На підставі ч. 2 ст. 4 Закону України Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну за відсутності згоди одного з батьків, виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені Постановою КМУ від 27.01.1995 року № 57 із змінами і доповненнями передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України від 21 січня 1994 року №3857-ХІІ, постановою КМУ від 27 січня 1995 року №57 Про затвердження Прав перетинання державного кордону громадянами України , Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМУ від 31 березня 1995 року № 231 (зі змінами).
У відповідності до положень ч.2 ст.4 Закону України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України оформлення проїзного документа дитини проводиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників. За відсутності згоди одного з батьків, виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволений на підставі рішення суду.
Судом встановлено, що позивач не має можливості отримати згоду на виїзд сина від відповідачки, оскільки вона проживає окремо від дитини, ухиляється від надання вказаного дозволу. Протилежного відповідачем не доведено.
Суд вважає, що тимчасовий виїзд дитини за кордон надасть можливість дитині підвищити рівень світогляду, покращити стан здоров'я, а також фізично, духовно та морально розвинутися. З урахуванням викладеного, для реалізації прав, свобод та інтересів дитини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу матері дитини підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. 151, 153, 157, 164, 170 СК України, ст. ст. 2, 4 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну», ст. ст. 4,5, 12, 13, 76, 81, 89, 130, 141, 210, 223, 280-282 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Підгородненської міської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про відібрання без позбавлення батьківських прав малолітньої дитини та стягнення аліментів - задовольнити.
Відібрати без позбавлення батьківських прав у ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 її малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та передати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на виховання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , без нотаріально засвідченої згоди та супроводу матері дитини - ОСОБА_2 на багаторазовий виїзд за кордон України до усіх країн світу в будь-який час до досягнення дитиною 16-річного віку, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя Озерянська Ж.М.