13.06.22
22-ц/812/380/22
Єдиний унікальний номер справи 471/998/21
Провадження № 22-ц/812/380/22
Доповідач в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.
іменем України
13 червня 2022 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегія суддів судової палати в цивільних справах суду в складі:
головуючого Лисенка П.П.,
суддів: Самчишиної Н.В. та Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Ковальським Є.В.,
за участю:
представників відповідача - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Професійно-технічного училища № 17 рішення Братського районного суду Миколаївської області від 24 грудня 2021 року, ухвалене у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Професійно-технічного училища № 17 про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати,
22 листопада 2021 року ОСОБА_3 пред'явив до Професійно-технічного училища № 17 (далі ПТУ №17) зазначений позов, який обґрунтовував наступним.
З 12 серпня 2002 року він працює на посаді майстра виробничого навчання у Професійно-технічному училищі № 17.
05 листопада 2021 року його було повідомлено «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19" в якому зазначено, що до 08 листопада 2021 року необхідно надати документ на підтвердження профілактичного щеплення.
08 листопада 2021 року позивача наказом № 92-к було відсторонено від роботи в зв'язку з відсутністю щеплення проти COVID-19.
Крім того зазначав, що на момент відсторонення, Професійно-технічне училище №17 працювало в дистанційному режимі, тому відсутність щеплення не несло загрозу для здоров'я учнів та педагогічного колективу.
Посилаючись на викладені обставини та на те, що з моменту попередження 05 листопада 2021 року до дня відсторонення 08 листопада 2021 року, йому не надано навіть часу для вирішення питання із щепленням, вважаючи такі дії відповідача незаконними, які порушують його право на працю, просив суд скасувати наказ про відсторонення та виплатити йому заробітну плату.
Рішенням Братського районного суду Миколаївської областівід 24 грудня 2021 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Визнано незаконним та скасовано наказ № 92-к від 08 листопада 2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_3 .
Стягнуто з Професійно-технічного училища № 17 на користь ОСОБА_3 середню заробітну плату за час відсторонення від роботи.
Стягнуто з Професійно-технічного училища № 17 на користь держави судовий збір в розмірі 1816 гривень.
Не погодившись з зазначеним рішенням, Професійно-технічного училища № 17 подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та положенням чинного законодавства, просило рішення скасувати та прийняти постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначила, що рішення суду ухвалено з дотримання норм діючого законодавства, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки відсторонюючи працівника, керівник повинен діяти в спосіб та в межах повноважень, передбачених законом та в наказі про відсторонення мають бути зазначені підстави та строк такого відсторонення. А тому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ПТУ №17 на підтримання доводів апеляційної скарги, вивчивши відзив на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуваний наказ винесено з порушенням вимог чинного законодавства, а тому він є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки цим наказом позивача незаконно відсторонено від роботи.
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду погоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами та правовідносинами, його висновки щодо результату вирішення справи, вважає не вірними, не обґрунтованими й не законними.
Вирішуючи спори даної категорії, суди повинні беззастережно дотримуватися вимог цивільно-процесуального закону, зокрема, ст. ст. 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі ".
Згідно них, рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77-78, ч. ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.
Оскаржене рішення районного суду не у повній мірі відповідає виписаному.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 12 серпня 2002 року ОСОБА_3 працює на посаді майстра виробничого навчання у Професійно-технічному училищі № 17, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 4).
Відповідно до протоколу наради від 11 жовтня 2021 року при виконуючому обов'язки директора ОСОБА_1 та протоколу засідання зборів трудового колективу від 05 листопада 2021 року, працівників ПТУ №17 було ознайомлено з наказом МОЗ №2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» та попереджено про необхідність отримання обов'язкового щеплення проти «COVID-19» або надання медичного висновку про наявність протипоказань до зазначеної вакцинації (а.с. 17-20, 21-24).
05 листопада 2021 року роботодавцем ОСОБА_3 було повідомлено «Про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19" де зазначено, що до 08 листопада 2021 року необхідно надати документ на підтвердження профілактичного щеплення, з яким він ознайомився під підпис та зазначив, що не згоден (а.с. 6).
08 листопада 2021 року, наказом № 92-к позивача було відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с. 5).
Як вбачається з доводів позовної заяви, позивач, оскаржуючи наказ про відсторонення його від роботи, посилається на те, що з моменту його ознайомлення з повідомленням про обов'язок вакцинуватися (05.11.2021) і до дати відсторонення його від роботи (08.11.2021) пройшло два вихідні дні, тобто йому не було надано навіть часу для вирішення питання щодо щеплення.
Проте, станом на день написання позовної заяви (датованої 22 листопада 2021 року) ним не зазначено чи отримав він щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Позовна заява також не містить доводів стосовно того, що у позивача є наявними протипоказання до вакцинації проти COVID-19, та доказів про наявність таких протипоказань.
При цьому всі доводи позовної заяви зводяться до того, що оскаржуваний позивачем наказ не відповідає положенням чинного законодавства та суперечить цим положенням, оскільки вакцинація від COVID-19 не відноситься до переліку обов'язкових щеплень, постанова Кабінету Міністрів України № 1096 і наказ МОЗ від 04.10.2021 року №2153 не передбачає обов'язку проходження працівниками закладів освіти профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 саме до 08 листопада 2021 року.
Згідно зі ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
До інших передбачених законодавством випадків належить, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов'язковим.
Відсторонення працівника від роботи є призупинення з ним трудових відносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов'язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою.
Тимчасове увільнення працівника від виконання трудових обов'язків в порядку відсторонення від роботи, на умовах та з підстав, встановлених законодавством, є особливим заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.
Пунктами а, б ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» передбачено обов'язок громадян піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян, у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до частин 1-2 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні, є обов'язковими. Обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.
Підпунктами 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 (в редакції, чинній на 08 листопада 2021 року) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я.
За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об'єктивні підстави, та є виправданим.
Відтак, працівники Професійно-технічного училища, як працівники закладу освіти, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 на період дії карантину.
Оскільки переліком професій не конкретизовано найменування посад, на яких працюють працівники, що підлягають обов'язковій вакцинації, то всі працівники ПТУ підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти COVID-19 на період дії карантину, в тому числі і позивач, як майстер виробничого навчання.
Разом з тим, наказ МОЗ від 04.10.2021 року № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники які підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» передбачає, що щеплення проводиться в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 року № 595.
Відповідно до п. 3 вказаного Переліку… протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем, який вирішує питання щодо проведення вакцинації відповідно до рекомендацій, викладених у цьому Переліку та інших національних настановах, а у п.4 Переліку… визначені абсолютні протипоказання до ведення вакцини.
02 листопада 2021 року наказом МОЗ № 2394 затверджено форму довідки №028-1/о «Висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19».
Наказом МОЗ від 05.02.2020 року за № 521 Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затверджений наказом МОЗ від 19 липня 1995 року № 133, розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» доповнено пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».
За вищенаведеного відповідач, з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, для забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, в тому числі і тих хто навчається, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», підпунктів 1-2 пункту 41-6 постанови КМ України від 09.12.2020 року №1236, якими на керівників покладено обов'язок забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком, правомірно прийняв рішення про відсторонення від роботи ОСОБА_3 як майстра виробничого навчання ПТУ №17, а відтак оскаржуваний наказ, який прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236, відповідає вимогам законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.
Колегія суддів вважає, що держава, встановивши педагогам, які не мають профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, заборону працювати, реалізує свій обов'язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров'я всього колективу працівників закладу освіти, а також студентів, які в ньому навчаються, тому право позивача на працю тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки він не вакцинувався проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, яке є обов'язковим, та не надав медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації, відсторонення ОСОБА_3 від роботи має об'єктивне та розумне обґрунтування.
Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов'язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.
Примушування до вакцинації чинним законодавством України не передбачене, навіть якщо вакцинація проти окремих хвороб є обов'язковою, а тому змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, і з огляду на це чинне законодавство надає право керівникам підприємств, установ, організацій відсторонювати від роботи певних працівників без збереження за ними заробітної плати.
Слід зазначити, що ст. 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей» передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, і роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності за бездіяльність щодо невиконання контролю за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про освіту» керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов'язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, діяв у межах своїх повноважень і відповідності до вимог ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04.10.2021 року № 2153, ст. 26 Закону України «Про освіту» та ст. 46 КЗпП, а відтак правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили відсторонення.
У зв'язку з відсутністю правових підстав для скасування наказу та встановленням судом обставин, які вказують на правомірність відсторонення позивача від роботи, не вбачається також і правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ст. 235 КЗпП України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми процесуального та матеріального права, його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, що є підставою для скасування рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 367-368, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Професійно-технічного училища № 17 - задовольнити.
Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 24 грудня 2021 рокускасувати та ухвалити нову постанову.
У задоволені позовних вимог ОСОБА_3 до Професійно-технічного училища № 17 про скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати - відмовити.
Витрати Професійно-технічного училища № 17 по сплаті судового збору в сумі 2 724 гривні за подання апеляційної скарги на рішення суду, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.
Головуючий: П.П.Лисенко
Судді: Н.В. Самчишина
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складено 13 червня 2022 року.