13.06.22
22-ц/812/256/22
Єдиний унікальний номер судової справи 485/1592/21
Номер провадження 22-ц/812/256/22
Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.
Постанова
Іменем України
13 червня 2022 року місто Миколаїв
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого Серебрякової Т.В.,
суддів: Лисенка П.П., Локтіонової О.В.,
з секретарем судового засідання Ковальським Є.В.,
переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заочне рішення, яке ухвалено Снігурівським районним судом Миколаївської області 20 грудня 2021 року, під головуванням судді Соловйова О.В. в приміщені цього ж суду у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У листопаді 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 13 жовтня 2015 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», і ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Своїм підписом у анкеті-заяві відповідач підтвердив, що підписана ним анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір про надання банківських послуг.
Взятий на себе обов'язок банк виконав належним чином, в той час як позичальник ОСОБА_1 належним чином своїх договірних зобов'язань не дотримав, у зв'язку із чим станом на 10 листопада 2021 року утворилась заборгованість за вказаним договором в загальному розмірі 11 348 грн. 15 коп., з яких: 9 175 грн. 99 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2 172 грн. 16 коп. - заборгованість за простроченими відсотками.
Посилаючись на викладені обставини, АТ КБ «ПриватБанк» просило позов задовольнити, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 13 жовтня 2015 року у загальному розмірі 11 348 грн. 15 коп., а також судові витрати у справі в сумі 2 270 грн.
Заочним рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2021 року у задоволені позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що між позивачем та відповідачем існують договірні правовідносини щодо повернення позичальником тільки основної суми кредиту, яка сплачена позичальником в повному обсязі (з урахуванням фактично здійснених відповідачем витрат у сумі 35 261 грн. 99 коп., та внесених ним коштів на картку у сумі 38 377 грн. 19 коп.). Доказів погоджених між сторонами розмірів відсотків за користування кредитними коштами позивачем не надано.
Не погодившись із судовим рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що із матеріалів справи вбачається та ніким не оспорюється, що 13 жовтня 2015 року ОСОБА_1 погодився з тим, що він ознайомився і згоден з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді; анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами, складають між ним та позивачем договір про надання банківських послуг.
За такого, позивач вважав, що оскільки відповідач висловив згоду про укладення договору, яку засвідчив особистим підписом в анкеті-заяві, отримав кредит який сплачував частково, користувався кредитними коштами, за що повинен сплатити відсотки, така позиція висвітлена у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №356/1635/16, від 28 березня 2019 року №428/2873/17, від 06 лютого 2018 року №755/2720/16, від 17 квітня 2019 року №666/388/16, від 03 липня 2019 №342/180/17.
Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.
При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
В силу ст.ст.509,525-526,598,610,611,622 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Сторони по зобов'язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Особа, яка порушила зобов'язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.
При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов'язання в натурі.
Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов'язань, які не виконані належним чином.
Разом з тим, відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Частиною другою ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Заявляючи позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що 13 жовтня 2015 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до якого ПАТ КБ «ПриватБанк» надало відповідачу грошові кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
На підтвердження умов договору АТ КБ «ПриватБанк» надало суду копію анкети-заяви відповідача, Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».
Разом з тим, на думку колегії судів, вищевказані документи не підтверджують наявність між сторонами домовленості щодо розміру процентів за користування кредитними коштами, а також наявність заборгованості у розмірі, визначеному позивачем.
Так, у анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку.
Втім з матеріалів справи убачається, що ані витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, ані Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містять підпису позичальника.
Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку містить лише анкетні дані відповідача ОСОБА_1 , його контактну інформацію. Сама ж заява не містить жодних даних про умови кредитування. Зокрема, вона не містить відомостей щодо розміру процентів за користування кредитними коштами, або будь-які інші умови договору (а.с.19).
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості ОСОБА_1 станом на 10 листопада 2021 року утворилась заборгованість за вказаним договором в загальному розмірі 11 348 грн. 15 коп., з яких: 9 175 грн. 99 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 2 172 грн. 16 коп. - заборгованість за простроченими відсотками (а.с.6-10).
Згідно із ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ч.1 ст.1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
За правилами ч.1 ст.1048 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного Банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
На думку колегії суддів, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, застосовані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як зазначалось вище, у анкеті-заяві позичальника від 13 жовтня 2015 року процентна ставка взагалі не зазначена та сторонами не угоджена відповідно.
Разом з тим, банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, окрім тіла кредиту, стягнути також складову його повної вартості, а саме: заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13 жовтня 2015 року, посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» як на невід'ємні частини спірного договору.
Між тим, матеріали даної справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» розумів відповідач та ознайомився і погодився з ним, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами і, зокрема, саме у зазначеному в цьому документі, що доданий банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст.634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13 жовтня 2015 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (листопад 2021 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір та сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов та Правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з ч.4 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17).
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено факт погодження всіх істотних умов договору із відповідачем, та обґрунтованості розрахунку заборгованості.
Водночас вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема, статтями 625,1048 ЦК України позивач не пред'являв.
З наданої банком виписки по картковому рахунку, де відображено рух коштів по рахунку, в рахунок кредитного ліміту позичальником було отримано коштів у загальній сумі 33 804 грн. 39 коп. (судом першої інстанції помилково враховано 35 261 грн. 99 коп.). За цей же період останній здійснив поповнення рахунку за вказаною карткою на загальну суму 38 377 грн. 29 коп. (судом першої інстанції помилково враховано 38 377 грн. 19 коп.).
Колегія суддів погоджується з висновком суду стосовно того, що оскільки сторони у кредитному договорі не передбачили нарахування з позичальника відсотків та інших платежів у розрахованому позивачем розмірі, то зарахування вказаних сум судом першої інстанції на погашення тілу кредиту є правомірним.
За такого, колегія суддів не вбачає підстав вважати висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог необґрунтованим, тому що він ґрунтується на правильно встановлених на підставі повно та всебічно досліджених доказах, в їх сукупності та взаємозв'язку, обставинах справи та відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17 (постанова від 03 липня 2019 року).
Частиною 4 ст.10 ЦПК України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, §23).
Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб'єктивним тлумаченням позивача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається позивач у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Серебрякова
Судді: П.П. Лисенко
О.В. Локтіонова
Повний текст судового рішення
складено 13 червня 2022 року