Справа № 461/1062/20 Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б.
Провадження № 22-ц/811/1045/21 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
10 червня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,
секретаря: Савчук Г.В.,
без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 лютого 2021 року у справі за позовом Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , в інтересах яких діє ОСОБА_1 , за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Управління Служби у справах дітей Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, які втратили право користування майном та звільнення приміщення від особистих речей,-
У лютому 2020 року Акціонерне Товариство «Альфа-Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , в інтересах яких діє ОСОБА_1 , в якому просили визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зняти вказаних осіб з реєстраційного обліку та зобов'язати відповідачів звільнити квартиру від особистих речей.
В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що АТ «Альфа Банк» було оформлено право власності на трикімнатну квартиру, загальною площею 106,5 кв.м, житловою площею 72,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належала на праві власності ОСОБА_1 та зазначив, що незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у квартирі, ОСОБА_1 , 1971 р.н., ОСОБА_7 , 2013 р.н., ОСОБА_3 , 1980 р.н., ОСОБА_6 , 2012 р.н., ОСОБА_4 , 1946 р.н., та ОСОБА_5 , 1936 р.н., зареєстровані та продовжують проживати у житловому приміщенні, а саме у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є АТ «Альфа Банк».
АТ «Альфа Банк» стверджували, що проживання відповідачів в квартирі та їх відмова добровільно звільнити помешкання перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися нерухомим майном на свій розсуд, відтак просив позов задоволити.
Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 09 лютого 2021 року позов Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , в інтересах яких діє ОСОБА_1 , за участю третьої особи без замостійних вимог на предмет спору Управління Служби у справах дітей Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, які втратили право користування майном та звільнення приміщення від особистих речей - задоволено частково.
Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, які втратили право користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , в інтересах яких діє ОСОБА_1 на користь Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» судовий збір в розмірі 320 гривень 17 копійок з кожного.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
В апеляційній скарзі посилається на те, що спірна квартира була придбана не за рахунок кредиту, а на підставі ЗУ «Про приватизацію житлового фонду».
Вказує, що у зв'язку тим, що квартира не була набута за рахунок кредиту, в силу ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР із виселенням одночасно повинне надаватись інше постійне житлове приміщення, яке повинно бути зазначено в рішенні суду.
Звертає увагу суду, що позивачем не надається особам, яких виселяють інше постійне житлове приміщення, а відтак у позові повинно бути відмолено за безпідставністю.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В судове засідання учасники справи не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦК України не перешкоджає розгляду справи без його участі.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 12 травня 2022 року, є дата складення повного судового рішення 10 червня 2022 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступних підстав.
Судом та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 09 серпня 2005 року, на підставі ЗУ «Про приватизацію житлового фонду», набуто у власність квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру № НОМЕР_1 від 09 серпня 2005 року (Т. 1, а.с.107).
31 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та АТ «Альфа Банк» укладено Договір іпотеки №SMERS00254/1. Пунктом 1.1. Договору визначено, що іпотекодавці у забезпечення виконання зобов'язання, визначеного у статті 2 цього Договору, передають Іпотекодержателю у іпотеку нерухоме майно, зазначене у пункті 3.1. цього Договору, що надалі іменується «предмет іпотеки», а Іпотекодержатель приймає його у іпотеку та набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавців, якщо інше не встановлено законом. Пунктом 2.2. Договору визначено, що розмір основного зобов'язання, що забезпечується іпотекою згідно з цим Договором, складає суму еквівалентну 300 000,00 (триста тисяч) доларів США 00 центів. Пунктом 3.1. Договору визначено, що предметом іпотеки за цим Договором є квартира, загальною площею 106,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (Т. 1, а.с.6-9).
01 жовтня 2019 року АТ «Альфа Банк», відповідно до ст.37 ЗУ «Про іпотеку», оформлено право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 жовтня 2019 року №183431188 (Т.1, а.с.11).
Правовою підставою для реєстрації права власності АТ «Альфа Банк» на нерухоме майно, є відповідне застереження в п.п. 4.5.3. Договору іпотеки від 31 жовтня 2007 року, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Задовольняючи частково позовні вимоги АТ «Альфа Банк», суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання відповідачі такими, що втратили право на користування спірною квартирою.
З таким висновком суду колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (ч.1 ст.405 ЦК).
Згідно зі ст.ст.150, 156 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Принципом 4 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.59, передбачено, що дитина має користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона мають бути забезпечені дитині та її матері, зокрема належний до пологовий і післяпологовий догляд. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування.
Відповідно до ст.ст.17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання; держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.
Як вбачається із заяви Галицької РА ЛМР як органу опіки та піклування від 16 березня 2020 року, яка міститься в матеріалах справи, Галицька РА ЛМР, як рган опіки та піклування заперечує проти позову та просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі (Т. 1 , а.с. 39-40).
За змістом статті 40 Закону України Про іпотеку звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 2 1 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз'яснено порядок застосування статті 40 Закону України Про іпотеку та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України Про іпотеку , так і норма статті 109 ЖК УРСР.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) вказала, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону України Про іпотеку та статті 109 ЖК УРСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 2 1 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та практики Європейського суду з прав людини , а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника; підстави для відступу від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду України (від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16), відсутні.
Таким чином, з урахуванням характеру спірних правовідносин, встановлених у справі обставин та практики застосування статті 40 Закону України Про іпотеку й статті 109 ЖК УРСР, банк при набутті предмета іпотеки у власність у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором мав виконати вимоги частини другої статті 109 ЖК УРСР, яка містила заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення.
Банк, як новий власник іпотечної квартири, був проінформований про її обтяження мешканцями та був зобов'язаний виконати обов'язок щодо забезпечення осіб, які підлягають виселенню, іншим житловим приміщенням. Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 була придбана (набута) у власність гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 09 серпня 2005 року, тобто до укладення договору іпотеки від 31 жовтня 2007 року та не за рахунок кредиту (позики), а тому в силу ч.2 ст. 109 ЖК УРСР із виселенням одночасно повинне, надаватись інше постійне жиле приміщення, яке повинно бути зазначено в рішенні суду.
Позивачем в свою чергу, не надається особам, яких виселяють (Відповідачам) інше постійне жиле приміщення.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, які втратили право користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, 12 листопада 2021 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа банк» укладено договір купівлі- продажу квартири АДРЕСА_2 , згідно якого ОСОБА_1 набув права власності на квартиру, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Т. 2, а.с. 81).
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , скасування рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 лютого 2021 року з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 09 лютого 2021 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , в інтересах яких діє ОСОБА_1 , за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Управління Служби у справах дітей Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про зняття з реєстраційного обліку, визнання такими, які втратили право користування майном та звільнення приміщення від особистих речей - відмовити.
Стягнути з Акціонерного Товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 3153 гривні судових витрат.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 10 червня 2022 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Мікуш Ю.Р.
Приколота Т.І.