Справа № 761/22895/20
Провадження № 2/761/2713/2021
07 грудня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючий суддя Мальцев Д.О.,
при секретарі - Колодяжний В.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач), відповідно до якого просила стягнути з відповідачки на свою користь грошові кошти в сумі 1 863 523, 00 грн. та судовий збір у розмірі 10 510,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.05.2018 між сторонами укладено договір позики, за яким відповідач отримав від позивача грошову суму, еквівалентну 50 000, 00 доларам США, яку зобов'язався повернути до 31.08.2018 разом з відсотками за користування грошовими коштами в сумі еквівалентній 15 000, 00 доларів США. На підтвердження факту укладення договору позики відповідачем, у порядку ст. 1047 ЦК України, позивачу була надана розписка. Оригінал розписки знаходиться у позивача. Однак відповідач умови договору позики не виконав, грошові кошти з відсотками не повернув, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просив стягнути на свою користь 1 764 334, 00 грн. основної суми боргу з відсотками, а також 99 189, 00 грн. - 3 % річних за прострочення виконання зобов'язання за період з 31.08.2018 по 15.07.2020, а всього 1 863 523, 00 грн.
02.10.2020 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. по справі відкрито провадження, справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження, призначено проведення підготовчого засідання.
16.03.2021 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. задоволено клопотання представника відповідача про виклик свідків.
16.03.2021 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи.
26.08.2021 ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва Мальцева Д.О. закрито підготовче засідання, справу призначено до розгляду по суті.
07.12.2021 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у заочному порядку.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. Через канцелярію суду надав заяву, відповідно до якої позовні вимоги підтримав, справу просив розглянути у заочному порядку.
Відповідач у судове засідання не з'явився, свого представника до суду не направив, судом вживались заходи щодо повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання.
Відповідно до ч. 4 ст. 224 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України), у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Згідно положень ч. 1, 2 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов'язки сторін та те, що позивач щодо заочного розгляду справи не заперечує, відповідач до суду не з'явився, відзив на позовну заяву не надав, як не надав і заяву про розгляд справи за його відсутності, суд, на підставі ч. 1, 2 ст. 280 та відповідно до ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Оскільки розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, дійшов до такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У судовому засіданні встановлено, що відповідно до розписки від 31.05.2018, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, згідно умов якого відповідач отримав від позивача грошові кошти у розмірі 50 000, 00 доларів США з терміном повернення до 31.08.2018, та виплатою відсотків за користування позикою у розмірі 15 000, 00 доларів США.
Отже судом встановлено факт складання відповідачем ОСОБА_2 розписки про отримання грошових коштів у ОСОБА_1 у сумі 50 000, 00 доларів США. Вказана розписка містить прізвище, ім'я, по батькові позичальника та позикодавця, суму позики, дату написання, строк повернення позики, відсотки за користування нею.
Крім того, укладений між сторонами письмовий договір позики є не лише фактом укладення самого договору, а й передачі позикодавцем грошових сум позичальнику, що свідчить про виникнення між сторонами боргових зобов'язань.
Також наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця), згідно ст.545 ЦК України, свідчить про те, що зобов'язання з повернення позики позичальником не виконано.
З огляду на зазначене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу у розмірі 50 000, 00 доларів США, а також відсотків у розмірі 15 000, 00 доларів США, а всього 65 000, 00 США, що станом на 15.07.2020 (день звернення позивача з вказаним позовом до суду) еквівалентно 1 764 334, 00 грн. /65 000, 00 * 27, 1436/, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, перевіривши розрахунок 3 % річних, наданий позивачем, дійшов висновку, що вимога в частині стягнення грошових коштів у розмірі 99 189, 00 грн. за прострочення виконання відповідачем зобов'язання з повернення суми позики за період з 31.08.2018 по 15.07.2020 у порядку ст. 625 ЦК України, також є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Сама відповідачка у судове засідання не з'явилась, відзив на позовну заяву не надала, встановлені у судовому засіданні обставини відповідними доказами не спростувала.
Так кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Положеннями ч. 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
При цьому, відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст. 76, ч. 1 ст.77 та ст. 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню,.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 10 510, 00 грн.
Керуючись ст. 509, 525-526, 530, 533, 536, 549, 559, 610-612, 629, 1046-1049 ЦК України, ст. 3, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 133, 141, 200, 206, 258-259, 263-268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , і.п.н. НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , і.п.н. НОМЕР_2 ) суму боргу за розпискою від 31.05.2018 року у розмірі: 50 000 дол. США за розпискою, 15000 дол.США- проценти за користування коштами та 3% річних за період з 31.08.2018 по 15.07.2020р. - 3654,23 дол.США, а всього 68654.23 дол.США, що у гривневому еквіваленті станом на 15.07.2020р. за офіційним курсом НБУ складає 1863523грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 10510 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Дата складання повного тексту рішення суду - 13.01.2022.
Суддя: