ун. № 759/3153/22
пр. № 2-о/759/404/22
01 червня 2022 року м. Київ
Святошинський районний суд
у складі: головуючого судді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Гаєвської Н.О.,
представника заявника Джерелюка Ю.В. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві цивільну справу у порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Джерелюк Юрій Вікторовича, заінтересована особа: Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті,
заявник ОСОБА_2 через свого представника Джерелюка Ю.В. звернувся до суду з заявою про встановлення факту смерті матері, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місто смерті - Гадаута, Республіка Абхазія.
В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_2 зазначає про те, що з метою встановлення факту та проведення реєстрації смерті померлої ОСОБА_4 він звертався з відповідною заявою до Святошинського районного у м. Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві, однак йому було усно відмовлено на підставі того, що документи пред'явлені заявником для підтвердження факту смерті матері видані на території тимчасово окупованої Російською Федерацією.
Ухвалою суду від 18.04.2022 відкрито провадження у справі.
Представник заявника в судовому засіданні заяву підтримав та просив її задовольнити з підстав викладеній в ній.
Представник заінтересованої особи у судове засідання не з'явився, причини неявки суду не відомі.
Суд, з'ясувавши обставини справи та дослідивши докази встановив наступне.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Згідно з частинами 3, 4 статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014, будь-які органи, їх посадові особи та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не визначеному законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами є недійсним і не створює правових наслідків.
Республіка Абхазія входить до складу Грузії і не являється самостійною державою. Правосуб'єктність самопроголошеної Республіки Абхазія та органів влади регіону не визнається Україною. Загальновизнаним суб'єктом міжнародного права є Грузія, складовою частиною якої є Республіка Абхазія. Республіка Абхазія вважається окупованою територією.
Відповідно до роз'яснень, наведених у п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.
Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995, відповідно до ст. 273 ЦПК України, суди можуть встановлювати факти реєстрації усиновлення (удочеріння), шлюбу, розірвання шлюбу, народження і смерті, якщо в органах РАЦС не зберігся відповідний запис чи відмовлено в його відновленні або ж він може бути відновлений лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації акту громадянського стану. Тобто факт смерті може бути встановлений в порядку особливого провадження за умови наявності у минулому актового запису.
Згідно ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», підставою для проведення державної реєстрації смерті є визначені центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я або судово-медичною установою документ встановленої форми, що підтверджує факт смерті. За відсутності такого документа, що підтверджує факт смерті, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту смерті.
Згідно з копією довідки про смерть від 24.08.2021, в якій констатована смерть ОСОБА_5 , причина смерті - трембоеболії легенової артерії, документ засвідчений підписом посадової особи та скріплений відповідною печаткою (а.с. 15).
Крім того, заявнику було видано свідоцтво про смерть, актовий запис № 193 від 24.08.2021 на бланку Республіки Абхазія (а.с. 17).
Судом встановлено, що заявник ОСОБА_2 є сином померлої ОСОБА_3 , які є громадянами держави Україна, що підтверджується пасортом громадянина України на ОСОБА_3 за № НОМЕР_1 виданим Ленінградським РУГУ МВС України в м. Києві від 25.06.1996 та пасортом громадянина України на ОСОБА_2 за № НОМЕР_2 виданим Ленінградським РУГУ МВС України в м. Києві від 29.08.2000 (а. с. 5-6, 8-9, 28).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров'я або судово-медичної установи, - не пізніше п'яти днів. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі встановлення у судовому порядку факту смерті.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян (Консультативний висновок Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії»).
Європейським судом з прав людини у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) констатовано, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цих справах, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території.
Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, рішення суду ґрунтується на дотриманні вимог ст. 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих доказів, в тому числі з урахуванням документів, які видані установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться в Республіці Абхазія, на підставі вищевикладеного, встановлених у судовому засіданні обставин справи суд дійшов висновку про задоволення заяви про встановлення факту смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4-13, 77-84, 259, 260, 264-266, 269, 430 ЦПК України, суд,-
заяву ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Джерелюк Юрій Вікторовича, заінтересована особа: Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерт задовольнити.
Встановити юридичний факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки с. Ковязіно, Шахунського району, Нижньоновоградської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Гадаута, Республіка Абхазія.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Оксана УЛ'ЯНОВСЬКА
Повний текст судового рішення складено 09.06.2022