07 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 166/262/22 пров. № А/857/7878/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Кузьмича С.М., Улицького В.З.,
при секретарі судового засідання: Юник А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 29 квітня 2022 року у справі №166/262/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (головуючий суддя першої інстанції - Лях В.І., час ухвалення - 14:47 год., місце ухвалення - смт. Ратне, дата складання повного тексту - 29.04.2022),-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області про оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він 10.04.2022 року, о 18 год. 19 хв., в смт. Ратне на вул. Газіна, Ковельського району, Волинської області, не керував автомобілем марки «Фольксваген Транспортер» р/н НОМЕР_1 , а тільки сидів в автомобілі.
Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 29 квітня 2022 року в позові відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, невірним встановленням обставин у справі.
Суть доводів апелянта зводиться до того, що позивач 10.04.2022 не керував транспортним засобом, а лише сидів у машині та докази керування ним транспортним засобом відповідачем не надані.
Крім цього, зазначає, що поліцейським було порушено імперативні приписи ч. 3 ст. 283 КУпАП, оскільки не зазначено в постанові відомості про технічний запис, який здійснював відеозапис подій.
Також зазначає про те, що відеозапис не є безперервним та є очевидним втручання в його цілісність.
З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного розгляду справи, позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали з підстав, наведених у скарзі, просили рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не прибув, хоча був повідомлений про дату судового засідання.
Відповідно до ч. 1 ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку.
З врахуванням вищенаведеного, та у відповідності до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що постановою інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції №2 (сел. Ратне) Ковельського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області Михальчука А.М. від 11.04.2022 року ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.126 КУпАП, піддано штрафу, у розмірі 425 грн., за те, що він 10.04.2022 року, о 18 год. 19 хв., в смт. Ратне на вул. Газіна Ковельського району Волинської області керував автомобілем марки «Фольксваген Транспортер» р/н НОМЕР_1 , не маючи при собі посвідчення водія.
Суд першої інстанції в позові відмовив з тих підстав, що відповідачем було позивача правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП, в порядку передбаченому КУпАП.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).
В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Частиною другою статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (стаття 283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення.
В розділі 2 ПДР України закріплено обов'язки і права водіїв механічних транспортних засобів.
Відповідно до пункту 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
За приписами пункту 2.4 ПДР України на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у пункті 2.1 ПДР України.
Аналогічні положення закріплені законодавцем також у статті 16 Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року №3353-XII.
А саме, водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (стаття 16 Закону України «Про дорожній рух»).
Виходячи з наведених вище правових норм, право органів Національної поліції перевіряти наявність зазначених у пункті 2.1 ПДР України документів кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Частиною першою статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З аналізу вищенаведених норм слідує, що згідно законодавства України на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов'язаний пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб.
З наявного в матеріалах справи відеозапису з реєстратора, закріпленого на форменому одязі патрульного, вбачається, що відповідачем було роз'яснено позивачу, на якій підставі інспектор просив у позивача надати, зокрема, посвідчення водія.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне взяти даний доказ до уваги, оскільки відеозапис в повному обсязі, в логічній послідовності та хронологічному порядку підтверджує факт ненадання позивачем посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії на законну вимогу поліцейського, а тому він є належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст.73-74 КАС України та вказує на правомірність притягнення позивача до відповідальності та накладення адміністративного стягнення на підставі ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Доводи апелянта про те, що відеозапис не є безперервним та є очевидним втручання в його цілісність апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки доказів наведеного апелянтом не надано та таке спростовується самим відеозаписом.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07 листопада 2015 року за №1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року, №1408/27853 у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Колегія суддів наголошує, що право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду №127/19283/17 від 25 вересня 2019 року.
Доводи апелянта стосовно необґрунтованості винесення постанови, а саме факту нездійснення правопорушення, за яке передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 126 КУпАП, спростовуються матеріалами справи.
Також, не беруться колегією суддів до уваги доводи апелянта про те, що позивач 10.04.2022 не керував транспортним засобом, оскільки він лише сидів за кермом.
Апеляційний суд зазначає, що перебування позивача за кермом транспортного засобу, двигун якого працює, фактично є складовою керування транспортним засобом, що у сукупності з іншими доказами у справі, дає підстави для висновку про те, що позивач керував вказаним автомобілем.
Крім того, факт керування підтверджується поясненнями свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були допитані в судовому засіданні.
При цьому, вказані вище та всі інші аргументи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 29 квітня 2022 року у справі №166/262/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді С. М. Кузьмич
В. З. Улицький
Повне судове рішення складено 13.06.2022