26 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/3021/21 пров. № А/857/21781/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Шевчук С.М., Шинкар Т.І.
з участю секретаря судового засідання: Хабазня Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Дробницького Сергія Андрійовича та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року (ухвалене головуючим-суддею Гундяком В.Д. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Івано-Франківськ) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,
У червні 2021 року Дробницький С.А. звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення в сумі 182 348 грн.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року позовні вимоги були задоволені частково. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.04.2020 по 11.06.2021 в розмірі 3 164, 26 грн. В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено. Стягнуто на користь Дробницького С.А. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 частину сплаченого судового збору в розмірі 31, 73 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції сторони подали апеляційні скарги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Дробницький С.А. зазначає, що постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року не було взято до уваги той факт, що відповідач при обчисленні для нарахування йому індексації грошового забезпечення за період з 16.05.2017 по 28.02.2018 невірно застосовано базовий місяць - січень 2016 рік, внаслідок чого нарахування та виплата індексації його грошового забезпечення відбулася у значно меншому розмірі. А тому розраховуючи грошову компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 18.04.2020 по 11.06.2021, суд протиправно стягнув суму у розмірі 3164,26.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що суд першої інстанції протиправно стягнув за рахунок бюджетних асигнувань з військової частини НОМЕР_2 на користь позивача 31,73 грн частину сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволенні позовних вимог, оскільки військова частина НОМЕР_2 не була стороною по справі у розгляді даної справи. Просить змінити судове рішення суду першої інстанції скасувавши у частині стягнення з військової частини НОМЕР_1 судового збору в розмірі 31,73 грн, а в іншій частині залишити рішення суду без змін.
Сторони не скористались правом подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Відтак, в контексті положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що згідно з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №84 від 18.04.2020 (по стройовій частині) позивача звільнено відповідно до підпункту «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», одночасно 18.04.2020 виключено зі списків особового складу військової частини.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.03.2021 у справі №300/3884/20 позов Дробницького С.А. задоволено частково. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити Дробницькому С.А. індексацію грошового забезпечення з 16.05.2017 по 28.02.2018 включно.
Як вбачається з виписки з карткового рахунку Дробницького С.А., відповідач 11.06.2021 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 16.05.2017 по 28.02.2018, у сумі 3 176,88 грн.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, Дробницький С.А. звернувся до суду за захистом своїх прав.
Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що за встановлених у справі обставин наявні підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача за статтею 117 КЗпП України за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 3164,26 грн. Також, у резолютивній частині стягнув на користь Дробницького С.А. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1688 частину сплаченого судового збору в розмірі 31,73 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116,117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей116та117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 01.03.2018 року у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 року у справі №823/1023/16.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 06.02.2020р. (справа №806/305/17).
Крім цього, у постанові від 15.09.2015 (справа №21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений ч.1ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначеніст.116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положеньст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117,237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зіст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені вст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Колегія суддів зазначає, що відповідно ч.2ст.116 КЗпП України відповідач зобов'язаний був виплатити Дробницькому С.А. індексацію грошового забезпечення у повному обсязі у день звільнення 18.04.2020, проте виконав свій обов'язок лише 11.06.2021. Таким чином, оскільки працівникові не виплачена належна йому у день звільнення індексація грошового забезпечення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірним.
Стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні; - факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Матеріалами розглядуваної справи підтверджується, що станом на час пред'явлення до суду цього адміністративного позову та станом на час винесення рішення суду першої інстанції від 02.03.2020 із позивачем проведено остаточний розрахунок, зокрема, відповідач виплатив позивачу 11.06.2021 індексацію грошового забезпечення у сумі 3176,84 грн.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період із 18.04.2020 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення 11.06.2021, та необхідність задоволення у цій частині позовних вимог.
Щодо розрахунку суми стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати колегія суддів враховує наступне.
Згідно ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати№100 від 08.02.1995 (далі - Постанова №100).
Відповідно до п.2 цієї постанови, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно п.5 цього ж Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 цього ж Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Оскільки позивача звільнено з військової служби 18.04.2020, а виплата індексації грошового забезпечення здійснена лише 11.06.2021, строк затримки розрахунку складає - 418 календарних днів.
Відповідно до виписки з карткового рахунку Дробницького С.А., розмір його грошового забезпечення становив у лютому 13 006,65 грн. та у березні 13 105,64 грн., а за два місяці до дня виключення зі списків військової частини у лютому - березні 2020 року 26 112,29 грн.
Таким чином встановлено, що розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільнення сукупно становив 26112,29 грн. Кількість днів у лютому та березні 2020 року становила 60 день (у лютому 2020 року- 29 днів, у березні 2020 року 31 день). Середньоденне грошове забезпечення Дробницького С.А. становить 435,2 грн. (26112,29 грн./60 календ.днів). При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку складає 181913,6 грн. (435,2 х 418), що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум (3176,84 грн.).
Отже, суд вважає за необхідне застосування до даних правовідносин принцип справедливості та співмірності, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року по справі №806/345/16, від 18 липня 2018 року у справі №825/325/16, від 04.04.2018 року у справі №524/1714/16-а.
Зокрема, істотність частки суми індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 3176,84 грн./ 181913,6 грн. (сума індексації грошового забезпечення/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,0174.
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 3164,26 грн. (середня заробітна плата позивача за один день 435,2 х 418 днів затримки розрахунку х 0,017 = 3164,26).
Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що сума, яка підлягає відшкодуванню позивачу, а саме, середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період із 18.04.2020 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення 11.06.2021, становить 3164,26 гривень.
Щодо апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції у передостанньому абзаці мотивувальної частини вказав «стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 на користь позивача 31,73 грн. частину сплаченого судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог», проте у резолютивній частині стягнув на користь Дробницького С.А. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 частину сплаченого судового збору в розмірі 31,73 грн.
Відповідно до ч.1 ст.253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не має права змінювати зміст судового рішення, він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.
Описка це зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична чи будь яка інша помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово вербального викладу (помилка у правописі слів, у побудові речень, розділових знаках тощо) і зумовлена неправильним написанням слів, цифр тощо (пропуск літери, цифри, їх перестановка, не правильна послідовність, чи не правильне застосування слів у реченні, тощо).
Визначити чи певне слово (словосполучення, вислів) зазначене в резолютивній частині є опискою можна в контексті аналізу мотивувальної частини цього судового рішення.
Аналізуючи мотивувальну частину рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.10.2021, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що судом першої інстанції допущено неправильне формулювання речення, а саме замість «Військової частини НОМЕР_1 » написано «військової частини НОМЕР_2 », що слід вважати опискою.
А тому, відповідачу потрібно звернутися із заявою відповідно до ст.253 КАС України, для виправлення описки в мотивувальній частині оспорюваного рішення.
Доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.10.2021 не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для його скасування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.10 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 12, 308, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційні скарги Дробницького Сергія Андрійовича та Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2021 року по справі №300/3021/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. М. Шевчук
Т. І. Шинкар
У зв'язку із перебуванням судді Шинкар Т.І. у відпустці з 28.05.2022 по 12.06.2022 повний текст постанови складено у строк встановлений ч. 3 ст. 243 КАС України, однак підписаний повним складом суду 13.06.2022.