26 травня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/10238/21 пров. № А/857/23058/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Шевчук С.М., Шинкар Т.І.,
з участю секретаря судового засідання: Хабазня Ю.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року (ухвалене головуючим-суддею Сакалошем В.М., час проголошення рішення 11 год 56 хв у м. Львові, повний текст судового рішення складено 15 листопада 2021 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ДФС України, Львівської митниці ДФС, Галицької митниці Держмитслужби про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив
визнати протиправним та скасувати наказ в/о голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби Анатолія Александрова №850-о від 02.06.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 », поновити його на посаді начальника митного поста Західний Львівської митниці ДФС та стягнути з Галицької митниці Держмитслужби на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення рішення судом першої інстанції.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний наказ про його звільнення є незаконним, прийнятий з порушенням норм права, оскільки на момент його видачі почала діяти редакція ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» (далі Закон №1285-IX від 23.02.2021), якою передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.87 цього Закону, суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення запропонованої посади. Також, вказує, що відповідачами не виконано обов'язку пропонувати іншу роботу та не застосовано переважне право. Крім того, штатний розпис новоутвореної митниці є більшим ніж у ліквідованої. При цьому, оспорюване рішення не відповідає визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, оскільки не містить обґрунтувань та критеріїв відбору працівників митниці, які продовжили роботу у Галицькій митниці Держмитслужби, що в свою чергу в контексті висновків Європейського суду з прав людини у рішенні від 07.11.2003 у справі «Пічкур проти України» вказує на дискримінаційне становище до нього по відношенню до інших працівників, які були переведені до новоутвореної митниці.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 позовні вимоги були задоволені повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Галицька митниця Держмитслужби подала апеляційну скаргу, в якій через неповне з'ясування обставин, що мають значення справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що визначальним моментом встановлення події, з якої слід визначати початок настання правовідносин, пов'язаних з припиненням державної служби є вручення працівнику попередження про наступне вивільнення. Саме на даному етапі виникають правовідносини, пов'язані з припиненням державної служби. Оскільки попередження про наступне вивільнення від 09.09.2020 було вручено позивачу 14.09.2020, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про державну службу» в редакції, чинній на момент такого вручення, тобто в редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» №440-ІХ від 14.01.2020. Також вказує, що відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» підставами припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Тобто, саме реорганізація є підставою припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, при цьому обов'язок пропонувати посади при звільненні з цієї підстави відсутній.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Відтак, в контексті положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 був прийнятий на службу в митні органи України у 2002 році.
Наказом ДФС №3490-о від 10.04.2017 позивач був призначений на посаду начальника митного поста Західний Львівської митниці ДФС.
Постановою Кабінету Міністрів України №858 від 02.10.2019 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» було утворено юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1. Згідно з вказаним додатком утворено Галицьку митницю Держмитслужби. Крім того, згідно додатку №2 до цієї постанови, було прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. На виконання вказаної постанови ДФС України було видано наказ №30-рг від 25.11.2019 «Про реорганізацію митниць ДФС», пунктом 4 якого визначено тримісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, в тому числі Львівської митниці ДФС.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.
28.11.2019 до ЄДРПОУ внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення.
Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України №858 від 02.10.2019 та наказу ДФС України №30-рг від 25.11.2019, з 28.11.2019 було розпочато реорганізацію Львівської митниці ДФС.
З 00 год 00 хв 08.12.2019 згідно розпорядження Кабінету Міністрів України про початок роботи Державної митної служби України, повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби.
21.12.2019 Львівською митницею ДФС було видано наказ №666 «Про попередження про наступне вивільнення», яким письмово попереджено про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад відповідно до п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» згідно списку, до якого було включено позивача.
Наказом Львівської митниці ДФС №631 від 27.11.2019 було затверджено план заходів, пов'язаних з реорганізацією Львівської митниці ДФС, в п.1 розділу ІІІ якого визначено здійснення заходів щодо переведення, звільнення працівників Львівської митниці ДФС, які належать до номенклатури посад начальника Львівської митниці ДФС, з дотриманням законодавства про працю. Зміни до вказаного плану заходів у цій частині на момент звільнення позивача не вносились.
Листом №4343/8/13-70-04 від 17.12.2019 Львівська митниця ДФС повідомила Галицьку митницю Держмитслужби про заплановане до 21.12.2019 вручення посадовим особам Львівської митниці ДФС повідомлення про наступне вивільнення та забезпечення одночасно з цим надання пропозицій працівникам митниці іншої роботи в Галицькій митниці Держмитслужби. В додатку до листа в переліку осіб, яким має бути повідомлення про наступне вивільнення, вказаний позивач.
07.02.2020 наказом Львівської митниці ДФС №03 «Про скасування наказу Львівської митниці ДФС №666 від 21.12.2019 «Про попередження про наступне вивільнення», наказ №666 був скасований з причин відсутності на роботі члена Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, на якого було покладено обов'язок вжиття заходів щодо вручення попереджень про наступне вивільнення та закінчення повноважень голови Комісії з реорганізації Львівської митниці ДФС, та з огляду на те, що попередження про наступне вивільнення працівникам не було вручено, відтак даний наказ №666 від 21.12.2019 було скасовано як такий, що не реалізований.
Наказом Львівської митниці ДФС №07 від 10.03.2020 «Про попередження про наступне вивільнення» Комісію з реорганізації Львівської митниці ДФС було зобов'язано скерувати відповідно до ст.91 Закону України «Про державну службу», попередження про наступне вивільнення працівників Львівської митниці ДФС із займаних посад на підставі п.4 ч.1 ст.83, п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» та ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України згідно списку, що додається. У додатку до вищевказаного наказу «Про попередження про наступне вивільнення» зазначено ОСОБА_1 - начальника митного поста Західний Львівської митниці ДФС.
Наказом в/о Голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби Анатолія Александрова №850-о від 02.06.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 », позивач був звільнений з посади начальника митного поста Західний Львівської митниці ДФС у зв'язку з реорганізацією, скороченням чисельності та штату державних службовців відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу».
Вважаючи спірний наказ протиправним, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з вимогою про його скасування, поновлення посаді, з якої його було звільнено та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту попередження про наступне вивільнення (09.09.2020) і по дату звільнення з державної служби (02.06.2021) відповідачем не пропонувалось позивачу іншої рівноцінної посади державної служби, та/або іншої роботи (посади державної служби), що свідчить про порушення процедури звільнення, передбаченої статтею 87 Закону України «Про державну службу». Сам факт реорганізації державного органу, що фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи. Разом з тим, у спірних правовідносинах, відповідач як суб'єкт призначення не навів жодного обгрунтування як підстави для звільнення позивача .
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою та шостою статті 43 Конституції України кожному громадянину гарантується право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також право на захист від незаконного звільнення.
Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин - 10 березня 2020 року).
Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно дефініції, наведеної у ч. 1 ст. 1 Закону №889-VIII, державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Частинами першою та другою статті 3 Закону №889-VIII передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 5 цього Закону, відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №889-VIII, державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (статті 87, 871 Закону№889-VIII).
Підстави припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення визначені статтею 87 Закону №889-VIII, відповідно до пункту першого частини першої якої, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Частиною третьою статті 87 цього Закону (в редакції Закону України №440-IX від 14.01.2020) передбачено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому, не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Разом з тим, колегія суддів враховує те, що відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді спорів про звільнення за п. 1 ст.40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Наказ про звільнення повинен обов'язково містити підставу звільнення з нормативним посилання, тобто роботодавець повинен зазначити як причину, так і підставу звільнення з покликанням на назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акту на підставі якого проводиться звільнення працівника.
Як встановлено судом, постановою Кабінету Міністрів України №858 від 02.10.2019 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби» утворено юридичні особи публічного права територіальні органи Державної митної служби за переліком згідно з додатком 1.
Згідно з вказаним додатком було утворено Галицьку митницю Держмитслужби. Крім того, згідно з додатком №2 вказаної постанови, було прийнято рішення про реорганізацію Львівської митниці ДФС шляхом її приєднання до Галицької митниці Держмитслужби. На виконання вказаної постанови ДФС України видано наказ №30-рг від 25.11.2019 «Про реорганізацію митниць ДФС», пунктом 4 якого визначено тримісячний строк для проведення реорганізації митниць ДФС, зокрема і Львівської митниці ДФС.
За даними Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, 14.11.2019 була проведена державна реєстрація як юридичної особи - Галицької митниці Держмитслужби.
28.11.2019 до ЄДРПОУ внесено інформацію про перебування Львівської митниці ДФС в процесі припинення.
Постановою Кабінету Міністрів України №1074 від 20.10.2011 (зі змінами і доповненнями) було затверджено Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі -Порядок №1074). Цей Порядок визначає механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.
Відповідно до п.п. 4, 5, 6 Порядку №1074, орган виконавчої влади утворюється шляхом утворення нового органу виконавчої влади або в результаті реорганізації (злиття, поділу, перетворення) одного чи кількох органів виконавчої влади. Орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Права та обов'язки органів виконавчої влади переходять, зокрема, у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади.
Пунктом 12 Порядку №1074 передбачено, що орган виконавчої влади, утворений в результаті реорганізації, здійснює повноваження та виконує функції у визначених Кабінетом Міністрів України сферах компетенції з дня набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення таким органом повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється. Орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Кабінету Міністрів України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції з формування і реалізації державної політики у визначеній Кабінетом Міністрів України сфері до набрання чинності актом Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання функцій.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України Питання Державної митної служби №1217-р від 04.12.2019 було погоджено пропозицію Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення з 08.12.2019 ДМСУ покладених на неї постановою Кабінету Міністрів України №227 від 06.12.2019 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України», функцій і повноважень ДФС, що припиняється, з реалізації державної митної політики, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань державної митної справи.
Відповідно до п. 13 Порядку №1074, акт Кабінету Міністрів України про можливість забезпечення здійснення утвореним органом виконавчої влади повноважень та виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється, видається після здійснення заходів, пов'язаних з державною реєстрацією утвореного органу виконавчої влади як юридичної особи публічного права, затвердженням положення про нього, структури та штатного розпису його апарату, кошторису та заповненням 30 відсотків вакансій.
Отже, повноваження Львівської митниці ДФС перейшли до Галицької митниці Держмитслужби з 00 год 00 хв 08.12.2019.
У ході розгляду справи судом було встановлено, що на момент початку здійснення діяльності Галицькою митницею Держмитслужби в цьому органі були затверджені структура, штатний розпис та кошторис видатків на його утримання.
Як видно зі змісту Додатку до постанови Кабінету Міністрів України №858 від 02.10.2019, внаслідок реорганізації до Галицької митниці Держмитслужби, крім Львівської митниці ДФС, було приєднано Івано-Франківську митницю ДФС та Тернопільську митницю ДФС.
Згідно штатного розпису Галицької митниці Держмитслужби на 2019 та 2020 роки штатна кількість працівників становила 1150 осіб.
Згідно матеріалів справи на момент попередження позивача про наступне вивільнення та прийняття наказу про звільнення позивача у Галицькій митниці Держмитслужби були вакантними 1131 штатна одиниця.
З наведеного видно, що кількість працівників митниці внаслідок приєднання до Галицької митниці Держмитслужби збільшилась на 19 штатних одиниць
Доказів того, що в процесі реорганізації Львівської митниці ДФС у Галицьку митницю ДМС мало місце скорочення чисельності і штату відповідачем не було надано.
Суд першої інстанції вірно зауважив, що сам факт реорганізації державного органу, який фактично не потягнув зміни в організації праці, не може бути підставою для беззаперечного звільнення працівника з роботи.
При вирішенні питань щодо дотримання суб'єктом владних повноважень прав державних службовців під час проходження публічної служби та при звільненні з неї, колегія суддів звертає увагу на встановлену гарантію щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботі і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Так, ч. 3 ст. 87 Закону №889-VIII передбачено, зокрема, що суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).
Однак, надання за цим Законом можливості керівнику органу або суб'єкту призначення пропонувати будь-яку вакантну посаду державної служби у цьому органі (за наявності) кореспондує обов'язку суб'єкта владних повноважень реалізовувати це право обґрунтовано та мотивувати рішення про звільнення працівника з посади з метою уникнення сумнівів у державного службовця щодо упередженого ставлення до нього чи інших чинників, які б порушували принцип «правової визначеності».
Як підтверджується матеріалами справи, у Галицькій митниці Держмитслужби були наявні вакантні посади, в тому числі ті, які позивач обіймав до реорганізації, в тому ж структурному підрозділі і жодних перешкод у зайнятті такої посади відповідачем не наведено, а тому, на думку колегії суддів, звільнення позивача не може бути визнано обґрунтованим, і як наслідок, оспорюваний наказ за встановлених обставин порушує конституційне право позивача на працю.
Колегія суддів зазначає, що з моменту попередження про наступне вивільнення і по дату звільнення з державної служби відповідачем не пропонувалось позивачу іншої рівноцінної посади державної служби, та/або іншої роботи (посади державної служби).
Разом з тим, відповідач не підтвердив належними доказами по справі про відсутність вакантних посад державної служби у штатному розписі Галицької митниці, які могли бути запропоновані ОСОБА_1 .
Разом з тим, у спірних правовідносинах, на думку суду апеляційної інстанції, відповідач, як суб'єкт призначення, не навів жодного обґрунтування, як підстави для звільнення позивача, та не прийняття рішення про його переведення до реорганізованого органу. Відповідач також не навів жодних обгрунтувань та критеріїв звільнення позивача та переведення інших працівників до новоствореного органу, що в свою чергу вказує на дискримінаційне становище щодо позивача.
Також, Європейський суд з прав людини у справі "Полях та інші проти України" від 17 лютого 2020 року визнав, що звільнення заявників становило втручання у їхнє право на повагу до приватного життя та наголосив, що таке втручання відбулось без жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки.
У вказаній адміністративній справі звільненню позивача з посади не передувала будь-яка індивідуальна оцінка його роботи на посаді державного службовця.
При цьому, застосовуючи положення Закону №889-VIII суд апеляційної інстанції враховує, що з моменту попередження позивача про наступне вивільнення до видачі оспорюваного наказу про звільнення були внесені зміни до профілюючого Закону в частині процедури звільнення з державної служби на підставі п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII, зокрема щодо обов'язку та права роботодавця пропонувати при звільненні зі служби наявні вакантні посади.
З цього приводу також слід відмітити, що динаміка змін Закону №889-VIII вказує на те, що у первинній його редакції цей закон взагалі не визначав такої процедури, у зв'язку з чим процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначалася законодавством про працю. У подальшому були внесені зміни, згідно яких суб'єкт призначення або керівник державної служби мав пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності) та в кінцевому випадку були внесені зміни, відповідно до яких у суб'єкта призначення вже виник обов'язок пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей з врахуванням переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством про працю.
Отже, на думку колегії суддів, в контексті закріпленому у ст. 58 Конституції України гарантій, до спірних правовідносин повинна бути застосована норма статті 87 Закону №889-VIII у редакції на час прийняття оспорюваного наказу про звільнення.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність наказу в/о Голови комісії з реорганізації Державної фіскальної служби Анатолія Александрова № 850-о Про звільнення ОСОБА_1 від 02.06.2021, а позивача слід поновити на посаді начальника митного поста Західний Львівської митниці ДФС.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Крім цього, колегія суддів погоджується з висновками суду попередньої інстанції щодо розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Також, у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, interalia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPine v. theCzechRepublic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPine v. theCzechRepublic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
Наведене також узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі «Звежинський проти Польщі», в якій Суд підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що решта доводів апеляційної скарги на законність рішення суду першої інстанції не впливають, висновків цього суду не спростовують, а відтак такі доводи не потребують наведення додаткових підстав, відповідей та їх спростування.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби залишити без задоволення, .а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2021 року по справі №380/10238/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. М. Шевчук
Т. І. Шинкар
У зв'язку із перебуванням судді Шинкар Т.І. у відпустці з 28.05.2022 по 12.06.2022 повний текст постанови складено у строк встановлений ч. 3 ст. 243 КАС України, однак підписаний повним складом суду 13.06.2022.