13 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/9701/21 пров. № А/857/4148/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Кузьмича С.М., Улицького В.З.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року у справі №140/9701/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області про визнання дії та бездіяльності протиправними (головуючий суддя першої інстанції - Димарчук Т.М., місце ухвалення - м. Луцьк, дата складання повного тексту - 12.11.2021),-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області у якому просить: визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за серпень 2021 року у розмірі посадового окладу без урахування доплат за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу; стягнути невиплачену у повному обсязі суддівську винагороду (доплату за вислугу років) за серпень 2021 року у сумі 13512,86 грн; встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення; допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що Указом Президента України «Про призначення суддів» № 13/2014 від 17.01.2014 його призначено на посаду судді Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим строком на 5 років.
Указом Президента України «Про переведення суддів» №43/2014 від 23.04.2014 позивача переведено у межах п'ятирічного строку з Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Згідно з наказом голови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.02.2021 № 01/02-04, на підставі ч. 5 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу, даний наказ є чинним у судовому порядку не скасованим та не оскарженим.
Отримавши за серпень 2021 року винагороду судді позивач дізнався про те, що розмір винагороди не відповідає розміру установленому Законом, а саме винагорода судді виплачена без щомісячних доплат за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу у зв'язку з чим позивач вважає, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення.
Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, безпідставно не виконує наказ Луцького міськрайонного суду Волинської області про встановлення позивачу надбавки за вислугу років, а також не застосовує до спірних правовідносини рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018, рішення Ради суддів України від 19.04.2019 №21.
Позивач вважає дії відповідача щодо не нарахування та виплати суддівської винагороди у повному обсязі протиправними, оскільки суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 за серпень 2021 року у розмірі посадового окладу без урахування щомісячної доплати за вислугу років. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області нарахувати та виплатити судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 щомісячну доплату за вислугу років за серпень 2021 року у розмірі 30 % посадового окладу за вказаний місяць.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідачем додана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема апелянт вказує на те, що Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області (далі - Управління, Держаудислужба відповідно) проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності ТУ, що належить до сфери управління ДСА, за період з 01.01.2019 по 31.12.2020, за наслідками якої складено встановлено, що в порушення частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), суддям, які не здійснюють правосуддя протягом 2020 року, зайво проведено нарахування та виплату доплати за стаж роботи і, як наслідок, зайво проведено сплату єдиного соціального внеску, що призвело до незаконних видатків. Так як, Управління вимагає забезпечити відшкодування на користь ТУ шкоди (збитків) на загальну суму 525860,35 грн, заподіяної внаслідок зайвої виплати доплати за стаж роботи суддям, які не здійснювали правосуддя протягом 2020 року, а також зменшити суму по розрахунках з бюджетом на 101405,51 грн зайвої сплати єдиного соціального внеску, тому на виконання листа-вимоги Управління відповідач було змушений з серпня 2021 року припинити нарахування та виплату доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу, в тому числі і позивачу. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що Указом Президента України «Про призначення суддів» №13/2014 від 17.01.2014 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим строком на 5 років.
Указом Президента України «Про переведення суддів» №43/2014 від 23.04.2014 позивача переведено у межах п'ятирічного строку з Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Згідно з наказом голови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.02.2021 № 01/02-04, на підставі ч. 5 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу.
З копій розрахункових листів за березень-липень 2021 року, вбачається, що судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 щомісячно виплачувалась суддівська винагорода до якої було включено посадовий оклад та доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу (18918, 00 грн ).
Отримавши за серпень 2021 року винагороду судді позивач дізнався про те, що розмір його винагороди не відповідає розміру установленому Законом, а саме винагорода судді виплачена без щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу у зв'язку з чим позивач вважає, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача недоплаченої суми суддівської винагороди, вважаючи, що зменшення встановленого статтею 135 Закону №1402-VIII розміру суддівської винагороди суперечить Конституції України, Закону «Про судоустрій і статус суддів» та рішенню Конституційного суду України від 04.12.2018 №11-р/2018.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що позивач не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто та не обумовлені його поведінкою, а тому має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12. 2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018(4062/15) у відповідності до наказу голови Луцького міськрайонного суду Волинської області за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу(щомісячно).
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 135 Закону України №1402, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону України №1402, суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат, зокрема за : вислугу років.
Частиною 3 ст. 135 Закону передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, тобто 63060 грн для позивача.
Конституцією України та спеціальними законодавчими актами визначено гарантії незалежності суддів, що є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Серед таких гарантій виділено: особливий порядок його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення та припинення повноважень; недоторканність та імунітет судді; незмінюваність судді; порядок здійснення правосуддя, таємниця ухвалення судового рішення; заборона втручання у здійснення правосуддя; відповідальність за неповагу до суду чи судді; функціонування органів суддівського врядування та самоврядування; забезпечення особистої безпеки судді, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх правового захисту; право судді на відставку, а також окремий порядок фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, зокрема надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Так, Рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VІІІ, за яким суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
В підпункті 3.4 Рішення Конституційного Суду України зазначено, що питання отримання суддею винагороди до проходження ним кваліфікаційного оцінювання регулюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VІІІ, а випадки, коли такий суддя не здійснює правосуддя, визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402.
Рішенням Конституційного Суду України, встановлено, що випадки нездійснення правосуддя поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом №1402 нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов'язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).
Суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018у справі №1-7/2018 (4062/15).
В зв'язку з чим, Рада суддів України зазначила, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15).
Питання оплати праці судді, зокрема отримання чи не отримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавство врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищий кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація.
Конституційний Суд України, в своєму рішенні зазначив, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини 10 статті 133 Закону №2453 у редакції №192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
Крім того, застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 підхід до об'єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та помірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до зауваження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
Суд звертає увагу, що Рада суддів України в Рішенні №21 від 19.04.2019 щодо права суддів на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) зазначила, що у пункті 3.4 Рішення від 04.12.2018 №11-р/2018, у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України зазначив, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосудця, то позбавлення судці цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
Конституційний Суд України зазначає, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України.
Конституційний Суд України, зазначає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону №2453 у редакції Закону №192 для цілей застосування окремих положень Закону №1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
Відповідно до частини другої статті 151-2 Конституції України рішення та висновки Конституційного Суду України є остаточними і обов'язковими до виконання. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів (пункти 3, 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 № 15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Положення частини 10 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону від 12.02.2015 №192-VIII, які визнані рішенням Конституційного Суду України від 04.12.2018 за №11-р/2018 не конституційними були тотожними за змістом положенням частини десятої статті 135 Закону №1402-VIII.
Рада суддів України рішенням від 19.04.2019 №21 вирішила: судді, яких відсторонено від здійснення правосуддя на підставі рішення Вищої ради правосуддя, та щодо яких застосовано дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом 4 частини першої статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов'язковим направленням до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації з подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердженням здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді, повинні здійснювати правосуддя після закінчення строку такого відсторонення. Суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 №11-р/2018у справі №1-7/2018(4062/15).
Крім того, пунктом 11 рішення XVIII чергового з'їзду суддів України від 11.03.2021 доручено Державній судовій адміністрації України, розпорядника бюджетних коштів вжити заходів щодо нарахування та виплати доплат суддям, які з незалежних від них причин не здійснюють відправлення правосуддя, відповідно до позицій Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018.
Згідно з підпунктами 2, 4 пункту 16-1розділу XV «Перехідні положення» Конституції України повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Такі судді можуть бути призначені на посаду судді в порядку, визначеному законом. Відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом.
Пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом.
Відповідно до абзацу шостого пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на п'ять років до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», повноваження якого припинилися із закінченням строку, на який його було призначено, може бути призначений на посаду за поданням Вищої ради правосуддя за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2, 4 пункту 16і розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя. Вища рада правосуддя ухвалює рішення щодо внесення Президентові України подання про призначення судці на посаду за результатами розгляду рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, до якої обов'язково додається особова справа (досьє) кандидата на посаду судді.
07.11.2019 набрав чинності Закон України від 16.10.2019 № 193-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» (далі -Закон № 193-ІХ), яким внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
У зв'язку із набранням чинності Законом №193-ІХ із 07.11.2019 припинено повноваження членів Комісії та на сьогодні відсутній повноважний склад цього органу.
Разом із тим підпунктом 3 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 679-ІХ, який набрав чинності 20.06.2020, визначено, що Вища рада правосуддя у період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ухвалює без рекомендації чи подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегією Вищої кваліфікаційної комісії суддів України було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді.
З матеріалів справи слідує, що рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01.02.2018 №8/зп-18 призначено кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема судді Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 .
Рішенням Комісії у складі колегії від 07.10.2019 №955/ко-19 суддю Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді.
Рішенням Вищої Ради Правосуддя від 19.11.2020 № 3197/0/15-20 було вирішено внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Луцького міськрайонного суду Волинської області.
Станом на дату звернення позивача до суду дане подання перебуває на розгляді у Президента України, що підтверджується листом Департаменту з питань звернень громадян Офісу Президента України №22/042222-03 від 22.10.2021.
З огляду на наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач перебуває на посаді судді Луцького міськрайонного суду Волинської області та не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від його волі, то він має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15).
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційні скарги задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Волинській області - залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2021 року у справі №140/9701/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді С. М. Кузьмич
В. З. Улицький