07 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/5833/21 пров. № А/857/3131/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Довгополова О.М.,
суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
з участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Івано-Франківський хлібокомбінат» до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
суддя (судді) в суді першої інстанції - Матуляк Я.П.,
час ухвалення рішення: 11:46:25,
місце ухвалення рішення - м. Івано-Франківськ,
дата складання повного тексту рішення: 04.01.2022,
Товариство з додатковою відповідальністю «Івано-Франківський хлібокомбінат» (далі - ТДВ «Івано-Франківський хлібокомбінат») звернулося в суд з позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.09.2021 № 006478/0701.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22.09.2021 за № 006478/0701. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 43968084, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Івано-Франківський хлібокомбінат» (код ЄДРПОУ 05495259, вул. С. Петлюри, 17, м. Івано-Франківськ, 76018) сплачений судовий збір в розмірі 19 072 (дев'ятнадцять тисяч сімдесят дві) гривні 62 копійки.
Рішення мотивоване тим, що доводи відповідача щодо відсутності реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Лідс Стейт» не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу. Вважає, що таке прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.
Представник апелянта у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити її з підстав, що у ній наведені.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що Товариство з додатковою відповідальністю "Івано-Франківський хлібокомбінат" є юридичною особою та перебуває на обліку у ГУ ДПС в Івано-Франківській області як платник податків і зборів.
ГУ ДПС в Івано-Франківській області проведено документальну планову виїзну перевірку податкового, валютного та іншого законодавства, про що складено акт за №4453/09-19-07-01/05495259 від 09.08.2021 (т.1 а.с.33-220).
Перевіркою встановлено ряд порушень, в тому числі пп. 14.1.36, пп.14.1.185, пп. 14.1.231 п.14.1 ст.14, п.44.6 ст.44, п.50.1 ст.50, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.189.1 ст.189, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.7 ст.201 ПК України.
Внаслідок виявлених перевіркою порушень податкового законодавства, з урахуванням заперечень позивача до акту перевірки, 22.09.2021 відповідач виніс та направив позивачу податкове повідомлення-рішення за №006478/0701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 1 017 206 грн., та застосовано штрафну (фінансову) санкцію (штраф) в розмірі 254 302 грн. (т.1 а.с.238-240).
Підставою для винесення вказаного податкового повідомлення-рішення слугував висновок відповідача про те, що позивачем до складу податкового кредиту віднесено суму ПДВ в сумі 999 989,7 грн. за операціями з ТОВ «Лідс Стейт», проведеними без мети настання реальних наслідків та отримання доходів, а з метою безпідставного заниження бази оподаткування податком на додану вартість, шляхом завищення податкового кредиту на вказану суму.
На думку відповідача, доказами відсутності реальності господарської операції є:
- відсутність документів для підтвердження транспортування придбаних товарів;
- ненадання інформації з якою метою придбавались товари у ТОВ «Лідс Стейт»;
- відсутність результатів проведених інвентаризацій за місцем зберігання ТМЦ придбаних у ТОВ «Лідс Стейт»;
- відсутність в ТОВ «Лідс Стейт» основних засобів, нерухомого майна, необхідної кількості трудових ресурсів необхідних для здійснення господарської діяльності (в тому числі зберігання товарів позивача);
- наявність інформації Офісу великих платників податків ДПС про неможливість фактичного здійснення ТОВ «Лідс Стейт» господарських операцій через відсутність складських приміщень;
- відсутність документів щодо походження товару (декларація виробника, сертифікати якості, сертифікати походження та ін.);
- позивачем на оформлені операції із придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Лідс Стейт» не надано жодних документів щодо якості та походження таких ТМЦ.
Не погоджуючись з таким податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).
Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Вимогами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Як передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Враховуючи наведене, суд дійшов вірного висновку, що право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: - фактичності придбання такого товару, тобто, реальності здійснення оподатковуваних операцій; - документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; - придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності та їх реалізації; - наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій; - наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); - наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.
Разом з тим, п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Вимогами абз. 5 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV(далі - Закон №996-ХІV) передбачено, що господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимогами частин 1, 2 статті 9 Закону № 996-ХІV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.
При цьому, як вірно зазначено судом, обов'язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного, право платника на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.
Разом з тим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях.
Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, та мають оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.
Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що право платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, перш за все, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість, суду необхідно з'ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) та їх реалізацією, спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами.
Оцінка господарських операціях повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому формальні помилки в первинних документах не повинні бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язки між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Згідно акта перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем приписів податкового законодавства з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Лідс Стейт», оскільки, як стверджує відповідач, надані документи первинного бухгалтерського обліку не підтверджують правильність визначених позивачем податкових зобов'язань.
Як встановлено судом, щодо правовідносин позивача з ТОВ «Лідс Стейт», висновки податкового органу полягають у тому, що в ході перевірки з'ясовано ряд фактів, які вказують на неможливість здійснення господарських операцій з ТОВ «Лідс Стейт», зокрема: відсутність документів для підтвердження транспортування придбаних товарів; ненадання інформації з якою метою придбавались товари у ТОВ «Лідс Стейт»; відсутність результатів проведених інвентаризацій за місцем зберігання ТМЦ придбаних у ТОВ «Лідс Стейт»; відсутність в ТОВ «Лідс Стейт» основних засобів, нерухомого майна, необхідної кількості трудових ресурсів необхідних для здійснення господарської діяльності (в тому числі зберігання товарів позивача); наявність інформації Офісу великих платників податків ДПС про неможливість фактичного здійснення ТОВ «Лідс Стейт» господарських операцій через відсутність складських приміщень; відсутність документів щодо походження товару (декларація виробника, сертифікати якості, сертифікати походження та ін.); позивачем на оформлені операції із придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Лідс Стейт» не надано жодних документів щодо якості та походження таких ТМЦ.
Згідно з даними ЄРПН ТОВ «Лідс Стейт» у період відображення взаємовідносин з позивачем не придбавало послуг з оренди складських та інших приміщень.
Як вказує відповідач, згідно листа Офісу великих платників ДПС від 11.08.2020, ймовірно встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «Лідс Стейт» господарських операцій через відсутність складських приміщень.
Позивачем на підтвердження реальності правовідносин з ТОВ «Лідс Стейт» до перевірки надано:
- договір поставки за №07-20 від 03.07.2020 згідно якого ТОВ «Лідс Стейт» зобов'язується поставити у власність покупця ТДВ «Івано-Франківський хлібокомбінат» товари, асортимент, кількість та ціна якого визначаються специфікацією (т.2 а.с.10-13);
- рахунок №1403-17/1 від 14.03.2017р. на суму 194865,00 грн;
- видаткові накладні згідно яких поставлено товар - цукор кристалічний (т.2 а.с.26-34);
- договір про надання послуг відповідального зберігання за №07-20 від 03.07.2020, згідно з яким ТОВ «Лідс Стейт» приймає на зберігання матеріальні цінності покупця (т.2 а.с.14-16);
- акти приймання передачі товару відповідно до договору відповідального зберігання (т.2 а.с.17-25).
Суму податку на додану вартість включено до податкового кредиту відповідного періоду, згідно податкових декларації з ПДВ за відповідні звітні періоди.
Окрім того, в ході розгляду справи представником позивача на вимогу суду долучено наступні докази:
- акти надання послуг до договору про надання послуг відповідального зберігання (т.2 а.с.147-163);
- товарно-транспортні накладні згідно з якими позивач в листопаді 2021 року здійснював транспортування придбаного цукру зі складу ТОВ «Лідс Стейт» (місця зберігання предмету договору поставки) (т.2 а.с.164-170);
- накладні на переміщення придбаного цукру зі складу у м. Києві до кондитерських та хлібопекарських цехів позивача (т.2 а.с.176-229);
- акти приймання-передачі товару до договору про надання послуг відповідального зберігання (т.2 а.с.230-237);
- якісні посвідчення та протоколи випробувань продукції при виробництві якої використано позивачем придбаний цукор (т.2 а.с.238-247);
- оборотно-сальдову відомість по рахунку 201 за період з 01.11.2021 по 30.11.2021 (т.2 а.с.248).
Враховуючи наведене, суд дійшов вірного висновку про те, що реальність господарських операції між позивачем та ТОВ «Лідс Стейт» підтверджуються наданими до перевірки та до матеріалів справи доказами.
Зазначені господарські операції підтверджуються:
- видатковими накладними, які містять інформацію про номер накладної та дату її складання, договори, на підставі яких здійснювалась поставка товару/надання послуг зберігання, постачальника та одержувача товару, найменування, одиниці виміру, кількість та вартість (за одиницю та загальну вартість) товару, суму ПДВ.
- товарно-транспортними накладними, які містять інформацію про номер товарно-транспортної накладної та дату здійсненої операції з перевезення вантажу, транспортний засіб, яким здійснено перевезення, замовника послуг з перевезення, перевізника та водія, який здійснив перевезення, вантажовідправника та вантажоодержувача, маршрут (пункти навантаження та розвантаження), відомості про вантаж. Всі товарно-транспортні накладні скріплені підписами та печатками уповноважених сторін.
Крім того, надані позивачем накладні на переміщення придбаного цукру зі складу у м. Києві до кондитерських та хлібопекарських цехів позивача, якісні посвідчення та протоколи випробувань продукції при виробництві якої використано позивачем придбаний цукор, оборотно-сальдова відомість по рахунку 201 за період з 01.11.2021 по 30.11.2021, свідчать про використання предмету договору в господарській діяльності товариства.
Як вірно зазначено судом, відсутність у підприємства-контрагента умов, необхідних для здійснення господарської операції, само по собі не свідчить про нереальність господарських операцій, адже підприємство - надавач послуг може здійснювати реальні господарські операції та не обов'язково має бути виробником товару (послуги, робіт) і за відсутності дослідження первинних документів підприємства-контрагента висновки про нереальність господарських операцій такого підприємства є передчасними.
Отже, сама по собі відсутність необхідних матеріальних чи трудових ресурсів у контрагента платника податків не є безумовним свідченням нереальності господарської операції, оскільки їх наявність або відсутність (ресурсів) у господарюючих суб'єктів не має правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними правочинами.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 12 грудня 2019 року по справі № 814/1439/17.
Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни може мати правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції. Будь-яка неправомірна діяльність контрагента (наприклад, відсутність основних засобів, не подання звітності до контролюючого органу, продаж товарів відмінних від придбаних) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податків, який у повному обсязі виконав передбачені податковим законодавством зобов'язання, які підтверджено документально.
Судом також враховано, що в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність у постачальника товарів та послуг виробничих потужностей, приміщень, транспортних засобів.
Відтак колегія суддів вважає вірними висновки суду, що доводи відповідача про те, що позивачем здійснювались нереальні операції, не відповідають фактичним обставинам, оскільки оцінка відповідачем виконання умов господарських відносин та фактичне заперечення його виконання сторонами правочину не може бути заснована на поверховому аналізі відомостей з інформаційних систем по контрагентам, без дослідження фактичного руху активів.
Разом з тим, чинне законодавство України не зобов'язує платника податків при закупівлі товарів у контрагентів, встановлювати джерело походження цих товарів за їх ланцюгом і не пов'язує це з можливістю віднесення витрат з придбання у фізичних осіб-підприємців до складу витрат підприємства відповідного періоду з метою визначення результатів до оподаткування. Підприємство самостійно визначає для себе коло партнерів в різних сферах господарської діяльності, воно не обмежено будь-якими організаційно-правовими формами підприємницької діяльності. Правомірність набуття у власність постачальником товару, поставку якого він здійснює, належить виключно до його відповідальності і жодним чином не може стосуватись покупця. Крім того, в акті перевірки не міститься жодного посилання на проведення зустрічних перевірок або перевірок вказаних суб'єктів господарювання.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду, що в даному випадку позивачем надано весь необхідний перелік документів первинного бухгалтерського обліку, що свідчать про реальність вчинення господарських операцій між сторонами договору та про настання змін в майновому стані позивача, що само по собі спростовує висновки контролюючого органу про фіктивність таких операцій.
З наданих позивачем первинних документів встановлено, що діяльність позивача відповідає умовам укладених договорів, свідчить про наявність господарських цілей при здійсненні господарських операцій. На підтвердження виконання господарських операцій позивачем було надано копії договорів, податкових накладних, видаткових накладних.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.09.2021 за № 006478/0701.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2021 року у справі № 300/5833/21 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя О. М. Довгополов
судді Л. Я. Гудим
В. В. Святецький
Повне судове рішення складено 13.06.2022.