13 червня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/15674/21 пров. № А/857/6554/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 березня 2022 року у справі № 140/15674/21 за адміністративним позовом Громадянина Федеративної демократичної республіки Ефіопія ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя в 1-й інстанції -Андрусенко О.О.,
час ухвалення рішення - 15.03.2022 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
Громадянин Федеративної демократичної республіки Ефіопія ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - УДМС України у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу від 24.11.2021 №120; зобов'язання оформити документи для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, перебуваючи у Волинському пункті тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства, звернувся до відповідача із заявою про визнання біженцем в Україні, у зв'язку із чим був документований довідкою про звернення за захистом від 04.11.2021 №2021LT0037. Повідомленням УДМС України у Волинській області від 26.11.2021 №21 проінформовано, що позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту в Україні, зазначивши про відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", підставою видачі повідомлення є наказ №120 від 24.11.2021.
Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним та необґрунтованим з наступних підстав.
Вказує, що спочатку він приїхав з Тиграя (Ефіопія ) в Україну, щоб отримати вищу освіту; після приїзду в Україну не клопотав про притулок, тому що був у безпеці у своїй рідній країні. Однак, починаючи з листопада 2020 Ефіопія в супроводі Еритреї розпочала війну геноциду проти його етнічної групи Тегару, у зв'язку з чим позивач не може повернутися ні в Тіграй , ні в Ефіопію через геноцид. Зазначає, що його співвітчизників розстрілювали на вулицях, вбивали в церквах і мечетях, жінок і матерів гвалтували і вкрали як рабинь. Окрім фізичних актів насильства, будь-який вхід до Тиграю повністю заблокований, немає допомоги, немає відкритого проїзду для журналістів, немає доріг, немає їжі, Ефіопія ініціювала відключення зв'язку, також відключивши всі стільникові мережі та Wi-Fi. За межами регіону, у таких місцях як Аддіс-Абеба, Тегару переслідують і піддають позасудовим арештам, тисячі Тегару сидять у в'язниці лише за свою етнічну приналежність, і їх легко помітити через їхні етнічні відмінності. Зазначає, що коли розмовляє амхарською позивач має чіткий акцент на тигріньї, який би попередив інших про його етнічну приналежність. Так само Ефіопія стежить за в'їздом і виїздом Тегару на всіх літаках, Тегару заборонено залишати країну. Зазначає, якщо він повернеться додому, то його заарештують після виходу з літака, особливо через його іноземну освіту та досвід. Також зауважує, що його брат, який живе в столиці Ефіопії, Аддіс-Абебі , був його спонсором і оплачував його освіту, після початку війни в Ефіопії його брата заарештували, і позивач не знає його місцеперебування чи статус.
У зв'язку з наведеним позивач просить притулку в Україні, бо боїться повернутися до Ефіопії через свою безпеку, вважає, що йому загрожує небезпека через його етнічну приналежність до Тиграй, його можуть вбити, тому не може приєднатися до своєї сім'ї в Тиграї, оскільки це зона активних бойових дій і там сильний голод.
Також зазначає, що відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на попередній стадії приймається виключно в тому випадку, якщо заява є очевидно необгрунтованою, тобто в якій взагалі відсутні посилання на існування у заявника побоювань стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, і які можуть бути оцінені як підстави для визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також у випадку, коли заявник видає себе за іншу особу, або повторно звертається із аналогічною заявою вже після того, як йому вже було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Водночас оцінка обґрунтованості та реальності наведених заявником побоювань стати жертвою переслідувань в країні своєї громадянської належності, повинна здійснюватися міграційними органами вже на стадії після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 15 березня 2022 року у справі № 140/15674/21 позовні вимоги задоволено повністю.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивач є громадянином Ефіопії, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , національність - ефіоп, сповідує християнство, неодружений, освіта - середня, рідна мова - тигринья, володіє мовами амахарік та англійською. Щодо трудової діяльності на території країни громадянської належності - то позивач після закінчення школи працював водієм таксі. З анкети заявника вбачається, що ані він, ані його близькі родичі ніколи не були членами жодних політичних, релігійних або громадських організацій. В країні походження залишилися батьки та брат заявника.
Щодо виїзду з країни громадянської належності позивач надав наступну інформацію: з Ефіопії виїхав у липні 2021 авіаційним сполученням транзитом через ОАЕ до України на підставі паспортного документу та оформленої візи, на запрошення Білоцерківського аграрного національного університету з метою навчання. Посвідку на тимчасове проживання не отримував.
Як вбачається з рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці, заявник, діючи в складі групи осіб, о 15 год. 00 хв. 30.08.2021 вчинив незаконне перетинання державного кордону із України в Румунію, поза пунктами пропуску через державний кордон України, без документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з території України, на напрямку 743 прикордонного знаку, що в районі Берегометської об'єднаної територіальної громади, Вижницького району Чернівецької області на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби "Фальків", внаслідок чого 28.08.2021 року о 12 год. 10 хв. був затриманий Прикордонною поліцією Румунії на території Румунії на відстані близько 1000 м. від лінії державного кордону в районі н.п. Стража, повіту Сучава. Зі змісту рішення суду вбачається, що у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу та він знаходиться на території України з порушенням вимог міграційного законодавства. Також суд вирішив затримати громадянина Ефіопії з поміщенням до Волинського ПТПІ.
Перебуваючи у ПТПІ позивач звернувся з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до УДМС у Волинській області, в якій просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, посилаючись на причини особистого характеру.
Вказує, що шукач захисту відразу не звернувся за захистом на території України, як це передбачено частиною першою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Впродовж певного часу перебування на території України не виявив бажання звертатись за захистом в Україні, натомість, особисто заявником повідомлено під час співбесіди що він мав намір потрапити до Румунії з метою працевлаштування. Після невдалої спроби мігрувати (серпень 2021) в порядку реадмісії був повернутий в Україну та поміщений до ВПТПІ.
Отже, така поведінка позивача, та те, що він не одразу звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, може свідчити про відсутність у особи обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому, мотив звернення із вище згаданою заявою може бути іншим, зокрема, пошук легалізації, а не отримання захисту.
Щодо історії власного переслідування, то виходячи з матеріалів співбесіди, можна дійти висновку, що вона, як така відсутня, тому, що особисто заявника ніхто ні за що не затримував, йому не погрожували та не переслідували. Основною причиною через яку він залишив країну походження назвав військові події, які відбуваються на території півночі країни у провінції Тиграй.
Щодо побоювання зазнати певних переслідувань, твердження заявника носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації. Також заявник не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини могли бути пов'язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
За результатами аналізу матеріалів клопотання шукача захисту було встановлено, що клопотання особи є необґрунтованим, тобто заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Зазначене підтверджується наступними фактами, а саме:
- виїзд заявника з Ефіопії був пов'язаний з навчанням (за клопотанням Білоцерківського аграрного національного університету, посвідкою на тимчасове проживання документований не був, бо в університеті він так і не з'явився), а не з обґрунтованими побоюваннями зазнати переслідування за конвенційними ознаками визначення статусу біженця або ж особою, яка потребує додаткового захисту. За матеріалами особової справи встановлено, що шукач захисту ніколи не зазнавав переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Матеріали особової справи шукача захисту також не містять належної доказової бази, яка б вказувала на його участь у політичних, релігійних, військових або громадських організаціях на території Ефіопії. Зауважує, що після прибуття в Україну, до навчання шукач захисту так і не приступив, натомість зробив спробу нелегального перетину кордону з України в Румунію з метою заробити гроші, про що він повідомляє у співбесіді. Україну Зекаріяс обрав не тому, що бажає отримати захист саме тут, а тому, що це був для нього найпростіший варіант виїзду з Ефіопії ;
- заявник стверджує, що під час проживання на території країни громадянської належності він особисто не зазнавав погроз з боку представників влади через те, що він народився і до закінчення школи проживав у провінції Тиграй. Після закінчення школи, вісім років тому, заявник разом з мамою та братом переїхали у Аддис-Абебу з метою працевлаштування, про що він чітко зазначає у протоколі співбесіди. Батько залишився проживати в провінції Тиграй, бо не захотів залишати власний будинок без нагляду але, зі слів шукача захисту, батькові також ніхто не погрожував. Проживаючи в Аддис-Абеба заявник працював таксистом і отримував 200 доларів заробітної плати на місяць, а це, в свою чергу, не може підтвердити переслідування тиграйців, адже особи, які працюють таксистами вільно пересуваються.
Також шукач захисту повідомив, що пів року тому його брата заарештували, але він з ним не спілкується і що наразі з ним відбувається йому невідомо. Будь-яких підтверджуючих цей факт документів не надав.
Не менш важливим є той факт, що заявник самостійно виготовив паспортний документ та візу, незважаючи на те, що він народився у провінції Тиграй, що свідчить про те, що він міг і користувався захистом своєї держави. Зауважує, що заявник надав копію сертифікату про своє народження виданого 05.12.2019. Орган, який видав документ на бланку не вказаний, печатка установи нечітка, що викликає сумніви в автентичності вказаного документу.
Водночас проведеним аналізом тверджень заявника неможливо підтвердити або спростувати правдоподібність наданих елементів, шукач захисту не надав достатньо деталізованої інформації, жодних документальних доказів або обґрунтованих усних тверджень стосовно повідомлених фактів. Конфлікт, про який повідомив заявник не пов'язаний із обґрунтованими побоюваннями зазнати переслідування за конвенційними ознаками біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту.
Також вказує, що згідно інформації по країні походження, ситуація на території Ефіопії характеризується стабільною, основоположні права та свободи людини не порушуються та захищаються.
Відповідно до частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необгрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання.
З огляду на вищенаведене та за матеріалами особової справи не встановлено жодної обставини, яка б давала підстави для визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зокрема, в поданій заяві відсутні посилання на матеріали, які підтверджують обгрунтованість побоювань зазнати переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця або серйозної шкоди життю або свободі у разі добровільного повернення до країни громадянської належності.
На підставі вищевикладеного, вважає, що відмова в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Ефіопії на установчі дані ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була прийнята у відповідності до норма чинного законодавства та з урахуванням всіх обставин по справі.
Просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 березня 2022 року у справі № 140/15674/21 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Відповідно до ч.1 ст.309 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що прийняте відповідачем на стадії попереднього розгляду заяви позивача рішення про відмову в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підлягає скасуванню як таке, що прийняте всупереч положенням законодавства, які регламентують порядок і підстави прийняття такого рішення.
Враховуючи те, що наведені відповідачем підстави для відмови позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, були досліджені під час судового розгляду і визнані судом неправомірними, а інших підстав для такого рішення за матеріалами справи немає і відповідач на їх наявність не вказує, тому суд першої інстанції вважає, що у відповідача є обов'язок з прийняття стосовно позивача рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, на підставі матеріалів особової справи № 2021LT0037, що Волинським пунктом тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - Волинський ПТПІ) на адресу УДМСУ у Волинській області (вх.№4798/1/0701-21 від 01.11.2021) направлено письмову заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Ефіопії ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та копію рішення Пергштотравневого районного суду м. Чернівці про його затримання та поміщення до Волинського ПТПІ з метою ідентифікації його особи.
04.11.2021 УДМСУ у Волинській області видано позивачу довідку про звернення за захистом в Україні №013303 та здійснено реєстрацію заявника, про що свідчить реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 05.11.2021.
Наказом УДМСУ у Волинській області від 24.11.2021 №120 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Ефіопії ОСОБА_6 ", прийнятим на підставі письмового висновку від 23.11.2021, позивачу відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Повідомленням від 26.11.2021 №21 УДМС України у Волинській області проінформувало позивача про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Вважаючи наказ УДМС України у Волинській області від 24.11.2021 №120 необґрунтованим та протиправним, позивач звернувся за захистом прав та інтересів із цим позовом до суду.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671-VI).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону №3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону №3671-VI додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.
Пунктом 13 статті 1 Закону №3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з частинами першою і другою статті 5 Закону №3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною п'ятою статті 5 Закону №3671-VI передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Відповідно до частини шостої статті 5 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Так, за змістом частини першої статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з частиною шостою статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Як підтверджено матеріалами справи, позивач є громадянином Ефіопії, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , національність - ефіоп, сповідує християнство, неодружений, освіта - середня, рідна мова - тигринья, володіє мовами амахарік та англійською. Щодо трудової діяльності на території країни громадянської належності - то позивач після закінчення школи працював водієм таксі. З анкети заявника вбачається, що ані він, ані його близькі родичі ніколи не були членами жодних політичних, релігійних або громадських організацій. В країні походження залишилися батьки та брат заявника.
Щодо виїзду з країни громадянської належності позивач надав наступну інформацію: з Ефіопії виїхав у липні 2021 авіаційним сполученням транзитом через ОАЕ до України на підставі паспортного документу та оформленої візи, на запрошення Білоцерківського аграрного національного університету з метою навчання. Посвідку на тимчасове проживання не отримував.
Як вбачається з рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці, заявник, діючи в складі групи осіб, о 15 год. 00 хв. 30.08.2021 вчинив незаконне перетинання державного кордону із України в Румунію, поза пунктами пропуску через державний кордон України, без документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з території України, на напрямку 743 прикордонного знаку, що в районі Берегометської об'єднаної територіальної громади, Вижницького району Чернівецької області на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби "Фальків", внаслідок чого 28.08.2021 року о 12 год. 10 хв. був затриманий Прикордонною поліцією Румунії на території Румунії на відстані близько 1000 м. від лінії державного кордону в районі н.п. Стража, повіту Сучава. Зі змісту рішення суду вбачається, що у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу та він знаходиться на території України з порушенням вимог міграційного законодавства. Також суд вирішив затримати громадянина Ефіопії з поміщенням до Волинського ПТПІ.
Перебуваючи у ПТПІ позивач звернувся з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до УДМС у Волинській області, в якій просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, посилаючись на причини особистого характеру.
Апеляційний суд враховує, що шукач захисту відразу не звернувся за захистом на території України, як це передбачено частиною першою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Впродовж певного часу перебування на території України не виявив бажання звертатись за захистом в Україні, натомість, особисто заявником повідомлено під час співбесіди що він мав намір потрапити до Румунії з метою працевлаштування. Після невдалої спроби мігрувати (серпень 2021) в порядку реадмісії був повернутий в Україну та поміщений до ВПТПІ.
Щодо побоювання зазнати певних переслідувань, твердження заявника носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації. Також заявник не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини могли бути пов'язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
За результатами аналізу матеріалів клопотання шукача захисту було встановлено, що клопотання особи є необґрунтованим, тобто заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Зазначене підтверджується наступними фактами, а саме:
- виїзд заявника з Ефіопії був пов'язаний з навчанням (за клопотанням Білоцерківського аграрного національного університету, посвідкою на тимчасове проживання документований не був, бо в університеті він так і не з'явився), а не з обґрунтованими побоюваннями зазнати переслідування за конвенційними ознаками визначення статусу біженця або ж особою, яка потребує додаткового захисту. За матеріалами особової справи встановлено, що шукач захисту ніколи не зазнавав переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Матеріали особової справи шукача захисту також не містять належної доказової бази, яка б вказувала на його участь у політичних, релігійних, військових або громадських організаціях на території Ефіопії. Зауважує, що після прибуття в Україну, до навчання шукач захисту так і не приступив, натомість зробив спробу нелегального перетину кордону з України в Румунію з метою заробити гроші, про що він повідомляє у співбесіді. Україну Зекаріяс обрав не тому, що бажає отримати захист саме тут, а тому, що це був для нього найпростіший варіант виїзду з Ефіопії ;
- заявник стверджує, що під час проживання на території країни громадянської належності він особисто не зазнавав погроз з боку представників влади через те, що він народився і до закінчення школи проживав у провінції Тиграй. Після закінчення школи, вісім років тому, заявник разом з мамою та братом переїхали у Аддис-Абебу з метою працевлаштування, про що він чітко зазначає у протоколі співбесіди. Батько залишився проживати в провінції Тиграй, бо не захотів залишати власний будинок без нагляду але, зі слів шукача захисту, батькові також ніхто не погрожував. Проживаючи в Аддис-Абеба заявник працював таксистом і отримував 200 доларів заробітної плати на місяць, а це, в свою чергу, не може підтвердити переслідування тиграйців, адже особи, які працюють таксистами вільно пересуваються.
Також шукач захисту повідомив, що пів року тому його брата заарештували, але він з ним не спілкується і що наразі з ним відбувається йому невідомо. Будь-яких підтверджуючих цей факт документів не надав.
Не менш важливим є той факт, що заявник самостійно виготовив паспортний документ та візу, незважаючи на те, що він народився у провінції Тиграй, що свідчить про те, що він міг і користувався захистом своєї держави.
Таким чином, причини, які позивач вказує, щоб залишитись в Україні, не пов'язані з побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та не відповідають критеріям, визначеним пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки позивач не обґрунтував свої побоювання стати жертвою переслідування конкретними фактами та доказами.
Як вбачається з анкети позивача, позивач безперешкодно та легально виїхав за межі території країни громадянської належності, адже мав дозвіл влади на виїзд з країни.
У даному контексті суд зауважує, що, людина, якій загрожує небезпека не буде вирішувати питання вибору місця проживання, а змушена шукати притулку для найскорішого захисту свого життя, що є втіленням інстинкту самозбереження притаманному кожній людині.
Крім того, позивачем не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень з урахуванням вищевикладених критеріїв про причини, з яких він не може повернутися в країну своєї громадянської належності, достовірних доказів та аргументованих пояснень про факти переслідування саме його на батьківщині та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань, що свідчить про відсутність належного обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань за будь-якою з конвенційних ознак та про неможливість користуватися захистом країни свого походження.
Доводи позивача ґрунтуються лише на суб'єктивних твердженнях, непідкріплених будь-якими доказами, що ставить під сумніви правдивість наданої ним інформації, є необґрунтованими та недоведеними.
Як вбачається з матеріалів справи, звернення до органів ДМС пов'язане не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно з пошуком шляхів легалізації в країні з кращою економічною ситуацією.
Якщо особа переїжджає виключно через економічні причини, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.
Таким чином, у розумінні пункту 62 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу визначення статусу біженців (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженця) УВКБ ООН позивача можна класифікувати мігрантом, тобто особою, яка з причин, що відрізняється від умов, які містяться у визначенні "біженець", добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці. Це може бути пов'язано з бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру.
Водночас, правовідносини, пов'язані з в'їздом іноземців на територію України для вирішення особистих питань (пошуком кращих економічних та соціальних умов життя) є сферою правового регулювання Законів України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про імміграцію» з відповідним набуттям правових статусів у порядку, визначеному цими Законами, а не Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
З аналізу особової справи позивача можна дійти висновку, що він не обґрунтував наявність достовірних, правдоподібних, а також переконливих фактів щодо особистої неможливості перебування на території країни походження. Під час перебування на батьківщині та поза межами країни своєї громадянської належності заявник не зазнавав жодних переслідувань за ознаками раси, національності та громадянства (підданства).
Позивачем не надано жодних доказів та фактів здійснення над ним фізичного насильства, або здійснення будь-якого тиску відповідних органів країни походження, що унеможливлювало б його перебування на території країни походження.
За матеріалами особової справи не спостерігаються елементи переслідування або дискримінації особи в країні громадянської належності. Стосовно шукача захисту ніколи не висувалися офіційні звинувачення за політичними мотивами в країні громадянської належності.
За наведеного, на думку суду, відсутні підстави вважати, що позивач може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, відтак оскаржуване рішення суду відповідно до вимог статті 317 КАС України підлягає скасуванню з одночасним прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав.
Підстав для розподілу судових витрат у відповідності до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області задовольнити.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 15 березня 2022 року у справі № 140/15674/21 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення складено 13.06.2022 року