"01" червня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/3414/21
Господарський суд Одеської області у складі:
судді С.В. Літвінова
при секретарі Т.О. Липі
розглянувши справу за позовом Керівника Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону; (вул. Пушкінська, 11-Б, Білгород-Дністровський, Одеська область, 67707) в особі, якою є Міністерство оборони України (пр-т Повітрофлотський, 6, Київ 168, 03168); в особі, якою є Білгород-Дністровська квартирно-експлуатаційна частина району (вул. Лікарняна, 1а, Білгород-Дністровський, Одеська область, 67701) до відповідача: 1. Бородінська селищна рада Болградського району Одеської області (вул. Миру, буд.132, с.Бородіно, Тарутинський район, Одеська область,68540); 2. Державний реєстратор Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області Димитренко Дмитро Володимирович (вул. Вернера Крістіана, буд. 84, Сарата, Саратський район, Одеська область, 68200) про визнання незаконними та скасування рішень, витребування земельних ділянок
Представники сторін:
від прокуратури: Балишев М.В.: по довіреності;
від позивача МОУ: Добров Ю.І, довіреність
від позивача КЕЧ: Турченко О.В, довіреність
від відповідачів: не з'явився;
Керівник Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратура у військовій та оборонній сфері Південного регіону звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та в особі Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційни частини району до Бородінської селищної ради Болградського району Одеської області та до Державного реєстратора Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області Димитренко Дмитра Володимировича, в якому просить господарський суд про:
- визнати незаконним та скасувати рішення Бородінської селищної ради Белградського району Одеської області від 28.05.2021 № 125-VIII “Про прийняття земельних ділянок товарно сільськогосподарського виробництва з земель державної власності у комунальну власність Бородінської селищної територіальної громади Одеської області” щодо 3 земельних ділянок загальною площею 300,0091 га за кадастровими номерами: 5124780700:01:002:0349, 5124780700:01:002:0350, 5124780700:01:002:0351.
- скасування рішення державного реєстратора Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області Димитренко Дмитра Володимировича щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) про реєстрацію права комунальної власності Бородінської селищної ради Белградського району Одеської області на земельні ділянки, а саме рішення за: індексним № 58631227 від 09.06.2021 щодо земельної ділянки за кадастровим номером 5124780700:01:002:0349; індексним № 58631805 від 09.06.2021 щодо земельної ділянки за кадастровим номером 5124780700:01:002:0350; індексним № 58632768 від 09.06.2021 щодо земельної ділянки за кадастровим номером 5124780700:01:002:0351.
- витребувати у Бородінської селищної ради Белградського району Одеської області (вул. Миру, 132, сел. Бородіно, Белградського району Одеської області, 68540, ідентифікаційний код 04379203) на користь держави в особі Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 00034022) земельні ділянки загальною площею 300,0091 га, за такими кадастровими номерами:5124780700:01:002:0349 площею 121,9645 га;5124780700:01:002:0350 площею 75,5146 га; 5124780700:01:002:0351 площею 102,53 га.
Ухвалою суду від 29.11.2021 відкрито провадження у справі.
21.12.2021 р. Бородінською радою реалізовано право на подачу відзиву, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Обґрунтовуючи підстави, які суд має врахувати для відмови у задоволенні позову, відповідач посилається на те, що:
- Прокурором не доведено належними та допустимими доказами факт нездійснення чи неналежного здійснення захисту інтересів держави Міністерством оборони України та Білгород-Дністровською КЕЧ, а у керівника прокуратури відсутні повноваження на здійснення представництва інтересів держави;
- у Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської КЕЧ відсутнє дійсне право землекористування спірними земельними ділянками, яке було б підтверджено або в силу вимог закону (раніше діючого ЗК УРСР та ЗК України станом на теперішній час) або правовстановлюючими документами, яке, в свою чергу, не може підлягати захисту в судовому порядку;
- прийняттю рішення Бородінською селищною радою Болградського району Одеської області від 28.05.2021 р. № 125-VIII “Про прийняття земельних ділянок товарно сільськогосподарського виробництва з земель державної власності у комунальну власність Бородінської селищної ради територіальної громади Одеської області” передував комплекс заходів, спрямованих на встановлення власників земельних ділянок та дослідження і врахування правового статусу земель, розташованих в межах Бородінської селищної ради;
- відповідно до відомостей з Державного земельного кадастру, спірні земельні ділянки станом на день прийняття оскаржуваного рішення відносились до державної форми власності із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, вид використання - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а отже, спірні земельні ділянки не відносились до категорії земель - землі оборони;
- у листі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.07.2021 р. № 18-150.4-5126/2-21 із посиланням на розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації від 05.05.2005 р. № 101/А-2005, яким вилучено земельну ділянку військового полігону площею 23253,17 га та передано її у землі запасу Веселодолинської сільської ради, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 р. у справі № 2-а-3436/08/1570 та статті 125,126 ЗК України зазначено, що Білгород-Дністровською КЕЧ право постійного користування земельною ділянкою не зареєстровано.
28.12.2021 р. до Господарського суду Одеської області надійшла відповідь Білгород-Дністровської КЕЧ на відзив відповідача, в якій просить відхили доводи, викладені у відзиві.
29.12.2021 р. до Господарського суду Одеської області надійшла відповідь Міністерства на відзив відповідача, в якому, зокрема із посиланням на встановлені судами у адміністративній справі № 2-а-3436/08/1570 та господарській справі № 5017/3705/2012 обставини, просить відхилити викладені у відзиві доводи, оскільки землі Тарутинського військового полігону віднесені до державної власності, право постійного користування якими залишається за Міністерством оборони України.
30.12.2021 р. Прокурором подано відповідь на відзив, в якій: із посиланням на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палата Верховного Суду від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18, положення статті 23 Закону України “Про прокуратуру” заперечує проти викладених у відзиві доводів відповідача стосовно того, що Прокурором не доведено належними та допустимими доказами факт нездійснення чи неналежного здійснення захисту інтересів держави Міністерством оборони України та Білгород-Дністровською КЕЧ; із посиланням на статтю 75 ГПК України, адміністративну справу № 2-а-3436/08/1570 (постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2021 р., залишену без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.04.2014 р. у справі № К/9991/43671/12) та господарську справу № 5017/3705/2012 (рішення Господарського суду Одеської області від 26.05.2017 р., залишене в силі постановою Верховного Суду від 29.11.2019 р.) зазначає про преюдиціальність факту віднесення земель Тарутинського загальновійськового полігону до державної власності (цільове призначення - землі оборони), право постійного користування якими залишається за Міністерством оборони України.
Крім того, додатково посилається на господарську справу № 5017/3705/2012, в ході розгляду якої встановлено, що земельні ділянки із кадастровими номерами: 5124780700:01:002:0349, 5124780700:01:002:0350, 5124780700:01:002:0351 відносяться до земель оборони (земельні ділянки із кадастровими номерами вказані у прикінцевих положеннях договорів оренди, які, в свою чергу, були предметом розгляду господарської справи № 5017/3705/2012).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.01.2022 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі № 916/3414/21.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.02.2022 р. закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 28.02.2022р.
28.02.2022р. судове засідання не відбулось, у зв'язку з запровадженням 24.02.2022 воєнного стану указом Президента України № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, який 14.03.2022 згідно указу Президента України № 133/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” продовжено до 25.04.2022.
02.03.2022 року Рада Судів України опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, з урахуванням яких Рішенням зборів суддів Господарського суду Одеської області від 14.03.2022 року, оформленого протоколом №916-2/2022 рекомендовано суддям: продовжити розгляд справ раніше знятих з розгляду, зокрема, з участю учасників справ у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з урахуванням думки учасників справ; відкладати підготовчі та судові засідання в межах розумного строку відповідно до статті 114 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності повідомлення учасників справи або за наявності їх клопотання про це із посиланням на перешкоджання їх явки у зв'язку із введенням воєнного стану; здійснювати розгляд справ у письмовому провадженні; продовжити видачу судових наказів у наказному провадженні; продовжити видачу наказів на виконання судових рішень, що набрали законної сили.
Отже, у звязку із перебуванням судді Літвінова С.В. у відпустці з 28.02.2022 по 08.04.2022, а також враховуючи вимоги ст. 3 Конституції України, господарський суд, ухвалою від 12.04.2022 призначив справу №916/3414/21 до розгляду на 27.04.2022.
Ухвалою суду від 27.04.2022 відкладно розгляд справи на 01.06.2022
Прокурор Білгород-Дністровської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону підтримав заявлені позовні вимоги та наполягав на задоволенні заявлених вимог.
Представники позивачів позовні вимоги заявлені прокурором підтримали в повному обсязі.
Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, про місце, дату та час судових засідань повідомлявся судом за юридичною адресою яка зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджено поштовими повідомленнями про отримання ухвал.
Письмового відзиву від Державного Реєстратора до Господарського суду Одеської області не надходило, у зв'язку з чим у відповідності до частини 9 статті 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У судовому засіданні 01.06.2022р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
Постановою Ради народних комісарів УРСР від 18.12.1945 р. № 2002/063 “Об отводе 20000 га земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов Измаильской области для организации артполигона ОДВО” вирішено відвести на території зазначених районів під окружний артполігон Одеського військового округу 20000 га землі.
Постановою Ізмаїльського обласного виконавчого комітету та бюро обкому від 12.02.1946 р. № 53/9-ОП затверджено перелік організаційних заходів, необхідних для здійснення в натурі передачі земель Одеському військовому округу га переселення у зв'язку з цим селянських господарств.
Рішенням засідання Ізмаїльського обласного виконкому від 10.06.1946 р. № 7 затверджено акт обласної комісії від 10.06.1946 р. про передачу земельної ділянки площею 23600 га під навчальний артилерійський полігон Одеського військового округу в натурі за рахунок земель Саратського, Тарутинського, Бородинського, Староказачанського та Арцизького районів. При цьому, в акті від 10.06.1946 р. зазначено, що при відводі земель в натурі, у зв'язку з рельєфом місцевості (з метою включення деяких висотних пунктів) виникла необхідність у збільшенні площі артполігону, у зв'язку з чим фактично відведено під полігон на 3600 га більше, ніж було передбачено проектом, що було узгоджено районними організаціями.
Тарутинською районною державною адміністрацією 05.05.2005 р. відповідно до статті 13 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, статей 17,141,149; пунктів 3,5,12 розділу Х Земельного кодексу України, згідно з директивою Міністерства оборони України від 29.01.2004 р. № 115/1/01 та Наказом командувача військами Південного оперативного командування від 16.02.2004 р. № 67 “Про розформування військової частини А-1366” прийнято розпорядження № 101/А-2005 “Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради”.
Розпорядженням Тарутинської районної державної адміністрації від 14.12.2005 р. № 368/А-2005 внесено зміни до розпорядження №101/А-2005 та пункт 1 викладено в наступній редакції: “припинити право користування земельною ділянкою площею 23253,17 га, яка була надана в користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради та перевести її до остаточного вирішення земельних суперечок в землі запасу Веселодолинської сільської ради”.
Вказані обставини встановлені постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 р. у справі № 2-а-3436/08/1570 за позовом військового прокурора Болградського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області за участю третіх осіб - Кабінету Міністрів України, ФГ “Весела Долина”, ТОВ “Тіса”, ТОВ “Мазур-Юг”, ПП “Роман”, ТОВ ВКФ “Бородіно-А”, ОСГ с. Пасічне, ВАТ “Грона”, ОСГ с. Весела Долина, ПП “Фетіца”, ТОВ “Карпати” МРП “Сокіл”, ФГ “Таврія К”, ФГ “Кобра-5ББ”, ФГ “Колос 2006”, ЗАТ ім. Калініна, СВК “Победа”, ФГ “Колос”, ДП “Саратське лісове господарство”, ВАТ ім. Чапаєва, Військового радгоспу “Чорноморський”, ТОВ “Агро” та 299 фізичних осіб про скасування розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області “Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону” від 05.05.2005 р. № 101/А-2005 та пункту 1 розпорядження від 14.12.2005 р. № 368/А-2005 “Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями”, якою постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2011 р. скасовано, прийнято нову постанову - позов військового прокурора Болградського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задоволено, визнано протиправними і скасовано розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області “Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону” від 05.05.2005 р. № 101/А-2005 та пункт 1 Розпорядження від 14.12.2005 р. № 368/А-2005 “Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями”.
05.05.2005 р. Тарутинською районною державною адміністрацією відповідно до статті 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статей 17,141,149, пунктів 3, 5, 12 розділу Х Земельного кодексу України, згідно з директивою Міністерства оборони України від 29.01.2004 р. № 115/1/01 та Наказом командувача військами Південного оперативного командування від 16.02.2004 р. № 67 "Про розформування військової частини А-1366" було прийнято розпорядження № 101/А-2005 "Про вилучення із користування військової частини А-1366 земельної ділянки загальновійськового полігону на території Веселодолинської сільської ради", яким з урахуванням пункту 1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 14.12.2005 р. №368/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями", було припинено право користування земельною ділянкою площею 23253,17 га, наданої в користування військовій частині А-1366 для організації загальновійськового полігону і розташованої на території Веселодолинської сільської ради, а також переведено вказану земельну ділянку в землі запасу Веселодолинської сільської ради.
Вказане розпорядження було предметом судового розгляду у адміністративній справі № 2-а-3436/08/1570, за результатами розгляду якої постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 р., яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано вищенаведене розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 05.05.2005 р. № 101/А-2005 "Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та п.1 розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 14.12.2005 р. № 368/А-2005 "Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".
Приймаючи судове рішення у вказаній адміністративній справі, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство (Земельний кодекс УРСР 1992 року) не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945 р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 р., про які зазначалося вище по тексту даної постанови. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970 р., так і Земельний кодекс України 1990 р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави непереоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.
У зв'язку із викладеним та на підставі статті 116 Конституції України, статей 13,77,84 Земельного кодексу України, статей 3,14 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", статей 3,4,6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого указом Президента України від 06.04.2011 р. № 406/2011, пункту 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями і Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затверджених наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997 р., апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про те, що, незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування вищезазначеними землями залишається за Міністерством оборони України, а тому вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності та за відповідними військовими формуваннями закріплені на праві постійного користування. Тому виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони. Одночасно суд зазначив, що всупереч частини 5 статті 116, статті 149 Земельного кодексу України рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося, а згода Міністром оборони України на її вилучення не надавалася.
Отже, з урахуванням встановлених Одеським апеляційним адміністративним судом у постанові від 14.06.2012 р. по справі № 2-а-3436/08/1570 обставин, господарським судом був зроблений висновок щодо приналежності земель Тарутинського загальновійськового полігону до земель оборони та щодо виникнення у Одеського військового округу права постійного землекористування землями Тарутинського загальновійськового полігону згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945 р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 р., яке залишається за Міністерством оборони України.
Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 26.05.2017 у справі № 5017/3705/2012 (залишеним без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 та Вищого господарського суду України від 29.11.201) задоволено позов заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України,, Білгород- Дністровської КЕЧ району до Тарутинської РДА та Селянського (фермерського) господарства «Колос» (далі - СФГ «Колос»), визнано недійсними договори оренди землі б/н від 09.06.2008 року щодо земельних ділянок загальною площею 300,0091 га, які входять до складу загальновійськового полігону «Тарутинський». Відповідно до умов визнаних недійсними договорів оренди у користування ФГ «Колос-2006» було передано, зокрема, 3 земельні ділянки загальною площею 300,0091 га за кадастровими номерами: 5124780700:01:002:0349, 5124780700:01:002:0350, 5124780700:01:002:0351.
На виконання вказаного рішення суду, за участі старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, у жовтніі 2017 року державі в особі Міністерства оборони України повернуто вищевказані земельні ділянки за актом приймання-передачі.
28.05.2021 р. рішенням Бородінської ради № 125-VІІІ, із посиланням на статті 117,122,125,126 Земельного кодексу України, статтю 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Законів України “Про землеустрій”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин” та статті 24 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, вирішено прийняти в комунальну власність Бородінської селищної територіальної громади Болградського району Одеської області 71 земельну ділянку державної власності, серед яких земельні ділянки за такими кадастровими номерами: 5124780700:01:002:0349 площею 121,9645 га; 5124780700:01:002:0350 площею 75,5146 га ; 5124780700:01:002:0351 площею 102,53 га та зобов'язано виконавчий комітет Бородінської селищної територіальної громади Одеської області забезпечити проведення державної реєстрації права комунальної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності за Бородінською селищною територіальною громадою Болградського району Одеської області.
На підставі вказаного рішення, державний реєстратор Саратської селищної ради Білгород- Дністровського району Одеської області Димитренко Д.В. прийняв рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на 3 земельних ділянок загальновійськового полігону «Тарутинський» загальною площею 300,0091 та за кадастровими номерами: 5124780700:01:002:0349 (рішення № 58631227 від 09.06.2021); 5124780700:01:002:0350 (рішення № 58631805 від 09.06.2021); 5124780700:01:002:0351 (рішення № 58632768 від 09.06.2021).
З інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.06.2021 також вбачається, що земельні ділянки під кадастровими номерами: 5124780700:01:002:0349 перебуває в оренді у ФГ «Колос-2006» на підставі договору оренди від 11.06.2008 р., зі строком дії оренди - до 01.10.2056 р.; 5124780700:01:002:0350 перебуває в оренді у ФГ «Колос-2006» на підставі договору оренди від 11.06.2008 р., зі строком дії оренди - до 01.10.2056 р.; 5124780700:01:002:0351 перебуває в оренді у ФГ «Колос-2006» на підставі договору оренди від 11.06.2008 р., зі строком дії оренди - до 30.05.2057 р.
18.06.2021 р. Прокурор із звернувся до Міністерства та Білгород-Дністровської КЕЧ із повідомленням № 15/1-2204вих-21 в порядку статті 23 Закону України “Про прокуратуру”, в якому із посиланням на рішення Бородінської ради від 28.05.2021 р. № 125-VIII доводить до відома про виведення із державної власності та переведення у комунальну власність земельних ділянок із кадастровими номерами, зокрема 5124780700:01:002:0349, 5124780700:01:002:0350 та 5124780700:01:002:0351 відповідно, реєстрацію права комунальної власності за Бородінської радою на підставі вищевказаного рішення, у зв'язку з чим повідомляє про намір звернутись з позовом до суду для відновлення порушених прав Міністерства та Білгород-Дністровської КЕЧ.
02.07.2021 р. Білгород-Дністровською КЕЧ надано відповідь на вищезазначене повідомлення Прокурора, в якому повідомляє, що земельна ділянка Тарутинського полігону віднесена до держаної форми власності та перебуває у постійному користуванні Міністерства оборони України, Бородніською радою приймаючи без згоди та відома Міністерства та Білгород-Дністровської КЕЧ 28.05.2021 р. рішення № 125-VIII безпідставно та протиправно переведено з державної у комунальну власність 71 земельну ділянку. Повідомляє, що Білгород-Дністровська КЕЧ до суду за захистом порушених прав не зверталась.
14.07.2021 р. Міністерством надано відповідь на вищезазначене повідомлення Прокурора, в якому повідомляє, що земельна ділянка Тарутинського полігону віднесена за цільовим призначенням до земель оборони, а за формую власності - до державної власності. Повідомляє, що Міністерство не зверталось з позовом до суду про визнання незаконним рішення Бородінської ради і не заперечує проти пред'явлення позову прокуратурою. Крім того, доводить до відома прокуратури, що Білгород-Дністровській КЕЧ доручено спільно із прокуратурою опрацювати питання звернення з позовною заявою до суду.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Основного Закону України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина 1 статті 6); органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19). Принцип поділу державної влади набуває сенсу лише за тієї умови, коли всі органи державної влади діють у межах єдиного правового поля; неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі (абзаци 3,4 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 1 квітня 2008 року № 4-рп/2008).
Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини… Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (частини 1,3,4 статті 23 Закону України “Про прокурору” від 14.10.2014 № 1697-VII).
Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування. Наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень (абзац 6 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019 р. № 4-р(II)/2019).
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Відповідно до частин 3,4,5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 р. у справі № 912/2385/18 зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Верховний Суд також вказав, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Згідно зі статтею 3 Закону України “Про Збройні Сили України”, пунктів 4,5 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 р. № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, яке, зокрема, здійснює в межах повноважень, передбачених законом, функції з управління об'єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони; веде облік об'єктів державної власності, які належать до сфери управління Міноборони. Міністерство забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міноборони в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міноборони або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міноборони в судах та інших органах через представників.
Таким чином, саме Міністерство оборони України уповноважене здійснювати захист інтересів держави у випадку порушення прав на нерухоме майно, в тому числі земельні ділянки, надані для потреб оборони.
Разом з тим, відповідно до пунктів 1.1,1.3 Інструкції з обліку земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 19.12.2017 р. № 680, облік земельних ділянок, які надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військових навчальних закладів, підприємств, організацій, госпрозрахункових організацій Збройних Сил України та Міністерства оборони України ведеться, зокрема, у квартирно-експлуатаційних відділах та квартирно-експлуатаційних частинах районів. При цьому, КЕЧ району здійснює заходи щодо контролю за ефективним використанням земель оборони, які перебувають у неї на обліку.
Враховуючи вищевикладене, наявні в матеріалах справи повідомлення Прокурора від 18.06.2021 р. в порядку статті 23 Закону України “Про прокуратуру”, в якому повідомлено Міністерство та Білгород-Дністровську КЕЧ про прийняття Бородінською радою 28.05.2021 р. рішенням № 125-VІІІ, відповіді Білгород-Дністровської КЕЧ від 02.07.2021 р. та Міністерства 14.07.2021 р., зі змісту яких вбачається обізнаність про прийняте Бородінською радою рішення, конкретизація яким саме чином рішенням Бородінської ради порушено їх права та доведення до відома Прокурора про не пред'явлення позову до суду, господарський суд доходить висновку, що Прокурором дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, а за наявності обставин неналежного здійснення захисту інтересів держави Міністерством та Білгород-Дністровською КЕЧ, звернувся до суду за захистом інтересів держави в особі Міністерства Білгород-Дністровської КЕЧ.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (аналогічна норма права закріплена статтею 20 Господарського кодексу України).
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.
Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
За змістом статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Статтею 77 ЗК України передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Аналогічне поняття земель оборони наведено також у статті 1 Закону України “Про використання земель оборони”, який визначає правові засади і порядок використання земель оборони.
Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.
Згідно зі статті 14 Закону України “Про Збройні Сили України” земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.
Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.
За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, його порушення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
Відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 р. у справі № 922/2391/16.
У постановах від 05.08.2020 р. у справі № 906/282/16, від 13.08.2019 р. у справі № 910/11164/16, від 12.06.2018 р. у справі № 927/976/16, від 29.04.2020 р. у справі № 906/557/19 викладені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 75 ГПК України, відповідно до яких обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Правовий статус спірних земельних ділянок був предметом дослідження у справі № 2-а-3436/08/1570 за позовом військового прокурора Болградського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області за участю третіх осіб - Кабінету Міністрів України, ФГ “Весела Долина”, ТОВ “Тіса”, ТОВ “Мазур-Юг”, ПП “Роман”, ТОВ ВКФ “Бородіно-А”, ОСГ с. Пасічне, ВАТ “Грона”, ОСГ с. Весела Долина, ПП “Фетіца”, ТОВ “Карпати” МРП “Сокіл”, ФГ “Таврія К”, ФГ “Кобра-5ББ”, ФГ “Колос 2006”, ЗАТ ім. Калініна, СВК “Победа”, ФГ “Колос”, ДП “Саратське лісове господарство”, ВАТ ім. Чапаєва, Військового радгоспу “Чорноморський”, ТОВ “Агро” та 299 фізичних осіб про скасування розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області “Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону” від 05.05.2005 р. № 101/А-2005 та пункту 1 розпорядження від 14.12.2005 р. № 368/А-2005 “Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями”, якою постанову Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2011 р. скасовано, прийнято нову постанову - позов військового прокурора Болградського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України задоволено, визнано протиправними і скасовано розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області “Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону” від 05.05.2005 р. № 101/А-2005 та пункт 1 Розпорядження від 14.12.2005 р. № 368/А-2005 “Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями”.
Приймаючи судове рішення у вказаній адміністративній справі, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство (Земельний кодекс УРСР 1992 року) не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 р., про які зазначалося вище по тексту даної постанови. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970 р., так і Земельний кодекс України 1990 р. серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави непереоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.
Отже, з урахуванням встановлених Одеським апеляційним адміністративним судом у постанові від 14.06.2012 р. по справі № 2-а-3436/08/1570 обставин, господарським судом був зроблений висновок щодо приналежності земель Тарутинського загальновійськового полігону до земель оборони та щодо виникнення у Одеського військового округу права постійного землекористування землями Тарутинського загальновійськового полігону згідно з постановою Ради народних комісарів УРСР від 1945 р. та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 р., яке залишається за Міністерством оборони України.
Вказані обставини встановлені рішенням Господарського суду Одеської області від 26.05.2017 у справі № 5017/3705/2012 (залишеним без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 та Вищого господарського суду України від 29.11.201) задоволено позов заступника військового прокурора Білгород-Дністровського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України,, Білгород- Дністровської КЕЧ району до Тарутинської РДА та Селянського (фермерського) господарства «Колос» (далі - СФГ «Колос»), визнано недійсними договори оренди землі б/н від 09.06.2008 року щодо земельних ділянок загальною площею 300,0091 га, які входять до складу загальновійськового полігону «Тарутинський». Відповідно до умов визнаних недійсними договорів оренди у користування ФГ «Колос-2006» було передано, зокрема, 3 земельні ділянки загальною площею 300,0091 га за кадастровими номерами: 5124780700:01:002:0349, 5124780700:01:002:0350, 5124780700:01:002:0351.
На виконання вказаного рішення суду, за участі старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, у жовтніі 2017 року державі в особі Міністерства оборони України повернуто вищевказані земельні ділянки за актом приймання-передачі.
Судовими рішеннями у справах № 2-а-3436/08/1570, № 5017/3706/2012 встановлено обставини щодо Міністерства оборони України, а саме щодо належності станом на день розгляду вказаних справ земельної ділянки Тарутинського загальновійськового полігону до земель оборони, користувачем яких є Міністерство оборони України. З урахуванням вимог частини 4 статті 75 ГПК України суд приймає до уваги вказані обставини при розгляді справи № 916/3414/21, з огляду на що, доводи Бородінської ради стосовно відсутності дійсного права землекористування спірними земельним ділянками у Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської КЕЧ не приймаються судом до уваги, оскільки спростовуються вищенаведеним.
Статтею 6 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” встановлено, що рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.
Оскільки землі оборони перебувають лише у користуванні Міністерства оборони України, а розпоряджається ними Кабінет Міністрів України, відповідно до статті 142 ЗК України, виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.
У постанові Верховного Суду від 24.04.2018 р. у справі № 902/538/14 викладений правовий висновок: “Істотною передумовою для припинення права постійного користування землями оборони, які закріплені за структурними одиницями Збройних Сил України, та подальшої передачі таких ділянок у власність або у користування іншим особам є прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням Міністерства оборони України”.
При цьому, в матеріалах прави відсутні докази прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення про припинення права користування земельною ділянкою, що входить до складу Тарутинського загальновійськового полігону, чи будь-якою її частиною, на підставі чого суд доходить висновку, що як вказана земельна ділянка в цілому, так і сформовані з її складу земельні ділянки під кадастровими номерами: 5124780700:01:002:0349, 5124780700:01:002:0350 та 5124780700:01:002:0351 станом на день прийняття оскаржуваного рішення Бородінської селищної ради Болградського району Одеської області від 28.05.2021 р. № 125-VIII відносились до земель оборони та перебували у державній власності.
Незважаючи на це, 28.05.2021 р. рішенням Бородінської ради № 125-VІІІ, із посиланням на статті 117,122,125,126 Земельного кодексу України, статтю 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Законів України “Про землеустрій”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин” та статті 24 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, вирішено прийняти в комунальну власність Бородінської селищної територіальної громади Болградського району Одеської області 71 земельну ділянку державної власності, серед яких земельні ділянки за такими кадастровими номерами: 5124780700:01:002:0349 площею 121,9645 га; 5124780700:01:002:0350 площею 75,5146 га ; 5124780700:01:002:0351 площею 102,53 га та зобов'язано виконавчий комітет Бородінської селищної територіальної громади Одеської області забезпечити проведення державної реєстрації права комунальної власності земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності за Бородінською селищною територіальною громадою Болградського району Одеської області.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні. На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї. До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність.
Відповідно до пункту 24 Перехідних положень ЗК України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема, оборони. Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки. Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 3 статті 24 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 № 280/97-ВР органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Приймаючи до уваги вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про те, що рішення Бородінської ради від 28.05.2021 р. № 125-VІІІ, яким вирішено прийняти в комунальну власність Бородінської селищної територіальної громади Болградського району Одеської області 71 земельну ділянку державної власності, серед яких земельні ділянки за такими кадастровими номерами: 5124780700:01:002:0349 площею 121,9645 га; 5124780700:01:002:0350 площею 75,5146 га ; 5124780700:01:002:0351 площею 102,53 га, прийнято з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки Бородінською радою прийнято у комунальну власність земельні ділянки зі складу земель оборони, право постійного користування якими належить Міністерству оборони України.
Згідно із частиною 10 статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
З огляду на те, що господарським судом встановлено, що рішення Бородінської ради від 28.05.2021 р. № 125-VІІІ прийнято з порушення вимог чинного законодавства, не відповідає вимоги Конституції України, ЗК України, Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, рішення Бородінської ради від 28.05.2021 р. № 125-VІІІ є незаконним та підлягає скасуванню.
На підставі вказаного рішення, державним реєстратором Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області Димитренком Дмитром Володимировичем прийнято рішення щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) про реєстрацію права комунальної власності Бородінської селищної ради Болградського району Одеської області на земельні ділянки. за: індексним № 58631227 від 09.06.2021 щодо земельної ділянки за кадастровим номером 5124780700:01:002:0349; індексним № 58631805 від 09.06.2021 щодо земельної ділянки за кадастровим номером 5124780700:01:002:0350; індексним № 58632768 від 09.06.2021 щодо земельної ділянки за кадастровим номером 5124780700:01:002:0351.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень на момент виникнення спірних правовідносин були визначені Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 01.07.2004 р. № 1952-IV.
Згідно з абзацами 2 та 3 частини 1 статті 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень; Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна.
Враховуючи вищевикладене, з урахуванням того, що судом встановлено незаконність рішення Бородінської ради від 28.05.2021 р. № 125-VІІІ, господарський суд дійшов висновку, що проведення Державним Реєстратором реєстраційних дій щодо реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки зі складу земель оборони, які перебувають у користуванні Міністерства оборони України та знаходиться на обліку у Білгород-Дністровській КЕЧ району, порушує права позивачів.
Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
З урахуванням змісту спірних правовідносин та характеру порушення прав позивачів, господарський суд дійшов висновку, що вимога про витребування у Бородінської селищної ради Болградського району Одеської області на користь держави в особі Міністерства оборони України земельних ділянок, за такими кадастровими номерами: 5124780700:01:002:0349 площею 121,9645 га; 5124780700:01:002:0350 площею 75,5146 га ; 5124780700:01:002:0351 площею 102,53 га, є обґрунтованою, направлена на ефективний захист порушених прав та підлягає задоволенню.
Щодо клопотання Білгород-Дністровської КЕЧ про зупинення провадження у справі у зв'язку із введенням воєнного стану в Україні, господарський суд зазначає, що підстави для зупинення провадження у справі викладенні у статтях 227,228 ГПК України, серед яких введення воєнного стану не передбачено як підстава для зупинення провадження у справі, у зв'язку з чим у задоволенні клопотання господарський суд відмовляє.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідачів згідно ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати незаконним рішення Бородінської селищної ради Болградського району Одеської області від 28.05.2021 № 125-VIII “Про прийняття земельних ділянок товарно сільськогосподарського виробництва з земель державної власності у комунальну власність Бородінської селищної територіальної громади Одеської області” щодо 3 земельних ділянок загальною площею 300,0091 га за кадастровими номерами: 5124780700:01:002:0349, 5124780700:01:002:0350, 5124780700:01:002:0351
3. Скасувати рішення державного реєстратора Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області Димитренко Дмитра Володимировича (вул. Вернера Крістіана, буд. 84, Сарата, Саратський район, Одеська область, 68200, ідентифікаційний код 04379189) щодо державної реєстрації прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) про реєстрацію права комунальної власності Бородінської селищної ради Болградського району Одеської області на земельні ділянки, а саме рішення за: індексним № 58631227 від 09.06.2021 щодо земельної ділянки за кадастровим номером 5124780700:01:002:0349; індексним № 58631805 від 09.06.2021 щодо земельної ділянки за кадастровим номером 5124780700:01:002:0350; індексним № 58632768 від 09.06.2021 щодо земельної ділянки за кадастровим номером 5124780700:01:002:0351
4. Витребувати у Бородінської селищної ради Болградського району Одеської області (вул. Миру, 132, сел. Бородіно, Болградського району Одеської області, 68540, ідентифікаційний код 04379203) на користь держави в особі Міністерства оборони України (просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, ідентифікаційний код 00034022) земельні ділянки загальною площею 300,0091 га, за такими кадастровими номерами:5124780700:01:002:0349 площею 121,9645 га;5124780700:01:002:0350 площею 75,5146 га; 5124780700:01:002:0351 площею 102,53 га
5. Стягнути з Бородінської селищної ради Болградського району Одеської області /68540, Одеська область, Болградський район, с. Бородіно, вул. Миру, 132; ідентифікаційний код 04379203/ на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону /65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11; ідентифікаційний код 38296363/ судовий збір у розмірі 17100,65 грн.
6. Стягнути з державного реєстратора Саратської селищної ради Білгород-Дністровського району Одеської області Димитренко Дмитра Володимировича (вул. Вернера Крістіана, буд. 84, Сарата, Саратський район, Одеська область, 68200, ідентифікаційний код 04379189) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону /65012, м. Одеса, вул. Пироговська, 11; ідентифікаційний код 38296363/ судовий збір у розмірі 6810 грн.
Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України
Повний текст рішення складено 13 червня 2022 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов