Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 червня 2022 року Справа№200/17903/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
позивачка, ОСОБА_1 , звернулась до суду з адміністративним позовом до відповідача, Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача щодо відмови у видачі «Посвідчення члена сім'ї загиблого»,
- зобов'язати відповідача встановити позивачці статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видати посвідчення встановленого зразка, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №302 від 12 травня 1994 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що є вдовою учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії ОСОБА_2 , який мав статус інваліда війни II групи. Висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, інвалідності і причин смерті з впливом Чорнобильської катастрофи від 09 вересня 2021 року №89 встановлено, що захворювання, яке призвело до смерті ОСОБА_2 , пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, у зв'язку з чим положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюються на позивачку, як члена сім'ї померлого інваліда війни. Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302, встановлено, що особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого». З приводу видачі «Посвідчення члена сім'ї загиблого» позивачка звернулась до відповідача, але 30.11.2021 отримала лист №І-460-5.1-6.2, яким їй було повідомлено, що в неї, як дружини померлого ліквідатора аварії на ЧАЕС, прирівняного до осіб з інвалідністю внаслідок війни, відсутні правові підстави для встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Такі дії відповідача позивачка вважає протиправними, у зв'язку з чим вимушена звернутися до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.
Відповідачем поданий відзив, в якому позовні вимоги не визнані в повному обсязі з наступних підстав. У позивачки, як у дружини загиблого (померлого) ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС, відсутні правові підстави для встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Соціальний захист дружин померлих учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, смерть яких пов'язана із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, здійснюється відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Таким чином, вимоги позивачки щодо встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
10 грудня 2021 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали.
24 грудня 2021 року позивачці продовжений строк для усунення недоліків позовної заяви.
17 січня 2022 року суддею Толстолуцькою М.М. було відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи ( в письмовому провадженні).
У зв'язку з відрахуванням судді Толстолуцької М.М. зі штату Донецького окружного адміністративного суду внаслідок автоматизованого розподілу справа була передана на розгляд судді Циганенку А.І.
03 червня 2022 року адміністративна справа прийнята до провадження суддею Циганенком А.І.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 .
Відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 29 вересня 1979 року Костянтинівським міським відділом РАГС Донецької області, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , укладено шлюб, після укладання якого дружині присвоєно прізвище - ОСОБА_4 .
25 травня 2021 року Костянтинівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) складений відповідний актовий запис №731 про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_3 .
ОСОБА_2 був інвалідом 2 групи і мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, про що свідчить посвідчення серія НОМЕР_4 та дублікат посвідчення серія НОМЕР_5 .
09 вересня 2021 року Центральною міжвідомчою експертною комісією по встановленню причинного зв'язку захворювань, інвалідності і причин смерті з впливом Чорнобильської катастрофи на засіданні №89 встановлено, що захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, про що 17 вересня 2021 року був виданий експертний висновок №7674.
10 листопада 2021 року Донецькою обласною державною адміністрацією на ім'я ОСОБА_1 видана довідка №64-В про те, що остання є дружиною померлого громадянина з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1.
30 листопада 2021 року Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради листом за №І-460-5.1-6.2 відмовило ОСОБА_1 про відсутність правових підстави для встановлення їй статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ) та Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302 (далі - Положення № 302).
В преамбулі до Закону №3551-ХІІ зазначено, що цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого становлення до них. Поширення чинності Закону №3551-ХІІ на членів сім'ї загиблої особи є похідним від приналежності такої особи до ветеранів війни.
Відповідно до статті 4 Закону №3551-ХІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Згідно із частиною 1 статті 7 Закону №3551-ХІІ до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону №3551-ХІІ визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
З аналізу зазначених норм чинного законодавства України та дослідження наявних матеріалів справи, суд доходить висновку, що померлий чоловік позивачки, ОСОБА_2 , був інвалідом ІІ групи та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, помер від захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тобто відповідно до статті 7 Закону №3551-ХІІ належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни, а згідно з статтею 4 Закону №3551-ХІІ - до ветеранів війни.
Згідно з пунктом 1 статті 10 Закону №3551-ХІІ чинність цього Закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
Пунктом 2 статті 10 Закону №3551-ХІІ визначено, що чинність цього Закону поширюється на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів, підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. На дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.
Відповідно до пункту 4 Положення №302 особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого». «Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни», «Посвідчення учасника війни» і відповідні нагрудні знаки. «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина (абзац другий пункту 7 Положення № 302).
За наслідками судового розгляду встановлено, що позивачка є особою, на яку в порядку статті 10 Закону №3551-ХІІ поширюється його дія, і тому остання має право на встановлення статусу члена сім'ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, та отримання відповідного посвідчення, а отже відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про видачу відповідного посвідчення.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Статтею 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Положеннями частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Надаючи правову оцінку обраного позивачкою способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява N 38722/02).
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції має забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Суд також зазначає, що відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до статей 5, 245 КАС України захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.
Верховним Судом під час розгляду адміністративної справи №823/795/17 (провадження К/9901/2159/17) зроблений правовий висновок, згідно з яким якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.
Судом встановлено, що для встановлення позивачці статусу члена сім'ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни, та надання їй відповідного посвідчення наявні всі підстави, виконані всі умови, визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
З метою ефективного захисту прав позивачки, про захист яких вона просить, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформлене листом №І-460-5.1-6.2 від 30 листопада 2021 року, про відмову у встановленні позивачці статусу члена сім'ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі «Посвідчення члена сім'ї загиблого», і зобов'язати відповідача встановити позивачці статус члена сім'ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і видати «Посвідчення члена сім'ї загиблого» відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про повне задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача і заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, суд присуджує позивачці понесені нею судові витрати по сплати судового збору в сумі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 47, 72-77, 90, 132, 139, 143, 215, 241-246, 250, 251, 255, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради (місцезнаходження: 85113, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Громова, 14, код ЄДРПОУ 03197428) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради, оформлене листом №І-460-5.1-6.2 від 30 листопада 2021 року, про відмову у встановленні ОСОБА_1 статусу члена сім'ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі «Посвідчення члена сім'ї загиблого».
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради встановити ОСОБА_1 статус члена сім'ї померлого ветерана війни - особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і видати «Посвідчення члена сім'ї загиблого» відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року №302.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Костянтинівської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Повний текст рішення складений 10 червня 2022 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя А.І. Циганенко