21 лютого 2022 р. Справа № 160/24793/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпро клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, -
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати наказу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 03.12.2021 № 5857-п «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕС»».
Ухвалою суду від 21.12.2021 року відкрито провадження у справі та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
До суду надійшло клопотання представника відповідача про закриття провадження, яке обґрунтовано тим, що предметом розгляду у справі №160/24793/21 є наказ від 03.12.2021 № 5857-п «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕС»». Відповідача зазначає, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Отже, відповідач вважає, що спірні накази є актами індивідуальної дії і не порушують права позивача, тому предмет спору у справі даній справі відсутній та наявна підстава для закриття провадження відповідно до п.1 ч.1 ст. 238 КАС України. Свою позицію обґрунтовує із посиланням на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року по справі №816/228/17, вважає, що такій спір не підлягає розгляду в судах адміністративної юрисдикції.
Розглянувши клопотання про закриття провадження у справі, дослідивши матеріали справи, суд зазначає та враховує наступне.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підставі п.19-1.1 ст.19-1, п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78, ц.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, Постанови КМУ від 03.02.2021 №89, ГУ ДПС у Дніпропетровській області винесено оскаржуваний Наказ №5857-п від 03.12.2021р., у п.1 якого зазначено: «Провести документальну позапланову виїзну перевірку СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПРОГРЕС" (код ЄДРПОУ 25523259) з 03.12.2021 року тривалістю 5 робочих днів. Перевірку провести з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "ЗАВОД БІОДОБРИВ "ТРИВКО" (код ЄДРПОУ 31370953) за період з 01.07.2020 по 31.07.2020 та з 01.09.2020 по 30.09.2020 року та всіх звітних періодів, в яких було задекларовано податковий кредит за взаємовідносинами з цим контрагентом».
Разом з цим, судом встановлено, що в результаті прийняття ГУ ДПС у Дніпропетровській області оскаржуваного наказу від 03.12.2021 № 5857-п «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОГРЕС»» жодних дій щодо його реалізації на теперішній час не вчинялось, податкових перевірок не проводилось, актів не складалось, відповідно будь-яких рішень не приймалось.
Подаючи заяву про закриття провадження у цій справі, відповідач посилався на те, що, на його думку, спірний наказ, як акт індивідуальної дії, є таким, що вичерпав свою дію внаслідок його реалізації шляхом проведення перевірки, у зв'язку з чим скасування такого наказу не може призвести до відновлення порушеного права, а неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Таким чином, даний спір не підлягає судовому розгляду взагалі і не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, у зв'язку із чим провадження у цій справі слід закрити відповідно до п.1 ч.1 ст. 238 КАС України. При цьому, відповідач посилається на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17.
Так, п.1 ч.1 ст. 238 КАС України встановлено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При цьому поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Вирішуючи подану відповідачем заяву про закриття провадження у цій справі, суд зазначає, що не погоджується з викладеними в ній доводами відповідача, з огляду на таке.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з абз.1-2 п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.
Відповідно до п.77.4 ст.77 ПК України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано (вручено) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.
Приписами п.77.6 ст.77 ПК України визначено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу. Документальна планова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому статтею 79 цього Кодексу.
Згідно з п.77.9 ст.77 ПК України порядок оформлення результатів документальної планової перевірки встановлено статтею 86 цього Кодексу.
Так, п.81.1 ст.81 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п'ятому цього пункту, не дозволяється.
Абзацом першим пункту 81.2 статті 81 ПК України передбачено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається та реєструється в контролюючому органі не пізніше наступного робочого дня у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.
Відповідно до п.86.1 ст.86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати. Акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати. Акт перевірки не може розглядатися як заява або повідомлення про вчинення кримінального правопорушення щодо ухилення від сплати податків. Матеріали перевірки - це:
акт (довідка) перевірки з інформативними додатками, які є його невід'ємною частиною;
заперечення, надані платником податків до акта (довідки) перевірки (у разі їх наявності на час розгляду);
пояснення та їх документальне підтвердження, які надані платником податків відповідно до підпункту 16.1.15 пункту 16.1 статті 16 та відповідно до абзацу другого підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 розділу I цього Кодексу.
Згідно з п.86.3 ст.86 ПК України акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).
За приписами п.86.8 ст.86 ПК України податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу. За наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом'якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті.
З аналізу наведених норм ПК України слідує, що документальна планова перевірка призначається наказом керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, при цьому, право на проведення такої перевірки надається лише у випадку, коли платнику податків (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано (вручено) у порядку, визначеному статтею 42 ПК України, копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки, а до проведення такої перевірки посадові особи контролюючого органу можуть приступити за умови дотримання вимог, встановлених ст.81 ПК України, водночас, платнику податків надається право недопуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки у випадку недотримання посадовими особами контролюючого органу вимог, встановлених ст.81 ПК України.
У контексті наведеного суд зазначає, що постановою судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №826/17123/18 відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15), від 27 травня 2021 (справа № 640/19902/18) та інших.
Недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов'язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.
Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2020р. у справі №826/17123/18 сформулювала новий правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
У ще одній палатній справі (постанова від 22.09.2020р. у справі №520/8836/18) Верховний Суд обґрунтував відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом».
При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта (пункт 2 частини першої цієї статті).
Способи захисту порушеного права особи встановлені у статті 245 КАС України, якою чітко визначені повноваження суду при вирішенні різних категорій справ. Так, частиною першою цієї статті передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити у його задоволенні повністю чи частково.
ідповідно до приписів частини другої цієї статті у разі задоволення обумовленого позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
При цьому, визначальною ознакою будь-якого індивідуального акта поряд з тим, що він стосується прав або інтересів визначеної в акті особи, є й те, що його дія вичерпується виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).
Так, пунктом 19 частини першої статті 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі №3/35-313 вказано, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.»
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року №9-рп/2008 в справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Отже, у разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки наступне скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права. Належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.
Аналогічні висновки викладені і у постанові Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі №826/17123/18, і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17, на яку посилається відповідач.
З наведеного у сукупності (з викладених позицій Верховного Суду та приписів ПК України, зокрема, статті 86 цього Кодексу) слідує, що факт реалізації наказу про призначення перевірки як акта індивідуальної дії пов'язується саме з проведенням такої перевірки та прийняттям за її наслідками податкових повідомлень-рішень чи інших рішень контролюючим органом, бо, у розумінні вищенаведених приписів ст.86 ПК України оформлення результатів документальної планової перевірки відбувається, зокрема, шляхом складання акта такої перевірки та прийняття на його підставі податкових повідомлень-рішень чи інших рішень.
Таким чином, у постанові Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020р. у справі №826/17123/18, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17, на яку посилається відповідач, було констатовано, що в разі якщо контролюючим органом була проведена перевірка на підставі наказу про її проведення і за наслідками такої перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення чи інші рішення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження після допуску платником податків посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки не є належним способом захисту права платника податків, оскільки подальше скасування наказу не може привести до відновлення порушеного права. За висновком судової колегії, належним способом захисту порушеного права платника податків у такому випадку є саме оскарження рішення, прийнятого за результатами перевірки.
Як встановлено судом у справі, що розглядається, за наслідками прийняття оскаржуваного наказу, позапланової виїзної перевірки позивача контролюючим органом не проводилось, податкових повідомлень-рішень не приймалося.
Відтак, у даному випадку підстави стверджувати про релевантність постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №816/228/17 до цієї справи в частині наявності підстав для закриття у ній провадження відсутні, бо за обставинами справи №816/228/17 в ній мало місце, як проведення перевірки на підставі оскаржуваного наказу, так і її завершення шляхом складення акта та винесення на його підставі податкових повідомлень-рішень, чого у цій справі не було.
Отже, правовідносини у справах №816/228/17 та №160/24793/21 не є подібними, з огляду на наведені вище обставини, а також враховуючи те, що у справі №816/228/17 оскаржувався наказ на проведення позапланової невиїзної перевірки, процедура якої врегульована ст.79 ПК України, та внаслідок реалізації якого контролюючим органом за результатом перевірки на час звернення до суду вже було винесено податкове повідомлення-рішення від 21.11.2016 року № 0005201404, що безумовно свідчить про неефективність захисту прав платника податків шляхом оскарження вже реалізованого по суті наказу про проведення перевірки, і про наявність можливості платника податків оскаржити дії контролюючого органу під час призначення та проведення перевірки одночасно з оскарженням податкового повідомлення-рішення.
Крім того, суд зазначає, що навіть не вглиблюючись у відмінності предмету спору і характеру спірних правовідносин у даній справі та у справі №816/228/17 (з правовим висновком ВП ВС), судова колегія звертає увагу на темпоральні межі дії (юридичної сили) правових позицій Верховного Суду, які за загальновідомим правилам залежать від чинності правових норм на момент посилання (застосування) на них під час вирішення нового спору у подібних відносинах. Оскільки вказана норм ПКУ законодавцем змінена, а відносини у цій справі виникли після таких змін, то і правові позиції ВП ВС у справі №816/228/17 застосовуватися не можуть взагалі, а юридична сила таких правових позицій ВП ВС є фактично обмеженою в часі, тобто може застосовуватися тільки до правовідносин, які виникли до 31.12.2016.
Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про закриття провадження у справі, що розглядається.
Керуючись ст.ст. 238, 243, 248 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження по справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, - відмовити.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями) відповідно до ст.256 КАС України.
Суддя Н.В. Турлакова