Справа № 466/1896/21 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.
Провадження № 22-ц/811/275/22 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р.В.
10 червня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Приколоти Т.І., Шандри М.М.,
за участі секретаря: Савчук Г.В.,
без участі сторін, розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,-
У березні 2021 року ОСОБА_3 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей.
Позовні вимоги мотивувала тим,, що 28 серпня 2004 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_1 у міському відділі реєстрації актів цивільного стану Львівського обласного управління юстиції, зроблено запис № 1920, який розірвано 02 червня 2021 року відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Львова.
Від шлюбу у них народилися двоє дітей син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З часом , спільне життя з відповідачем не склалося з причин, що кожний із них має різні погляди на сімейне життя та ведення спільного господарства , а тому у них виникали часті непорозуміння та сварки та бійки, яких нерідко були свідками діти. Сварки завжди виникали з ініціативи відповідача.
З 2019 року вона з відповідачем разом не проживає. Коштів на утримання дітей відповідач не надає.
З приводу надання коштів вона мала неодноразові розмови з відповідачем, але останній відмовляється надати кошти мотивуючи це тим, що дані кошти вона буду витрачати лише на себе.
Крім того, на сьогоднішній день стан здоров'я їхнього сина не є добрим.
В листопаді 2020 році їх син знаходився на стаціонарному лікуванні у КНП ЛОР «ЗУСДМЦ» з ознаками кардіогенного шоку, з діагнозом: гострий міокардит, асоційований Соvid - 19 (карідогенний шок , НК IV 11.2020) НК І NYНА 2.
В подальшому їх син потребує постійного лікування.
У зв'язку із тим, що відповідач не надає коштів на утримання доньки та сина добровільно, тому вона змушена звернутися з позовом до суду про стягнення з відповідача на її користь аліменти на утримання сина та доньки.
З урахуванням вищенаведеного, просила суд ухвалити рішення, яким стягувати з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 6000,00грн. щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду і до досягнення ними повноліття.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2021 року позов задоволено.
Ухвалено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 6000,00 (шість тисяч гривень) - по 3 000 грн. (три тисячі грн.) на кожну дитину, щомісячно, починаючи з дня подачі позову - з 10 березня 2021року до досягнення дітьми повноліття.
Рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць звернуто до негайного виконання.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що його дохід за перше півріччя 2021 року становив 12 030 грн., тобто 2005 грн. в місяць.
Звертає увагу на те, що він проживає окремо від ОСОБА_3 та вдруге одружений, де у нього в шлюбі народилась третя дитина.
Вважає, що суд першої інстанції не взяв до уваги майновий стан відповідача, розмір його доходів, народження третьої дитини
Просить рішення суду змінити та стягувати з нього аліменти на утримання дітей в розмірі 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позову до досягнення дітьми повноліття.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 26 травня 2022 року, є дата складення повного судового рішення 10 червня 2022 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 по справі перебували у шлюбі з 28 серпня 2004 року.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 02 червня 2021 року шлюб між ними розірвано(арк.спр.41).
Позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серія НОМЕР_1 від 09 листопада 2005 року (арк.спр.22), серія НОМЕР_2 від 23 березня 2012 року (арк.спр.20).
Діти проживають з матір'ю ОСОБА_3 та знаходяться на її утриманні.
Кошти на утримання дітей ОСОБА_1 не надає.
В листопаді 2020 році їх син ОСОБА_4 знаходився на стаціонарному лікуванні у КНП ЛОР «ЗУСДМЦ» з ознаками кардіогенного шоку , з діагнозом: гострий міокардит, асоційований Соvid - 19 (карідогенний шок , НК IV 11.2020) НК І NYНА 2.
В подальшому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує постійного лікування.
Згідно ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 СК України.
Такий принцип рівності прав та обов'язків батьків щодо дитини ґрунтується на нормах Конституції України, які проголошують, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ст. 21), громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ст. 24).
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків (ч. 2 ст. 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 Сімейного кодексу України на батьків покладено обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Згідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Отже, обов'язок батьків з утримання своїх дітей виникає незалежно від факту реєстрації шлюбу, наявності між ними фактичних шлюбних відносин або спільного проживання. Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним.
На підставі ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або за домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до роз'яснень, що викладені у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Згідно статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, діючої в Україні з 27 вересня 1991 року, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.
Відповідно до вимог ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Статтею 180 Сімейного кодексу України обов'язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття покладено на обох батьків.
Судом враховано, що регулювання відносин батьків і дітей щодо утримання здійснюється відповідно до положень міжнародних правових актів, зокрема Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, Конвенції про права дитини тощо і погоджується із загальними засадами регулювання сімейних відносин, закріпленими в ст. 7 СК України.
Згідно зі ст.27 Конвенції ООН «Про права дитини» батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Це положення відбите в українському законодавстві.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві, покладається законом рівною мірою на обох батьків і такий обов'язок є безумовним. Закон не передбачає будь-яких спеціальних умов для виникнення обов'язку батьків з утримання своїх дітей.
Батьки зобов'язані утримувати своїх дітей незалежно від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання.
Зокрема, при вирішенні такого спору визначальним є обов'язок батьків утримувати своїх дітей незалежно від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання. Тобто такий обов'язок превалює над можливістю платника таке утримання надавати. При цьому, в обов'язковому порядку судом враховуються всі обставини, які впливають на розмір аліментів.
Визнаючи обґрунтованим розмір аліментів, враховуючи, що відповідач є особою працездатного віку, доказів на спростування спроможності сплачувати аліменти у визначеному позивачем розмірі не надав, як і не надав доказів на підтвердження свого майнового стану, суд першої інстанції правильно визначив, що саме розмір аліментів на дітей в сумі 6000 грн. щомісячно здатний забезпечити дітям належні умови для існування.
Доводи апеляційної скарги про те, що дохід апелянта за перше півріччя 2021 року становив 12 030 грн., тобто 2005 грн. в місяць, що він проживає окремо від ОСОБА_3 та вдруге одружений, де у нього в шлюбі народилась третя дитина не є підставою для зменшення розміру аліментів на утримання дітей, які залишились проживати з матір'ю.
Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також, відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі «Гарсіа Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain) від 21.01.1999 року (заява 30544/96), п. 26: «…при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду…».
Зважаючи на вказане колегія суддів вважає за можливе в цілому схвалити мотиви суду першої інстанції щодо розгляду усіх позовних вимог, викладені в оскаржуваному рішенні, вважаючи такі належними та відповідними до встановлених обставин, що мають значення та вимог закону, без додаткового дублювання.
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 10 червня 2022 року
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Приколота Т.І.
Шандра М.М.