Справа № 464/3002/20 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/664/21 Доповідач: ОСОБА_2
09 червня 2022 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Львівського апеляційного суду в складі:
головуючої ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальне провадження №12019140070003332 від 31 грудня 2019 року про обвинувачення
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої по АДРЕСА_2 , раніше не судимої,-
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України,
за участю прокурора ОСОБА_7
за апеляційними скаргами цивільного позивача ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_9 на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 17 травня 2021 року щодо ОСОБА_6 , -
встановила:
вироком Сихівського районного суду м. Львова від 17 травня 2021 року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначено покарання - штраф в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5 100 гривень, без позбавлення права керування транспортними засобами.
Цивільний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 в користь ОСОБА_8 47 222 грн. 10 коп. матеріальної шкоди та 8 000 грн. моральної шкоди. В решті позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_6 в користь державного бюджету України витрати на проведення експертиз в сумі 6 537 грн. 60 коп.
Арешти, накладені на речові докази ухвалами слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 03.01.2020 року - скасовано. Речові докази: автомобіль «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_1 , «Suzuki» д.н.з. НОМЕР_2 - повернуто власникам.
Згідно вироку, ОСОБА_6 , 31 грудня 2019 року близько 19.00 год., керуючи автомобілем марки «Hyundai H200», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись ним по вул. Пасічна у м. Львові, в напрямку до вул. Личаківської поблизу перехрестя вул. Пасічна - Пимоненка у м. Львові, порушила вимоги п.1.5 розд.1; п.п б, д п.2.3 розд. 2; п.10.1 розд.10 та п.16.6 розд.16 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, що виразилось в тому, що вона при керуванні автомобілем марки «Hyundai H200» була неуважною, не стежила за дорожньою обстановкою, своїми діями створила загрозу безпеці дорожнього руху, при виконанні маневру повороту ліворуч, змінюючи напрямок руху на вул. Пимоненка, в межах регульованого перехрестя, не переконалась що це буде безпечним та не надала дорогу автомобілю марки «Suzuki», який рухався у зустрічному напрямку, що призвело до зіткнення вказаних транспортних засобів. У результаті чого пасажир автомобіля марки «Suzuki» ОСОБА_9 , отримала тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому латерального виростка правої великогомілкової кістки зі зміщенням фрагментів, що відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за ознакою довготривалого розладу здоров'я.
На вирок суду цивільний позивач ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу в якій просить змінити оскаржуваний вирок в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_8 до ОСОБА_6 , остаточно стягнути з засудженої на його користь відшкодування матеріальної шкоди завданої злочином в сумі - 84 592 грн., відшкодування моральної шкоди завданої, злочином в сумі - 10 000 грн. та судові витрати в сумі - 10 000 грн.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що не погоджується із вказаним вироком в частині визначення суми стягнутого відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
На думку апелянта, в даному випадку визначена експертом вартість відновлювального ремонту для ліквідації наслідків ДТП 31.12.2019 року з урахування коефіцієнта фізичного зносу - це лише умовна величина, яка не відображає реальної вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, а обраховується виключно математичним методом, шляхом ділення реальної вартості ремонтних робіт та запчастин на умовний «коефіцієнта фізичного зносу». Визначення такого значення вимагається виключно для розрахунку виплачуваної за рахунок страховика матеріальної шкоди в порядку ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», проте навіть у цьому випадку законодавець передбачив можливість стягнення з винної особи повного розміру заподіяної шкоди запровадивши на підставі ст. 1194 ЦК механізм стягнення з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність на користь потерпілої особи, різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Отже навіть на законодавчому рівні визнається, що виплати відшкодування з урахування коефіцієнта фізичного зносу недостатньо для покриття витрат з відновлювального ремонту т/з.
Наголошує, що пошкоджений в наслідок ДТП 31.12.2019 а/м «Сузукі X 90» р.н. НОМЕР_2 1997 р. випуску, випускався лімітованою (обмеженою) партією, у м. Львові такий автомобіль тільки один, в даний час відшукати б/у запчастини до нього неможливо, тому для його ремонту необхідно придбавати нові запчастини, також слід зважити, що пошкодженою є передня частина автомобіля, в т.ч. оптика, радіатори, бампер та решітки, заміна яких на користовані елементи зазвичай взагалі не проводиться.
Підкреслює, що суд не в повній мірі дослідив питання щодо завдання йому моральної шкоди. Внаслідок ДТП йому було завдано моральної шкоди, яка полягала у моральних стражданнях, він повинен був витрачати додаткові зусилля для організації свого життя. Втрата звичайного способу життя полягає в тому, що для вирішення цього питання я став виконувати дії, які невластиві моєму звичайному способові життя, а саме: витрачати час на визначення вартості ремонтних робіт після настання ДТП, звертатися до адвоката для консультацій по справі про відшкодування шкоди, приймати участь у проведенні процесуальних дій, подавати позовні заяви до суду тощо. На виконання цих дій витрачається час, який він раніше проводив на роботі, зі своєю сім'єю, та головне вказані дії не властиві йому звичайному способові життя. Зміна його звичайного способу життя пригнічує його, у нього постійно виникають думки: «чому він повинен це робити?», що у подальшому породжує в нього почуття пригніченості, спричиняє моральні страждання. Завдану йому моральну шкоду оцінює у 10 000 гривень.
Звертає увагу, що судом не було вирішено питання відшкодування судових витрат - витрат на правову допомогу в сумі 10 000 гривень, які він поніс при розгляді даної справи, належні докази були подані до суду, проте за змістом вироку такі не відображені, що є порушенням вимог ст.ст. 133, 137, 265 ЦПК України, правила якого підлягали до застосування при розгляді його цивільного позову в кримінальному процесі.
На вирок суду потерпіла ОСОБА_9 подала апеляційну скаргу в якій просить змінити оскаржуваний вирок, призначити ОСОБА_6 покарання у вигляді одного року обмеження волі, від відбування якого звільнити засуджену в порядку ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку - 1 рік, з покладенням обов'язків визначених ст. 76 КК України та із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що погоджується із вказаним вироком, в частині кваліфікації дій засудженої, проте не погоджуюся із вказаним вироком, в частині обрання для неї вищевказаного покарання, вважає, що в цій частині оскаржуваний вирок є неправильним, не достатньо вмотивованим, з огляду на наступне:
Вважає, що судом безпідставно визначено для засудженої покарання у вигляді штрафу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 гривень, без позбавлення права керування транспортними засобами, за змістом оскаржуваного вироку не відображена позиція сторони обвинувачення та потерпілої щодо обрання міри покарання для підсудної, від так відсутній будь-який аналіз та виклад мотивів, якими керувався суд першої інстанції, відкидаючи запропонований стороною обвинувачення вид і розмір покарання, отже висновок суду в цій частині є недостатньо вмотивованим, не дає можливості оцінити висновки суду у взаємозв'язку із усіма встановленими по даній справі обставинами.
Згідно ч.4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов'язковою, апеляційний розгляд відкладається.
В судове засідання не з'явився прокурор, інші учасники кримінального провадження належним чином повідомлялись про дату, час і місце апеляційного розгляду , проте в судове засідання не з'явились та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, заяв чи клопотань про відкладення судового розгляду до суду не подавали, відтак, враховуючи положення ст. 405 КПК України, колегія суддів, вважає за можливе провести судовий розгляд у відсутності учасників кримінального провадження, які не з'явились.
Заслухавши доповідь судді, виступ прокурора, який заперечив подані апеляційні скарги, обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи й дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги цивільного позивача ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_9 слід залишити без задоволення з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України апеляційний суд переглядає вирок в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції за згодою учасників судового розгляду розглянув справу у відповідності з вимогами ч. 3 ст. 349 КПК України.
Висновок суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за обставин, описаних у вироку, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження і є обґрунтованим.
Доведеність вини та кваліфікація дій обвинуваченого в апеляційних скаргах не оспорюються.
Щодо апеляційної скарги потерпілої ОСОБА_9 , у якій вона ставить питання про зміну вироку суду у зв'язку із невідповідністю призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення, то колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.
Доводи апелянта про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів до уваги не бере як безпідставні.
Колегія суддів вважає, що покарання за скоєний злочин призначено ОСОБА_6 в межах санкції кримінального закону, який передбачає відповідальність за вчинене, і з дотриманням вимог ст. 65 КК України.
Відповідно до ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Так, ОСОБА_6 свою вину у вчиненні злочину визнала повністю, у вчиненому щиро розкаялась, частково відшкодувала шкоду потерпілій, при цьому судом першої інстанції враховано, особу обвинуваченої, яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, дані досудової доповіді про низький ризик небезпеки для суспільства та повторного вчинення кримінального правопорушення та на переконання колегії суддів, прийшов до вірного висновку, що обвинуваченій слід призначити покарання у виді штрафу (в редакції, яка діяла на день вчинення кримінального правопорушення), без позбавлення права керування транспортними засобами, що буде достатнім покаранням для досягнення мети покарання.
Колегія суддів вважає, що при призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції вірно врахував обставини, передбачені ст. 65 КК України, в тому числі, обґрунтовано визнав пом'якшуючими покарання обставинами щире каяття та врахував відсутність обставин, що обтяжують покарання
За таких обставин, призначене обвинуваченій покарання, в межах санкції статті, за якою кваліфіковано злочин - відповідає вимогам закону.
Зважаючи на наведене, підстав вважати, що призначене обвинуваченій ОСОБА_6 покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, як про це фактично зазначає у своїй апеляційній скарзі потерпіла ОСОБА_9 , немає, призначене покарання, є справедливим і за своїм видом, і за розміром.
З огляду на викладене колегія суддів визнає апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_9 необґрунтованою.
Стосовно поданої апеляційної скарги цивільного позивача ОСОБА_8 , то на переконання колегії суддів викладені в такій доводи є необґрунтованими в цілому, так, по-перше, суд першої інстанції в повній мірі врахував характер та обсяг заподіяної моральної шкоди ОСОБА_8 , яка виразилась у пошкодженні належного йому майна, неможливість його використання, необхідність вжиття заходів до відновлення порушеного права, а тому враховуючи зазначені обставини, а також вимоги розумності і справедливості, суд першої інстанції підставно вважав, що грошове відшкодування за завдану моральну шкоду становить 8 000 грн.
Відповідно до п.1 ст. 23 ЦК України, роз'яснень, що містяться у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань потерпілого, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральну шкоду, а також інших обставин, що мають істотне значення. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
При розгляді цивільного позову ОСОБА_8 і визначенні розміру моральної шкоди, суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався в повній мірі.
Щодо доводів ОСОБА_8 про необхідність відшкодування йому матеріальної шкоди у більшому розмірі, то такі при апеляційному розгляді свого підтвердження не знайшли.
Так, суд першої інстанції з врахуванням того, що відшкодуванню підлягають реально заподіяні збитки, вірно вказав, що у даному випадку відшкодуванню підлягають збитки з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу (автомобіль 1997 р. в, наявні сліди відновлювального ремонту більше 2-х складових, пошкодження покриття (ст.6 висновку експерта), а тому з обвинуваченої в користь цивільного позивача підлягає стягненню 47 222 грн. 10 коп. заподіяної матеріальної шкоди, відтак цивільний позов ОСОБА_8 задоволено частково.
Відповідно до ст. 118 КПК України, процесуальні витрати складаються із витрат на правову допомогу; витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження; витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів; витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
Частиною першою статті 124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Стосовно доводів ОСОБА_8 про відшкодування йому витрат на правову допомогу, які він поніс при розгляді даної справи, то належне документальне підтвердження суми витрат, оплати послуг адвоката, в матеріалах справи відсутні, не додані такі і до апеляційної скарги.
Враховуючи вище наведене, апеляційні скарги цивільного позивача ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_9 слід залишити без задоволення, а вирок Сихівського районного суду м. Львова від 17 травня 2021 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
постановила:
вирок Сихівського районного суду м. Львова від 17 травня 2021 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційні скарги цивільного позивача ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_9 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з дня її оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4