Справа № 461/2999/20 Головуючий у 1 інстанції: Мисько Х.М.
Провадження № 22-ц/811/3778/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 48
07 червня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ніткевича А.В.
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Юзефович Ю.І.
з участю представника відповідача Балуш М.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 липня 2021 року в складі судді Мисько Х.М. в справі за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до ОСОБА_1 про стягнення збитків, заподіяних внаслідок вчинення злочину,-
встановив:
У липні 2019 року у межах розгляду кримінального провадження Державне територіально - галузеве об'єднання «Львівська залізниця» звернулось до суду з цивільним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заподіяних збитків.
Вимоги обґрунтовані тим, що 26.06.2014 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у зловживанні службовим становищем, а саме в умисному, з корисливих мотивів в особистих інтересах, використанні свого службового становища всупереч інтересам служби, що спричинило тяжкі наслідки, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України та вчиненні службового підроблення, а саме внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, складання та видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, що спричинило тяжкі наслідки, тобто кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 366 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_1 обіймаючи посаду директора ТзОВ «Науково - технічний центр «ЕСКО», яка пов'язана із керівництвом поточною діяльністю товариства, діючи відповідно до контракту, який був укладений між ними і учасниками товариства, маючи право підпису, як керівник і розпорядження коштами та майном товариства відповідно до законодавства, будучи наділеним організаційно - розпорядчими адміністративно - господарськими функціями, тобто являючись службовою особою всупереч інтересам служби, умисно, з корисливих мотивів, в особистих інтересах використав своє службове становище, чим спричинив збитки державі в особі ДТГО «Львівська залізниця» в сумі 7291002,00 грн.
Крім цього, рішенням Господарського суду м. Києва від 15.02.2012 у справі № 12/320 встановлено, що кошти в сумі 7 346 202,00 грн. перераховані ДТГО «Львівська залізниця» підряднику ТзОВ «ЕСКО» безпідставно, оскільки підрядником не було виконано умов договору, тому вважає, що злочинними діями ОСОБА_1 завдано збитки ДТГО «Львівська залізниця» на загальну суму 7291002,00 грн., що підтверджується матеріалами кримінальної справи, а також актом № 37-НКРС Львів/в 23962032 від 17.03.2014.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ДГТО «Львівська залізниця» 7291002,00 грн. заподіяних збитків.
Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 29 липня 2021 року в задоволенні клопотання адвоката Балуш Марії Богданівни в інтересах ОСОБА_1 про закриття провадження у справі - відмовлено.
В задоволенні позову Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» - відмовлено.
Рішення суду оскаржив представник АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», з рішенням не погоджується, вважає таке незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
В апеляційній скарзі зазначає, що постановою Верховного Суду від 03.03.2020 вирок Галицького районного суду м.Львова від 20.10.2017 та ухвала Апеляційного суду Львівської області від 31.05.2018, якими визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364-1 КК України скасовані в частині вирішення цивільного позову Державного-територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» та призначено в цій частині новий судовий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
При цьому, суд касаційної інстанції керувався статтями 22 та 1166 ЦК України та виходив з тих мотивів, що судом першої інстанції встановлено винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ним інкримінованих йому кримінальних правопорушень та розміру збитків.
Крім цього, у своїй постанові Верховний Суд зазначив, що відмовляючи у задоволенні цивільного позову суди першої та апеляційної інстанцій послалися на рішення господарського суду, яким постановлено стягнути з ТзОВ «ЕСКО» на користь ДТГО «Львівська залізниця» безпідставно набуті кошти та не врахували, що в межах кримінального провадження цивільний позов поданий залізницею з інших правових підстав, а саме стягнення завданої злочином майнової шкоди.
За наслідками розгляду справи в касаційному порядку зазначено, що суди передчасно відмовили у задоволенні цивільного позову, оскільки не з'ясували, чи було виконано рішення господарського суду та чи була в такий спосіб усунута шкода, завдана злочином.
Вважає, що суд першої інстанції не визначився із спірними правовідносинами та не правильно застосував до таких положення ЗУ «Про виконавче провадження».
Також, місцевий суд не врахував преюдиційні факти, які встановлені вироком Галицького районного суду м. Львова від 20.10.2017 та не звернув уваги, що відповідач не надав доказів, які б підтверджували факт повернення ТзОВ «ЕСКО», директором якого є відповідач, безпідставно набутих коштів.
Так, суд встановив, що заподіяні відповідачем збитки не відшкодовані, однак прийшов хибного висновку, що позивач не надав доказів неможливості усунення шкоди, завданої злочином в межах виконавчого провадження про стягнення збитків з ТзОВ «ЕСКО».
Зазначає, що шкода заподіяна підприємству, установі, організації, визнається відшкодованою повністю або частково, якщо грошову суму внесено в касу потерпілої організації або перераховано на її рахунок, що має бути підтверджено відповідними документами.
Суд не надав належної оцінки доводам позивача, викладених у поясненнях від 20.05.2021.
Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 липня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 369 ЦПК України).
В судовому засіданні представник відповідача Балуш М.Б. апеляційну скаргу заперечила, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник позивача АТ «Ккраїнська залізниця» в судове засідання о 09 год. 45 хв. 07 червня 2022 року не прибув, не повідомив суд про причину неявки, при цьому клопотання представника позивача Завалишина Ю. про відкладення розгляду справи подано суду після закінчення розгляду справи та проголошення вступної і резолютивної частини постанови о 10 год. 27 хв. 07 червня 2022 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача про заперечення доводів скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, враховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що на виконання рішення Господарського суду м.Києва від 15.02.2012 №12/320, що залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 27.08.2012 та набрало законної сили 27.08.2012, Господарським судом м. Києва винесено наказ від 05.09.2012 у справі №12/320 про стягнення з ТзОВ «Науково-технічний центр «ЕСКО» на користь Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» 7 346 202,00 грн.
На виконання вказаного наказу, приватним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 62300246 про стягнення з ТзОВ «Науково-технічний центр «ЕСКО» на користь Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» 7 346 202,00 грн., дані про завершення вказаного виконавчого провадження та про вжиті виконавцем заходи на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 05.09.2012 в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, оскільки на момент розгляду даної справи, виконавче провадження по стягненню з ТзОВ «Науково-технічний центр «ЕСКО» на користь Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» 7 346 202,00 грн. триває, доказів про неможливість усунення шкоди, завданої злочином в межах вказаного виконавчого провадження, позивачем не надано, суд прийшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Щодо клопотання адвоката Балуш М.Б. в інтересах відповідача про закриття провадження у справі, суд зазначив, що відповідно до ст. 255 ЦПК України позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору, при цьому нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Відтак, врахувавши, що позивачем у даній справі є АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця», а відповідачем ОСОБА_1 , при цьому у справі №12/320, в межах якої Господарським судом міста Києва винесено наказ від 05.09.2012, сторонами є ТзОВ «Науково-технічний центр «ЕСКО» та Державне територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця», тобто такі є відмінними, суд відмовив у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
Судом встановлено, що вироком Галицького районного суду м.Львова від 20.10.2017 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 364-1 КК України та призначено покарання: за ч. 2 ст. 366 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 364-1 КК України - у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 8500 грн.
На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання за ч. 2 ст. 366 КК України, ч. 2 ст. 364 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
В задоволенні позову Державного територіального галузевого об'єднання «Львівська залізниця» до ОСОБА_1 про стягнення заподіяних збитків - відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 31.05.2018 вирок Галицького районного суду м. Львова від 20.10.2017 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 03.03.2020 касаційну скаргу представника Державного територіально-галузевого обєднання «Львівська залізниця» Заньківа З.С. - задоволено частково.
Вирок Галицького районного суду м.Львова від 20.10.2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 31.05.2018 відносно ОСОБА_1 - скасовано в частині вирішення цивільного позову Державного - територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» та призначено в цій частині новий судовий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства (а.с. 1-7).
Таким чином, вирок відносно ОСОБА_1 в частині призначення покарання та звільнення від відбування такого, набрав законної сили.
Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду
Так, судами різних інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 визнаний винним в тому, що обіймаючи посаду директора ТзОВ Науково - технічний центр «ЕСКО», яка пов'язана із керівництвом поточною діяльністю товариства, діючи відповідно до контракту, який був укладений між ними і учасниками товариства, маючи право підпису, як керівник і розпорядження коштами та майном товариства відповідно до законодавства, будучи наділеним організаційно - розпорядчими адміністративно - господарськими функціями, тобто являючись службовою особою всупереч інтересам служби, умисно, з корисливих мотивів, в особистих інтересах використав своє службове становище, чим спричинив збитки державі в особі ДТГО «Львівська залізниця» в сумі 7291002,00 грн.
При цьому, у постанові Верховного Суду від 03.03.2020 зазначено, що суд першої інстанції, з яким у подальшому погодився і апеляційний суд, відмовив у задоволенні цивільного позову, пославшись лише на рішення Господарського суду м.Києва від 15.02.2012, яким постановлено стягнути з ТзОВ «Науково - технічний центр «ЕСКО» на користь ДТГО «Львівська залізниця» безпідставно набуті кошти в сумі 7346202 грн. На відміну від цього, в межах кримінального провадження ДТГО «Львівська залізниця» подало цивільний позов до засудженого ОСОБА_1 з інших правових підстав, а саме, про стягнення завданої злочином майнової шкоди.
Таким чином, касаційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, а в подальшому і апеляційний суд, не з'ясувавши чи було виконане вказане вище рішення господарського суду та чи була в такий спосіб усунута шкода, завдана злочином, передчасно відмовили в задоволенні цивільного позову.
Вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (ч. 1 ст. 417 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Цивільно-правова відповідальність юридичної або фізичної особи за завдану майнову шкоду на підставі статті 1166 ЦК України настає за умови доведеності всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявність шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою та вина в заподіянні шкоди.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Господарського суду м.Києва від 15.02.2012 №12/320, що залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.05.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 27.08.2012 та набрало законної сили 27.08.2012, Господарським судом м. Києва винесено наказ від 05.09.2012 №12/320 про примусове виконання рішення про стягнення з ТзОВ «Науково-технічний центр «ЕСКО» на користь Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» 7 346 202,00 грн. (а.с.72).
Постановою головного державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Абакумовою Н.І. від 24.03.2020 виконавчий документ: Наказ № 12/230 виданий 05.09.2012 у ВП № 56102900 про стягнення з ТзОВ «Науково-технічний центр «ЕСКО» на користь Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» 7 346 202,00 грн. повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» (а.с. 69).
У подальшому, 10.06.2020 приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Теляковський А.М. виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №62300246 на підставі наказу № 12/320, виданого Господарським судом м.Києва 05.09.2012 про стягнення з ТзОВ «Науково-технічний центр «ЕСКО» на користь Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» 7 346 202,00 грн. (а.с.70-71).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у матеріалах справи відсутні докази з приводу завершення вказаного виконавчого провадження та про вжиті заходи в межах виконавчого провадження щодо виконання рішення Господарського суду м.Києва від 05.09.2012.
Відповідно до ч. 1 ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Незважаючи на відсутність доказів щодо відшкодування заподіяних ДТГО «Львівська залізниця», правонаступником якого є АТ «Українська залізниця», збитків відповідна сума таких стягнута судом, а судове рішення з цього приводу знаходиться на виконанні, що жодним чином не може бути заперечено чи спростовано позивачем.
Так, згідно із ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Зазначене конституційне положення відображено і у ст. 18 ЦПК України, згідно з якою судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Таким чином, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах.
Разом з цим, будь яких доказів щодо вчинення активних дій у межах відповідного виконавчого провадження, з метою виконання судового рішення, позивач, як стягувач у такому, не надав.
Враховуючи наведене та те, що на момент розгляду справи виконавче провадження по стягненню з ТзОВ «Науково-технічний центр «ЕСКО» на користь Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» 7 346 202,00 грн. триває, доказів про неможливість усунення шкоди, завданої злочином в межах вказаного виконавчого провадження, позивачем не надано, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.
Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що частиною 1 ст.1172 ЦК України визначено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статті 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.
Оскільки збитки державі в особі ДТГО «Львівська залізниця» в сумі 7291002,00 грн., заподіяно з вини відповідача ОСОБА_1 , який обіймав посаду директора ТзОВ Науково - технічний центр «ЕСКО», тобто був службовою особою вказаного товариства, при цьому у зазначеному розмірі безпідставно набуті кошти стягнуто з ТзОВ «Науково - технічний центр «ЕСКО» на користь ДТГО «Львівська залізниця» рішенням Господарського суду м.Києва від 15.02.2012, колегія суддів приходить висновку про відсутність підстав для повторного стягнення з відповідача ОСОБА_1 відповідної шкоди у користь позивача.
Окремо колегія суддів зазначає про те, що підстави закриття провадження у справі визначені ст. 255 ЦПК України за наявності яких суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Таким чином, відмовивши у задоволенні клопотання адвоката Балуш М.Б. в інтересах відповідача про закриття провадження у справі в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції допустився процесуального порушення, яке не може залишатися поза увагою апеляційного суду, однак підставою для скасування рішення по суті спору не є, оскільки не призвело до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" - залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 29 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 08 червня 2022 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк