Справа № 297/2579/21
Іменем України
06 червня 2022 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача: Мацунич М.В.
суддів: Кожух О.А., Джуга С.Д.
з участю секретаря судового засідання: Бочко Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 02 лютого 2022 року, ухвалене суддею Золотар М.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки і піклування Кам'янської територіальної громади про надання дозволу для виїзду дитини за кордон без згоди батька
встановив:
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом до ОСОБА_2 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опіки і піклування Кам'янської територіальної громади про надання дозволу для виїзду дитини за кордон без згоди батька.
В обґрунтування позову посилалася на те, що 15 листопада 2012 року сторони зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Мукачеву Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області і проживали однією сім'єю до 2015 року. Від спільного проживання у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4 . 01 квітня 2016 року заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду шлюб із відповідачем було розірвано.
З часу розірвання шлюбу відповідач ні разу не зустрічався з донькою, жодних коштів на утримання нашої дитини не надає, аліменти не сплачує. Навпаки, через його особисті боргові зобов'язання перед чеською банківською установою під час перебування в Чеській Республіці судовий виконавець проводив стягнення боргу з її банківської картки, оскільки борг виник під час перебування в шлюбі. І ті кошти, які вона могла б витратити на неповнолітню дитину пішли на погашення особистого боргу її батька.
Окрім матеріального утримання дитини, позивачка належним чином піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Влітку 2021 року мала намір відвести дитину на море за кордон, однак відповідач категорично відмовив у цьому. Вважає, що така його позиція, який відсутній в житті дитини більше п'яти років поспіль, шкодить її інтересам та не сприяє її всебічному та гармонійному розвитку.
Не лише влітку, а й в інші пори року має можливість і намір разом з донькою їздити за кордон, не лише в країни Європейської співдружності, а й країни, такі як Ізраїль, Туреччина, Єгипет, Велика Британія, США у Азія. Ці поїздки матимуть неабияке значення для духовного та фізичного розвитку дитини, разом з нею пройти обстеження в закордонних лікарів, та відпочити на морі. Тобто, позивачка має можливість не лише оздоровити дитину в морській кліматичній зоні, яка є надзвичайно сприятливою для дітей такого віку, а й подорожувати.
На теперішній час ОСОБА_1 не має можливість отримати таку згоду в добровільному порядку у відповідача, так як він не реагує не лише на її прохання, а й на прохання доньки, яка після останнього прохання була доведена ним до істерики.
Місце перебування відповідача не відоме, через боргові зобов'язання він більше року тому покинув Чеську Республіку. В ході судового розгляду справи про стягнення аліментів в Окружному суді міста Праги 9 в Чеській Республіці встановлено, що в Чеській Республіці відповідач не перебуває, і вся поштова кореспонденція суду, яка пересилалася через місцевий суд в Україні поверталася, оскільки Відповідач за даною адресою в Україні не проживає, його точне місце проживання не відоме. Всі контакти з ним проходять тільки через мобільний телефон, якщо він забажає говорити.
З врахуванням вищенаведеного ОСОБА_1 просила суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України в країни Європейської Співдружності, Ізраїль, Сполучених Штатів Америки, Канади, Австралії, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, а також до Чорногорії, Турецької Республіки, Арабської Республіки Єгипет, Республіки Туніс, Об'єднаних Арабських Еміратів, та інші країни неповнолітній доньці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без згоди та супроводу батька дитини ОСОБА_2 до досягнення дитиною повноліття;
Надати дозвіл на оформлення проїзних документів для тимчасового виїзду дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 без згоди її батька ОСОБА_2 для виїзду за кордон, шенгенської візи та інших видів віз.
Заочним рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 02 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Надано дозвіл на виготовлення проїзних документів для виїзду з України та в'їзду в Україну малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди батька ОСОБА_2 .
У решті позову відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати в частині відмовлених позовних вимог та увалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову. В обґрунтування скарги посилається на те, що після розлучення, їх донька залишилася проживати разом з нею та перебуває на її утриманні. Відповідач не бере участі в утриманні доньки та матеріально таку не утримує, має заборгованість по сплаті аліментів. При цьому суд першої інстанції не взяв до уваги, і на її думку, прийшов до хибного висновку про те, що доказів про наявність заборгованості по сплаті аліментів або ж стягнення таких з відповідача на користь позивача не подано. Однак в матеріалах справи є копія Рішення окружного суду Праги 9 від 24.05.2021 вих. №41 Р 147/2016-190 (59 Р та №с215/2020) де в абз. 1 стор. 1 українського перекладу (Обґрунтування Рішення) вказано про наявність заборгованості по аліментах. Даний факт відповідач по справі не спростував ні в суді Чеської Республіки, ні в суді України по даній справі.
Так само, суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про те, що позивач не надала доказів про відмову батька у видачі згоди на виїзд дитини за кордон у супроводі лише матері та не зазначила, в яку саме країну батько відмовив у виїзді дитини та з яких підстав. Надані нею процесуальні документи чеського суду (повернення документів до суду), і той факт, що відповідач по цій же справі проігнорував всі виклики до суду, свідчить про неможливість отримати згоду (або ж) відмову у батька малолітньої дитини. Так, у вже вказаному Рішенні окружного суду Праги 9 від 24.05.2021 вих. №41 Р 147/2016-190 (59 Р та №с215/2020) де в абз. 2 стор. 1 українського перекладу (Обгрунтування Рішення) чітко вказано про те, в жодній із баз даних Чеської Республіки інформація про перебування Відповідача не відома. Мало того, чеський суд намагався доставити документи батькові за останньою відомою адресою в Україні, але безуспішно, за даними адміністрації Берегівського району від 25.01.2021р. Відповідач за даною адресою не проживає і його точне місце невідоме.
Оскільки, ні чеська, а ні українська система правосуддя та місцева адміністрація Берегівського району з усіма своїми важелями впливу та можливостями не могли розшукати Відповідача по справі, то вона таких можливостей взагалі не має.
З приводу не зазначення початку й закінчення виїзду закордон, і щодо не зазначення країни виїзду, то вказує, що у зв'язку із запровадженими міжнародними карантинними заходами боротьби з пандемією COVID-19, передбачити дати виїзду та заїзду, а також безпечну країну, яка надасть дозвіл українським громадянам для туристичних поїздок на момент написання позовної заяви та судового розгляду не було можливості. Тому, нею було вказано загальнопоширене формулювання в прохальній частині позовної заяви, та зазначено країни в які ймовірно можливі подорожі.
Звертає увагу суду на ті обставини, що дозвіл вона просила тільки на тимчасовий виїзд за межі України. А з приводу терміну дії дозволу, до досягнення донькою повноліття, це пов'язане з тривалістю судових розглядів та додатковими витратами на судові процеси.
Висновок суду про вивезення доньки на постійно за кордон є щонайменше передчасним. Моя донька не в змозі тривалий час перебувати в Чеській Республіці без згоди її батька тільки на підставі Рішення суду на тимчасовий виїзд за межі України. І тому, я та моя донька, через небажання Відповідача по справі та неможливості в час пандемії передбачити час та умови виїзду за кордон, позбавлені можливості разом виїхати на відпочинок та оздоровитися.
За змістом ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Під добросовісністю необхідно розуміти користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживання процесуальними правами.
У справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (ч. 1 ст. 372 ЦПК України).
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).
Перевіряючи поважність причин неявки в судове засідання, колегія суддів встановила, що сторонам надсилались судові повістки про виклик в судове засідання на адреси, які зазначено в позовній заяві, однак сторони жодного разу не з'явились і не повідомляли суд про поважність причин неявки в судові засідання. Така поведінка сторін суперечить приписам статей 43, 44 ЦПК України, а тим більше що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З метою запобігання безладному руху справи з врахуванням особливостей апеляційного процесу, та зважуючи на те що сторони нових доказів ніж ті що подано до суду першої інстанції не зможуть подати і такі слід вважати достатніми для вирішення заявлених позовних вимог, то зазначене на думку колегії суддів щодо розгляду справи за відсутності сторін не вплине на своєчасний розгляд справи та не призведе до порушення процесуальних прав сторін у спірних правовідносинах.
Оскільки явка сторін не була визнана апеляційним судом обов'язковою, а обставини справи судом першої інстанції встановлено у повному обсязі, то на підставі приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін, не перешкоджає розгляду справи в даному судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів, вважає що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень частин 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо надання тимчасового дозволу для виїзду дитини за кордон без згоди батька у супроводі матері без обмеження кількості виїзду та часу перебування за кордоном до досягнення дитиною повноліття, суд першої інстанції виходив з того, що така вимога суперечить чинному законодавству яке визначає рівність прав та обов'язків батьків стосовно прийняття участі у вихованні дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька передбаченої законодавством можливості брати участь у вихованні дитини та можливості спілкування з нею. Крім цього, виїзд дитини не носить тимчасовий характер, який би був пов'язаний з відпочинком та оздоровленням, а має на меті визначення місця проживання дитини разом з матір'ю в Чеській Республіці.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, що свідчить про їх підставність та законність.
Судом встановлено, що 15 листопада 2012 року сторони зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану по м. Мукачеву Мукачівського міськрайонного управління юстиції Закарпатської області і проживали однією сім'єю до 2015 року, який 01 квітня 2016 року розірвано.
Від спільного проживання у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4 .
Також судом встановлено, що позивач живе та працює у Чеській Республіці та стверджує, що відповідач принципово відмовляється надати такий дозвіл у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим вона і звертається до суду з цим позовом.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Визначення місця проживання малолітньої дитини за конкретною адресою унеможливлює маніпуляції з боку того з батьків, з ким буде проживати дитина, зокрема проживати де завгодно, унаслідок чого батько дитини не буде мати змоги брати участь у її вихованні.
Відповідно до частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.
Згідно із статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є:
паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
дипломатичний паспорт України;
службовий паспорт України;
посвідчення особи моряка;
посвідчення члена екіпажу;
посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну).
У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
Статтею 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» передбачено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Пунктом 3 Правил передбачено виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку.
Виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (підпункт 1 пункту 4 Правил).
Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.
Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.
Згідно правового висновку, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.
Надання такого дозволу на виїзд малолітньої дитини без згоди та супроводу батька без зазначення періоду чи країни спрямування суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.
В даному випадку позивачем пред'явлено позов про надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України в країни Європейської Співдружності, Ізраїль, Сполучених Штатів Америки, Канади, Австралії, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, а також до Чорногорії, Турецької Республіки, Арабської Республіки Єгипет, Республіки Туніс, Об'єднаних Арабських Еміратів, та інші країни неповнолітній доньці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без згоди та супроводу батька дитини ОСОБА_2 до досягнення дитиною повноліття. Проте, така вимога не узгоджується з Правилами перетинання державного кордону України громадянами України та правовій практиці Верховного Суду.
За цих обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують вищенаведеного та не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом.
Наведене дає підстави колегії суддів дійти висновків, які вказують на те, що ОСОБА_1 не довела своєї позовної вимоги, щодо зазначення конкретної країни та чіткого періоду виїзду дитини за кордон без згоди батька, а тому суд першої інстанції підставно відхилив таку за неналежності заявленої вимоги. А звідси, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а доводи апеляційної скарги без задоволення.
Враховуючи наведене та керуючись приписами статей 12, 81, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Заочне рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 02 лютого 2022 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складено 10 червня 2022 року.
Суддя-доповідач:
Судді: