Іменем України
09.06.2022 Справа №607/6704/22 Провадження № 3/607/3852/2022
м. Тернопіль
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Марциновська І.В., за участю: особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , захисника Матуса Т.А., потерпілої ОСОБА_2 , розглянувши справу про адміністративне правопорушення за матеріалами, які надійшли від відділення поліції № 1 (м. Тернопіль) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , працюючого головним енергетиком Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
31.05.2022 на розгляд Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від відділу поліції № 1 (м. Тернопіль) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області надійшли матеріали про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі за текстом - КУпАП).
Так, у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 096150 від 26.05.2022 зазначено, що 24.05.2022 о 16 год. 00 хв. на АДРЕСА_2 ОСОБА_1 виражався нецензурною лайкою та штовхав за верхній одяг свою співмешканку ОСОБА_2 , чим чинив психологічний та моральний тиск стосовно неї та вчинив домашнє насильство.
Дії ОСОБА_3 посадовою особою органу Національної поліції кваліфіковані за ч. 1 ст. 172-3 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив, що повністю розуміє зміст роз'яснених йому прав, передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, винуватим себе у вчиненому адміністративному правопорушенні не визнав. Зазначив, що дійсно 24.05.2022 між ним та ОСОБА_2 виник словесний конфлікт, під час якого обидві сторони виражались одна до одної нецензурною лайкою. Також учасником конфлікту була сестра ОСОБА_2 . Зауважив, що не здійснював жодного психологічного тиску відносно ОСОБА_2 , а остання сама була ініціатором даного конфлікту, який виник на побутовому грунтів. Зазначив, що він з ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку, де на даний час спільно проживають. Однак ОСОБА_2 вже не є його співмешканкою, оскільки стосунки між ними завершились декілька років тому. Весь цей час ОСОБА_2 проживала у м. Херсоні і лише 18.04.2022 приїхала до цього будинку. Вважає, що ОСОБА_2 та її сестра мають намір виселити його з домоволодіння, у зв'язку з чим постійно провокують його та виступають ініціаторами різного роду сварок та скандалів.
У судовому засіданні захисник Матус Т.А. зазначив, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували завдання шкоди психічному здоров'ю потерпілої та вчинення відносно неї домашнього насильства ОСОБА_1 . Зауважив, що сторони конфлікту є співвласниками житлового будинку та станом на даний час у них наявний спір щодо права власності на таке нерухоме майно. Вказав, що ОСОБА_2 може скористатись тим фактом, що ОСОБА_1 буде пригнуто до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства з метою звернення до суду з заявою про видачу обмежувального припису та обмеженням ОСОБА_1 у праві проживання у будинку, який належить їм на праві спільної власності.
У судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 зазначила, що у 2015 році спільно з ОСОБА_1 придбала житловий будинок, у якому вони зараз тимчасово спільно проживають. Вказала, що у період з 2015 до 2019 року вона з ОСОБА_1 були співмешканцями, однак станом на даний час жодних стосунків між ними немає. Вказала, що постійно проживає у м. Херсоні, однак у зв'язку з воєнним станом змушена переїхати у м. Тернопіль. Зазначила, що між нею та ОСОБА_1 наявний спір щодо спільного житла, а тому вона має намір вирішувати його у цивільному порядку. Також вказала, що 24.05.2022 ОСОБА_1 не вчиняв відносно неї дії, про які зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення. Такі дії були вчиненні відносно її сестри, а тому саме остання має бути потерпілою у цій справі.
Заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, захисника та потерпілої, дослідивши зміст протоколу про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали, суд дійшов такого висновку.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі за текстом - ЄСПЛ) як джерело права.
У контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (заява № 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції основоположних прав і свобод людини, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення в першу чергу зобов'язаний з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, а також чи винна дана особа в його вчиненні і чи підлягає вона адміністративній відповідальності, і лише після цього вирішувати питання про можливість накладення адміністративного стягнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, полягає у вчиненні домашнього насильства, насильства за ознакою статі, тобто в умисному вчиненні будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису.
Суб'єктивна сторона вказаного адміністративного правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Пунктом 14 ч. 1 ст. 1 вказаного закону визначено, що психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Таким чином самі по собі, зокрема, нецензурні висловлювання, словесні образи, погрози тощо не формують домашнє насильство та утворюють склад адміністративного правопорушення лише у тому випадку, коли такі дії спрямовані на обмеження волевиявлення особи і за умови що такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали чи могли завдати шкоди психічному здоров'ю особи.
Крім того, системний аналіз існуючого національного та міжнародного законодавства свідчить про те, що домашнє насильство істотно відрізняється від звичайних конфліктних відносин, оскільки має певні ознаки та характеризується тим, що особа, яка застосовує домашнє насильство, маючи значну перевагу в своїх можливостях, діє умисно з наміром досягти бажаного результату, який полягає у заподіянні шкоди потерпілому шляхом порушення його прав і свобод.
Так, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАВ 096150, від 26.05.2022 вбачається, що ОСОБА_1 інкримінується те, що він 24.05.2022 о 16 год. 00 хв. на АДРЕСА_2 вчинив домашнє насильство, оскільки чинив психологічний та моральний тиск відносно співмешканки ОСОБА_2 , а саме виражався нецензурною лайкою та штовхав її за верхній одяг.
Разом з тим у судовому засіданні встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наявний двосторонній конфлікт щодо права власності на спільне нерухоме майно. Такі обставини визнавались та не заперечувались учасниками судового процесу.
Більше того у судовому засіданні з пояснень ОСОБА_2 встановлено, що 24.05.2022 ОСОБА_1 не здійснював відносно неї насильство психологічного характеру, не виражався нецензурною лайкою та не штовхав її за верхній одяг. Учасницею конфлікту, по відношенню до якої ОСОБА_1 нецензурно висловлювався, була сестра ОСОБА_2 . При цьому ОСОБА_2 вказала, що є з ОСОБА_1 лише сусідами та співвласниками нерухомого майна.
Такі пояснення ОСОБА_2 спростовують наявність обставин, зазначених у протоколі про адміністративне правопорушення та в письмових поясненнях ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , і свідчать про відсутність складу адміністративного правопорушення, яке інкримінується ОСОБА_1 .
Відтак доказів того, що 24.05.2022 о 16 год. 00 хв. ОСОБА_1 вчиняв дії, спрямовані на приниження, залякування, обмеження волевиявлення ОСОБА_2 та що такі дії викликали у останньої побоювання за свою безпеку, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди її психічному здоров'ю, під час розгляду цієї справи судом не встановлено.
При цьому сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується зі стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Таким чином посадовою особою, що склала протокол про адміністративне правопорушення, до матеріалів справи не долучено належних, допустимих та достатніх доказів, які дозволяють зробити висновок про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
За змістом ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Так само Європейський суд з прав людини неодноразово, зокрема, у справах «Кобець проти України» (рішення від 14.02.2008), «Берктай проти Туреччини» (рішення від 08.02.2001), «Леванте проти Латвії» (рішення від 07.11.2002) вказував, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
При цьому судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, яка притягується до відповідальності, і лише в межах зазначеного у протоколі про адміністративне правопорушення обвинувачення, на підставі зібраних посадовою особою, уповноваженою на складання протоколу про адміністративне правопорушення, доказів. Суд не має збирати з власної ініціативи докази, позаяк в протилежному випадку суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може бути визнаний безстороннім.
З урахуванням викладеного судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які в їх сукупності та взаємозв'язку доводили б винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та наявність у його діях складу цього адміністративного правопорушення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю в зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
За таких підстав суд доходить висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, не доведена поза розумним сумнівом матеріалами справи, у зв'язку із чим провадження у даній справі підлягає закриттю за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
При цьому суд враховує, що п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому, виходячи зі змісту норм ч. 2 ст. 284, ст. 247 КУпАП, не вбачає підстав для стягнення зі ОСОБА_1 судового збору за розгляд цієї справи.
Керуючись ст. 7, 9, 40-1, 172-3, 245, 247, 251-252, 283-285, 287, 294 КУпАП, суддя
Закрити відносно ОСОБА_1 провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-3 КУпАП, у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
СуддяІ. В. Марциновська