Справа № 344/13058/21
Провадження № 22-ц/4808/324/22
Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.
Суддя-доповідач Максюта
31 травня 2022 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів Василишин Л.В., Фединяка В.Д.
секретаря Возняк В.Д.,
з участю представника апелянта адвоката Родікова І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Родікова Ігоря Степановича на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Атаманюком Б.М. 21 грудня 2021 року в м. Івано-Франківськ, повний текст якого виготовлено 23 грудня 2021 року,
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подано позов до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право на користування житлом.
Позов обґрунтовано тим, що позивачці на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного 08 квітня 2019 між нею та її колишнім чоловіком ОСОБА_2 (відповідачем), належала квартира АДРЕСА_1 .
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 29.03.2018 року шлюб між ними розірвано. Відповідач хоча і зареєстрований в належній їй квартирі, проте з 2019 року за місцем реєстрації місця проживання фактично не проживає, оскільки створив нову сім'ю та переїхав проживати до дружини в с. Верчани Стрийського району Львівської області. Факт непроживання колишнього чоловіка більше одного року за адресою реєстрації підтверджується його поясненнями, викладеними в рішенні Івано-Франківського міського суду від 05.05.2021 в цивільній справі №344/2507/21 про припинення стягнення аліментів.
Відповідач не є членом її сім'ї, тому його реєстрація місця проживання у квартирі порушує її право на володіння, користування та розпорядження належним їй майном.
Просить визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням (квартирою АДРЕСА_1 ) (а.с.1-4).
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду представник ОСОБА_1 адвокат Родіков Ігор Степанович подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.
Вказує, що суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст. ст. 71, 72 Житлового Кодексу України, ст. ст.15, 16, 29, 317, 219, 383, 391, 395, 405 ЦК України, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Обґрунтовуючи рішення, суд в мотивувальній частині зазначив, що матеріали справи не містять даних про наявність будь-якої адреси реєстрації дитини, а також не містять інформації, про наявність у батька іншого житлового приміщення. Однак такий висновок не відповідає матеріалам справи, оскільки неповнолітній син ОСОБА_3 зареєстрований в квартирі матері, що підтверджується копією будинкової книги, долученої до матеріалів справи, яка була предметом дослідження судом.
Судом залишено поза увагою, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 29.03.2018 року при розгляді справи №344/470/18 шлюб між сторонами розірвано, а малолітній син ОСОБА_4 залишений на проживання з матір'ю ОСОБА_5 . Оскільки позивачка являється власником спірної квартири, а її малолітній син з 05 травня 2020 року зареєстрований в даній квартирі, то в розумінні ч.3 ст.29 ЦК України жодного порушення житлових прав дитини немає.
Суд не зауважив, що при розгляді справи про припинення стягнення аліментів з ОСОБА_2 на її користь на утримання сина нею повністю визнано позов, тому з врахуванням положень ч.2 ст.160 СК України та ч.ч.3,6 ст.29 ЦК України місце проживання дитини між ними, як батьками, та самою дитиною погоджено, в жодному разі дана обставина не може свідчити про порушення житлових прав дитини.
Більше того, судом залишено поза увагою, що житлові права дитини не являються предметом розгляду даної справи.
Свою незгоду з позовом відповідач мотивував виключно порушенням житлових прав дитини, а не перешкодами в користуванні житлом.
Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити (а.с.69-73).
У судове засідання не з'явився відповідач ОСОБА_6 про причини неявки не повідомив, хоча про день місце та час розгляду справи повідомлений належним чином.
Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов'язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому колегія суддів розглянула справу у відсутності відповідача.
Від представника відповідача адвоката Ковтун Т.С. надійшла заява про розгляд справи в її відсутності за станом здоров'я.
Відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
В силу ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її обґрунтованою, виходячи з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з положень частини 3 статті 29 ЦК України, встановивши, що дитина фактично проживає з батьком (відповідачем). а останній зареєстрований в житлі позивачки (матері дитини), а також з урахуванням того, що судом не встановлено, що відповідач забезпечений іншим придатним житловим приміщенням, у якому може зареєструвати дитину, крім того позивачем не доведено, що відповідачу не чиняться перешкоди в користуванні житлом, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
З таким висновком апеляційний суд не погоджується з огляду на таке.
Судом встановлено, що сторони є батьками неповнолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження Серії НОМЕР_1 (а.с.49).
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 29.03.2018 року шлюб між сторонами розірвано. Малолітнього сина залишено проживати з матір'ю (а.с.10-11).
На підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного 08 квітня 2019 між нею, та її колишнім чоловіком ОСОБА_2 (відповідачем) позивачка стала власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.8).
Згідно з відомостями будинкової книги в зазначеній квартирі зареєстрований відповідач ОСОБА_2 . Також з 05 травня 2020 року в квартирі зареєстрований неповнолітній син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6-7).
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 05.05.2021 в цивільній справі №344/2507/21 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Івано-Франківський МВДВс ПЗМУМЮ (м.Івано-Франківськ) про припинення стягнення аліментів задоволено. Припинено з 17.02.2021 року стягнення аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 2000 грн щомісячно з 10.07.2018 до досягнення дитиною повноліття, які проводяться відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14.09.2018року у цивільній справі №344/10188/18, провадження №2/344/3568/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини (а.с.12-13).
При розгляді даного спору судом встановлено, що неповнолітня дитина - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом із своїм батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , який, як вказує позивач, перебуває з 12.03.2020 на його утриманні.
Даний факт не заперечує представник апелянта.
Відповідно до довідки виконавчого комітету Стрийської місткої ради № 968 від 08.12.2021р. батько з дитиною проживають разом без реєстрації по АДРЕСА_2 (а.с.52).
Також зазначена інформація міститься в характеристиці щодо ОСОБА_2 , яка видана старостою сіл Підгірці, Верчани, Комарів, Ярушичі, Ходовичі, Піщани, Стриганці Стрийської міської ради Львівської області (а.с.53).
Позивач у своєму позові посилається на положення статей 383 ч.1, 391 ЦК України та статті 150 Житлового Кодексу України, якими визначається право власника квартири (будинку) користуватися ними для особистого проживання і проживання членів сім'ї та інших осіб, право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд, а також право вимагати усунення перешкод у здійсненні права власності.
Правовідносини, які виникли у цій справі, регулюються положеннями статті 383 та 391 ЦК України.
Спір з приводу користування житловим приміщенням виник хоча і між колишнім подружжям, однак його особливістю є те, що після розірвання шлюбу та припинення сімейних відносин відповідач ОСОБА_2 продав ОСОБА_6 квартиру, за яку вона розрахувалася особистими коштами (п.9 договору купівлі-продажу). Після укладення договору купівлі- продажу у квартирі зареєстровано місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який після розірвання шлюбу згідно рішення суду залишений проживати разом з матір'ю.
У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16-ц, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (статті 316, 317, 319, 321 ЦК України).
Способи захисту права власності передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша ЦК України).
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.
Із матеріалів справи встановлено, що квартира належала ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 21.11.2012 року виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради згідно з рішенням виконавчого комітету від 23.10.2012 року № 678.
У квартирі 15.07.2014 року було зареєстровано місце проживання ОСОБА_1 та вина ОСОБА_7 , відповідач ОСОБА_2 , який був власником квартири, зареєстрований у квартирі з 16.02.2017 року.
Шлюб між ОСОБА_2 (за його позовом) та ОСОБА_1 розірвано 29 березня 2018 року, а 08.квітня 2019 року ОСОБА_2 продав квартиру ОСОБА_1 .
У день укладення договору купівлі-продажу 08 квітня 2019 року знято з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та малолітнього ОСОБА_7 , а попереднього власника квартири ОСОБА_2 (відповідача) реєстрація місця проживання у квартирі залишилася.
Новий власник квартири ОСОБА_1 05 травня 2020 року зареєструвала у квартирі своє місце проживання та проживання свого малолітнього сина (а.с.6-8).
Таким чином, оскільки відповідач ОСОБА_6 на день набуття права власності позивачкою на квартиру уже не був членом її сім'ї, він не мешкав у спірній квартирі за згодою власника, тому він не набув права користуванням чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.
Суд першої інстанції невірно застосував до спірних правовідносин положення частини 3 статті 29 ЦК України, оскільки ця норма матеріального права не регулює спірні правовідносини.
Позивачка є матір'ю дитини, суд залишив малолітню дитину після розірвання шлюбу проживати з нею, вона зареєструвала місце проживання дитини у квартирі, яка належить їй на праві особистої власності на підставі договору купівлі-продажу, який не ос порений і не визнаний недійсним. На день ухвалення рішення суду дитина досягла тринадцятирічного віку.
За змістом частини 2 та 3 статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Таким чином, малолітній ОСОБА_8 за жодних обставин не втрачає права проживати разом із матір'ю у квартирі за місцем реєстрації.
При цьому не може ставитися у залежність виникнення права на житло у відповідача від права на житло у дитини у спірній квартирі, оскільки відповідач відчужив квартиру на користь особи, яка вже не була членом його сім'ї.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого немайнового права.
Враховуючи наведене, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2021 року слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням (квартирою АДРЕСА_1 ).
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Родікова Ігоря Степановича задовольнити.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , таким, що втратив право на користування житловим приміщенням (квартирою АДРЕСА_1 ).
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді: І.О. Максюта
Л.В. Василишин
В.Д.Фединяк
Повний текст постанови складено 09 червня 2022 року.