31 травня 2022 року
м. Київ
cправа № 922/1374/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України
на рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2020 (суддя Аюпова Р. М.)
і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 (головуючий суддя Барабашова С. В., судді Пилипенко Н. М., Пушай В. І.)
у справі № 922/1374/20
за позовом Національного банку України
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Саландер", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "АКП-Трейдінг", 3) Товариства з обмеженою відповідальністю "АКП Харків-Інвест" і 4) ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійний вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - 1) Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк", в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб директора-розпорядника Рекрут Світлани Валеріївни, 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Мірро-Трейдінг", 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "АКП Харків-Реконструкція", 4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлант-Харків", 5) Товариство з обмеженою відповідальністю "КДС-ГРУП", 6) ОСОБА_2 , 7) ОСОБА_3 , 8) ОСОБА_4 , 9) ОСОБА_5 і 10) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ассісто",
про звернення стягнення на предмет іпотеки,
(у судовому засіданні взяв участь представник позивача - Петроченко С. О.)
Короткий зміст позовних вимог
1. Національний банк України (далі - позивач, НБУ, Банк) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саландер" (далі - ТОВ "Саландер"), Товариства з обмеженою відповідальністю "АКП-Трейдінг" (далі - ТОВ "АКП-Трейдінг"), Товариства з обмеженою відповідальністю "АКП Харків-Інвест" (далі - ТОВ "АКП Харків-Інвест"), м. Харків, фізичної особи ОСОБА_1 , згідно з яким просив суд:
1) визнати за НБУ право іпотеки на нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-15 площею 850,9 кв. м у літ. "КМ-5", розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1271705963101), що належать ТОВ "Саландер";
2) в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 13.10.2014 № 43, укладеним між НБУ та Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк") в загальній сумі заборгованості (станом на 13.04.2020) 1 221 190 646 (один мільярд двісті двадцять один мільйон сто дев'яносто тисяч шістсот сорок шість) гривень 21 копійка, яка складається з:
- заборгованості за кредитом - 1 196 981 406,20 грн,
- заборгованості за процентами - 24 041 095,89 грн,
- пені за прострочення сплати процентів - 68 144,12 грн,
звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 13.10.2014, укладеним між НБУ та ПАТ "ВіЕйБі Банк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О., та зареєстрований в реєстрі за номером 1327, а саме на наступне нерухоме майно: нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-15 площею 850,9 кв. м у літ. "КМ-5", розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1271705963101), що належать ТОВ "Саландер";
Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;
3) визнати за НБУ право іпотеки на нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-21 загальною площею 1110,6 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1334323663101), що належать ТОВ "АКП-Трейдінг";
4) в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 13.10.2014 № 43, укладеним між НБУ та ПАТ "ВіЕйБі Банк" в загальній сумі заборгованості (станом на 13.04.2020) 1 221 190 646 (один мільярд двісті двадцять один мільйон сто дев'яносто тисяч шістсот сорок шість) гривень 21 копійка, яка складається з:
- заборгованості за кредитом - 1 196 981 406,20 грн,
- заборгованості за процентами - 24 041 095,89 грн,
- пені за прострочення сплати процентів - 68 144,12 грн,
звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 13.10.2014 № 43, укладеним між НБУ та ПАТ "ВіЕйБі Банк", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О., та зареєстрований в реєстрі за номером 1327, а саме на наступне нерухоме майно: нежитлові приміщення першого поверху № 1-:-21 загальною площею 1 110,6 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1334323663101), що належать ТОВ "АКП-Трейдінг";
Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;
5) визнати НБУ право іпотеки на нежитлові приміщення 2-го поверху № 9, 11-:-53, 84/100 частин приміщень № 1, 2, 8 (місця загального користування) загальною площею 1 156,2 кв. м, в літ. "КЛ-6", розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1644226063101), що належать ТОВ "АКП Харків-Інвест";
6) в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 13.10.2014 № 43, укладеним між НБУ та ПАТ "ВіЕйБі Банк" в загальній сумі заборгованості (станом на 13.04.2020) 1 221 190 646 (один мільярд двісті двадцять один мільйон сто дев'яносто тисяч шістсот сорок шість) гривень 21 копійка, яка складається з:
- заборгованості за кредитом - 1 196 981 406,20 грн,
- заборгованості за процентами - 24 041 095,89 грн,
- пені за прострочення сплати процентів - 68 144,12 грн,
звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 13.10.2014 укладеним між НБУ та ПАТ "ВіЕйБі Банк", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О., та зареєстрований в реєстрі за номером 1327, а саме на наступне нерухоме майно: нежитлові приміщення 2-го поверху № 9, 11-:-53, 84/100 частин приміщень № 1, 2, 8 (місця загального користування) загальною площею 1 156,2 кв. м, в літ. "КЛ-6", розташовані за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1644226063101), що належать ТОВ "АКП Харків-Інвест";
Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;
7) визнати за НБУ право іпотеки на нежитлові приміщення 2-го поверху № 3, 4, 5, 6, 7, 10, 16/100 частин приміщень № 1, 2, 8 (місця загального користування) загальною площею 212,8 кв. м, в літ. "КЛ-6", розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1644204963101), що належать ОСОБА_1 ;
8) в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 13.10.2014 № 43, укладеним між НБУ та ПАТ "ВіЕйБі Банк" в загальній сумі заборгованості (станом на 13.04.2020) 1 221 190 646 (один мільярд двісті двадцять один мільйон сто дев'яносто тисяч шістсот сорок шість) гривень 21 копійка, яка складається з:
- заборгованості за кредитом - 1 196 981 406,20 грн,
- заборгованості за процентами - 24 041 095,89 грн,
- пені за прострочення сплати процентів - 168 144,12 грн,
звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 13.10.2014 № 43, укладеним між НБУ та ПАТ "ВіЕйБі Банк", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О., та зареєстрований в реєстрі за номером 1327, а саме на наступне нерухоме майно: нежитлові приміщення 2-го поверху № 3, 4, 5, 6, 7, 10, 16/100 частин приміщень № 1, 2, 8 (місця загального користування) загальною площею 212,8 кв. м, в літ. "КЛ-6", розташовані за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1644204963101, що належать ОСОБА_1 ;
Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;
9) визнати за НБУ право іпотеки на нежитлові приміщення 3-го поверху № 3, 4-го поверху № 3, 5-го поверху № 3, 6-го поверху № 3, 8 в літ. "КЛ-6" загальною площею 53,8 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1937607563101), що належать ТОВ "АКП Харків-Інвест";
10) в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором від 13.10.2014 № 43, укладеним між НБУ та ПАТ "ВіЕйБі Банк" в загальній сумі заборгованості (станом на 13.04.2020) 1 221 190 646 (один мільярд двісті двадцять один мільйон сто дев'яносто тисяч шістсот сорок шість) гривень 21 копійка, яка складається з:
- заборгованості за кредитом - 1 196 981 406,20 грн,
- заборгованості за процентами - 24 041 095,89 грн,
- пені за прострочення сплати процентів - 168 144,12 грн,
звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 13.10.2014 № 43 укладеним між НБУ та ПАТ "ВіЕйБі Банк", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сергеєвим О. О., та зареєстрований в реєстрі за номером 1327, а саме на наступне нерухоме майно: нежитлові приміщення 3-го поверху № 3, 4-го поверху № 3, 5-го поверху № 3, 6-го поверху № 3, 8 в літ. "КЛ-6" загальною площею 53,8 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1937607563101), що належать ТОВ "АКП Харків-Інвест";
Встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", за ціною, встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
2. В обґрунтування позовних вимог НБУ зазначив, що 13.10.2014 між ним та ПАТ "ВіЕйБі Банк" було укладено кредитний договір № 43, відповідно до умов якого кредитором було надано позичальнику стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності на суму 1 200 000 000 грн. на строк з 13.10.2014 до 07.10.2016 включно.
3. З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору, 13.10.2014 між НБУ та ПАТ "ВіЕйБі Банк" було укладено Іпотечний договір, відповідно до умов якого ПАТ "ВіЕйБі Банк" передало в іпотеку НБУ нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Предмет іпотеки).
4. ПАТ "ВіЕйБі Банк" свої зобов'язання за Кредитним договором не виконало, внаслідок чого станом на 13.04.2020 його заборгованість перед НБУ становить 1 221 190 646,21 грн.
5. Листом № 13/1-42 від 25.03.2016 ПАТ "ВіЕйБі Банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію повідомило позивача про акцептування вимог у загальному розмірі 5 245 065 575,10 грн, з яких 1 224 239 240,01 грн - заборгованість за кредитним договором.
6. Ураховуючи, що ПАТ "ВіЕйБі Банк" визнав заборгованість перед НБУ за Кредитним договором, тому згідно з умовами Іпотечного договору та чинного законодавства, внаслідок неповернення кредиту та процентів за користування ним, позивач вважає, що він, як іпотекодержатель, має право подати до суду позов про звернення стягнення на Предмет іпотеки, з метою часткового погашення наявної заборгованості.
7. Однак як стало відомо позивачу, у червні 2016 року предмет іпотеки було фактично подроблено на частини, право власності на які було зареєстровано за чотирма фізичними особами ( ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 ). Протягом 2016-2020 років ці частини предмету іпотеки неодноразово відступались третім особам (востаннє це відбулось 11.02.2020), здійснювався їх багаторазовий поділ та реконструкція, внаслідок чого змінювалась їх площа, а у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відкривались нові розділи. При цьому щодо частини Предмету іпотеки інформація взагалі відсутня. Тому в позовній заяві НБУ просить суд визнати право іпотеки на майно, яке є частинами Предмету іпотеки, що утворилось в результаті поділу Предмету іпотеки - нежитлової будівлі літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м. (адреса: АДРЕСА_1 ) за Іпотечним договором від 13.10.2014 № 43.
8. Позивач зазначає, що рішенням Московського суду м. Харкова від 22.09.2016 у справі № 643/8914/16-ц було задоволено позов ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 до Науково-технічного приватного підприємства "Дінас" та ПАТ "ВіЕйБі Банк" про витребування предмету іпотеки з чужого незаконного володіння.
9. 19.10.2016 на підставі рішення Московського суду м. Харкова від 22.09.2016 у справі № 643/8914/16-ц державним реєстратором Калініною Л. М. скасовано в ДРРПНМ право власності ПАТ "ВіЕйБі Банк" на Предмет іпотеки.
10. В подальшому, 03.07.2017 рішенням Апеляційного суду Харківської області у справі № 643/8914/16-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 16.01.2019, рішення Московського суду м. Харкова від 22.09.2016 у справі № 643/8914/16-ц скасовано, в позові відмовлено повністю.
11. 14.12.2017 рішенням Апеляційного суду Харківської області у справі № 643/6032/16-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 17.05.2018, рішення Московського суду м. Харкова від 06.06.2016 у справі № 643/6032/16-скасовано, у позові відмовлено повністю.
12. Отже НБУ вважає, що скасування права власності ПАТ "ВіЕйБі Банк" на Предмет іпотеки, та також реєстрація частин предмету іпотеки за ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 є незаконним. В цей же час внаслідок скасування судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, оскільки відпала підстава виключення цього запису.
13. Позивач наголошує, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек, а, отже, іпотека НБУ, є дійсною, проте Предмет іпотеки поділено на окремі об'єкти нерухомості, право власності на які зареєстровано за різними особами, щодо частини предмету іпотеки інформація взагалі відсутня.
Короткий зміст судових рішень
14. Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.12.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі № 922/1374/20, у задоволенні позову відмовлено.
15. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що:
- у позичальника (ПАТ "ВіЕйБі Банк") дійсно наявна заборгованість перед позивачем за Кредитним договором № 43 від 13.10.2014, яка складається з: 1 196 981 406,20 грн заборгованості за кредитом, 24 041 095,89 грн заборгованості за відсотками, 168 144,12 грн пені за прострочення сплати;
- з метою забезпечення належного виконання умов Кредитного договору між позивачем та ПАТ "ВіЕйБі Банк" 31.10.2014 укладено Іпотечний договір. Предметом іпотеки є, серед іншого, нерухоме майно - нежитлова будівля літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м. в цілому, яка заходиться за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, будинок 120, ринковою вартістю 545 000 000,00 грн;
- у 2016 році на підставі судового рішення, яке в подальшому було скасовано судами вищих інстанцій, предмет іпотеки було фактично поділено на частини;
- у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внаслідок набуття чинності судового рішення, яке згодом було скасовано, державними реєстраторами були внесені відповідні відомості щодо здійснення поділу, реконструкції, тощо, щодо предмету іпотеки;
- в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про первинну реєстрацію права власності на спірне майно за фізичними особами та юридичними особами, та відсутні відомості про перехід права власності на спірне майно до проміжних чи кінцевого власників від ПАТ "ВіЕйБі Банк" за відплатним договором відчуження;
- станом на момент розгляду даного спору, іпотека НБУ є дійсною, проте в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно існує низка записів про об'єкти нерухомого майна, які є складовими частинами Предмету іпотеки, щодо яких НБУ звернувся з відповідним позовом про звернення стягнення;
- в Державному реєстрі іпотек наявний запис про обтяження на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю літ. "2Б-6", загальною площею 6 180,9 кв. м, яка знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Павлова Академіка, 120 (предмет іпотеки в цілому), тому позовні вимоги НБУ щодо визнання за ним прав іпотеки на окремі її частини є безпідставними;
- звернення стягнення на окремі приміщення, як на частину об'єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки) в разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будівлі у цілому, а не окремих приміщень, в даному випадку є неможливим;
- в результаті судового вирішення у справі № 643/8914/16-ц не на користь осіб, які в подальшому відчужили предмет іпотеки третім особам та яких позивач визначив в якості відповідачів у справі, відбувається відновлення суб'єктивного речового права на майно в певної особи, у зв'язку із чим останні не можуть вважатися його власниками, тому положення статті 23 Закону "Про іпотеку" застосуванню не підлягають, оскільки відповідачі у справі не є власниками майна, переданого в іпотеку;
- права позивача не порушено відповідачами, у зв'язку із чим позовні вимоги у цій справі задоволенню не підлягають за недоведеністю та необґрунтованістю;
- зобов'язання за кредитним договором на час розгляду даного спору не виконані, а отже, позовна давність не спливла, тому заява відповідача 1 - ТОВ "Саландер", задоволенню не підлягає. Заяву третьої особи - Товариства з обмеженої відповідальності "Фінансова компанія "Ассісто" (далі - ТОВ "ФК "Ассісто") про застосування наслідків спливу строку позовної давності судом відхилено з огляду на те, що третя особа не є суб'єктом, якому надано право на звернення до суду із відповідною заявою;
- на момент розгляду даного спору, власником майнових прав на нерухоме майно (нежитлову будівлю літ. "2Б-6" загальною площею 6 180,9 кв. м. за адресою: м. Харків, вул. Академіка Павлова, 120, реєстраційний номер об'єкту 451609763101, інвентарний номер 1044441), які є відмінними від права власності, є третя особа у справі - ТОВ "ФК "Ассісто", якому ПАТ "ВіЕйБі Банк" на електронних торгах з продажу активів AT "ВТБ Банк" (номер лоту GL16N616802) продав всі майнові права на літ. "2Б-6".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16. НБУ подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2020 і постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 у справі № 922/1374/20 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Доводи осіб, які подали касаційні скарги (узагальнено)
17. Скаржник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції та вказує на порушення судами норм матеріального та процесуального права зазначаючи, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень суди дійшли помилкових висновків щодо відсутності підстав для задоволення позову.
18. Позивач вважає, що іпотекодержатель вправі звертати стягнення на складові частини предмету іпотеки, якщо він не має можливості застосувати інші заходи щодо захисту своїх порушених прав, зокрема звернути стягнення на весь предмет іпотеки в силу відповідних обставин.
19. Скаржник зазначає, що на відміну від справ № 643/17966/14-ц та № 643/10533/13-ц, на які послались суди попередніх інстанцій, у цій справі Банк звернувся до суду не з окремими позовами до власників складових частин предмету іпотеки на окремі (вибіркові) частини предмету іпотеки, а пред'явив один позов до всіх наразі існуючих власників про звернення стягнення на всі частини предмету іпотеки, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
20. Національний банк України зазначає, що наразі, окрім відповідачів у цій справі, відсутні інші особи, до яких Банк може звернутись з відповідним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки за спірним договором.
21. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 668/9978/15-ц, постановах Верховного Суду від 24.06.2020 у справі № 904/9896/17, від 10.05.2018 у справі №29/5005/6381/2011, від 18.04.2018 у справі № 910/4650/17 та від 13.04.2021 у справі № 910/11702/18, а також у постановах Верховного Суду України від 05.04.2017 у справі № 644/4855/14-ц, від 06.07.2016 у справі № 6-1213цс16.
Позиція інших учасників справи
22. ТОВ "ФК "Ассісто" (третя особа 10) подало пояснення на касаційну скаргу, у яких підтримує доводи касаційної скарги та просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
23. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
24. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
25. Судові рішення у справі оскаржуються позивачем з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Щодо суті касаційної скарги
26. Предметом спору у цій справі є матеріально-правові вимоги Національного банку України про визнання за позивачем права іпотеки, а також звернення стягнення на нежитлові приміщення нежитлової будівлі (торгівельного комплексу), яка була поділена на частини на підставі скасованого судового рішення після передання в іпотеку.
27. Так, відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України). Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
28. Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина сьома статті 193 ГК України).
29. Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
30. Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
31. Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов'язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов'язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов'язань або зменшити їх. Забезпечувальне зобов'язання (взаємні права і обов'язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов'язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов'язанням). Виконання забезпечувального зобов'язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов'язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).
32. Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.
33. Частиною третьою, четвертою статті 5 Закону України "Про іпотеку" визначено, що частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом. Іпотека поширюється на частину об'єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором.
34. Згідно з частиною п'ятою статті 5 Закону України "Про іпотеку" у разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об'єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.
35. Отже, незалежно від того, чи були внесені зміни до договору іпотеки у зв'язку перебудуванням, добудовою тощо предмета іпотеки, чи ні, іпотека поширюється й на таку реконструкцію. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/4650/17, на яку, як зазначалося у пункті 21 цієї постанови, посилається скаржник у своїй касаційній скарзі.
36. При цьому новоствореним об'єктом нерухомості може вважатись виключно такий, що був створений без прив'язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, неможливо визнати новоствореним нерухомим майном об'єкт нерухомого майна, що являє собою вже існуючий об'єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 06.07.2016 у справі № 6-1213цс16 та постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 29/5005/6381/2011, на які також скаржник посилається в касаційній скарзі.
37. При цьому, як зазначено у пункті 21 цієї постанови, скаржник в обґрунтування своїх доводів посилається на неврахування правових висновків саме у наведених вище постановах (пункти 35-36 цієї постанови).
38. Частиною шостою статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є об'єкти, які належать різним особам, та задоволення отримується за рахунок частини переданого в іпотеку майна, ті іпотекодавці, на майно яких було звернено стягнення, мають право на пропорційне відшкодування від іпотекодавців, на майно яких не зверталось стягнення, і набувають прав іпотекодержателя на частину майна, на яку не було звернено стягнення, для забезпечення такого відшкодування.
39. При цьому, Верховний Суд зазначає, що положення Закону України "Про іпотеку" не містять заборони щодо звернення стягнення на окремі приміщення, як на частину об'єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки) в разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будівлі у цілому, а не окремих приміщень.
40. Водночас, обґрунтовуючи свої висновки, зокрема в частині неможливості звернення стягнення на окремі приміщення, як на частину об'єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки) в разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будівлі у цілому, а не окремих приміщень, суди першої та апеляційної інстанції посилались на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц та постанові Верховного Суду від 13.07.2019 у справі № 643/10533/13-ц.
41. Ухвалюючи постанову у справі № 643/17966/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі передачі в іпотеку багатоквартирного житлового будинку в цілому, а не окремої квартири у ньому, таке житлове приміщення - квартира, як і інші нежитлові та допоміжні приміщення, що знаходяться у ньому, не можна вважати відокремленими предметами іпотеки, на які може бути звернуте стягнення, як на самостійні об'єкти нерухомого майна. Оскільки квартира у багатоквартирному житловому будинку не була самостійним предметом іпотеки, тому позивач не вправі реалізувати свої права іпотекодержателя шляхом примусового звернення стягнення на неї у встановленому законом порядку незалежно від інших квартир у багатоквартирному житловому будинку, бо таке житлове приміщення як окрема частина об'єкта нерухомого майна не було самостійним предметом іпотеки, а може бути визначено як частка багатоквартирного будинку, який є предметом іпотеки. Надалі, цей же висновок висловив Касаційний цивільний суд у своїй постанові від 31.07.2019 у справі № 643/10533/13-ц.
42. Проте, судами попередніх інстанцій помилково застосовано до спірних правовідносин висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц та Верховного Суду від 13.07.2019 у справі № 643/10533/13-ц, з огляду на неподібність правовідносин, що склалися між учасниками цих справ та у справі № 910/2309/20.
43. Так, у справі № 643/17966/14-ц спір стосувався звернення стягнення на одну квартиру у багатоквартирному будинку, яка не була відокремленою складовою частиною предмета іпотеки, тоді як в іпотеку за іпотечним договором передано саме багатоквартирний житловий будинок. Позов у цій справі пред'явлено до одного відповідача - власника спірної квартири. У постанові викладено висновок, що той факт, що в Державному реєстрі іпотек та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відображено, що об'єктом обтяження є квартири, розташовані в житловому будинку, не підтверджує набуття спірною квартирою статусу самостійного предмета іпотеки. Договір іпотеки, копія якого наявна у матеріалах справи, передбачає право Банку звернути стягнення та реалізувати предмет іпотеки (пункт 6.1 договору іпотеки) та не містить процедури звернення стягнення на квартиру як складову частину предмета іпотеки.
44. Разом з тим, у справі, яка розглядається НБУ звернувся із позовом до власників нежитлових приміщень - складових частин єдиного нежитлового комплексу, який був переданий в іпотеку, і не пред'являв окремих позовів про звернення стягнення на окремі зареєстровані об'єкти житлової нерухомості. Предметом позову у справі № 643/17966/14-ц є вимога про звернення стягнення на квартиру - частину предмета іпотеки (житлового багатоквартирного будинку), тоді як у справі № 922/1374/20 - вимога про звернення стягнення на нежитлові приміщення нежитлової будівлі (торгівельного комплексу), яка була поділена на частини на підставі скасованого судового рішення після передання в іпотеку.
45. Тому висновки Верховного Суду щодо питання застосування статті 5 Закону України "Про іпотеку", викладені у справах № 643/17966/14-ц, № 643/10533/13-ц (див. ухвалу Великої Палати від 26.01.2022 про повернення цієї справи № 922/1374/20 для розгляду колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду) не є релевантними до спірних правовідносин.
46. Отже, в контексті наведеного у пунктах 43-44 цієї постанови Верховний Суд також вважає за необхідне зазначити, що при розгляді спорів у справах про звернення стягнення на предмет іпотеки позивач вправі заявляти вимоги про звернення стягнення на частини переданого в іпотеку майна, у випадку виділу їх в натурі та їх належної державної реєстрації, поєднаної з відсутністю можливості в іпотекодержателя звернення стягнення на весь предмет іпотеки згідно з описом, зазначеним у відповідному договорі.
47. Аналіз доводів касаційної скарги НБУ свідчить, що останні зводяться, у тому числі до незгоди скаржника із висновками судів попередніх інстанцій щодо непоширення на відповідачів статусу іпотекодавця, а відтак і відсутності підстав для застосування положень статті 23 Закону "Про іпотеку". Скаржник наголошує, що оскільки позов про звернення стягнення на частини переданого в іпотеку майна може бути подано до осіб, що є власниками такого майна, якими і є відповідачі у цій справі станом на момент подачі позову, позивачем були правильно сформульовані позовні вимоги та заявлено їх до належних відповідачів.
48. Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне права", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
49. Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
50. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).
51. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність (висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 21.11.2012 у справі № 6-134цс12).
52. Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.
53. При цьому, відповідно до частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання.
54. Статтею 23 Закону України "Про іпотеку" визначено наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, серед яких визначено:
- у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою;
- особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.
55. Отже, іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов'язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки (див. рішення Конституційного Суду України від 14.07.2020 у справі № 8-р/2020).
56. При цьому, статтею 17 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
57. Тобто положеннями Закону України "Про іпотеку" чітко визначено наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, серед яких зазначено, що у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою, а також підстави для припинення права іпотеки, серед яких відсутня така підстава припинення, як набуття права на майно щодо якого відсутня інформація про обтяження його іпотекою.
Відтак іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.
58. Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов'язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно. У такому випадку у разі невиконання позичальником своїх кредитних зобов'язань іпотекодержатель в силу частини першої статті 33 Закону України "Про іпотеку" має право задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна шляхом заявлення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки до особи, яка є власником іпотечного майна на момент заявлення таких вимог.
59. Правові висновки про те, що у разі відчуження іпотечного майна вимога іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки має бути заявлена до особи, яка є власником такого майна на момент подання позову, є усталеними у судовій практиці Верховного Суду (постанови від 07.05.2019 у справі № 926/3371/17, від 23.01.2020 у справі № 916/2558/18, від 18.04.2019 у справі № 15/5009/1800/11, від 05.05.2020 у справі № 161/6253/15-ц, а також постанова від 24.06.2020 у справі № 904/9896/17, на яку посилається скаржник), проте не були враховані судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови.
60. З огляду на викладене, обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, підтвердилися.
61. За змістом заявлених позовних вимог позивач у цій справі прагне захистити порушене право іпотекодержателя шляхом (1) визнання за ним права іпотеки на спірні нежитлові приміщення як складові частини предмету іпотеки, а також (2) звернення стягнення на частини переданого в іпотеку майна, яке внаслідок багаторазового відчуження станом на момент звернення з цим позовом перебуває у власності відповідачів, що з урахуванням висновків, зазначених у пунктах 39, 46, 58 цієї постанови, є належним та ефективним способом захисту порушеного права.
62. Суд звертає увагу, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
63. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
64. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
65. Суд акцентує, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
66. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
67. У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
68. З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
69. Суд зауважує, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
70. Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є компетенцією виключно національних судів першої та апеляційної інстанцій. Проте зважаючи на прецедентну практику ЄСПЛ, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
71. До таких дій у цій справі перш за все належало з'ясування судами в межах наявних процесуальних повноважень, зокрема питання чи мали місце обставини (факти) якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
72. У справі, що розглядається за результатом розгляду вимог позивача про визнання за ним права іпотеки на спірне майно та звернення стягнення на це майно суди дійшли висновку про відсутність порушеного права позивача за захистом якого він звернувся з позовом до суду, поклавши в основу рішень помилковий висновок щодо неможливості звернення стягнення на окремі приміщення, як на частину об'єкта нерухомого майна (частину предмета іпотеки) у разі визначення предметом іпотеки за договором іпотеки будівлі у цілому, а не окремих приміщень. Правове обґрунтування неправильності такого висновку судів наведено у пунктах 39, 45, 46, 58, 61 цієї постанови.
73. Водночас, посилаючись на дійсність іпотеки позивача та те, що в результаті судового вирішення справи № 643/8914/16-ц не на користь осіб, які в подальшому відчужили предмет іпотеки третім особам та яких позивач визначив в якості відповідачів у цій справі, відбувається відновлення суб'єктивного речового права на майно в певної особи, суди тим не менш не мотивували такий свій висновок та не навели правового механізму можливого відновлення порушеного права позивача як іпотекодержателя предмета іпотеки, частини з якого складають спірне нерухоме майно.
74. При цьому, Верховний Суд також критично сприймає посилання суду першої інстанції, як на можливість відновлення порушеного права позивача, на положення статей 387, 388 ЦК України, якими врегульовано підстави застосування віндикації майна в особи, яка володіє майном, у тому числі й майна, переданого в іпотеку, оскільки: (1) в силу статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може пред'явити лише власник майна, яким за встановлених судами обставин позивач не є та не був; (2) позивач як іпотекодержатель обрав спосіб захисту свого порушеного права саме шляхом визнання права іпотеки на нерухоме майно, що є частиною предмету іпотеки та застосування процедури звернення стягнення на це майно, що перебуває у власності відповідачів.
75. Крім того, посилання попередніх судів на обставини відступлення на момент розгляду даного спору ПАТ "ВіЕйБі Банк" на користь ТОВ "ФК "Ассісто" майнових прав щодо нерухомого майна, що входить у предмет іпотеки НБУ, визнаються неспроможними, оскільки (1) майнові права є відмінними від права власності та не спростовують чинність іпотеки Банку, а також (2) належність відповідачам у цій справі на праві власності спірного нерухомого майна як частин предмета такої іпотеки.
76. Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
77. Частиною першою статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
78. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
79. Разом з тим, без дослідження і з'ясування наведених вище обставин ухвалені у справі оскаржувані судові рішення не можна вважати правомірними та обґрунтованими.
80. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України", "Богатова проти України").
81. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії"). Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
82. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
83. Не з'ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов'язані з ними докази, суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, а саме статей 13, 86, 269, частини п'ятої статті 236 ГПК України, щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позовних вимог НБУ у спорі про визнання права іпотеки на спірні нежитлові приміщення, а також звернення стягнення на ці приміщення як частини предмета іпотеки.
84. Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є таким, що не ґрунтуються на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.
85. Разом з тим, суд касаційної інстанції не може виправити зазначені порушення судів попередніх інстанцій, оскільки достовірне з'ясування цих фактичних обставин виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК України, та має бути здійснено в ході нового розгляду справи.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
86. Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
87. Висновки судів першої і апеляційної інстанцій не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.
88. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
89. Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень частини четвертої статті 300 ГПК України і частини третьої статті 310 ГПК України оскаржувані рішення і постанова у цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
90. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Розподіл судових витрат
91. Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд
1. Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити частково.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 і рішення Господарського суду Харківської області від 23.12.2020 у справі № 922/1374/20 скасувати.
3. Справу № 922/1374/20 направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил