Іменем України
09 червня 2022 року м. Чернігівсправа № 927/51/22
Господарським судом Чернігівської області, в складі судді Федоренко Ю.В., за участю секретаря судового засідання Тарасевич А.М., за правилами загального позовного провадження в відкритому судовому засіданні розглянуто справу
за позовом: Українсько-Німецького Сільськогосподарського Підприємства з Іноземними Інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Мульті-Аграр Дніпро”,
вул. Кірова, буд. 7, с-ще Кудашівка (П), Криничанський район, Дніпропетровська обл., 52350
до відповідача: Державного підприємства "Дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України",
вул. Перемоги, 5, с. Іванівка, Борзнянський район, Чернігівська область, 16433
про стягнення 9131774,84 грн.
за участю повноважних представників сторін:
від позивача: не прибув.
від відповідача: Лаврищев В.В., адвокат.
До суду надійшла позовна заява, в прохальній частині якої позивач просить суд стягнути з відповідача 6824398,72 грн заборгованості, 1706099,00 грн штрафу, 130112,48 грн пені, 71796,41 грн 3% річних, 130112,48 грн інфляційних нарахувань за неналежне виконання договору поставки мінеральних добрив та ЗЗР № 75 від 01.06.2021 (далі- Договір).
Ухвалою суду від 17.01.2022 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі № 927/51/22 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 14.02.2022; сторонам установлено процесуальні строки для подачі до суду письмових заяв по суті спору.
31.01.2022 до суду надійшов відзив на позов від 27.01.2022 (а.с. 40-42) в якому відповідач визнав суму заборгованості в розмірі 6824398,72 грн перед позивачем за Договором та просить суд задовольнити частково позовні вимоги, зменшивши їх розмір у частині стягнення 1706099,00 грн штрафу та 399367,55 грн пені. На думку відповідача, розмір неустойки (пені та штрафу) є надмірним, загальний розмір якої складає 2105466,55 грн, що становить приблизно 30% від суми поставленого товару. Зазначив, що підприємство на даний час знаходиться в скрутному матеріальному становищі: відносно нього відкрито 19 виконавчих проваджень, відомості про які опубліковано в Єдиному реєстрі боржників; з 10.08.2021 на підставі постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках відповідача, що перешкодило здійснити будь-які розрахунки з позивачем. Також відповідач у відзиві на позов зазначив про те, що восени 2021 року мало місце систематичне перешкоджання в здійсненні господарської діяльності підприємства невідомими особами, як наслідок, зареєстровано відповідні кримінальні провадження, де останнє визнано потерпілим. Також відповідач звернув увагу на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження наявності збитків чи додаткових витрат у позивача за фактом допущеного відповідачем порушення по своєчасній оплаті за поставлений товар.
До відзиву додані, зокрема, постанова про арешт коштів боржника ВП №63350627 від 10.08.2021, загальнодоступні відомості з ЄРБ, постанови про залучення потерпілого юридичної особи від 06.12.2021.
02.02.2022 до суду від позивача надійшла заява про уточнення розміру позовних вимог Вих. № 27/201 від 27.01.2022 в якій зазначив, що загальний розмір позовних вимог в сумі 9131774,84 грн не змінюється, але у прохальній частині позовної заяви було допущено описки у зазначенні суми пені та штрафу, які заявлені до стягнення. З урахуванням викладеного, уточнив розміри штрафних санкцій, які просить стягнути з відповідача, а саме пені - 399367,55 грн та штрафу - 1706099,68 грн (а.с. 64-65).
Від позивача надійшла відповідь на відзив Вих. №27/202 від 27.01.2022 (а.с. 72-73) в якій просить суд задовольнити позовні вимоги повністю та заперечив проти зменшення розміру неустойки. Позивач вважає, що відповідачем не доведено належними доказами підстави для зменшення заявлених до стягнення штрафу та пені, зокрема не зазначено причини невиконання зобов'язання з оплати отриманого товару до 31.07.2021 та невиконання ним зобов'язання до даного часу, оскільки не надано жодних доказів щодо його майнового стану за період з 01.06.2021 по 31.07.2021 (період з дати укладання Договору до дати оплати грошових коштів за отриманий товар). Щодо доказів доданих до відзиву позивач вказав, що вони не доводять існування обставин, які унеможливили розрахунок за отриманий товар у погоджений сторонами у Договорі строк. Зазначив, що арешт коштів ДП ДГ “Іванівка” ІСГ ПС НААН України в межах ВП №63350627 накладений 10.08.2021, тобто після того як останній мав провести остаточний розрахунок з позивачем (виконання грошового зобов'язання прострочено з 01.08.2021).
Відповідачем подане заперечення на відповідь на відзив від 02.02.2022 (а.с.80) в якому зазначив, що здійснить виплату заборгованості перед позивачем за поставлений товар за Договором у сумі 6824398,72 грн одразу після відновлення фінансово-господарського стану підприємства. Підтримав клопотання про зменшення розміру неустойки з підстав, наведених у відзиві на позов.
14.02.2022 у підготовче засідання прибули повноважні представники сторін; суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.03.2022.
10.03.2022 судове засідання не відбулося у зв'язку з введенням в країні військового стану на підставі Указу президента України №64/2022 від 24.02.2022 року.
Відповідно до Указу Президента № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 26.03.2022 на 30 діб. Указом Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 25.04.2022 на 30 діб.
Відповідно до розпорядження Голови Верховного суду від 22.04.2022 № 25/0/9-22 “Про відновлення територіальної підсудності судових справ”, Господарським судом Чернігівської області відновлено роботу з 25.04.2022 року.
Зважаючи на те, що 25.04.2022 усунуто обставини що зумовили неможливість роботи Господарського суду Чернігівської області, суд прийшов до висновку про наявність підстав для призначення судового засідання по справі № 927/51/22 на 09.06.2022, про що повідомив сторін ухвалою від 06.05.2022.
Позивачем подано клопотання про розгляд справи без участі його представника за наявними матеріалами, яке судом задоволено.
В судовому засіданні 09.06.2022 судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд встановив.
01.06.2021 між Українсько-Німецьким Сільськогосподарським Підприємством з Іноземними Інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Мульті-Аграр Дніпро” (далі - постачальник) та Державним підприємством Дослідне господарство “Іванівка” Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії наук України (далі -покупець) укладено договір поставки мінеральних добрив та ЗЗР№75 (надалі - Договір, а.с. 16-17).
У відповідності до пунктів 1.1., 2.1 Договору в порядку, строки та на умовах, визначених цим Договором і Специфікаціями до нього, постачальник зобов'язується поставляти та передавати у власність покупця мінеральні добрива та засоби захисту рослин (надалі - товар), а покупець зобов'язується приймати цей товар й оплачувати його.
Найменування й асортимент товару, його кількість і ціна вказуються в Специфікаціях до Договору, що є невід'ємними його частинами.
Сторони в пунктах 4.1., 4.3, 4.4. Договору погодили, що поставка товару здійснюється шляхом постачання товару на склад покупця, якщо інше не буде визначено в Специфікаціях. Дата (термін, строк) поставки товару вказується в Специфікаціях. Датою поставки (передачі) товару є дата, що вказана в накладній. Право власності на товар (у тому числі на тару та пакувальні матеріали) та всі ризики переходять до покупця в момент передачі йому товару.
Згідно пунктів 5.1., 5.2. Договору, покупець зобов'язується оплатити постачальнику товар у строки, вказані в Специфікаціях. Якщо в Специфікації не вказано дату (термін, строк) оплати товару, то такий товар оплачується покупцем у день його отримання від постачальника. Такий же строк оплати товару діє, якщо між сторонами фактично відбулась поставка товару за накладною, але на такий товар не була підписана Специфікація і він попередньо не був оплачений покупцем.
Оплата товару здійснюється в гривнях у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на поточний рахунок постачальника. Підставою для платежу є даний Договір.
За п.6.1.1. Договору на відповідача покладено обов'язок сплатити позивачу повну ціну товару.
Сторони в пунктах 8.1., 8.2. встановили, що Договір є укладеним з моменту його підписання сторонами й діє до кінця року в якому він був укладений. Усі поставки постачальником покупцю товару до кінця року, в якому був укладений цей Договір, а також порядок їх оплати, регулюється цим Договором. Якщо в наступному році сторони не укладуть новий договір поставки товару, але фактично постачальником будуть здійснюватися поставки товару покупцю, то цей Договір продовжуватиме діяти та регулювати умови таких поставок між сторонами і в наступному році до дати укладення ними нового договору поставки.
Відмова однієї із сторони від Договору або закінчення строку його дії, не звільняє покупця від виконання тих грошових зобов'язань за поставлений товар, що залишилися не виконаними ним, а також від відповідальності та правових наслідків порушення ним своїх зобов'язань.
Згідно Специфікації №1 від 01.06.2021 до Договору сторони погодили поставку товару загальною вартістю 5450170,72 грн (з ПДВ). Термін поставки до 01.06.2021. Термін оплати до 31.07.2021. Місце поставки: с. Іванівка, Борзнянський район, Чернігівська область (а.с. 18).
На виконання умов Договору, позивач за накладною № ОУ-000005-1 від 01.06.2021 передав, а відповідач в особі Луньова В.Г., діючого на підставі довіреності №49 від 01.06.2021 отримав товар обумовлений Специфікацією №1 від 01.06.2021, загальною вартістю 5450170,72 грн (а.с. 21-22).
Згідно Специфікації №2 від 16.06.2021 до Договору сторони погодили поставку товару загальною вартістю 297828,00 грн (з ПДВ). Термін поставки до 16.06.2021. Термін оплати до 31.07.2021. Місце поставки: с. Іванівка, Борзнянський район, Чернігівська область (а.с. 19).
На виконання умов Договору, позивач за накладною № ОУ-000007 від 16.06.2021 передав, а відповідач в особі Луньова В.Г., діючого на підставі довіреності №52 від 16.06.2021 отримав товар обумовлений Специфікацією №2 від 16.06.2021, загальною вартістю 297828,00 грн (а.с. 23-24).
Згідно Специфікації №3 від 19.07.2021 до Договору сторони погодили поставку товару загальною вартістю 1076400,00 грн (з ПДВ). Термін поставки до 20.07.2021. Термін оплати до 31.07.2021. Місце поставки: с. Іванівка, Борзнянський район, Чернігівська область (а.с. 20).
На виконання умов Договору, позивач за видатковою накладною № РН-0000013 від 19.07.2021 передав, а відповідач в особі Луньова В.Г., діючого на підставі довіреності від 19.07.2021 отримав товар обумовлений Специфікацією №3 від 19.07.2021, загальною вартістю 1076400,00 грн (а.с. 24-25).
Перераховані вище накладні складено за підписом обох сторін та завірені печатками юридичних осіб. Так, відповідно до умов Договору позивач передав у власність відповідача товар за Специфікаціями 1-3 та зазначеними накладними на загальну суму 6824398,72 грн. Факт отримання товару за вказаними документами відповідачем не заперечується.
Однак відповідач за поставлений товар за Договором з позивачем не розрахувався. Факт наявності заборгованості за Договором відповідача перед позивачем у розмірі 6824398,72 грн підтверджується підписаними сторонами Актом звірки розрахунків за період з 01.01.2021 по 04.08.2021 (а.с. 27).
Досудове врегулювання спору проводилося позивачем шляхом надсилання вимоги № 14/12/21-01 від 14.12.2021 відповідачу про стягнення заборгованості в розмірі 6824398,72 грн (а.с. 28-32), яка залишена відповідачем без виконання.
За відповідачем не сплаченою залишилась заборгованість за Договором в розмірі 6824398,72 грн, що і стало підставою звернення позивача з позовом до суду. Також позивачем нараховано відповідачу штраф - 1706099,68 грн, пеню - 399367,55 грн та 3% річних - 71796,41 грн за період з 01.08.2021 по 06.12.2021, інфляційних нарахувань - 130112,48 грн за період з 01.08.2021 по 01.11.2021 за несвоєчасну оплату відповідачем за поставлений товар за Договором. Оцінка аргументів та нормативно-правове обґрунтування. Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача основного боргу, штрафу, пені, 3% річних, інфляційних нарахувань за неналежне виконання відповідачем умов договору, укладеного між сторонами.
До обставин, які є предметом доказування у даній справі, відноситься встановлення факту наявності між сторонами договірних відносин, виконання позивачем умов договору поставки мінеральних добрив та ЗЗР № 75 від 01.06.2021 та виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, наявність підстав для нарахування сум штрафу, пені, 3% річних, інфляційних нарахувань, які заявлені позивачем.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки мінеральних добрив та ЗЗР № 75 від 01.06.2021 у частині своєчасної та повної оплати поставленого товару. Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
За своєю юридичною природою, укладений між сторонами договір є договором поставки.
Відповідно до статті 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом частин 1 та 2 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконувались належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ст. 14 ГПК України). Виходячи з умов п.5.1. Договору та Специфікацій 1-3 до нього, відповідач мав розрахуватися за отриманий товар у строк до 31.07.2021.
Судом установлено, що граничний строк оплати вартості отриманого відповідачем товару сплинув 02.08.2021 (31.07.2021 - субота, вихідний день), оскільки з огляду на вимоги частини 5 статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Таким чином, період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання розпочав свій перебіг з 03.08.2021.
Відповідач порушив умови Договору, за поставлений товар в установлений Договором строк не розрахувався. На момент винесення рішення в справі доказів оплати наявного боргу до суду не надав.
Відповідач факт наявності у нього простроченої заборгованості за отриманий товар не заперечує.
За таких обставин, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача по стягненню з відповідача 6824398,72 грн заборгованості за Договором є правомірними, підтверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню. Відповідно до ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Штрафними санкціями у розумінні ст.230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11, від 27.04.2012 у справі № 3-24гс12 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 09.07.2018 у справі № 903/647/17 та від 08.08.2018 у справі № 908/1843/17).
Згідно п.7.1. Договору сторони домовились, що в разі порушення умов Договору постачальником або покупцем більше ніж на 30 календарних днів, винна сторона додатково сплачує штраф у розмірі 25% від розміру невиконаного зобов'язання та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від розміру такого платежу за кожний день прострочення.
Позивач на підставі п.7.1. Договору, беручи до уваги, що грошове зобов'язання по оплаті вартості товару прострочено відповідачем понад 30 календарних днів, нарахував та заявив до стягнення 1706099,68 грн штрафу (в розмірі 25% від вартості неоплаченого товару).
Здійснивши перевірку розрахунку штрафу, заявленого позивачем, судом встановлено, що зазначена сума останнім нарахована правомірно, у відповідності до умов Договору та вимог законодавства. Позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 399367,55 грн за період з 01.08.2021 по 06.12.2021 за порушення виконання зобов'язань на підставі п. 7.1 Договору згідно розрахунку (а.с. 13).
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов'язань по оплаті вартості поставленого товару, провівши перерахунок пені, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення пені частково в сумі 393384,53 грн за період з 03.08.2021 по 06.12.2021.
Судом відмовлено в частині стягнення 5983,02 грн пені за безпідставністю нарахування, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду прострочення виконання грошового зобов'язання, що розпочав свій перебіг з 03.08.2021 (замість 01.08.2021), беручи до уваги правила обчислення строків, визначені зокрема частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру штрафних санкцій, що підлягає стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання, про що просив відповідач у відзиві на позов, суд бере до уваги таке.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 ЦК України.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), 3 % річних, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013).
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Суд при прийнятті рішення враховує, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Статтею 15 ГПК України визначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, 13.01.2020 у справі № 902/855/18.
Судом установлено, що загальний розмір неустойки (пені та штрафу), присуджений до стягнення з відповідача за порушення строків розрахунку за отриманий товар складає 2099484,21 грн, що співвідноситься до розміру порушеного грошового зобов'язання (6824398,72 грн), на рівні 30,76%, прострочення по оплаті якого до цього часу триває (понад десять місяців), що за висновком суду, не є надмірним та непропорційним, або таким, що створює непосильний майновий тягар для відповідача.
При цьому, судом враховано, що обставини, про які веде мову відповідач у відзиві на позов, обґрунтовуючи неможливість виконання договірних зобов'язань у погоджений сторонами строк, зокрема накладення арешту на кошти в межах ВП №63350627, саботування його господарської діяльності невідомими особами, мали місце вже після того як граничний строк по оплаті за поставлений товар настав.
З огляду на наведені обставини, судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Беручи до уваги порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання за Договором, керуючись наведеною вище нормою, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 71796,41 грн 3% річних за період з 01.08.2021 по 06.12.2021 та 130112,48 грн інфляційних втрат за період з 01.08.2021 по 01.11.2021.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов'язань по розрахунку за отриманий товар, суд перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок, дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення 3% річних частково в сумі 70674,60 грн за період з 03.08.2021 по 06.12.2021 та в частині інфляційних втрат у повному обсязі в сумі 130112,48 грн.
Судом відмовлено в частині стягнення 1121,81 грн 3% річних за безпідставністю нарахування, оскільки позивачем невірно визначено початок періоду прострочення виконання грошового зобов'язання, що розпочав свій перебіг з 03.08.2021 (замість 01.08.2021), беручи до уваги правила обчислення строків, визначені зокрема частиною 5 статті 254 ЦК України.
При ухвалені рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Сплачений позивачем судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам у відповідності до ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. 42, 73-80, 86, 129, 232-233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з Державного підприємства “Дослідне господарство “Іванівка” Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України (вул. Перемоги, 5, с. Іванівка, Борзнянський район, Чернігівська область, 16433; код ЄДРПОУ 00729853) на користь Українсько-Німецького Сільськогосподарського Підприємства з Іноземними Інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю “Мульті-Аграр Дніпро”, (вул. Кірова, 7, селище Кудашівка (П), Криничанський район, Дніпропетровська область, 52350; код ЄДРПОУ 30421839) 6 824 398,72 грн основного боргу, 1 706 099,68 грн штрафу, 393 384,53 грн пені, 7 0674,60 грн 3% річних, 130 112,48 грн інфляційних втрат та 136 870,05 грн судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст.256 Господарського процесуального кодексу України
Повне судове рішення складено 10.06.2022.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя Ю.В. Федоренко