79014,м.Львів, вул.Личаківська, 128
01.06.2022 Справа № 914/3239/21
Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали заяви ОСОБА_1 , м. Золочів, Львівська область, про уточнені грошові вимоги до боржника ОСОБА_2 в сумі 1850816,52 грн.
у справі за заявою: ОСОБА_2 , с. Плугів, Золочівський район, Львівська область
про: відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
Суддя Артимович В.М.,
секретар судового засідання Іванило О.П.
За участю представників:
від боржника: Дейнека В.М. - представник;
керуючий реструктуризацією: не з'явився;
від ОСОБА_1 : Жогальська І.Ф. - представник;
від ДПС України в особі ГУ ДПС у Львівській області: не з'явився;
за участю Обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі: Равлюк Т.І. - представник.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла заява ОСОБА_2 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Ухвалою суду від 03.11.2021 заяву ОСОБА_2 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність залишено без руху, надано заявнику строк у 10 (десять) календарних днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків.
Ухвалою суду від 22.11.2021 прийнято до розгляду заяву фізичної особи ОСОБА_2 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність, підготовче засідання суду призначено на 08.12.2021.
Ухвалою від 08.12.2021 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника ОСОБА_2 , введено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_2 , введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ОСОБА_2 відповідно до ст. 121 Кодексу України з процедур банкрутства, призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Мамченко Л.Н., постановлено оприлюднити на офіційному веб-порталі судової влади України оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 , текст якого додається.
01.03.2022 від ОСОБА_1 надійшла заява з грошовими вимогами до боржника ОСОБА_2 в сумі 1758964,03 грн.
Ухвалою суду від 03.03.2022 повідомлено ОСОБА_1 , що заяву про кредиторські вимоги до боржника ОСОБА_2 в сумі 1758964,03 грн. подано без дотримання вимог ч. 3 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства та надано строк для усунення недоліків.
Від ОСОБА_1 на адресу суду надійшла заява від 17.03.2022 щодо усунення недоліків заяви про грошові вимоги до боржника, до якої долучено квитанцію від 16.03.2022 про сплату судового збору.
Ухвалою суду від 22.03.2022 заяву ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника прийнято до розгляду.
Боржник та керуючий реструктуризацією заявлені грошові вимоги ОСОБА_1 до боржника визнали частково на загальну суму 1568434,19 грн. за виконавчим листом № 445/80/15-ц на суму та виконавчим листом № 445/262/17 на суму 1131375,55 грн. В частині визнання кредиторських вимог на суму 116345,01 грн. інфляційних нарахувань та 44184,83 грн. трьох відсотків річних заперечили, оскільки такі заявлені поза межами строку позовної давності за період з 25.08.2017 по 30.11.2021.
27.05.2022 представником ОСОБА_1 подано заяву про виправлення описки в заяві про визнання грошових вимог. Із врахуванням допущених технічних описок в заяві від 26.02.2022 про грошові вимоги до боржника, представник просить визнати 437058,64 грн. основного боргу, 1161375,55 грн. проценти за користування позикою, 188791,01 грн. інфляційні нарахування за період з 25.08.2017 по 30.11.2021 та 63591,32 грн. три відсотки річних. Вказану заяву представника заявника господарський суд розцінює як заяву про уточнені грошові вимоги до боржника.
Суд, проаналізувавши матеріали та з'ясувавши обставини справи, повно, всебічно і об'єктивно оцінивши докази, дійшов висновку, що грошові вимоги ОСОБА_1 слід визнати частково, зважаючи на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом установлено, що 25.09.2014 між сторонами було укладено договір позики у вигляді розписки, на підтвердження чого боржником була видана розписка, відповідно до умов якої ОСОБА_1 надав у борг, а ОСОБА_2 отримала грошові кошти в сумі 740000,00 грн., терміном повернення до 25.11.2014. За умовами вказаного договору позичальник мав повернути позикодавцю основну суму боргу та проценти в сумі 59200,00 грн.
25.09.2014 боржником надано розписку, за змістом якої ним підтверджено отримання грошових коштів в сумі 740000,00 грн.
ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань щодо повернення грошових коштів не виконала.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаній повернути суму позики у строк та в порядок, що передбачені договором.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошових коштів із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Аналізуючи зміст боргової розписки написаної ОСОБА_2 від 25.09.2014 судом встановлено, що розписка у своєму взаємозв'язку містить у собі всі складові, які дають підстави вважати, що між заявником та боржником існували відносини позики.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Статтею 193 ГК України закріплено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За умовами ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно розписки від 25.09.2014 грошові кошти в сумі 740000,00 грн. та проценти за користування позикою в сумі 59200,00 грн., отримані ОСОБА_2 від заявника, останньому повернуті не були.
У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань за договором позики щодо сплати основного боргу та процентів, ОСОБА_1 звернувся до Золочівського районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 , за результатами розгляду якого судом ухвалено рішення від 14.07.2015 у справі № 445/80/15-ц, яким позовні вимоги задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 828800,00 грн. боргу та 365,00 грн. судового збору. Рішення Золочівського районного суду Львівської області від 14.07.2015 у справі № 445/80/15-ц залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28.03.2016.
На примусове виконання рішення 12.05.2016 Золочівським районним судом Львівської області видано виконавчий лист.
Постановою начальника Золочівського районного ВДВС ГТУЮ у Львівській області від 16.05.2016 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа Золочівського районного суду Львівської області від 12.05.2016 у справі № 445/80/15-ц, ВП № 51106124.
24.05.2016 Золочівським районним ВДВС ГТУЮ у Львівській області винесено постанову про приєднання виконавчого провадження № 51106124 до зведеного виконавчого провадження № 48278768.
Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 20.04.2017 у справі № 445/262/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 проценти за користування позикою в сумі 740 000,00 грн., інфляційні нарахування на суму боргу в сумі 500980,00 грн., інфляційні нарахування на суму несвоєчасно сплачених процентів в сумі 162089,60 грн., три проценти річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання в сумі 49387,40 грн., 100,00 грн. судових витрат, пов'язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.
02.08.2017 на примусове виконання рішення Золочівського районного суду Львівської області від 20.04.2017 у справі № 445/262/17 видано виконавчий лист.
Державним виконавцем Золочівського районного ВДВС ГТУЮ у Львівській області 02.07.2018 відкрито виконавче провадження № 56686884 з виконавчого листа від 02.08.2017 у справі № 445/262/17.
03.07.2018 Золочівським районним ВДВС ГТУЮ у Львівській області винесено постанову про приєднання виконавчого провадження № 56686884 до зведеного виконавчого провадження № 48278768.
Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19).
Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, вказаними вище рішеннями Золочівського районного суду Львівської області визначено розмір заборгованості по тілу кредиту та процентах.
Зокрема, згідно рішення Золочівського районного суду Львівської області від 14.07.2015 у справі № 445/80/15-ц заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 становить 828800,00 грн. боргу та 365,00 грн. судового збору.
Згідно рішення Золочівського районного суду Львівської області від 20.04.2017 у справі № 445/262/17 загальна сума заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 становить 1452557,00 грн.
Враховуючи, що у даній справі приймають участь ті ж самі сторони, факти встановлені у рішеннях Золочівського районного суду Львівської області від 14.07.2015 у справі № 445/80/15-ц та від 20.04.2017 у справі № 445/262/17 є преюдиційними, а тому обставини щодо встановлення факту заборгованості по договору позики у межах розгляду даної заяви з грошовими вимогами до боржника не потребують доказування.
Таким чином, у зв'язку із наявністю судових рішень про стягнення коштів правовідносин між сторонами врегульовуються уже не умовами договору позики, а наявними судовими рішеннями.
Враховуючи наведене вище, заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 згідно рішення Золочівського районного суду Львівської області від 14.07.2015 у справі № 445/80/15-ц (виконавчий лист від 12.05.2016 у справі № 445/80/15-ц, ВП № 51106124) становить 829165,00 грн. Згідно рішення Золочівського районного суду Львівської області від 20.04.2017 у справі № 445/262/17 (виконавчий лист від 02.08.2017 у справі № 445/262/17, ВП № 56686884) заборгованість боржника перед заявником становить 1452557,00 грн.
Згідно відповіді Золочівського районного ВДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 07.07.2020 за № 19233, долученої до заяви з грошовими вимогами до боржника, вбачається, що залишок заборгованості боржника перед ОСОБА_1 становить 1598434,19 грн.
Погашення боргу по виконавчому листу у справі № 445/80/15-ц відбулося за рахунок передачі майна стягувачу в рахунок погашення боргу, а саме Ѕ частини транспортного засобу МERCEDES-BENZ, модель 350D, 1998 р.в., днз НОМЕР_2 , який відповідно до акту та постанови про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу 26.09.2016 було передано стягувачу за ціною 212287,50 грн. Також часткове погашення боргу відбулось в результаті проведених електронних торгів з примусової реалізації Ѕ частини житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_2 та належав боржнику на праві власності, де в результаті кошти в сумі 109579,86 грн. було перераховано стягувачу в погашення боргу згідно АСВП № 51106124 та кошти в сумі 291181,45 грн. були перераховані стягувачу в погашення боргу згідно АСВП № 56686884.
На підставі постанови Золочівського районного ВДВС ГТУЮ у Львівській області від 26.09.2016 ВП № 48278768 та акту державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 26.09.2016 передано у власність Ѕ частини транспортного засобу AUDIA6 2.5 TDI, реєстраційний номер НОМЕР_3 , як нереалізоване за результатами третіх електронних торгів. Таким чином погашено заборгованість згідно виконавчого документу на суму 70239,00 грн згідно АСВП № 51106124.
Як вбачається з наведеного вище, враховуючи часткове погашення суми боргу, заборгованість боржника перед заявником по виконавчому листу від 12.05.2016 у справі № 445/80/15-ц (ВП № 51106124) становить 437058,64 грн., по виконавчому листу від 02.08.2017 у справі № 445/262/17 (ВП № 56686884) становить 1161375,55 грн. Доказів на оплату решти суми заборгованості учасниками справи не надано.
Вказана сума заборгованості також підтверджується листом Золочівського районного ВДВС Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) від 17.02.2022 за № 9632.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на дату звернення із заявою з грошовими вимогами до боржника, ОСОБА_2 не виконано зобов'язання по оплаті заборгованості перед ОСОБА_1 на загальну суму 1598434,19 грн. (доказів протилежного матеріали справи не містять).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що слід визнати грошові вимоги до боржника в частині заборгованості боржника ОСОБА_2 перед заявником на суму 1598434,19 грн. та включити до реєстру вимог кредиторів.
У заяві про уточнення грошовим вимог ОСОБА_1 просить також визнати 188791,01 грн. інфляційних нарахувань та 63591,32 грн. трьох відсотків річних за період з 25.08.2017 по 30.11.2021.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, у своїх повідомленнях про результати розгляду заяви кредитора боржником та керуючим реструктуризацією, який є учасником у справі про банкрутство відповідно до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, заявлено про застосування строку позовної давності до вимог ОСОБА_1 в частині нарахованих за період з 25.08.2017 по 30.11.2021 трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
У додаткових поясненнях від 27.05.2022 представник заявника зазначає, що доводи боржника про пропуск строку позовної давності є безпідставними. Згідно ст. 625 ЦК України у ОСОБА_1 виникло право на отримання інфляційних втрат та трьох відсотків річних за весь час прострочення і право на позов про стягнення таких сум виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову. З урахуванням положень ст. 264 ЦК України позовна давність перервалась пред'явленням позову ОСОБА_1 до боржника з вимогою про стягнення інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних за період з 25.08.2017 по 28.02.2021.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції, яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Проте Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство Нафтова компанія Юкос проти Росії; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За загальним правилом, встановленим частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252 - 255 Цивільного кодексу України. Загальна позовна давність статтею 257 Цивільного кодексу України встановлюється тривалістю у три роки.
Слід зауважити, що у постанові Верховного Суду (у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами у розумінні положень статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Аналогічні за змістом правові висновки виклав Верховний Суд у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Отже, перебіг позовної давності стосовно трьох відсотків річних від простроченої суми починається після невиконання чи неналежного виконання позичальником обов'язку сплати заборгованості за кредитним договором й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Суд звертає увагу на те, що інфляційні втрати та три відсотки річних не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК, а є окремим видом відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
З огляду на викладене, закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Відповідно стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливо до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Як зазначалось вище, боржником ОСОБА_2 не погашено основний борг за договором позики на суму 437058,64 грн. Правопорушення є триваючим. Згідно статті 625 ЦК України у ОСОБА_1 виникло право на отримання інфляційних втрат та трьох відсотків річних за весь час прострочення і право на позов про стягнення таких сум виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Крім того, за правилами ст. 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Позовна давність шляхом пред'явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред'явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов'язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред'явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 523/10225/15-ц).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, 25.08.2020 ОСОБА_1 звернувся до Золочівського районного суду Львівської області з позовом про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних за період з 25.08.2017 по 25.08.2020.
Ухвалою Золочівського районного суду Львівської області від 23.09.2020 відкрито провадження у справі № 445/1482/20.
Заявою про збільшення позовних вимог від 04.03.2021 року у справі № 445/1482/20 збільшено позовні вимоги на суму інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних.
З урахуванням положень ст. 264 ЦК України пред'явленням вказаного позову ОСОБА_1 перервалась позовна давність за вимогами про стягнення інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних за період з 25.08.2017 по 28.02.2021.
З огляду на викладене, враховуючи наведені положення законодавства, суд здійснив перерахунок трьох відсотків річних та інфляційних витрат на суму 437058,64 грн. за період з 25.08.2017 по 30.11.2021. Здійснивши перерахунок, суд встановив, що слід визнати уточнені грошові вимоги в частині нарахованих трьох відсотків річних за прострочення заборгованості за договором позики в сумі 55967,45 грн. та інфляційних витрат в сумі 165938,35 грн.
Згідно ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов'язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.
Згідно з ч. 4 ст. 133 Кодексу України з процедур банкрутства вимоги кредиторів, включені до реєстру вимог кредиторів, задовольняються у такій черговості: у першу чергу задовольняються вимоги до боржника щодо сплати аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; у другу чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та проводяться розрахунки з іншими кредиторами; у третю чергу сплачуються неустойки (штраф, пеня), внесені до реєстру вимог кредиторів.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13, ст. 74 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Частиною 4 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів (ч. 6 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства).
Суд звертає увагу заявника на те, що оскільки офіційне оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність оприлюднене на офіційному веб-сайті судової влади України 09.12.2021 (номер публікації 67834), а заява ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника надіслана на адресу суду 26.02.2022 (відтиск календарного штемпелю відділення поштового зв'язку), тобто поза межами визначеного законом 30-денного строку, то зазначені вимоги є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
З огляду на викладене, суд, дослідивши матеріали справи, заяву про визнання кредиторських вимог до боржника з доданими до неї документами, беручи до уваги повідомлення керуючого реструктуризацією про результати розгляду кредиторської заяви, дійшов висновку, що грошові вимоги ОСОБА_1 слід визнати частково в сумі 1820339,99 грн.
Витрати, пов'язані з провадженням у справі про неплатоспроможність (витрати на оплату судового збору, сплату винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним своїх повноважень, оплату послуг спеціалістів для проведення оцінки майнових об'єктів, що підлягають продажу, а також витрати на проведення аукціону), відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів (ч. 2 ст. 133 Кодексу України з процедур банкрутства).
Витрати на оплату судового збору в сумі 4962,00 грн. покладаються на боржника та відшкодовуються у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
Керуючись ст. ст. 2, 45, 122, 133 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Уточнені грошові вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) визнати частково в сумі 1820339,99 грн., які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), з яких: 1820339,99 грн. (основний борг) - друга черга, як конкурсні без права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
2. Решту грошових вимог відхилити.
3. Витрати на оплату судового збору в розмірі 4962,00 грн. покласти на боржника, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі до задоволення вимог кредиторів.
4. Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 235 ГПК України.
5. Ухвала може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст ухвали складено 10.06.2022.
Суддя Артимович В.М.