79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
02.06.2022 Справа № 914/2468/20 (914/1257/21)
Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., за участю секретаря Х.Гусак розглянувши за позовом: ОСОБА_1 , с. Сокільники, Пустомитівський район, Львівська область
до відповідача: Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” (79003, м. Львів, вул.Стрийська, буд. 35, код ЄДРПОУ 22380635)
про стягнення 24 000,00 грн заборгованості за договором оренди; визнання трудових відносин припиненими; зобов'язання належним чином оформити звільнення; стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 58 398,43 грн; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 2 970,88 грн; стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2 970,88 грн; стягнення компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 3 910,46 грн; стягнення моральної шкоди у розмірі 40 000,00 грн
в межах провадження у справі № 914/2468/20
за заявою: Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, м. Львів
про банкрутство Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” (79003, м. Львів, вул.Стрийська, буд. 35, код ЄДРПОУ 22380635)
представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
11.05.2021 на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області”, в якій просить: стягнути з Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” заборгованість за Договором № 4 оренди обладнання від 02 січня 2018 в розмірі 24 000,00 грн.; визнати трудові правовідносини між ОСОБА_1 та Державним підприємством “Виробничо-сервісний центр у Львівській області припиненими, шляхом розірвання трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, починаючи з 12 квітня 2021 року; зобов'язати Державне підприємство “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” належним чином оформити звільнення ОСОБА_1 з посади технолога видавничо-поліграфічного виробництва відділу виробництва та реалізації друкованої продукції та канцтоварів з 12 квітня 2021 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та внести відповідний запис про звільнення до трудової книжки; визнати переведення позивача на роботу у ТОВ “Фалернум” незаконним та скасувати відповідний наказ; стягнути з Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” заборгованість по заробітній платі за період з лютого 2020 року по 12 квітня 2021 року у сумі 58 398 грн. 43 коп.; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.04.2021 по 05.05.2021 у розмірі 2970 грн. 88 коп.; стягнути з Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.04.2021 по 05.05.2021 у розмірі 2 970 грн. 88 коп.; стягнути компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 3 910 грн. 46 коп.; стягнути моральну шкоду у розмірі 40 000 грн. 00 коп.
Відповідно до Протоколу передачі судової справи від 11.05.2021 справу № 914/2468/20(914/1257/21) передано на розгляд судді Чорній Л.З. на підставі статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, в провадженні якої перебуває справа № 914/2468/20 про банкрутство Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області”.
Ухвалою суду від 12.10.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” (79003, м. Львів, вул.Стрийська, буд. 35, код ЄДРПОУ 22380635); визнано грошові вимоги Головного управління Державної податкової служби у Львівській області до Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” у розмірі 5 493 720,06 грн, з яких: 5 247 836,15 грн - основного боргу (безспірні), 159 567,83 грн - штрафних санкцій та 86 316,08 грн - пені, а також, 21 020,00 грн. судового збору; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області”; введено процедуру розпорядження майном Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” строком на сто сімдесят календарних днів до 31.03.2021 та призначити розпорядником майна арбітражного керуючого Оберемка Романа Анатолійовича (свідоцтво № 1936 від 18.12.2019 р., адреса: АДРЕСА_1 ).
Офіційне оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі №914/2468/20 про банкрутство Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” розміщено на веб-сайті Вищого господарського суду України 12.10.2020 р.
Справа № 914/2468/20 про банкрутство Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” перебуває на стадії розпорядження майном.
Ухвалою суду від 13.05.2021 у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору відмовлено; позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” про стягнення 24 000,00 грн заборгованості за договором оренди; визнання трудових відносин припиненими; зобов'язання належним чином оформити звільнення; визнання переведення на роботу у ТОВ “Фалернум” незаконним та скасування наказу; стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 58 398,43 грн; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 2 970,88 грн; стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 2 970,88 грн; стягнення компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 3 910,46 грн; стягнення моральної шкоди у розмірі 40 000,00 грн. залишено без розгляду; надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви в 10 (десять) днів з дня вручення цієї ухвали та спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду письмової заяви, яка буде містити докази сплати судового збору.
19 травня 2021 року на адресу суду позивачем подано заяву за вх.№ 11774/21 про усунення недоліків, а саме надано квитанцію про сплату судового збору на суму 6 810,00 грн.
27 травня 2021 року на адресу суду позивачем подано заяву за вх.№ 12530/21 про усунення недоліків, а саме надано квитанцію про сплату судового збору на суму 2 270,00 грн.
Ухвалою суду від 28.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розгляд справи призначено на 23.06.2021.
В судове засідання від 23.06.2021 сторони не з”явилися, причин неявки суду не повідомили.
До позовної заяви позивачем додано клопотання про витребування доказів, саме: довідки про суму заборгованості із виплати заробітної плати ОСОБА_1 ; оригіналу трудової книжки ОСОБА_1 ; довідки- розрахунку відпускних, нарахованих та виплачених ОСОБА_1 ; відомості про нарахування та виплату заробітної плати з 01.02.2020 ОСОБА_1 по даний час; інформаційну довідку про розмір середньої заробітної плати ОСОБА_1 за останні повні два місяці роботі на посаді друкаря відділу виробництва та реалізації друкованої продукції та канцтоварів відповідно до “Порядку обчислення середньої заробітної плати” (Постанова КМУ № 100 від 08.02.1995); наказу від 06.04.2020 №17-В Про надання відпустки ОСОБА_1 (зареєстрований в журналі, копію якого до позовної заяви додано) тривалість відпустки - 12 днів; наказу від 01.03.2021 №1-В Про надання відпустки Загайкевич Б.М., тривалість відпустки - 17 днів; наказу від 22.03.2021 Про надання відпустки Загайкевич Б.М., тривалість відпустки - 19 днів; наказу на переведення ОСОБА_1 на роботу у ТОВ “Фалернум”, яке судом задоволено.
В судове засідання від 14.07.2021 позивач з'явися, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, усно пояснив причини не виконання попередньої ухвали суду, просив відкласти розгляд справи з метою виконання ухвали суду від 23.06.2021.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку відкласти розгляд справи з метою надання можливості відповідачу виконати вимоги ухвали суду від 23.06.2021.
В судове засідання від 08.09.2021 представники сторін не з'явились.
Адвокат ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
Також 08.09.2021 адвокатом ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” на електронну адресу суду подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що відповідачем вживаються заходи усунення вказаних перешкод у доступі до власних приміщень, вилучення документів підприємства та проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, що перебувають на балансі підприємства. На даний час ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” позбавлений можливості надати витребувані документи та надати докази, спростування чи підтвердження фактів, на які посилається позивач.
В судове засідання від 27.10.2021 позивач в судове засідання з'явилась, повідомив суд про наміри звернення до засновника ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області”, а саме Державної фіскальної служби України у зв'язку із тим, що ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” не виконали вимог ухвали суду від 23.06.2021.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Причин неявки не повідомив.
Ухвалою суду від 27.10.2021 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/2468/20 (914/1257/21) на 30 днів. Підготовче засідання відкладено на 11.11.2021.
В судове засідання від 11.11.2021 позивач з'явився, через канцелярію суду подав клопотання про витребування доказів (оригіналів документів) у ДФС у Львівській області, яке буде вирішуватися в наступному судовому засіданні.
Відповідач в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав.
В судове засідання від 01.12.2021 позивач з'явився, через канцелярію суду 16.11.2021 подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків станом на 15.11.2021( за період з 1 кварталу 2019 року по 2 квартал 2021 року; копію листа-відповіді начальника Управління Служби безпеки України у Л/о від 19.04.2021; копію листа-відповіді начальника Львівського районного управління поліції Головного управління нацполіції у Львівській області від 07.05.2021; копію листа-відповіді заступника начальника Головного управління ДПС у Львівській області від 11.05.2021 та копію листа-відповіді заступника начальника управління- начальника відділу Головного управління держпраці у Львівській області від 11.05.2021.
Ухвалою суду від 01.12.2021 підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду на 11.01.2022.
В судовому засіданні 11.01.2022 оголошено перерву до 27.01.2022.
В судове засідання 27.01.2022 представники сторін не з'явились.
На електронну адресу суду відповідачем подано відзив в якому ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” просить поновити строк на подання відзиву та прийняти дані пояснення у відзиві.
У відзиві відповідач посилається на те, що пропустив встановлений судом строк на подання вказаного відзиву через обставини, які від нього не залежали. Через відмову ГУ ДПС України у допуску посадових осіб ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” до приміщень, які належать відповідачу за адресою: вул.Стрийська 35, м.Львів, 79000. Заходи, що вживались відповідачем долучені до матеріалів справи №914/2468/20 про банкрутство ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області”.
Ухвалою суду від 16.02.2022 поновлено пропущений строк для подання відзиву та прийнято до матеріалів справи, розгляд справи відкладено на 23.02.2022.
У судове засідання від 23.02.2022 позивач з'явився, 03 лютого 2022 на адресу суду подав клопотання про залишення без розгляду відзиву на позов ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” у зв'язку із зловживанням відповідачем процесуальними правами.
Через канцелярію суду 23.02.2022 позивачем подано відповідь на відзив яким відзив заперечує в повному обсязі.
Також, 23.02.2022 позивач подав заяву про відмову від частини позовних вимог, в яких просить прийняти відмову від позовної вимоги щодо незаконного переведення на роботу у ТОВ “Фалернум”. У заяві зазначає, що позивач повторно звернувся до ГУ ДПС у Львівській області з вимогою здійснити перевірку Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області”. 14.02.2022 засобами електронного зв'язку позивачем отримано скан-копію відповіді ГУ ДПС у Львівській області № 56/3/11/Ез/13-01-07-16. В якій зазначено, що директором ТОВ “Фалернум” ОСОБА_2 надано пояснення, що ОСОБА_1 з нею у трудових відносинах не перебував, а у звітності по єдиному внеску був відображений помилково. Станом на 10.02.2022 ТОВ “Фалернум” подано корегуючу звітність та виправлено дані щодо мого працевлаштування та нарахування заробітної плати. Вказане підтверджується довідкою Пенсійного фонду України форми ОК-5 від 21.02.2022. Позивач зазначив, що йому відомі наслідки відмови від позову.
23.02.2022 позивач подав заяву про повернення судового збору, в якій просить задовольнити заяву про повернення судового збору у зв'язку із відмовою від позовної вимоги щодо незаконного переведення на роботу у ТОВ “Фалернум”.
Таким чином, оскільки позивач відмовився від позову в частині позовних вимог щодо визнання переведення на роботу у ТОВ “Фалернум” незаконним та скасування наказу, судовий збір підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету у розмірі 50% від сплаченого ним за розгляд вказаної немайнової вимоги, а саме: у розмірі 1 135,00 грн.
Ухвалою суду від 23.02.2022 прийнято відмову ОСОБА_1 від позову в частині позовних вимог щодо визнання переведення на роботу у ТОВ “Фалернум” незаконним та скасування наказу; закрито провадження у справі №914/2468/20(914/1257/21) в частині позовних вимог щодо визнання переведення на роботу у ТОВ “Фалернум” незаконним та скасування наказу та повернуто ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 135,00 грн, сплачений квитанцією №8 від 27.05.2021 на суму 2 270,00 грн.
В судове засідання від 16.03.2022 представники сторін не з'явились. Причин неявки не повідомили.
На адресу суду від сторін заяв, клопотань чи пояснень не надходило.
В судове засідання від 27.04.2022 представники сторін не з'явились. Причин неявки не повідомили.
На адресу суду від сторін заяв, клопотань чи пояснень не надходило.
Відповідно до Указу Президента України за №259/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” затвердженого Законом України №2212-ІХ від 21.04.2022, воєнний стан продовжується строком на 30 діб із 25 квітня.
Ухвалою суду від 28.04.2022 розгляд справи відкладено на 18.05.2022.
У судове засідання 18.05.2022 представники сторін не з'явились. Причин неявки не повідомили.
На адресу суду від сторін заяв, клопотань чи пояснень не надходило.
Підстави відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 18.05.2022, розгляд справи відкладено на 02.06.2022.
Позиції сторін.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що 02.01.2018 між позивачем та відповідачем укладено договір № 4 оренди обладнання, за умовами якого орендодавець передав, а орендар взяв в тимчасове володіння та користування обладнання. Позивач зазначає, що відповідач порушив умови договору та не сплатив орендні платежі на суму 24 000,00 грн.
Також, позивач мотивує позовні вимоги тим, що 24.03.2021 засобами поштового зв'язку на ім'я в.о. директора ДП «Виробничо-сервісного центру у Львівській області» направлено заяву про звільнення з 12 квітня 2021 на підставі ст. 38 КЗпП України з вимогою нарахувати компенсацію всіх днів невикористаної щорічної відпустки. Позивач вважає, що процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана з вини роботодавця, що порушує права позивача.
Позивач просить стягнути з відповідача 58 362,97 грн заборгованості по заробітній платі; 2 963,33 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу; 2 963,33 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; 4 466,27 грн компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки; 40 000,00 грн моральної шкоди.
Відповідач щодо позовних вимог заперечує повність з наступних підстав. Відповідач вважає, що при укладанні та виконанні договору оренди обладнання не вбачається дотримання сторонами вимог, що регулюють питання особливості контролю над діяльністю державних підприємств, акти приймання-здачі робіт по оренді обладнання підписувались не керівником підприємства, а в тексті самого договору не передбачено складання будь-яких актів здачі приймання робіт.
Щодо визнання трудових відносин позивача з відповідачем припиненими та зобов'язання оформити звільнення позивача відповідач посилається на те, що з квітня 2020 року підприємство фактично припинило господарську діяльність,
у доступі до приміщень ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області», де зберігаються кадрові документи, підтвердити факт перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем не є можливим. Також, відповідач не підтверджує відповідності копій трудової книжки позивача, що долучені ним до матеріалів справи, справжньому оригіналу.
Також, відповідач заперечує щодо стягнення заборгованості з заробітної плати та виплат пов'язаних з заробітною платою, моральної шкоди, вважає такі вимоги безпідставними, оскільки трудові відносини з позивачем фактично припинилися з квітня 2020 року, а також відсутні докази невиплати заробітної плати.
Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Обставини справи.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 02.01.2018 між ОСОБА_1 як орендодавцем та ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» в особі в.о. директора Дуця Ю.І., який діяв на підставі Статуту, як орендарем укладено договір № 4 оренди обладнання. Вказаний договір підписаний сторонами та скріплений печаткою юридичної особи.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що розмір орендних платежів складає: - 2000,00 грн. в місяць, якщо друк не перевищує 70 000 відбитків; - якщо друк перевищує 70 000 відбитків, то розмір орендних платежів розраховується за формулою 0,04 коп. х кількість відбитків за звітний місяць. Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Орендодавця наперед не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним (п. 5.2).
До матеріалів справи долучено копії актів приймання-здачі робіт щодо оренди обладнання згідно з договором № 4 від 02.01.2018.
Позивач в позовній заяві посилається на те, що в акті від 13 березня 2020 засвідчено приймання ним обладнання як орендодавцем, та висловлена претензія у зв'язку із несплатою орендної плати (за період-січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2019, січень, лютий 2020) на загальну суму 24 000,00 грн. Вказаний акт підписано лише орендодавцем.
Позивач зазначає, що факт існування несплачених орендних платежів за договором № 4 оренди обладнання доводиться також випискою по картковому рахунку на ім'я ОСОБА_1 , з якої вбачається, що безготівкове зарахування коштів за оренду машини проведено лише 19.02.2019, 07.08.2019, 03.09.2019, 06.11.2019. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди обладнання у розмірі 24 000,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.03.2021 засобами поштового зв'язку на ім'я в.о. директора ДП «Виробничо-сервісного центру у Львівській області» Загайкевич Б.М. направив заяву про звільнення з 12 квітня 2021 на підставі ст. 38 КЗпП України з вимогою нарахувати компенсацію всіх днів невикористаної щорічної відпустки, а саме 28 календарні дні за періоди з 01.06.2019 по 31.05.2020 - 4 дні, з 01.06.2020 по 12.04.2021 - 24 дні.
Позивачем долучено до позовної заяви копію заяви про звільнення від 24.03.2021 з описом вкладення, накладною та фіскальним чеком АТ «Укрпошти» про направлення вказаної заяви на адресу відповідача 24.03.2021. Також, до позовної заяви долучено копію відстеження поштового відправлення за трек-номером 7903104487160 з офіційного сайту ПАТ “Укрпошта” (https://ukrposhta.ua/) з якого вбачається, що відправлення вручено 30.03.2021.
Позивач посилається на те, що в.о. директора ДП «Виробничо-сервісного центру у Львівській області» Кінаш В.В. на направлену належним чином заяву не відреагував та не видав відповідний наказ. Трудову книжку, яка зберігається на підприємстві, не повернув.
На думку позивача, трудові відносини з відповідачем фактично припинені з 12.04.2021, проте процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана з вини роботодавця. Також, позивач вказує на те, що відсутність запису в трудовій книжці про звільнення є перешкодою для влаштування його на іншу роботу.
01.03.2021 працівники ДП «ВСЦ у Львівській області», в тому числі і позивач, направили заяву директору підприємства з вимогою виплатити заборгованість по заробітній платі, компенсувати втрату частини заробітної плати в зв'язку з порушенням строків її виплати з урахуванням індексу зростання цін.
Заявою від 21.12.2020 працівники ДП «ВСЦ у Львівській області» звертались до начальника ГУ Держпраці у Львівській області з повідомленням про невиплату заробітної плати з лютого 2020 року, невиплату відпускних, несплату єдиного соціального внеску, неналежне оформлення простою у зв'язку з карантинними заходами. Листом ГУ Держпраці у Львівській області від 28.12.2020 за № 20876/4/14-04 викладено рекомендацію звертатися до суду за вирішенням трудового спору.
Також, до матеріалів справи долучено колективну заяву працівників до ГУ Держпраці у Львівській області від 06.08.2020 щодо проведення інспекції з метою належного оформлення звільнення та отримання розрахункових витрат.
На вказану заяву отримано відповідь, в якій зазначено, що станом на 12.08.2020 посадовими особами підприємства ДП «ВСЦ у Львівській області» не надано головному державному інспектору документів, необхідних для проведення інспекційного відвідування. При спробі провести інспекційне відвідування за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, б. 35 не виявлено посадових осіб підприємства.
Позивач вказує на те, що станом на час звернення до суду роботодавець невиплатив заробітну плату за період з лютого 2020 року, що підтверджується інформацією з Пенсійного фонду України. Позивач зазначає, що довідку про суму заборгованості з виплати заробітної плати відповідач не надав.
Позивач просить стягнути з відповідача суми нарахованої, але не виплаченої лютий-квітень 2020 та сум не нарахованої та не виплаченої заробітної плати за період з квітня 2020 по дату звільнення на загальну суму 72 544,63 грн, а з вирахуванням податків на доходи фізичних осіб та військового збору - 58 398,43 грн.
Також, позивач просить стягнути з відповідача 3 690,54 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з вирахуванням ПДФО та ВЗ - 2 970,88 грн) та 3 690,54 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з вирахуванням ПДФО та ВЗ - 2970,88 грн), в загальному 5 941,76 грн з вирахуванням податків на доходи фізичних осіб та військового збору.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» від 11 березня 2020 року про поділ щорічної основної відпустки на частини ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 19 календарних днів з 16 березня 2020 року по 03 квітня 2020 року. Наказом ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» від 01 березня 2021 року № 1-В ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 17 календарних днів з 02 березня року по 19 березня 2021 року. Наказом ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» від 22 березня 2021 року № -В ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 19 календарних днів з 22 березня року по 09 квітня 2021 року. Копії вказаних наказів долучено до матеріалів справи.
Позивач просить стягнути з відповідача суму компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки за 28 днів, у розмірі 3 910,46 грн за період з 01.06.2018 по 31.05.2019 (12 днів) згідно з наказом від 06.04.2020 № 17-В, за період з 01.06.2018 по 31.05.2019 (12 днів) та 5 днів з 01.06.2019 по 31.05.2020 згідно з наказом від 01.03.2021 № 1-В, за період з 01.06.2019 по 31.05.2020 (19 днів) згідно наказу від 22.03.2021 № - В.
Також, позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 40 000,00 грн. Позивач обгрунтовує вказану вимогу тим, що невиплата відповідачем заборгованості по заробітній платі за більш ніж рік часу та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки призвела до катастрофічного погіршення матеріального стану її родини, залишення її без засобів до існування, спричинило порушення нормальних життєвих зв'язків, і правомірних очікувань отримувати щомісячну зарплатню на мінімальному рівні.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує щодо позовних вимог з наступних підстав. Щодо стягнення заборгованості за договором оренди відповідач вважає, що при укладанні та виконанні даного договору оренди не вбачається дотримання його сторонами вимог, що регулюють питання особливості контролю над діяльністю державних підприємств, оскільки договір оренди від 02 січня 2018 року з боку відповідача був укладений виконуючим обов'язки директора підприємства, тобто особою з обмеженим колом повноважень, а з боку наглядових органів підприємства даний договір не погоджувався та не затверджувався.
Відповідач посилається на те, що надані акти приймання-здачі робіт за договором оренди обладнання підписувались не керівником підприємства (за виключенням грудня 2019 - січня 2020), зазначення повноважних представників у договорі оренди з боку кожної сторони не містить обсягу їх повноважень, а в тексті самого договору не передбачено взагалі складання будь-яких актів здачі приймання робіт як підстави розрахунку та сплати орендної плати. Відсутні будь-які докази того, що об'єкт оренди - різограф RISO-TR 1510 - належить позивачу на праві власності. На думку відповідача, відсутність права власності в позивача на об'єкт оренди або інших відповідних речових прав на нього виключають можливість укладання щодо нього з позивачем такого договору оренди.
Відповідач посилається на те, що через створені перешкоди у доступі до приміщень ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області», де зберігаються кадрові документи, підтвердити факт перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем до дати звернення із позовом до суду не є можливим. Також, відповідач не підтверджує відповідності копій трудової книжки позивача, які долучені до матеріалів справи, справжньому оригіналу.
Відповідач звертає увагу на ту обставину, що з квітня 2020 року підприємство фактично припинило господарську діяльність через припинення повноважень виконуючого обов'язки директора, а персонал цього підприємства було фактично звільнено. Лише у лютому 2021 року призначено нового виконуючого обов'язки ДП «Виробничо - сервісний центр у Львівській області». Відповідач вважає, що позивач факт відсутності трудової діяльності на ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» з квітня 2020 року не заперечує, а також не може надати інформацію і докази того, що здійснював трудову діяльність на ньому.
На думку відповідача, з наведених вище доводів щодо фактичного припинення трудових відносин з позивачем з квітня 2020 року, відсутності доказів невиплати заробітної плати за період лютий-квітень 2020 року, також не можуть вважатись обґрунтованими вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки з врахуванням утримання податків та інших обов'язкових платежів та стягнення моральної шкоди.
Оцінка суду.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За умовами ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, але при укладенні договору сторони повинні керуватися вимогами Цивільного кодексу України, іншими актами цивільного законодавства.
Статтями 759, 760 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).
За частиною першою статті 773 ЦК України на наймача покладений обов'язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.
Частиною першою статті 763 ЦК України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частиною першою статті 785 ЦК України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Частиною першою статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
02.01.2018 між ОСОБА_1 як орендодавцем та ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» в особі в.о. директора Дуця Ю.І., який діяв на підставі Статуту, як орендарем укладено договір № 4 оренди обладнання. Вказаний договір підписаний сторонами та скріплений печаткою юридичної особи.
Відповідно до п. 1 договору орендодавець передає, а орендар бере в тимчасове володіння та користування обладнання, найменування згідно з актом прийому-передачі обладнання (різограф RISO-TR 1510).
Відповідач вважає, що при укладенні та виконанні вказаного договору оренди сторонами не дотримано вимог, що регулюють питання особливості контролю над діяльністю державних підприємств, оскільки договір оренди з боку відповідача був укладений виконуючим обов'язки директора підприємства, а з боку наглядових органів підприємства даний договір не погоджувався та не затверджувався, тому є підписаний особою з обмеженим колом повноважень.
Відповідно до пп. 9 ст. 11-4 Законом України «Про управління об'єктами державної власності» встановлено, що до виключної компетенції наглядової ради відноситься, серед іншого, прийняття рішення про надання згоди на вчинення господарського зобов'язання, щодо якого є заінтересованість, і значного господарського зобов'язання, предметом якого є майно, роботи або послуги, ринкова вартість яких становить більше 10 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, крім господарських зобов'язань, рішення про вчинення яких приймається відповідним суб'єктом управління об'єктами державної власності.
Суд відхиляє посилання відповідача про те, що договір оренди обладнання є таким, що укладений сторонами з порушенням вимог, що регулюють питання особливості контролю над діяльністю державних підприємств, оскільки відповідач у судовому порядку не завертався з вимогами визнати недійсним договір на вказаних підставах.
Відповідно до умов договору оренди обладнання його укладено між ОСОБА_1 як орендодавцем та ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» в особі в.о. директора Дуця Ю.І., який діяв на підставі Статуту. До матеріалів справи долучено акт прийому-передачі обладнання, підписані сторонами акти приймання-здачі робіт щодо оренди обладнання, докази часткової оплати відповідачем заборгованості за вказаним договором оренди. Отже, договір виконувався сторонами.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що підписання договору особою з перевищеннням своїх повноважень не завжди є підставою для визнання його недійсним.
Відповідно до ч. 3 ст. 92 ЦК орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Суди мають встановити або реальну обізнаність третьої особи про наявність обмежень або виходити із правової презумпції, що за всіма обставинами контрагент за договором не міг про них не знати.
Відповідно до висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 20.02.2018 у справі № 906/100/17, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18, від 02.10.2019 у справі № 910/22198/17 якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, наведене свідчить про обізнаність іншої сторони договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
Згідно з п. 3.2 передача майна в оренду здійснюється відповідними представниками сторін за актом прийому-передачі обладнання.
До матеріалів справи долучено копію акта прийому-передачі обладнання від 02.02.2018, а саме: різнографу RISO-TR 1510. В акті зазначено, що з правилами експлуатації та користування майном ознайомлені повноважні та відповідальні представники.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що розмір орендних платежів складає: - 2000,00 грн. в місяць, якщо друк не перевищує 70 000 відбитків; - якщо друк перевищує 70 000 відбитків, то розмір орендних платежів розраховується за формулою 0,04 коп. * кількість відбитків за звітний місяць. Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок Орендодавця наперед не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним (п. 5.2).
Відповідно до п.7 договору орендар зобов'язався, серед іншого, своєчасно здійснювати орендні платежі.
Позивач просить стягнути з відповідача 24 000, 00 грн заборгованості з орендної плати за період: січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2019 року, січень, лютий 2020 року.
До матеріалів справи долучено копію виписки по картковому рахунку ОСОБА_1 станом на 12.04.2021, з якої вбачається, що відповідачем 19.02.2019 здійснено переказ коштів за оренду маш. за листопад-грудень 2018 у розмірі 3 884,93 грн; 07.08.2019 здійснено переказ коштів за оренду маш. за липень 2019 у розмірі 1 610,00 грн; 03.09.2019 здійснено переказ коштів за оренду маш. за серпень 2019 у розмірі 1 610,00 грн; 06.11.2019 здійснено переказ коштів за оренду маш. за жовтень 2019 у розмірі 1 610,00 грн. Вказані суми сплачено без ПДВ, оскільки в актах зазначено, що послуги оренди надаються без ПДВ.
На підтвердження надання послуг з оренди позивачем долучено копії актів приймання-здачі робіт по оренді обладнання згідно з договором №4 від 02.01.2018, а саме: акт від 31.01.2019 за січень 2019 на суму 2 000,00 грн без ПДВ, акт від 28.02.2019 за лютий 2019 на суму 2 000,00 грн без ПДВ, акт від 29.03.2019 за березень 2019 на суму 2 000,00 грн без ПДВ, акт від 01.07.2019 за квітень, травень, червень 2019 на суму 6 000,00 грн без ПДВ, акт від 01.08.2019 за липень 2019 на суму 2 000,00 грн без ПДВ (оплачений відповідачем), акт від 02.09.2019 за серпень 2019 на суму 2 000,00 грн без ПДВ (оплачений відповідачем), акт від 27.09.2019 за вересень 2019 на суму 2 000,00 грн без ПДВ, акт від 31.10.2019 за жовтень 2019 на суму 2 000,00 грн без ПДВ (оплачений відповідачем), акт за листопад 2019 року не долучено позивачем до матеріалів справи, акт від 27.12.2019 за листопад 2019 на суму 2 000,00 грн без ПДВ, акт від 31.01.2020 за січень 2020 на суму 2 000,00 грн без ПДВ, акт за лютий 2020 року не долучено позивачем до матеріалів справи. Долучені до матеріалів справи акти приймання-здачі робіт за договором оренди обладнання підписані сторонами та скріплені печаткою юридичної особи ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області».
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 18 000,00 грн заборгованості за договором оренди обладнання за надані послуги по оренді обладнання, які надавались орендодавцем без ПДВ.
Частинами 1, 2 ст. 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
Трудові відносини всіх працівників регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України). Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).
Згідно з приписами ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
У ч. 2 ст. 22 КЗпП України встановлено, що відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Підстави припинення трудового договору встановлені у ст. 36 КЗпП України.
Однією із визначених ст. 36 КЗпП України підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. ст. 38, 39 КЗпП України).
За змістом ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 КЗпП України, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» місцезнаходження юридичної особи фіксується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців і громадських формувань та є обов'язковими відомостями при реєстрації юридичної особи.
Статтею 93 ЦК України визначено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
З інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місце знаходженням відповідача ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” є адреса: м. Львів, вул.Стрийська, буд. 35.
Судом встановлено, що 24 березня 2021 року на зазначену адресу місцезнаходження відповідача позивач ОСОБА_1 направив рекомендованим листом з оголошеною цінністю та описом вкладення поштою заяву про звільнення за власним бажанням з 12 квітня 2021 року на підставі ст. 38 КзПП України та нарахування компенсації всіх днів невикористаної щорічної відпустки. Тобто позивач висловив своє бажання щодо припинення роботи у ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області”.
Враховуючи зазначені норми закону, позивач ОСОБА_1 належним чином, у визначеному законом порядку повідомив відповідача ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” за місцем знаходження юридичної особи про намір припинити трудові відносини та звільнитися з роботи за власним бажанням, про що направив відповідачу відповідну заяву.
Відповідач ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” всупереч вимогам закону та у порушення прав позивача на припинення трудових відносин та звільнення з роботи з ініціативи працівника за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, жодних дій не вчинило, наказ про звільнення позивача з роботи не видало, трудову книжку не повернуто.
Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення трудових прав, гарантованих Конституцією України. Суд дійшов висновку визнати трудові правовідносини між ОСОБА_1 та Державним підприємством «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» припиненими, шляхом розірвання трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, починаючи з 12 квітня 2021 року.
Щодо зобов'язання Державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» належним чином оформити звільнення ОСОБА_1 та внести відповідний запис про звільнення до трудової книжки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку.
За приписами ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» встановлено, що при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Без трудової книжки приймаються на роботу тільки ті особи, які працевлаштовуються вперше. Трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб'єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, якою визначено, що при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. На підприємстві ведеться така документація щодо обліку бланків трудових книжок і заповнених трудових книжок. У разі одержання трудової книжки у зв'язку із звільненням працівник розписується у особистій картці і у книзі обліку.
З наведених нормативно-правових положень вбачається, що трудові книжки працівників юридичних осіб зберігаються на підприємствах, в установах й організаціях як документи суворої звітності. Обов'язок ведення трудових книжок та видачі належно оформленої працівнику в день звільнення покладено саме роботодавця. Безпосередньо у працівника мають зберігатися лише трудові книжки найманих працівників фізичної особи підприємця.
Державне підприємство «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» є юридичною особою, а тому трудова книжка ОСОБА_1 повинна зберігатися на підприємстві та у день звільнення видана ОСОБА_1 належним чином оформлена.
Відповідач у відзиві посилається на те, що копії трудової книжки позивача не відповідають оригіналу, проте відповідачем не надано доказів для підтвердження вказаних фактів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем з його вини порушено, передбачений законодавством обов'язок щодо ведення трудових книжок, трудова книжка ОСОБА_1 на день звернення до суду належним чином не оформлена, а тому суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу позивача щодо зобов'язання відповідача належним чином оформити звільнення ОСОБА_1 з посади технолога видавничо-поліграфічного виробництва відділу виробництва та реалізації друкованої продукції та канцтоварів з 12 квітня 2021 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та внести відповідний запис про звільнення до трудової книжки.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості щодо заробітної плати за період з лютого 2020 по 12 квітня 2021 у розмірі 58 398,43 грн, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Судом встановлено, що 20.12.2018 ОСОБА_1 переведений на посаду технолога видавничо-поліграфічного виробництва відділу виробництва та реалізації друкованої продукції та канцтоварів ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» згідно з наказом №78-0 від 20.12.2018.
Позивач посилається на те, що станом на час звернення до суду з боку роботодавця має місце невиплата заробітної плати за період з лютого 2020 року (нарахована, але не виплачена за період з лютого по березень 2020, не нарахована та не виплачена протягом усього наступного періоду).
Вказані обставини позивач підтверджує інформацією з електронного кабінету Пенсійного фонду України станом на 10.04.2021, з яких вбачається не нарахування заробітної плати з квітня 2020 (в квітні 2020 нараховано заробітної плати 586,92 грн), страховий стаж також за 2020 рік дорівнює 0 років, 0 місяців, 0 днів. Позивач стверджує, що за лютий, березень 2020 заробітна плата відображається як нарахована, проте не виплачувалася.
Дані обставини також позивач підтверджує випискою за формою ОК-5, яка сформована 12.04.2021 Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до в.о. директора ДП «ВСЦ у Львівській області» з заявою від 09.03.2021 про надання довідки про суму заборгованості із виплати заробітної плати, проте така довідка роботодавцем не надана.
Ухвалами суду витребовувались докази у відповідача, зокрема, довідка про нараховану але не виплачену заробітну плату позивачу. Однак, відповідач вимог, викладених в ухвалах суду не виконав. Відтак, судом встановлено розмір заборгованості на підставі виписки за формою ОК-5 Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України.
Крім того, з даної виписки за формою ОК-5 вбачається, що ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» не за всі періоди нарахування заробітної плати сплачено внески до Пенсійного фонду України, тобто були нараховані працівнику кошти без утримання податків та обов'язкових платежів.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (№1058) застрахована особа має право звернутись із заявою до територіального органу Пенсійного фонду про уточнення відомостей, внесених до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, тобто отримати довідку форми ОК-5, ОК-7.
Довідки ОК-5 - це сформовані індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб. Довідка формується за будь-який період, починаючи з 2000 року, та містить, зокрема, дані щодо суми заробітку для нарахування пенсії, страхового стажу, сплачених страхових внесків. Ця довідка використовується органами Пенсійного фонду для призначення пенсії, а також при розрахунку лікарняних (довідка ОК-7). Також, на підставі цієї довідки особа може проаналізувати свій страховий стаж та заробітну плату, яка в майбутньому буде використана при призначенні пенсії.
Згідно роз'яснень п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині.
Позивач при розрахунках заборгованості з заробітної плати виходила з показників мінімальної заробітної плати станом на періоди прострочення з індексацією, оскільки заробітну плату до початку порушення строків та порядку її виплати отримувала на рівні мінімальної заробітної плати.
Враховуючи, що відповідач не розрахувався із працівником і на даний час, тому згідно положень ст. 116 КЗпП України, позовні вимоги про стягнення суми нарахованої, але не виплаченої лютий-квітень 2020 та суми не нарахованої та не виплаченої заробітної плати за період з квітня 2020 по дату звільнення (12 квітня 2021) заробітної плати у розмірі 72 544,63 грн, а з вирахуванням ПДФО та ВЗ - 58 398,43 грн підлягають задоволенню.
Також, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 7 381,08 грн (з вирахуванням необхідних податків та зборів становить 5 941,76 грн), з яких: 3690,54 грн - розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з вирахуванням ПДФО та ВЗ - 2 970,88 грн) та 3690,54 грн - розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з вирахуванням ПДФО та ВЗ - 29 70,88 грн). Щодо вказаних позовних вимог суд зазначає, наступне.
Згідно з ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 №13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з правовою позицією Верховного суду України в справі за № 6-76 цс 14 (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02.07.2014 року), передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Порушення процедури про банкрутство роботодавця не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.
Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.
Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Абзацом 4 ч. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати визначено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Пунктами 5, 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Позивачем у розрахунках до позовної заяви визначено середньоденну заробітну плату за лютий-березень 2021 року в розмірі 263,61 грн. Cуму компенсації за вимушений прогул за період з 13.04.2021 до 05.05.2021 (в якому 42 робочих дні) у розмірі 3 690,54 грн (2 970,88 грн з вирахуванням ПДФО та ВЗ), а також компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 13.04.2021 до 05.05.2021 (в якому 42 робочих дні) у розмірі 3 690,54 грн (2 970,88 грн з вирахуванням ПДФО та ВЗ).
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 970,88 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 2 970,88 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів вже враховуючи утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів.
Також, позивачка просить стягнути з відповідача компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки за період з 01.06.2018 по 31.05.2019 (12 днів) згідно наказу від 06.04.2020 № 17-В, за період з 01.06.2018 по 31.05.2019 ( 12 днів) та 5 днів з 01.06.2019 по 31.05.2020 згідно наказу від 01.03.2021 № 1-В, за період з 01.06.2019 по 31.05.2020 (19 днів) згідно наказу від 22.03.2021 р.№ - В. Сукупно залишок невикористаної відпустки становить 28 днів, а компенсація за такі невикористані дні - 3 910,46 грн. У розрахунку позивачем розраховано сукупний заробіток за розрахунковий період 12 місяців з квітня 2020 року до березня 2021 року та середньоденну заробітну плату у розмірі 173,49 грн.
До матеріалів справи долучено копії наказу ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» від 11 березня 2020 про надання позивачу частини щорічної основної відпустки тривалістю 19 календарних днів з 16 березня по 03 квітня 2020 року; наказу від 01 березня 2021 року № 1-В про надання позивачу частини щорічної основної відпустки тривалістю 17 календарних днів з 02 березня по 19 березня 2021 року; наказу від 22 березня 2021 року №-В про надання позивачу частини щорічної основної відпустки тривалістю 19 календарних днів 22 березня по 09 квітня 2021 року.
Згідно ст.83 КзпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3 910,46 грн (з врахуванням утримання податків та інших обов'язкових платежів) компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 01.06.2018 по 31.05.2019 (12 днів) згідно наказу від 06.04.2020 № 17-В, за період з 01.06.2018 по 31.05.2019 (12 днів) та 5 днів з 01.06.2019 по 31.05.2020 згідно наказу від 01.03.2021 № 1-В, за період з 01.06.2019 по 31.05.2020 (19 днів) згідно наказу від 22.03.2021 р.№ - В підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 40 000,00 грн, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 і п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Пунктом 13 зазначеної постанови передбачено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
У судовому засіданні встановлено, що неправомірними діями відповідача, а саме порушенням встановленого законом порядку про звільнення, порушенням термінів здійснення розрахунку при звільненні, порушено, гарантоване ст. 43 Конституції України, право позивача на звільнення з роботи за власною ініціативою, своєчасне одержання винагороди за працю, що призвело до моральних страждань позивача, який тривалий час працював на Державному підприємстві “Виробничо-сервісний центр у Львівській області”, а наслідком невиплати при звільненні всіх сум стало погіршення матеріального становища позивача та порушення нормальних життєвих зв'язків.
Тому, суд, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача в порядку відшкодування моральної шкоди 20 000,00 грн, що буде цілком еквівалентним завданим моральним стражданням.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 168 Податкового кодексу України передбачено порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету. 168.1. Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом. 168.1.1. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Податкового кодексу України. 168.1.2. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Відповідно до ч. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні.
При зазначенні в резолютивній частині рішення висновку про оподаткування присуджених до стягнення сум, суд враховує, що позивач у позовній заяві просить стягнути заборгованість вже з врахуванням відрахувань податків та інших обов'язкових платежів.
Судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовими витратами у даній справі є витрати позивача щодо сплати судового збору за позов, який відповідно до приписів статті 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених вимог у розмірі 5 743,10 грн.
Докази про сплату сторонами інших судових витрат чи докази судових витрат, які сторона має сплатити у зв'язку з розглядом даної справи, суду не надано, і такі в матеріалах справи відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» (79003, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35, код ЄДРПОУ 22380635) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) 18 000,00 грн заборгованості за договором оренди обладнання.
3. Визнати трудові правовідносини між ОСОБА_1 та Державним підприємством «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» припиненими, шляхом розірвання трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, починаючи з 12 квітня 2021 року.
4. Зобов'язати Державне підприємство «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» належним чином оформити звільнення ОСОБА_1 з посади технолога видавничо-поліграфічного виробництва відділу виробництва та реалізації друкованої продукції та канцтоварів з 12 квітня 2021 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та внести відповідний запис про звільнення до трудової книжки.
5. Стягнути з Державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» (79003, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35, код ЄДРПОУ 22380635) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) 58 398,43 грн заборгованості по заробітній платі; 2 970,88 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу; 2 970,88 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; 3 910,46 грн компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки з врахуванням утримання податків та інших обов'язкових платежів.
6. Стягнути з Державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» (79003, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35, код ЄДРПОУ 22380635) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) 20 000,00 грн моральної шкоди та 5 743,10 грн судового збору.
Накази видати згідно з ст. 327 ГПК України після набрання судовим рішенням законної сили.
7. У решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складений 10.06.2022.
Суддя Чорній Л.З.